Цим Кодексом. 4 страница. Інформація або документи можуть втратити статус адвокатської таємниці за письмовою заявою клієнта (особи

Інформація або документи можуть втратити статус адвокатської таємниці за письмовою заявою клієнта (особи, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав). При цьому інформація або документи, що отримані від третіх осіб і містять відомості про них, можуть поширюватися з урахуванням вимог законодавства з питань захис­ту персональних даних (ч. 1 і 2 ст. 22 Закону).

6. Нотаріальна таємниця - це сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальних дій або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов'язки тощо (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 p.).

7. Лікарська таємниця грунтується на Клятві Гіппократа і Клятві лікаря України. У клятві Гіппократа зазначено, зокрема: «Про що б я не дізнався під час виконання своїх професійних дій або помимо них, що б не побачив і не почув про дії людського життя, які не слід будь-коли розголошувати, я змовчу, вважаючи це таємницею». У Клятві лікаря, затвердженій Указом Президента України від 15 червня 1992 p., кожен, хто її приймає, клянеться «зберігати лі­карську таємницю, не використовувати її на шкоду людині».

Відповідно до ч. 1 ст. 286 ЦК України фізична особа має право на таєм­ницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діа­гноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Згідно зі ст. 40 Основ законодавства України про охорону здоров'я (Закон України від 19 листопада 1992 р.) медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з ви­конанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

До осіб, які не можуть бути допитані як свідки про відомості, що станов­лять лікарську таємницю, належать: медичні та фармацевтичні працівники, а також службові особи закладів і органів охорони здоров'я, особи, яким такі відомості стали відомі у зв'язку з навчанням, працівники міліції, виправно-трудових та виховно-трудових установ, працівники дошкільних навчальних за­кладів, загальноосвітніх шкіл реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації, навчально-реабілітаційних центрів, особи, що здійснюють досу-дове розслідування, прокурори, судді та інші. Умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв'язку з виконанням професійних чи службових обов'язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки, тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 145 КК України.

8. Символізуючи примирення віруючого з Богом, сповідь відбувається у фор­мі його покаяння у власних гріхах перед священиком, який відпускає гріхи. На від­міну від протестантизму, який використовує прилюдне покаяння, православ'я та католицизм вважають сповідь таїнством. Згідно з ч. 5 ст. З Закону Української РСР «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. ніхто не має пра­ва вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних при сповіді віруючих.

9. Особи, передбачені п.п. 1-5 ч. 2 цієї статті, можуть бути допитані як свідки з приводу вказаних довірених відомостей, якщо будуть письмово звіль­нені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості, у визначеному нею обсязі.

10. З точки зору засад журналістської етики збереження конфіденційнос­ті джерела інформації, імені особи, яка надала журналісту інформацію, це не лише право, а й обов'язок журналіста. Відповідно до Декларації принципів по­ведінки журналістів, прийнятої на 11 Всесвітньому Конгресі Міжнародної фе­дерації журналістів (Бордо, 25-28 квітня 1954 р.) зі змінами, внесеними на 18-ому Всесвітньому Конгресі МФЖ (Хельсингьор, 2-6 червня 1986 р.) журналіст зобов'язаний зберігати професійну таємницю щодо джерела інформації, отри­маної конфіденційно. Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (2000) 7 від 8 березня 2000 р. «Про право журналістів не розкривати свої джерела інформації» термін «джерело» означає будь-яку особу, яка забезпечує інформацією журналістів. Крім того, тут визначено також термін «інформація, яка визначає джерело», яка охоплює «ім'я та персональні дані, такі як голос чи зображення джерела; фактичні обставини набуття журналістом інформації від джерела; неопублікований зміст інформації, наданий джерелом журналісту, та персональні дані журналістів і їхніх службовців, пов'язані з їхньою професій­ною діяльністю».

Зазначена інформація ідентифікує джерело, а тому перебуває під захис­том закону від втручання, зокрема з боку органів, які здійснюють криміналь­не провадження. Про необхідність такого захисту журналістських джерел йде мова і в Резолюції «Свободи журналістів і права людини», прийнятій на 4-ій Європейській конференції міністрів з питань політики в галузі ЗМ1 (Прага, 7-8 грудня 1994 р.) та в Резолюції Європейського парламенту «Захист кон­фіденційності джерел інформації, що їх використовують журналісти» від 18 січня 1994 р. (пункт 3 «d»). Необхідність захисту журналістських джерел підтвердив у своїх рішеннях з посиланнями на ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у якій йдеться про право на свободу вираження поглядів, і Європейський суд з прав людини, зокрема в рішеннях у справах «Гудвін проти Великобританії» 1996 р. та «Ромен і Шмітт проти

Люксембургу», 2000 р.

В Україні право і обов'язок журналіста на збереження таємниці авторства та джерел інформації закріплено в ст. 26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу)» від 16 листопада 1992 р. та ст. 59 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 р.

11. Нарадча кімната - окреме приміщення, в якому під час ухвалення ви­року чи іншого судового рішення може перебувати лише суд у тому складі, в якому здійснюється судовий розгляд. Про склад суду див. ст. 31 КПК. Розго­лошення професійними суддями, присяжними, які були присутні в нарадчій кімнаті, обставин обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення, не допускається. Виняток може бути лише для

кримінального провадження щодо прийняття суддею (суддями) завідомо не­правосудного вироку чи ухвали (ст. 375 КК України), коли саме ті судді, які пе­ребували в нарадчій кімнаті, і можуть як свідки дати показання про обставини, які підлягають доказуванню у цьому провадженні.

12. Про кримінальне провадження на підставі угоди про примирення див. ст.ст. 468, 469, 471, 473^76 КПК. Особами, які беруть участь в укладанні та виконанні угоди, є: потерпілий, його представник і законний представник, підозрюваний чи обвинувачений, його захисник і законний представник, інша особа, погоджена сторонами кримінального провадження (медіатор).

13. Про осіб, щодо яких може бути вжито заходів забезпечення безпеки, та про осіб, які мають відомості про дійсні дані про осіб, до яких застосовані заходи безпеки, див. Закон України «Про забезпечення безпеки учасників кри­мінального судочинства» від 23 грудня 1993 р. За розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, передбачено кримінальну відпо­відальність за ст. 381 КК України.

Стаття 66. Права та обов'язки свідка

1. Свідок має право:

1) знати, у зв'язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується;

2) користуватися під час давання показань та участі в проведенні ін­ших процесуальних дій правовою допомогою адвоката, повноваження яко­го підтверджуються згідно з положеннями статті 50 цього Кодексу;

3) відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та чле­нів своєї сім'ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім'ї кримінального правопорушення, а також показання щодо відомостей, які згідно з поло­женнями статті 65 цього Кодексу не підлягають розголошенню;

4) давати показання рідною або іншою мовою, якою він вільно воло­діє, і користуватися допомогою перекладача;

5) користуватися нотатками і документами при даванні показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших відомостей, які йому важко тримати в пам'яті;

6) на відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для давання по­казань;

7) ознайомлюватися з протоколом допиту та заявляти клопотання про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, а також власноручно робити такі доповнення і зауваження;

8) заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, перед­бачених законом;

9) заявляти відвід перекладачу.

2. Свідок зобов'язаний:

1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду;

2) давати правдиві показання під час досудового розслідування та су­дового розгляду;

3) не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та проце­суальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі свідку у зв'язку з виконанням його обов'язків.

3. Особа, яку залучають до проведення процесуальних дій під час до­судового розслідування як понятого або яка стала очевидцем таких дій, зобов'язана на вимогу слідчого, прокурора не розголошувати відомості щодо проведеної процесуальної дії.

1. Свідок має право знати, у зв'язку з чим і в якому кримінальному про­вадженні він не тільки допитується, а й залучається до проведення інших слід­чих (розшукових) та інших процесуальних дій: одночасного допиту з іншими особами (ч. 9 ст. 224 КПК), пред'явлення йому особи чи предмета для впізнан­ня або для пред'явлення його для впізнання (ст.ст. 228, 229 КПК), до участі в слідчому експерименті (ч. З ст. 240 КПК) для перевірки його показань тощо. Спочатку про це він має дізнатися із виклику його слідчим, прокурором, слід­чим суддею чи судом для участі в проведенні певної процесуальної дії (див. ст.ст. 133, 134 КПК). Стаття 137 КПК вимагає, щоб у повістці про виклик було зазначено: 1) прізвище та посада слідчого, прокурора, слідчого судді, найме­нування суду, який здійснює виклик; 2) адреса установи, до якої здійснюєть­ся виклик, номер телефону чи інших засобів зв'язку; 3) ім'я (найменування) особи, яка викликається, та її адреса; 4) найменування (номер) кримінального провадження, в рамках якого здійснюється виклик; 5) процесуальний статус, в якому перебуває викликана особа; 6) час, день, місяць, рік і місце прибуття ви­кликаної особи; 7) процесуальна дія (дії), для участі в якій викликається особа; 8) наслідки неприбуття особи за викликом із зазначенням тексту відповідних положень закону, в тому числі можливість застосування приводу; 9) передба­чені КПК поважні причини, через які особа може не з'явитися на виклик, та нагадування про обов'язок заздалегідь повідомити про неможливість появи; 10) підпис слідчого, прокурора, слідчого судці, судді, який здійснив виклик.

Крім того, перед проведенням допиту чи іншої процесуальної дії свідку повідомляється, в якому провадженні і в зв'язку з чим він допитується або бере участь у проведенні іншої процесуальної дії. Зокрема, перед допитом встанов­люється особа свідка, роз'яснюються його права, а також порядок проведен­ня допиту. Свідок попереджається про кримінальну відповідальність за від­мову давати показання і за давання завідомо неправдивих показань (див. ч. З ст. 224 КПК).

2. Право свідка користуватися правовою допомогою адвоката під час до­питу та участі його в інших процесуальних діях є важливою гарантією прав та законних інтересів свідка у кримінальному провадженні. Конституційний Суд України у п. 2 свого рішення від 30 вересня 2009 р. № 23-рп/2009 у справі за

конституційним зверненням громадянина Голованя І.В. щодо офіційного тлу­мачення положень ст. 59 Конституції України (справа про право на правову до­помогу) роз'яснив: «Положення ч. 2 ст. 59 Конституції України «для... надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура» в аспекті конституційного звернення треба розумі­ти так, що особа під час допиту її як свідка в органах дізнання, досудового слідства чи дачі пояснень у правовідносинах з цими та іншими державними органами має право на правову (юридичну) допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката, що не виключає можливості отримання та­кої допомоги від іншої особи, якщо законами України щодо цього не встанов­лено обмежень».

Повноваження адвоката-свідка підтверджуються такими ж документами, як і повноваження адвоката-захисника: свідоцтвом про право на заняття адво­катською діяльністю та ордером, договором із свідком або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомо­ги.

3. Право свідка відмовитися давати показання щодо себе, близьких роди­чів та членів своєї сім'ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачен­ня у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім'ї кримінального правопорушення, грунтується на положенні ч. 1 ст. 63 Конституції України про те, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояс­нення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається за­коном. Про коло осіб, які належать до членів сім'ї і близьких родичів, див. п. 1 ч. 1 ст. З КПК.

Конституційний Суд України у п. 4 мотивувальної частини рішення № З-рп/2009 від ЗО вересня 2009 р. (справа про право на правову допомогу) з приводу цього конституційного права особи роз'яснив наступне: «Кожній осо­бі, зокрема свідку, під час допиту в органах дізнання чи досудового слідства та особам при наданні пояснень у державних органах, має бути забезпечена реальна можливість отримувати правову допомогу для захисту від можливого порушення права не давати показань або пояснень щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, які можуть бути використані у кримінальному процесі для доведення обвинувачення зазначених осіб».

4. Свідок не тільки має право, а й зобов'язаний відмовитися давати по­казання щодо відомостей, які згідно з положеннями ст. 65 КПК не підлягають розголошенню. Зобов'язує свідка відмовитися давати такі показання заборона закону розголошувати зазначені в ст. 65 КПК відомості.

5. Засада державної мови кримінального провадження (ст. 29 КПК) пе­редбачає для свідка, що не володіє мовою, якою здійснюється провадження, давати показання своєю рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача, участь якого забезпечується слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом за рахунок держави. Про участь перекла­дача у кримінальному провадженні див. ст. 68 КПК.

6. Про поняття документа у кримінальному провадженні див. ч. 1 ст. 99 КПК. Нотатки - це стислі записи, помітки для пам'яті.

Дещо вужчі за змістом формулювання зазначеного у п. 5 ч. 1 ст. 66 КПК права свідка передбачено і в інших статтях КПК. Так, згідно з ч. 6 ст. 224 КПК допитувана особа має право використовувати під час допиту власні документи і нотатки, за ч. 12 ст. 352 КПК під час допиту в суді свідок, даючи показання, має право користуватися нотатками. В інтересах забезпечення повноти пока­зань свідка про обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному про­вадженні, необхідно все ж застосовувати під час допиту свідка в досудовому розслідуванні і в судовому розгляді більш широке за змістом формулювання права свідка користуватися під час допиту нотатками і будь-якими, необхід­ними йому для давання якомога конкретніших і повніших показань, докумен­тами, які є у розпорядженні свідка. Слідчий, прокурор, слідчий суддя під час досудового розслідування, а сторони і суд у судовому розгляді мають можли­вість оглянути і ознайомитися із змістом наявних у свідка нотаток і документів і поставити запитання як стосовно змісту отриманих від свідка показань, так і стосовно походження цього документа, а також нотаток, якщо вони виконані не самим свідком, щоб з'ясувати можливість негативного впливу сторонніх осіб на повноту і правдивість показань свідка.

7. Відповідно до ч. З ст. 122 КПК свідкам у зв'язку з викликом для надання показань оплачуються проїзд, наймання житла та добові (у разі переїзду до ін­шого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток та відрив від звичайних занять.

8. Про правила оформлення протоколу процесуальної дії, порушення і розв'язання клопотань учасників слідчої дії про внесення до нього зауважень і доповнень див. ст. 104 КПК.

9. КПК передбачає, що свідок має право власноручно не тільки викласти свої показання у протоколі допиту (ч. 6 ст. 224 КПК), а й робити доповнення та зауваження до протоколу допиту, складеного не власноручно свідком, а осо­бою, яка проводить допит.

10. Підставою для вжиття заходів забезпечення безпеки свідка є дані, що свідчать про наявність реальної загрози життю, здоров'ю, житлу і майну його самого або членів його сім'ї чи близьких родичів у зв'язку з виконанням ним обов'язків свідка (див. ст. 20 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 p.).

11. Про підстави та порядок заявления відводу перекладачу див. ст.ст. 79-81 КПК.

12. Про підстави та порядок виклику свідка слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом див. ст.ст. 133-138 КПК. Свідок зобов'язаний з'явитися за викли­ком незалежно від то того, чи має він за законом (ч. 2 ст. 65, п. З ч. 1 ст. 66 КПК) відмовитися давати показання.

Якщо свідок не з'явиться за викликом без поважних причин або не по­відомить про причини свого неприбуття, то на нього накладається грошове

стягнення і може бути застосовано привід (ст. 139, ч. 1 ст. 327 КПК). При цьому важливо зазначити, що згідно з ч. 2 ст. 327 КПК прибуття в суд свідка і пере­кладача (за винятком залучення його судом) забезпечується стороною кримі­нального провадження, яка заявила клопотання про його виклик. Суд сприяє сторонам кримінального провадження у забезпеченні явки свідка і перекладача шляхом здійснення судового виклику (ч. 2 ст. 327 КПК).

13. Про відповідальність свідка за невиконання своїх обов'язків, пов'язаних з даванням показань, див. коментар до ст. 67 КПК.

14. Про недопустимість розголошення відомостей досудового розсліду­вання див. ст. 222 КПК. Свідок зобов'язаний не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, слідчого судді, суду відомості, які безпосередньо стосу­ються суті кримінального провадження та його конкретних процесуальних дій, і про які стало відомо свідку у зв'язку з виконанням ним своїх обов'язків не тільки під час досудового розслідування, а і в судовому провадженні. Розголо­шення даних досудового слідства або дізнання без дозволу прокурора, слідчо­го, особи, що провадить дізнання, тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 387 КК України.

15. За участі понятих проводяться такі слідчі (розшукові) дії: пред'явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляд трупа, в тому числі пов'язаний з екс­гумацією, слідчий експеримент, освідування особи, за винятком випадків, коли безперервно застосовується відеозапис ходу проведення відповідної слідчої (розшукової) дії. Обшук або огляд житла чи іншого володіння особи, обшук особи обов'язково проводяться за участі понятих, незалежно від їх безперерв­ного відеозапису. Якщо слідчий, прокурор вважатимуть за доцільне, то й інші слідчі (розшукові) дії будуть проведені за участі понятих.

Поняті можуть бути допитані під час судового розгляду як свідки прове­дення відповідної слідчої (розшукової) дії (див. ч. 7 ст. 223 КПК). Саме поняті, а також інші особи, які стали очевидцями зазначених слідчих (розшукових) дій, зобов'язані на вимогу слідчого, прокурора не розголошувати відомості щодо проведеної процесуальної дії.

С т а т т я 67. Відповідальність свідка

1. За завідомо неправдиві показання слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду або за відмову від давання показань слідчому, прокурору, слід­чому судді чи суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, свідок несе кримінальну відповідальність.

2. За злісне ухилення від явки до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду свідок несе відповідальність, встановлену законом.

1. Перед допитом під час досудового розслідування і в судовому розгляді свідок попереджається про кримінальну відповідальність за відмову від даван­ня показань (ст. 385 КК України) і за давання завідомо неправдивих показань (ст. 384 КК України). Згідно з ч. 2 ст. 352 КПК, якщо перешкод для допиту

свідка в судовому розгляді не встановлено, головуючий у судовому засіданні приводить його до присяги такого змісту: «Я, (прізвище, ім'я, по батькові), при­сягаю говорити суду правду і лише правду».

2. Про відмову свідка давати показання під час досудового розслідування зазначається в протоколі допиту чи іншої слідчої дії, а під час судового роз­гляду - у журналі судового засідання. Свідок має право дати пояснення щодо причини відмови.

3. За злісне ухилення від явки до слідчого, прокурора, слідчого судці, суду свідок несе відповідальність за ч. 1 ст. 185³ або ст. 185⁴ Кодексу України про адміністративні правопорушення.

4. Злісне ухилення свідка від явки за викликом може виявлятися, зокрема, у систематичному неприбутті за викликом без поважних причин після вручення йому повісток про виклик, у зміні або приховуванні місця свого проживання, у поданні підроблених документів про хворобу. Ухилення свідка від явки за викликом, яке не є злісним, може тягнути за собою накладення грошового стяг­нення і застосування приводу.

Стаття 68. Перекладач

1. У разі необхідності у кримінальному провадженні перекладу пояс­нень, показань або документів сторони кримінального провадження або слід­чий суддя чи суд залучають відповідного перекладача (сурдоперекладача).

2. Перекладач має право:

Дата добавления: 2015-06-25