Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Проекту




Оцінка і коригування. Ці дві складові наукового супроводу етапу реалізації соціального проекту нерозривно зв’язані між собою. Будь-яка оцінка, як правило, дає підстави для міркувань стосовно удосконалення якихось компонентів діяльності, навіть якщо вона здійснювалося з іншими цілями. А, наприклад, оцінка процесів, ініційована учасниками проекту як процедура внутрішньої оцінки, взагалі має своєю основною ціллю саме коригування тих компонентів діяльності, які виявляються недостатньо ефективними, тобто такими, що не повністю відповідають очікуваним результатам.

Оцінка досягнень. Така оцінка передбачає більше ніж визначення кількісних і якісних результатів окремих видів діяльності і проекту загалом – визначаються не лише безпосередні результати дії проекту, а й те, які зміни в поглядах, поведінці клієнтів і соціумі це спричинило, який досвід набуто для майбутньої роботи.

За ознакою того, хто здійснює оцінку – персонал проекту або сторонні фахівці та експерти, розрізняють внутрішню і зовнішню оцінку.

Внутрішня оцінка має бути постійним процесом, невід’ємним від упровадження, передбаченим на етапі розробки як постійне джерело інформації стосовно реалізації проекту. Вона більше спрямована на удосконалення самого процесу реалізації проекту, ніж на інші аспекти оцінки. Досвід показує, що постійна участь у процесі внутрішньої оцінки підвищує відповідальність учасників проекту, стимулює їх до творчого пошуку оптимальних шляхів розвитку.

Зовнішня оцінка переважно зосереджена на відповідності реальної діяльності запланованій, відповідності результатів цілям і завданням проекту і, як вважається, забезпечує об’єктивний погляд завдяки незалежній позиції спеціалістів-дослідників стосовно персоналу проекту. Але це не означає, що зовнішня оцінка ефективніша, ніж внутрішня, і навпаки. Кожен різновид оцінки має свої переваги, залежно від завдань оцінки у кожному конкретному випадку. Світовий досвід численних оціночних кампаній доводить, що внутрішня оцінка більш ефективна стосовно поточного удосконалення діяльності, а зовнішня – стосовно вироблення неупереджених суджень про розвиток проекту в перспективі.

Завдання оцінки. Найчастіше завдання, що зустрічаються в практиці оцінки, можна поєднати за п’ятьма напрямами:

1. Оцінка для продовження (поширення) проекту. Таке завдання може висуватися, якщо виникає потреба продовжити діючий проект або поширити його (впровадити в іншому місці, з іншими клієнтами тощо). Це завдання може стосуватися проекту в цілому або окремих видів діяльності, методик, що були застосовані в ході цього проекту. Оскільки поширення (продовження застосування) отриманого досвіду потребує нових ресурсів, слід підтвердити доцільність та ефективність напрацьованого. У практиці роботи соціальних служб для молоді подібні завдання можуть висуватися, якщо виникає потреба довести ефективність якогось соціального проекту або окремої методики (наприклад, оцінка для поширення проекту може бути ініційована Державним центром соціальних служб для молоді, якщо виникає потреба поширити у межах всієї країни інноваційний досвід одного з обласних центрів).

2. Оцінка для фундаторів (спонсорів, донорів тощо). Потреба в такій оцінці виникає найчастіше, коли йдеться про отримання грантів різних організацій, особливо міжнародних, які передбачають обов’язкове врахування даних оцінки або навіть моніторингу проекту. У цьому разі оцінка зосереджується на зборі та аналізі даних для звітності перед засновниками. Дехто із спеціалістів вважає, що на сьогодні така форма оцінки найбільш поширена в Україні.

3. Оцінка для пошуку шляхів поліпшення проекту. Таке завдання зазвичай висувається самими організаторами і виконавцями проекту, аби критично оцінити свою діяльність, оптимізувати її і підвищити ефективність. Наприклад, після першого року існування в Києві дружньої клініки для молоді, працівники міського центру соціальних служб для молоді відчули потребу удосконалити роботу і з цією метою здійснили відповідну оцінку.

4. Порівняльна оцінка різних проектів. Завдання щодо порівняння кількох соціальних проектів для визначення найкращого, як правило, висувається для оцінки, коли проводиться тендер на фінансування. Тоді замовники (фундатори, донори тощо) прагнуть мати об’єктивні підстави для вибору проекту з найбільшою очікуваною ефективністю з кількох проектів, поданих на розгляд різними організаціями.

5. Оцінка економічної ефективності. Це завдання потребує ретельного збору інформації на різних етапах реалізації проекту щодо витрат ресурсів та їх зіставлення з отриманими результатами. Аналіз доцільності витрат дозволяє шукати оптимальні шляхи підвищення економічної ефективності проекту, орієнтовані на досягнення запланованих результатів. Така оцінка, яка поєднує економічний аналіз та аналіз результатів проекту, поки що не набула значного поширення в України.

На практиці, оцінка соціальних проектів у більшості випадків включає виконання кількох завдань одночасно, тобто є комплексною. Наприклад, досить часто виникає потреба визначити ефективність окремих видів діяльності для їх поширення на інші проекти, одночасно визначити ефективність проекту в цілому з метою його пролонгації та оцінити економічну ефективність для демонстрації доцільності здійснених витрат і використаних ресурсів.

Алгоритм оцінки. Процедуриоцінки здійснюються в певній послідовності, яка має бути передбачена ще на етапі розробки проекту, коли відбувається обґрунтування і планування роботи, аби забезпечити системність, комплексність, достовірність і об’єктивність оцінки. Ця послідовність є, фактично, технологічною схемою оцінки, що складається із п’яти кроків, кожен наступний з яких логічно випливає із попереднього, хоча усі кроки різні за змістом:

1. Перший крок – передбачення взаємозв’язку планування і оцінки. Оцінка є невід’ємною складовою реалізації проекту і здійснюється протягом усіх його етапів, тому всі види оцінки (вхідна, поточна, підсумкова, внутрішня, зовнішня, процесів, результатів) обов’язково мають бути передбачені планом реалізації проекту, включаючи терміни і критерії оцінки.

2. Другий крок – розробка програми оцінки. Програма оцінки соціального проекту – це, значною мірою, програма комплексного соціологічного дослідження. Відповідно вона має містити всі компоненти, притаманні науковому дослідженню (визначені цілі, завдання, методи, плани і терміни реалізації, кількісні та якісні методи збору і аналізу даних тощо). При розробці програми передбачається, що в процесі оцінки можуть бути отримані непередбачені результати (але вони можуть стати орієнтирами подальшого впровадження); що визначені завдання оцінки мають бути спрямовані на розробку конкретних рекомендацій щодо удосконалення проекту, уточнення чи розширення його; що рекомендації на кожному з етапів оцінки мають бути розраховані на конкретних людей – організаторів проекту (для удосконалення механізму реалізації), соціальних працівників або волонтерів, які безпосередньо надають послуги; клієнтів; тих, хто приймає рішення стосовно фінансування проекту, необхідності його розширення чи змін.

3. Третій крок – розробка інструментарію оцінки. Інструментарій оцінки (плани інтерв’ю, завдання для спостереження, анкети, сценарії фокус-груп, методичні рекомендації та інструкції стосовно збору інформації, вибору представників цільової групи для опитування тощо) має бути розроблений таким чином, щоб бути конкретним і зрозумілим; виходити з необхідності знайти відповіді на головні питання, що стосуються досягнення цілей і вирішення завдань проекту; відповідати визначеним критеріям і стандартам оцінки для порівняння результатів; відбивати всі напрями реалізації проекту.

4. Четвертий крок – збір та аналіз даних. Користуючись науковими методами збору та аналізу даних, оцінка прагне описати, що відбувалося за минулий час із видами і умовами діяльності та учасниками проекту (у їхній власній інтерпретації та на думку дослідників); порівняти відповідність реалізації проекту із раніше визначеними планами та становище користувачів на початку проекту і під час оцінки (визначити, які зміни із користувачами сталися і як швидко); порівняти, якщо можливо, ці показники із контрольною групою, яка не користувалася проектом; визначити, чи наявні зміни відповідають запланованим та якими чинниками і процесами проекту вони зумовлені; визначити непередбачені події і результати; межі застосування отриманих результатів і можливість їх відтворення за інших умов; розробити рекомендації стосовно удосконалення проекту.

5. П’ятий крок – узагальнення інформації і звітування. Уся отримана інформація має бути проаналізована, узагальнена, підготовлені висновки та рекомендації, в тому числі й стосовно планування наступних кроків оцінки, а також коригування, при потребі, плану реалізації проекту. Існують чітко визначені вимоги до форми, змісту і характеристик звітування, які можуть змінюватися, також за певними правилами, у залежності від аудиторії, де презентуються звіти [16].

З точки зору потреб управління (менеджменту) проектної діяльності, оцінка і коригування являють собою дві ланки одного ланцюга, які почергово повторюються у процесі реалізації проекту, створюючи об’єктивну підставу для прийняття управлінських рішень. Незалежно від того, що являється об’єктом оцінки, наприклад, рівень охоплення, ресурсні витрати, становище користувачів проекту, ефективність методик втручання тощо, ланцюг “оцінка–коригування” являє собою послідовність дій, показаних на рис. 2.4.1.

 

Вхідна оцінка стану (характеристик) об’єкта Þ Проектна діяльність Þ Поточна оцінка нового (проміжного)стану (характеристик) об’єкта і коригування проектної діяльності Þ Скоригована проектна діяльність Þ Оцінка на виході (прикінцевого стану (характеристик) об’єкта
        Цикл може повторюватися декілька разів    

Рис. 2.4.1. Схема управління проектною діяльністю за ланцюгом “оцінка-коригування”

 

Як видно з рисунку ланцюг “оцінка–коригування” діє у такий спосіб:

· здійснюється вхідна оцінка наявного стану (чи істотних характеристик) об’єкта оцінки (наприклад, користувачів, ресурсів, охоплення);

· протягом певного часу оцінка не проводиться. У цей час триває проектна діяльність, яка справляє свій вплив на об’єкт, що був підданий вхідній оцінці. Цей вплив призводить до змін стану (характеристик) об’єкта, що оцінювався, тобто він набуває вже нового (проміжного) стану (або істотні характеристики набувають нових значень), ще невідомого оцінювачам;

· здійснюється нова (поточна) оцінка, яка показує новий стан (характеристики) об’єкта;

· відбувається порівняльний аналіз даних вхідної і поточної оцінки, який показує відповідність або невідповідність змін, що сталися завдяки проектній діяльності, очікуваним результатам проекту. Якщо визначена неповна відповідність, очевидно, слід змінити якісь характеристики проектної діяльності на майбутнє, аби отримати саме очікувані результати, а не якісь інші. Така зміна діяльності на підставі даних оцінки і є коригуванням. Коригування потрібне майже завжди, тому що а) людська діяльність взагалі не часто буває цілком досконалою і в більшості випадків має резерви для удосконалення; б) запланована діяльність далеко не завжди може бути точно виконана – життя вносить свої корективи; в) соціальні проекти являють собою настільки складну сферу людської діяльності, з таким великим числом змінних, що передбачити усі можливі зміни на етапі первісного планування практично нереально;

· протягом певного часу знов не проводиться оцінка. У цей час знов триває вже скоригована проектна діяльність, яка справляє новий вплив на об’єкт, в результаті чого він знов набуває нового стану (нових характеристик);

· знов здійснюється чергова поточна оцінка, яке показує новий наявний стан (характеристики) об’єкта, знов відбувається порівняльний аналіз і відповідне коригування діяльності.

Описаний ланцюг “оцінка–коригування” розривається (припиняється) лише із оцінкою на виході (підсумковою) тобто тоді, коли об’єкт набуває прикінцевого стану (характеристик). Це відбувається по закінченні того окремого виду проектної діяльності, що оцінювався, або по закінченні проекту в цілому. Дані підсумкової оцінки стосовно прикінцевого стану (характеристик) об’єкта свідчать про ступінь досягнення очікуваного результату.

Результативність процесу “оцінка–коригування” доречно проілюструвати на прикладі такого окремого виду діяльності в складі соціальних проектів, як інформаційно-рекламне забезпечення. Цій діяльності учасники проектів інколи приділяють недостатньо уваги, хоча вона має неабияке значення, а в певних випадках, взагалі може бути вирішальною для досягнення очікуваних результатів.

Наприклад, одним із очікуваних результатів соціального проекту Державного інституту проблем сім’ї та молоді із підготовки дітей-сиріт – випускників інтернатних закладів до самостійного життя поза інтернатом, було створення серії книжок-довідників “На порозі самостійного життя” [47;48;49;50].Цей окремий вид діяльності із інформаційного забезпечення проекту починався з оцінки вихідного стану знань випускників стосовно самостійного життя поза інтернатом, яка здійснювалося методами соціологічного дослідження. Оцінка показала доцільну тематику книжок, а коли вони були створені, зміст книжок кілька разів оцінювався на підставі досліджень думок і вражень користувачів і, відповідно, кілька разів коригувався, аж до тих пір, доки не були зареєстровані достовірні і надійні позитивні показники, що засвідчили задоволення потреб користувачів. Якщо б дослідники не застосували ланцюжок управління “оцінка–коригування”, цілком імовірним було б створення інформаційного продукту, який виявився б непотрібним користувачам. У такому разі один із очікуваних результатів проекту не був би досягнутий, хоча діяльність здійснювалася б і ресурси були б витрачені.

Слід зауважити, що оцінка може бути достатньо ефективною, якщо здійснюється стосовно конкретної діяльності, яка має власну ціль, визначені процеси, внаслідок яких утворюються (або не утворюються) певні наслідки (результати), і все це пов’язано логічним причинно-наслідковим зв’язком (або гіпотезою щодо його існування). Тобто мається на увазі, що здійснювати оцінку можливо лише стосовно одного окремого соціального проекту, якщо він має один, чітко визначений напрям. Якщо це складний багатоаспектний проект, слід оцінювати окремо кожний його напрям та окремі види діяльності в його складі.

На практиці соціальні проекти часто бувають комплексними, тобто мають кілька напрямів діяльності, пов’язаних окремими причинно-наслідковими зв’язками. Наприклад, виникає потреба оцінювання проекту, діяльність з реалізації якого хоча й має однакове спрямування (скажімо, профілактика куріння серед підлітків), але поширена на кілька адміністративно-територіальних одиниць, кожна з яких має свої особливості. Або потрібно оцінити проект, який діє в одному поселенні, але має кілька напрямів (скажімо, профілактика куріння, вживання алкоголю, наркотиків, небезпечного сексу серед підлітків, заохочення альтернативної поведінки через спортивні, мистецькі осередки тощо). Або розбудовується проект, який має один чи кілька напрямів впливу на кілька об’єктів (діти, жінки, старі тощо).

У таких випадках (а їх зазвичай більше, ніж вузьколокалізованих проектів з одним напрямом впливу на один об’єкт у межах однорідної території) оцінка комплексного соціального проекту може відбуватися як сумарна оцінка окремих проектів (підпроектів, напрямів, видів діяльності) у його складі.

Наприклад, для оцінки комплексного проекту ЮНІСЕФ “Здоров’я та розвиток молоді”, що здійснювався в Україні протягом 1997–2001 рр., дослідники Державного інституту проблем сім’ї та молоді розподілили цей комплексний проект на сім підпроектів за ознаками напряму діяльності, цілей, завдань і очікуваних результатів (перший – просвітницька діяльність серед молоді та її лідерів стосовно навчання соціальним навичкам шляхом участі в прийнятті рішень, формуванні здорового способу життя, заходах із профілактики СНІДу, роботі за методикою “рівний – рівному” тощо; другий – підготовка фахівців для проведення нових для України форм роботи з дітьми та молоддю; третій – адаптація та реалізація існуючих соціальних проектів, розрахованих на роботу з конкретними групами молоді; четвертий – видання інформаційних, методичних та дидактичних матеріалів, розроблених на підставі досвіду реалізації програм з формування здорового способу життя; п’ятий – підтримка проведення заходів – конференцій, ярмарків, – спрямованих на поширення досвіду, накопиченого в ході реалізації соціальних проектів; шостий – проведення досліджень, необхідних для подальшої роботи з проблем здоров’я і розвитку молоді, вивчення ситуації та проведення оцінювання з цих проблем; сьомий – технічна підтримка партнерів) [51].

Для оцінки зазначених підпроектів, кожен з яких, фактично, становив окремий соціальний проект, дослідники визначили теоретичні основи ймовірних змін, до яких прагне проектна діяльність, розробили відповідну технологію оцінки і обрали адекватні методи. На прикладах оцінки двох із вищезазначених підпроектів, абсолютно не схожих між собою, – першого і п’ятого, нижче демонструється різний підхід до оцінювання в залежності від специфіки проекту.

Для першого підпроекту (“Просвітницька діяльність серед молоді та її лідерів стосовно навчання соціальним навичкам шляхом участі в прийнятті рішень, формуванні здорового способу життя, заходах із профілактики СНІДу, роботі за методикою “рівний – рівному” тощо”) була розроблена теорія змін, яка ґрунтувалися на відомих психологічних теоріях розвитку людини, що становлять основу різноманітних навчальних і тренінгових програм профілактичного спрямування [46]. Ця теоретична основа оцінки (зокрема уявлення, що вплив просвітницької інформації із проблем здорового способу життя відбуватиметься поступово, через виникнення усвідомлення, отримання знань, формування ставлення і готовності до дії, набуття умінь, і лише це разом може детермінувати поведінку, хоча й не обов’язково) зумовила вибір адекватних методів оцінки.

Наприклад, для визначення змін усвідомлення респондентів, які були об’єктом проекту, були розроблені відповідні соціологічні індикатори для різних варіантів методу опитування; знаннятестувалися до початку і після закінчення навчальної програми схожими методами; для виміру змін ставлення застосовувалося кілька методів – вхідне та вихідне анкетування до початку і після закінчення навчальної програми, фокус-групи” до і після реалізації проекту, експертні інтерв’ю із виконавцями та волонтерами. Так само як і ставлення, вимірювалася готовність до дії (віра людини в здатність змінювати свою поведінку); уміння і навички визначалися методом перевірки в ході виконання контрольних завдань на практичних заняттях. Визначаючи поведінку як методом спостереження, так і опитування, дослідники брали до уваги, що зміни поведінки не будуть, в даному випадку, слугувати головним критерієм досягнення цілей проекту, тому що від цього проекту очікувались інші результати. Окрім інших міркувань, покладених у основу проекту, така позиція зумовлювалася ще й тим, що поведінка не обов’язково детермінується усвідомленням, знаннями тощо, і через це проблематично використовувати її як показник ефективності освітніх програм з формування здорового способу життя.

Принципово інший підхід до оцінки був обраний для п’ятого підпроекту (“Підтримка проведення заходів ‑ конференцій, ярмарків, ‑ спрямованих на поширення досвіду, накопиченого в ході реалізації соціальних програм”). В основі оцінки було положення про те, що подібні заходи, як правило, орієнтовані на формування громадської думки і державної політики стосовно певної діяльності (наприклад, із захисту прав дітей, формування здорового способу життя молоді, участі молоді у формуванні молодіжної політики тощо). Критеріями ефективності таких заходів можуть бути показники певних процесів і явищ, наприклад, рівень висвітлення заходу в засобах масової інформації, рівень інформованості широкого загалу щодо документів (резолюцій, звернень тощо), прийнятих у процесі проведення заходу, рівень поширення в інших місцях досвіду, оприлюдненого в ході заходу, тощо.

Для оцінки цього проекту дослідники обрали такі показники ефективності:

· кількість, обсяг, зміст і якість публікацій, впливовість і тиражи засобів масової інформації, де висвітлювалися проектні заходи;

· кількість осіб і організацій, що ознайомилися із документами, прийнятими в ході проектних заходів;

· результати соціологічного опитування учасників заходів стосовно перспективи використання досвіду, що пропагувався;

· кількість учасників.

Так само й інші підпроекти комплексного проекту ЮНІСЕФ “Здоров’я та розвиток молоді” оцінювалися окремо. У відповідності із їх істотними характеристиками обиралися доцільні теорії змін, розроблялися технології і методи оцінки адекватно цілям, завданням і очікуваним результатам кожного конкретного підпроекту.


3. Оцінка ефективності конкретного соціального

 

 

Спостереження за діяльністю того чи іншого проекту може зосереджуватися на різних аспектах послуг та заходів, а саме:

· на вартості (економічній та/або фінансовій) – аналіз тих ресурсів, які забезпечують діяльність проекту та створення умов для його реалізації та включають кошти, витратні матеріали, персонал, обладнання, навчання та тренінги, рекламну та інформаційну кампанії;

· на процесах трансформації вкладених ресурсів в результат;

· на результатах – специфічні продукти, товари чи послуги, які очікувались як результат вкладених ресурсів та діяльності;

· на ефективності послуг, тобто відповідності отриманих результатів цілям і потребам, дієвості результатів;

· на економічній ефективності (рентабельності) послуг, тобто можливості досягти відповідних результатів (“ефект”) проекту при найнижчій обґрунтованій вартості.

Важливість оцінки є досить очевидною, оскільки вона є інструментом, який дозволяє знайти шляхи вдосконалення поточної ситуації та діяльності проекту, розвивати плани на майбутнє, вплинути на тих, хто приймає рішення.

Для демонстрації змін чи результату діяльності з реалізації програми (проекту)використовуються певні індикатори. Де прямі зміни неможливо показати, використовуються непрямі індикатори. Індикатори повинні бути:

Ø Такими, що піддаються вимірові
Ø Фактичними
Ø Обґрунтованими
Ø Такими, що піддаються перевірці
Ø Чутливими, гнучкими

Індикатори повинні повністю відповідати цілям, структурі та завданням впровадження програми/проекту. Саме тому вибір індикаторів і критеріїв оцінки проектів, як правило, більш доцільно здійснювати на місцевому, локальному рівні.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-06-25; Просмотров: 441; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.044 сек.