Цим Кодексом. 3 страница. 27. Зазначені у ч. З ст. 56 КПК права потерпілого визначають його мож­ливості активної процесуальної участі в суді першої інстанції і на наступних стадіях

27. Зазначені у ч. З ст. 56 КПК права потерпілого визначають його мож­ливості активної процесуальної участі в суді першої інстанції і на наступних стадіях судового провадження. Для цього йому передусім має бути своєчасно повідомлено про час і місце судового розгляду. Своєчасність повідомлення має забезпечити потерпілому можливість належної підготовки до участі в судовому розгляді, у дослідженні доказів і в судових дебатах, де він має право висловити свою думку про можливе судове рішення за результатами проведеного судового розгляду.

Про умови і порядок реалізації права потерпілого на підтримання об­винувачення у разі відмови прокурора від підтримання обвинувачення див. ст. 340 КПК.

28. Потерпілий як учасник судового провадження має право отримати в суді копію вироку або ухвали суду. Якщо він був відсутній у судовому засіданні, то не пізніше наступного дня після ухвалення судового рішення його копія над­силається потерпілому (див. ст. 376 КПК).

29. Ведення журналу судового засідання (див. ст. 108 КПК) та фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді під час су­дового провадження (див. ч. 4 ст. 107 КПК) є обов'язковими. Згідно з п. 7 ч. З ст. 129 Конституції України повне фіксування судового процесу технічними за­собами є однією з основних засад кримінального судочинства.

Шляхом реалізації свого права на ознайомлення із журналом судового засідання та технічним записом судового процесу потерпілий має можливість перевірити правильність фіксації в журналі ходу засідання, виконаних проце­суальних дій та прийнятих процесуальних рішень, а також якість і повноту тех­нічного запису судового процесу і у разі наявності підстав подати на них свої

зауваження. При цьому потерпілий має право на отримання копії запису судо­вого засідання, зробленого за допомогою технічного засобу (ч. 5 ст. 107 КПК).

30. Потерпілий має право на апеляційне і касаційне оскарження судових рішень (див. ст.ст. 393, 425 КПК), а також право подати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами (лив. ст. 460 КПК) і право на звернення про перегляд судового рішення Верховним Судом України (див. ст. 446 КПК), знати про подані іншими учасниками провадження скарги і заяви і подавати на них заперечення (див. ст.ст. 402, 431 КПК).

31. Потерпілому належить право на всіх стадіях процесу примиритися з підозрюваним, обвинуваченим й укласти з ним угоду про примирення. Про умови та порядок укладення угоди про примирення і правові наслідки її укла­дення та затвердження див. главу 35 КПК.

С т а т т я 57. Обов'язки потерпілого 1. Потерпілий зобов'язаний:

1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а в разі неможливості своєчасного прибуття - завчасно повідомити про це, а також про причини неможливості прибуття;

2) не перешкоджати встановленню обставин вчинення кримінально­го правопорушення;

3) не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які стали йому відомі у зв'язку з участю у кримінальному провадженні і які становлять охоронювану законом таємницю.

1. Виконання потерпілим, як і іншими учасниками кримінального про­вадження, своїх процесуальних обов'язків є необхідною умовою забезпечення нормального ходу провадження, з'ясування обставин, що мають значення для прийняття справедливого рішення, у кінцевому підсумку - виконання завдань кримінального провадження (ст. 2 КПК).

2. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд може викликати потерпілого для допиту, участі в іншій процесуальній дії, для участі в судовому засіданні, і по­терпілий зобов'язаний прибути за викликом у призначений день і час, незва­жаючи на те, що він має право відмовитися давати показання під час допиту, відмовитися давати будь-які пояснення, виявляти активність у реалізації своїх прав у судовому засіданні тощо. Про підстави та порядок виклику потерпілого, наслідки неприбуття без поважних причин див. ст.ст. 133-143 КПК. Не маючи можливості прибути за викликом слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, по­терпілий зобов'язаний заздалегідь повідомити їм про це та про причини непри­буття.

3. У разі неприбуття потерпілого за викликом без поважних причин на нього може бути накладено грошове стягнення (див. ст.ст. 139, 325 КПК). При­від потерпілого у разі неприбуття його за викликом без поважних причин КПК не передбачений.

4. Потерпілий зобов'язаний не перешкоджати встановленню обставин вчинення кримінального правопорушення шляхом незаконного впливу на свід­ків, експертів та інших осіб, фальсифікацією документів та інших доказів.

5. Потерпілий повинен підкорятися законним вимогам слідчого, проку­рора, слідчого судді під час проведення процесуальних дій, додержуватися порядку в судовому засіданні, беззаперечно підкорятися розпорядженням го­ловуючого, пов'язаним із забезпеченням порядку в судовому засіданні (див. ст. 329 КПК).

6. Про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідуван­ня див. ст. 222 КПК. Про зміст охоронюваної законом таємниці, яка містить­ся в речах і документах і яку потерпілий зобов'язаний не розголошувати, див. ст. 162 КПК.

С т а т т я 58. Представник потерпілого

1. Потерпілого у кримінальному провадженні може представляти представник - особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником.

2. Представником юридичної особи, яка є потерпілим, може бути її ке­рівник, інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю, а також особа, яка мас право бути захисником у кримінальному провадженні.

3. Повноваження представника потерпілого на участь у кримінально­му провадженні підтверджуються:

1) документами, передбаченими статтею 50 цього Кодексу, - якщо представником потерпілого є особа, яка має право бути захисником у кри­мінальному провадженні;

2) копією установчих документів юридичної особи - якщо представ­ником потерпілого є керівник юридичної особи чи інша уповноважена за­коном або установчими документами особа;

3) довіреністю - якщо представником потерпілого є працівник юри­дичної особи, яка є потерпілою.

4. Представник користується процесуальними правами потерпілого, інтереси якого він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена представ­нику.

1. Представник потерпілого - це особа, яка виконує у кримінальному про­вадженні функцію представництва законних інтересів особи, котра у встанов­леному КПК порядку визнана потерпілим.

2. Представником потерпілого, який є фізичною особою, може бути лише адвокат, відомості про якого внесено до Єдиного реєстру адвокатів України і стосовно якого у цьому Реєстрі відсутні відомості про зупинення або припи­нення права на зайняття адвокатською діяльністю (див. ч. 1 ст. 58, ст. 45 КПК).

3. Представником потерпілого, який є юридичною особою, може бути як зазначений адвокат, так і керівник цієї юридичної особи, інша особа, уповно­важена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю.

4. Повноваження представника-адвоката підтверджуються такими до­кументами: 1) свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю; 2) ордером, договором із представником або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги (див. ч. 1 ст. 50 КПК).

5. Закон України «Про безоплатну правову допомогу» від 2 червня 2011 р. передбачає можливість надання безоплатної правової допомоги адвокатом за дорученням Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги таким категоріям потерпілих: а) особам, які перебувають під юрисдикцією України, якщо середньомісячний сукупний дохід їхньої сім'ї нижчий суми прожитко­вого мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, інваліди, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі менше двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб; б) дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, безпритульним дітям, дітям, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім'ї; в) особам, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців» - до моменту прийняття рішення про надання статусу біженця та у разі, якщо особа оскаржує рішення щодо статусу біженця (п. 1, 2 і 8 ч. 1 ст. 14 Закону).

6. Представник може брати участь у кримінальному провадженні як ра­зом із потерпілим, так і замінюючи його. Він користується процесуальними правами потерпілого, інтереси якого він представляє, за винятком окремих невід'ємних прав потерпілого, зокрема права давати показання.

С т а т т я 59. Законний представник потерпілого

1. Якщо потерпілим г неповнолітня особа або особа, визнана в уста­новленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, до учас­ті в процесуальній дії разом з нею залучається її законний представник.

2. Питання участі законного представника потерпілого у криміналь­ному провадженні регулюється згідно з положеннями статті 44 цього Ко­дексу.

1. Участь у кримінальному провадженні законних представників потер­пілих, які є неповнолітніми, визнані у встановленому законом порядку неді­єздатними чи обмежено дієздатними, є додатковою процесуальною гарантією забезпечення прав і законних інтересів таких потерпілих.

2. Як законні представники можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності - опікуни, піклувальники особи, інші повнолітні близькі

родичі чи члени сім'ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, неді­єздатний чи обмежено дієздатний.

3. Про залучення законного представника слідчий, прокурор виносить по­станову, а слідчий суддя, суд - ухвалу, копія якої вручається законному пред­ставнику.

4. Законні представники користуються процесуальними правами осіб, яких вони представляють, за винятком деяких невід'ємних прав потерпілих, зокрема права давати показання.

5. Законний представник має бути замінений слідчим, прокурором, слід­чим суддею, судом, якщо буде встановлено, що його дії та інтереси суперечать інтересам потерпілого.

§ 5. Інші учасники кримінального провадження

С т ат т я 60. Заявник

1. Заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу держав­ної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потер­пілим.

2. Заявник має право:

1) отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що під­тверджує її прийняття і реєстрацію;

2) подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи;

3) отримати інформацію про закінчення досудового розслідування.

1. Законодавець вперше окремо визначає правовий статус заявника як учасника кримінального провадження, враховуючи важливість заяв та повідо­млень про вчинення кримінального правопорушення як найбільш поширеного законного приводу для початку досудового розслідування.

2. Якщо заява про вчинення кримінального правопорушення подається особою, щодо якої вчинено це діяння, то вона може мати процесуальний статус

потерпілого.

3. Заявник, члени його сім'ї та близькі родичі є суб'єктами права на за­безпечення безпеки (ст. 2 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 p.).

4. Заявника має бути попереджено про кримінальну відповідальність за за-відомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину за ст. 383 КК України.

С т а т т я 61. Цивільний позивач

1. Цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична осо­ба, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпеч­ним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, а також юридична

особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небез­печним діянням завдано майнової шкоди, та яка в порядку, встановленому цим Кодексом, пред'явила цивільний позов.

2. Права та обов'язки цивільного позивача виникають з моменту по­дання позовної заяви органу досудового розслідування або суду.

3. Цивільний позивач маг права та обов'язки, передбачені цим Кодек­сом для потерпілого, в частині, що стосуються цивільного позову, а також має право підтримувати цивільний позов або відмовитись від нього до ви­далення суду в нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення. Цивіль­ний позивач повідомляється про прийняті процесуальні рішення в кри­мінальному провадженні, що стосуються цивільного позову, та отримує їх копії у випадках та в порядку, встановлених цим Кодексом для інформу­вання та надіслання копій процесуальних рішень потерпілому.

1. Існування у кримінальному провадженні таких його учасників, як ци­вільний позивач і цивільний відповідач, пов'язане з передбаченою КПК мож­ливістю фізичної чи юридичної особи, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової (а фізичній - і моральної) шкоди, заявити цивільний позов у кримінальному провадженні аж до початку судового розгляду. Про підстави та порядок заявления цивільного позову у кримінальному провадженні див. ст. 128 КПК.

2. Підставою для залучення до кримінального провадження фізичної осо­би як цивільного позивача є дані про те, що їй кримінальним правопорушенням або іншим суспільно-небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, а для залучення як цивільного позивача юридичної особи - дані про за­вдання їй майнової шкоди.

Обов'язковим законним приводом для прийняття рішення про залучення до кримінального провадження цивільного позивача є цивільний позов (позовна за­ява) до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрювано­го, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Винесення слідчим, прокурором постанови, а слідчим суддею чи судом ухвали про залучення особи до провадження як цивільного позивача КПК не передбачає. Процесуального статусу цивільного позивача особа набуває з мо­менту подання слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду позовної заяви.

3. Про права та обов'язки потерпілого, які має й цивільний позивач у час­тині цивільного позову, див. ст. 56 КПК.

4. Важливими спеціальними правами цивільного позивача є право підтри­мувати позов і відмовлятися від позову аж до видалення суду до нарадчої кім­нати. У нарадчій кімнаті суд вирішує питання, які стосуються обвинувачення і заявленого цивільного позову (див. ст. 368 КПК).

5. Загальне право потерпілого, відповідно і цивільного позивача, одержу­вати копії процесуальних документів конкретизується статтями КПК, які пе-

редбачають обов'язкове вручення (або надіслання) йому особою, яка здійснює процесуальну дію, копії певного процесуального документа: копії постанов про зупинення і про відновлення досудового розслідування надсилаються слідчим (ч. 4 ст. 280 і ч. 1 ст. 282 КПК); копії обвинувального акта та копії реєстру ма­теріалів досудового розслідування вручаються прокурором (ст. 293 КПК); копії постанов слідчого і прокурора про закриття кримінального провадження над­силаються відповідно слідчим або прокурором (ч. 5 ст. 284 КПК).

Про поняття та зміст повідомлення у кримінальному провадженні див. ст.ст. 111-112 КПК.

С т а т т я 62. Цивільний відповідач

1. Цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідаль­ність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне ді­яння, та до якої пред'явлено цивільний позов у порядку, встановленому

2. Права та обов'язки цивільного відповідача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду.

3. Цивільний відповідач має права та обов'язки, передбачені цим Ко­дексом для підозрюваного, обвинуваченого, в частині, що стосуються ци­вільного позову, а також має право визнавати позов повністю чи частково або заперечувати проти нього. Цивільний відповідач повідомляється про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що сто­суються цивільного позову, та отримує їх копії у випадках та в порядку, встановлених цим Кодексом для інформування та надіслання копій про­цесуальних рішень підозрюваному, обвинуваченому.

1. Цивільний відповідач - це не сам підозрюваний або обвинувачений, кримінальним правопорушенням якого певній фізичній чи юридичній особі завдано шкоду, а інша фізична чи юридична особа, яка в силу закону несе ци­вільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред'явлено цивільний позов у порядку, встанов­леному КПК.

2. Винесення слідчим, прокурором постанови, а слідчим суддею чи су­дом ухвали про залучення особи до справи як цивільного відповідача КПК не передбачає. Процесуального статусу цивільного відповідача особа набуває з моменту подання слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду позовної заяви.

3. Про права та обов'язки підозрюваного, обвинуваченого, які має й ци­вільний відповідач у частині цивільного позову, див. ст. 42 КПК.

4. Важливими спеціальними правами цивільного відповідача є право визнавати позов повністю чи частково або заперечувати проти нього аж до

видалення суду до нарадчої кімнати, де він вирішує питання, які стосуються обвинувачення і заявленого цивільного позову (див. ст. 368 КПК).

С т а т т я 63. Представник цивільного позивача, цивільного відповідача

1. Представником цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні може бути:

особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником;

керівник чи інша особа, уповноважена законом або установчими до­кументами, працівник юридичної особи за довіреністю - у випадку, якщо цивільним позивачем, цивільним відповідачем є юридична особа.

2. Повноваження представника цивільного позивача, цивільного від­повідача на участь у кримінальному провадженні підтверджуються:

1) документами, передбаченими статтею 50 цього Кодексу, якщо пред­ставником цивільного позивача, цивільного відповідача є особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні;

2) копією установчих документів юридичної особи - якщо представ­ником цивільного позивача, цивільного відповідача є керівник юридичної особи чи інша уповноважена законом або установчими документами особа;

3) довіреністю - якщо представником цивільного позивача, цивільно­го відповідача є працівник юридичної особи, яка є цивільним позивачем, цивільним відповідачем.

3. Представник користується процесуальними правами цивільного позивача, цивільного відповідача, інтереси якого він представляє.

1. Представник цивільного позивача, цивільного відповідача - це особа, яка виконує у кримінальному провадженні функцію представництва законних інтересів особи, котра у встановленому КПК порядку залучена до провадження як цивільний позивач чи цивільний відповідач.

2. Представником цивільного позивача, цивільного відповідача, який є фізичною особою, може бути лише адвокат, відомості про якого внесено до Єдиного реєстру адвокатів України і стосовно якого у цьому Реєстрі відсутні відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською ді­яльністю (див. ч. 1 ст. 58, ст. 45 КПК).

3. Представником цивільного позивача, цивільного відповідача, який є юридичною особою, може бути як зазначений адвокат, так і керівник цієї юри­дичної особи, інша особа, уповноважена законом або установчими документа­ми, працівник юридичної особи за довіреністю.

4. Процесуальні права та обов'язки представника цивільного позивача, цивільного відповідача виникають з моменту подання ними органу досудового розслідування або суду документів, які підтверджують їх повноваження у кри­мінальному провадженні.

5. Представник користується процесуальними правами цивільного пози­вача, цивільного відповідача, інтереси якого він представляє. Якщо цивільний

позивач, цивільний відповідач - це фізична особа, то її представник може брати участь у провадженні як разом з цією особою, так і замінюючи її. Проте від­мовитися від позову як представник цивільного позивача або погодитися по­вністю чи частково з позовом як представник цивільного відповідача він може лише за наявності такого повноваження в документах, які підтверджують ці повноваження у кримінальному провадженні.

Стаття 64. Законний представник цивільного позивача

1. Якщо цивільним позивачем є неповнолітня особа або особа, визна­на в установленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздат­ною, її процесуальними правами користується законний представник.

2. Питання участі законного представника цивільного позивача у кримінальному провадженні регулюється згідно з положеннями статті 44 цього Кодексу.

1. Участь у кримінальному провадженні законного представника цивіль­ного позивача, який є неповнолітнім, визнаний у встановленому законом по­рядку недієздатним чи обмежено дієздатним, є додатковою процесуальною га­рантією забезпечення прав і законних інтересів цієї особи.

2. Як законні представники можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності - опікуни, піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім'ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, неді­єздатний чи обмежено дієздатний.

3. Про залучення законного представника слідчий, прокурор виносить по­станову, а слідчий суддя, суд - ухвалу, копія якої вручається законному пред­ставнику.

4. Законні представники користуються процесуальними правами осіб,

яких вони представляють.

5. Законний представник має бути замінений слідчим, прокурором, слід­чим суддею, судом, якщо буде встановлено, що його дії та інтереси суперечать інтересам цивільного позивача.

6. З моменту досягнення повноліття функція законного представництва припиняє свою дію, а законний представник припиняє свою процесуальну ді­яльність.

Стаття 65. Свідок

1. Свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обстави­ни, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.

2. Не можуть бути допитані як свідки:

1) захисник, представник потерпілого, цивільного позивача, цивіль­ного відповідача, законний представник потерпілого, цивільного позивача

у кримінальному провадженні - про обставини, які стали їм відомі у зв'язку з виконанням функцій представника чи захисника;

2) адвокати - про відомості, які становлять адвокатську таємницю;

3) нотаріуси - про відомості, які становлять нотаріальну таємницю;

4) медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи - про відомості, які становлять лікарську таємницю;

5) священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді ві­руючих;

6) журналісти - про відомості, які містять конфіденційну інформацію професійного характеру, надану за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;

7) професійні судді, народні засідателі та присяжні - про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення су­дового рішення, за винятком випадків кримінального провадження щодо прийняття суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, ухвали;

8) особи, які брали участь в укладенні та виконанні угоди про прими­рення в кримінальному провадженні, - про обставини, які стали їм відомі у зв'язку з участю в укладенні та виконанні угоди про примирення;

9) особи, до яких застосовані заходи безпеки, - щодо дійсних даних про їх особи;

10) особи, які мають відомості про дійсні дані про осіб, до яких засто­совані заходи безпеки, - щодо цих даних.

3. Особи, передбачені пунктами 1-5 частини другої цієї статті, з при­воду вказаних довірених відомостей можуть бути звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості, у ви­значеному нею обсязі. Таке звільнення здійснюється у письмовій формі за підписом особи, що довірила зазначені відомості.

4. Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатич­них представництв - без згоди представника дипломатичної установи.

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд перед допитом осіб, зазначених у абзаці першому цієї частини, зобов'язані роз'яснити їм право відмовити­ся давати показання.

1. Свідок належить до учасників кримінального провадження, які своїми правдивими показаннями мають допомагати органу досудового розслідування і суду у доказуванні обставин, які мають значення для виконання завдань кримі­нального провадження. Про коло цих обставин див. ст. 91 КПК.

2. Показання свідка - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі свідком під час допиту щодо відомих йому обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього провадження (див. ч. 1 ст. 95 КПК).

3. Особа має право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона в законі (таємниця сповіді, лікарська та­ємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) або які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близь­кими родичами чи членами її сім'ї кримінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами досудового розслідування (ч. 8

ст. 224 КПК).

4. Викликати і допитати особу як свідка мають право слідчий, прокурор, слідчий суддя під час досудового розслідування, а суд - під час судового роз­гляду, якщо є достатні підстави вважати, що така особа може дати показання, які мають значення для кримінального провадження (див. ст.ст. 133, 134 КПК).

Проте доказового значення для рішення суду показання свідка, отримані під час його допиту слідчим, прокурором, не мають. Згідно з ч. 4 ст. 95 КПК суд не має права обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слід­чому, прокурору, або посилатися на них. Суд може обґрунтовувати свої висно­вки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового за­сідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК. Відповідно до ч. 1 ст. 225 КПК у виняткових випадках, пов'язаних із необхідністю отримання показань свідка чи потерпілого під час досудового розслідування, якщо через існування небезпеки для життя і здоров'я свідка чи потерпілого, їх тяжкої хво­роби, наявності інших обставин, що можуть унеможливити їх допит у суді або вплинути на повноту чи достовірність показань, сторона має право звернутися до слідчого судді з клопотанням провести допит такого свідка чи потерпілого в судовому засіданні, в тому числі одночасний допит двох чи більше вже до­питаних осіб. У цьому випадку допит свідка чи потерпілого здійснюється у судовому засіданні в місці розташування суду або перебування хворого свідка, потерпілого в присутності сторін кримінального провадження з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду.

5. Предметом адвокатської таємниці, згідно зі ст. 9 Закону України «Про адвокатуру», є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержа­них адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків. Більш сучасно і грунтовно визначає зміст адвокатської таємниці Закон України «Про адвокату­ру і адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 p.: «Адвокатською таємницею є будь-яка інформація, що стала відома адвокату, помічнику адвоката, стажисту адвоката, особі, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, про клієнта, а також питання, з яких клієнт (особа, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав) звертав­ся до адвоката, адвокатського бюро, адвокатського об'єднання, зміст порад, консультацій, роз'яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності».

Дата добавления: 2015-06-25