Висновок. І от, згадуючи ті далекі роки, впевнюєшся, що головними рисами наших людей під час війни були героїзм

І от, згадуючи ті далекі роки, впевнюєшся, що головними рисами наших людей під час війни були героїзм, непохитність волі, сила духу.

Однак у світі так повелося, що поряд існує добро і зло, світло і темрява, що одні будують, а інші руйнують, одні вбивають, а інші рятують. Сили ці завжди перебувають у стані протиборства. В цьому змаганні добрі сили, як правило, перемагають сили зла і рухають людство вперед, до прогресу, оновлення. Про це свідчить вся історія.

Друга світова війна стала апогеям великого трагізму. Здійснюючи ман'ячні плани, гітлерівці з перших місяців свого хазяювання почали масове знищення місцевого населення за найменшу їх непокору.

Вже через декілька днів і місяців окупації почалося методичне нищення мешканців гетто, створених ними в містах і містечках. Тисячами гнали стариків, калік, дітей, жінок, як худобу, до найглухіших урочищ і там, після тортур, пограбування, розстрілювали, а той просто живими з метою економії боєприпасів, вкидали в заздалегідь викопані для цього ями.

Сотні братських могил, аби як закиданих землею, залишили після себе загарбники, і як не намагалися варвари XX століття замести після себе криваві сліди злочинів їм це не вдалося. Жахлива правда стала відомою.

І це дає нам можливість, молодому поколінні, більше знати, більше вивчати події нашого народу, які відбувалися в роки Другої світової війни. Адже з розбудовою нового демократичного суспільства в Україні зростає актуальність осмислення її минулого, того важкого й неоднозначного шляху, який пройшла вона протягом своєї історії. Кожен із нас повинен пам'ятати, що вигнання загарбників з України врятувало її від цілковитого уярмлення нацистськими «над людьми», перетворення на колонію «третього рейху», а населення - від рабства та знищення. Український народ у жорстокій борні зумів зберегти свою батьківщину - Україну.

Особливої уваги потребують зараз і ті громадяни, яким вдалося вижити, які нині можуть розповісти про свої страждання часів юності. Я вважаю, що допомогу їм повинні надавати не тільки адміністрації та громадські організації, але посильний внесок повинен робити кожен із нас, а не згадувати їх лише у дні святкування Перемоги.

Отож, необхідно, щоб рятівництво в Україні отримало державне визнання, було синонімом героїзму і самопожертви. Рятівники ж, як це водиться в демократичних країнах, мають бути прирівняні до активних учасників руху Опору, отримати рівні з учасниками війни права, а держава і кожен із нас, підтримувати морально і матеріально.

Бойовий та трудовий подвиг нашого народу, його нелюдські муки і терпіння — приклад для нас, зобов'язання й заповіт берегти мир, зміцнювати злагоду, дружбу народів, не допускати розбрату.

Спільними зусиллями здолати всі незгоди і забезпечити життя, гідне людини.

Використана література:

1. Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні: Збірник документів і матеріалів. - К..1963 - 488с.

2. Книга пам'яті - Ціною власного життя. Рівне, 1995р. - 208с.

3. Із криниці печалі. Збірник спогадів та документів. Рівне 1997р. - 100с.

4. Сторінки історії радянського суспільства К., 1990. - 326с.

Дата добавления: 2015-06-25