Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Розповіді про Ярощука Бориса з Кам'янки




Спогади жителя села Кам'янка Ковтуна Миколи.

Трагічні картини 1941 року і досі тривожать пам'ять ветеранів. Один з них, Ковтун Микола Якович уродженець села Кам'янка, згадував про те, свідком чого був на Південному фронті в серпні 1942 року: «Діється щось неладне. Відступаємо, все відступаємо, без кінця відступаємо. Всі дороги, ліси й переліски забиті військами, що відходять. Армія починає втрачати обличчя, організація порушується... Розпорядження і накази, що суперечать одне одному, сиплються як з рогу достатку. Відчувається якась загальна розгубленість і розпач: цілковита безпорадність... По тилах вештаються маси червоноармійців, які вільно чи мимоволі відбилися від своїх частин». Цими гіркими, але правдивими словами М.Ковтун описав один з перших великих «котлів», у який в серпні 1941 року потрапили війська Південного фронту в районі Умані, поблизу с. Підвисоке. Ліс, де зібралися рештки знекровлених 6-ї та 12-ї армій, наскрізь прострілювався противником з усіх видів зброї. Воїни залишилися без продовольства, було багато поранених, знесилених від нескінченних боїв. У ніч з 19 на 20 серпня генерал Огурцов організував прорив кільця оточення, але він закінчився невдачею. Те, що ще вчора могло вважатися військом, перетворилося на натовп військовополонених.

 

 

Він юнаком у бій пішов. Сімнадцятирічним хлопцем потрапив на фронт. Неважко уявити, скільки важких випробувань довелося перенести йому, ще майже дитині, в страшному горнилі війни.

Та він усе це витримав, виявив відвагу і мужність у боях з фашистами. В складі танкового підрозділу пройшов бойовий шлях через Польщу та Східну Прусію, брав участь у штурмі Берліна, взятті Варшави, Кракова та інших важливих стратегічних об'єктів, форсував Одер.

Нині на відстані майже шістдесяти літ ветеран нерідко згадує найнезабутніші епізоди своєї нелегкої бойової юності...

Серед них спливає у пам'яті бій під час форсування Одеру.

Виконуючи наказ командування, танковий екіпаж у складі механіка Пилипчука, командира Якимця, подавача снарядів Кондруха та заряджаючого Ціпана у своїй бойовій машині чекав сигналу для початку операції. В танку було холодно, незатишно і тривожно. Та от в небо злетіли ракети і командир мовив «Ну з Богом, хлопці»...

Натужно заревіли двигуни і танкова колона рушила понтонним мостом. На неї з протилежного берега смертоносним шквалом посипалися ворожі снаряди. Вони рвалися у воді навколо мосту, пролітали зовсім близько від радянських танків. «Може, все скінчиться добре, може, пронесе» - тепліла у серці сержанта Бориса Ярощука обнадійлива думка. Та не сталося, як гадалося. Бо раптом страшний удар струсонув важкого броньовика - в його башту таки вцілив ворожий снаряд. Від удару та гуркоту наш земляк оглух. На щастя, його фронтові побратими зуміли переправитися на танку через ріку і виконати бойове завдання. За це їх було відзначено державними нагородами, зокрема Ярощука медаллю «За бойові заслуги».

 

Незабутніми були для Бориса і його друзів дні Перемоги. Досі він пам'ятає зустріч на Ельбі з американцями. Тоді воїни обох держав радісно обнімалися, цілувалися, обмінювалися сувенірами. І, зрозуміло, на радощах випили по фронтовій чарці.

Нині, на схилі літ пам'яттю про фронтову звитягу для Бориса Ярощука є державні нагороди - орден Вітчизняної війни II ступеня, медалі «За відвагу», «За бойові заслуги», «За взяття Берліна» та «За взяття Варшави», «Медаль Жукова», дві медалі «Захиснику Вітчизни» та інші. Вони переконливо свідчать, що він не шкодував ні здоров’я, ні свого, тоді ще юного, життя заради Батьківщини, миру і спокою на землі. Тож справедливо заслуговує нашої людської шани та поваги, уваги та піклування з боку держави.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-06-25; Просмотров: 279; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.011 сек.