КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Окупація України нацистами
Розділ ІІ Наміри гітлерівців на окупованих територіях були викладені в плані «Ост» - плані знищення населення та «освоєння» окупованих територій. Він розроблявся під керівництва Гітлера, Гіммера, Розенберга та інших нацистських діячів. Хоча його розробка була остаточно завершена і він у повному обсязі так і не був затверджений, ідеї покладені в його основу, активно впроваджувалися на окупованій території. За цим планом, зокрема, передбачалося часткове онімечення місцевого населення, масова депортація українців, фізичне знищення слов'янських народів. Для управління окупованими територіями Третього рейху було створено спеціальне Управління (Міністерство) окупованих територій. Воно складалося із чотирьох відділів: політичного, цивільного, економічного, адміністративного. Очолював міністерство Розенберг. Свої людиноненависницькі плани нацисти почали здійснювати відразу після загарбання території України. Спочатку гітлерівці прагнули ліквідувати саме поняття «України», розчленувавши її територію на адміністративні райони. Розчленування України стало однією із складових політики «нового порядку», метою якої було створення українських земель на життєвий простір для арійської раси. Народи, які населяли окуповані території, підлягали знищення або виселення. Та частина, що виживе, перетворювалась на рабів. Окупанти штучно розчленували українську територію, що історично склалася. Західноукраїнські землі під назвою «дистрикт Галичина» були включені до «генерал-губернаторства», створеного гітлерівцями на території окупованої Польщі. Південно-західні райони під назвою «Трацсністрія» увійшла до складу Румунії. Більшу ж частину України було віднесено до так званого рейх комісаріату «Україна». Управляти ним Гітлер поставив фанатичного нациста Еріха Коха, який ненавидів і зневажав українців як неповноцінних людей «нижчої раси». «Якщо я знайду українця, гідного сісти на один стіл зі мною, - говорив Кох, - я звелю його негайно розстріляти». Відомий як «коричневий цар України», він на свій кшталт тлумачив расистські постулати Гітлера: «У нас немає жодних зобов'язань щодо цих людей. Слово «свобода» для них означає митися на свята. Наше завдання одне: германізувати цю країну шляхом ввезення туди німців, на корінне ж населення треба дивитися як на червоношкірих». Фашистські колонізатори визнавали тільки один метод управління захопленими територіями - фізичний і моральний терор. За роки окупації вони закатували на українській землі 5264 тис. чоловік мирного населення та військовополонених, депортували до Німеччини 2,4 млн. чоловік (200 тис. з них, боячись помсти сталінського режиму, так і не повернулися додому після завершення війни), спалили сотні міст та селищ міського типу, тисячі сіл, пограбували й привели в цілковиту непридатність підприємства, шахти, колгоспи, радгоспи, МТС. Тільки прямі матеріальні збитки, завдані гітлерівцями Україні, становили 285 млрд. карбованців (у довоєнних цінах). Безумовно, злочинні дії фашистів щодо України не були б такими масштабними, коли б не сприяння окупантам частини населення. У багатьох людей антинародні дії сталінського тоталітарного режиму викликали почуття гіркого розчарування в радянській владі, відразу до комуні статичної диктатури. Чи не це у сполученні з голодним, безправним існуванням в умовах окупації ставало базою такого явища, як колабораціонізм, тобто пособництво осіб з місцевого населення загарбникам. Щоправда, стійкі характером, чесні люди, навіть зазнавши утисків з боку радянської влади, в скрутних, переломних ситуаціях не схиблювали у виборі свого шляху й включалися у боротьбу проти іноземних загарбників. Типовим може бути такий приклад. Найближчими бойовими друзями І. Д. Кудрі - керівника підпільної організації, залишеної в Києві НКДБ УРСР, були Марія Грудзева, Раїса Окіпна, Євгенія Бремер, близьких родичів яких репресували у 30-ті роки. Заарештовані фашистами, підпільниці не зрадили Батьківщину, мужньо прийняли мученицьку смерть у катівнях гестапо. Активну роль «третьої сили» в умовах окупаційного режиму прагнула відігравати Організація українських націоналістів (ОУН). Після невдалої спроби ЗО червня 1941 року проголосили у Львові відновлення самостійної Української держави ця організація остаточно розкололася. Утворилося два її крила - помірковане на чолі з А. Мельником і радикальне, кероване С. Бандерою, що почали між собою ворогувати. У той час, як мельниківці прагнули співробітничати з окупантами і навіть сформували з українців дивізію СС «Галичина», бандерівці створили власні збройні сили - Українську повстанську армію (УПА), підпільні лоївки в селах, їхньою метою була боротьба за незалежну соборну Україну. Проте з наближенням Червоної армії стосунки між бандерівцями та окупантами з огляду на спільну загрозу нерідко набували характеру взаємосприяння. Незважаючи на те, що окупанти поряд з жорстокою репресивною політикою використовували також штучно створюваний масовий голод і політичні провокації, вони наштовхувалися на відкритий або прихований опір. Люди, які опинилися під п'ятою загарбників, переконалися: те, що приніс нацизм, - тотальний геноцид, цілковита відсутність людських прав, голодне рабське животіння - набагато гірше від того найгіршого, що їм доводилося терпіти в умовах радянської влади. Ця обставина знайшла відображення у звіті про службову поїздку в лютому-березні 1942р. відповідального чиновника рейхскомісаріату «Україна» Лейббранта. Він писав, що ті українці, з якими йому довелося зустрітися, говорили: «Під час більшовицького режиму нас висилали на примусові роботи або ж розстрілювали. За німців, котрі є великою культурною нацією, нас б'ють і жорстоко з нами поводяться. Ми думали, що ви прийшли як визволителі, а ви гірші, ніж більшовики». Водночас Організацією українських націоналістів робилися активні спроби з допомогою так званих «похідних груп» поширити свій вплив на східні та південні області України, розвинути мережу оунівського підпілля в Києві, Житомирі, Полтаві та інших містах. Це суперечило німецькій колоніальній політиці. На оунівців обрушилися репресії з боку нацистів. На кінець 1942 року в республіці не було жодного району, де б не велася боротьба проти окупантів.
Серед різних форм народної боротьби в тилу ворога найактивнішою були збройні партизанські дії. В Україні у кількох тисячах загонів і груп воювали сотні тисяч патріотів. Робітники, селяни, службовці, нерідко під впливом діяльності підпільників, саботували економічні, політичні та воєнні заходи окупантів, чим ослаблювали ворожий тил. Бойові дії народних месників очолили Центральний та Український штаби партизанського руху, створені у червні 1942 року.
Особливо активний опір окупантам чинила молодь. Юнаків і дівчат не могли спинити ні труднощі боротьби, ні терор. Жорстокість, зневага до українців, як до людей нижчого ґатунку, були головними рисами німецької системи управління. «Не будьте м'якими і сентиментальними» - ця вимога містилася в усіх інструкціях окупаційного режиму. Військовим чином, навіть нижчим, надавалося право розстрілу без суду і слідства. У весь час окупації в містах і селах діяла комендантська година. За її порушення мирних жителів розстрілювали на місці. Магазини, ресторани, перукарні обслуговували тільки окупантів. Населенню заборонялося користуватися електрикою, телеграфом,поштою, аптекою. На кожному кроці були оголошення: «Тільки для німців», «Українцям вхід заборонено». Окупаційна влада відразу почала продавати політику економічної експлуатації та нещадного гноблення населення. Промислові підприємства, що уціліли, окупанти оголосили власністю Німеччини, приєднали до імперських фірм, використовували для ремонту військової техніки, виготовлення боєприпасів. Робітників примушували працювати по 12-14 годин на добу за мізерну заробітну плату. Фашисти не стали знищувати колгоспи і радгоспи, а на їх базі створювали так звані громадські збори, або загальні двори, і державні маєтки з головним завданням постачати хліб та інші сільськогосподарські продукти для гітлерівської армії та вивезення до Німеччини. Праця на цих «дворах» і «маєтках» нагадувала справжню панщину, рабство. 85% постачання Німеччини продуктами з окупованих радянських територій здійснювалося за рахунок України.
Дата добавления: 2015-06-25; Просмотров: 2052; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |