Характеристика сучасних тенденцій розвитку світової економіки і зміни ролі долара як світових грошей

Эксплерентная (п и о н е р с к а я) стратегия

эксплерентная («первые ласточки» фирмы, венчурные фирмы, инновационные разработки, специализируются по заказу фирм виолентов).

Финансового и материально-технического обеспечения эксплеренту не хватает, поэтому осуществить продвижение и масштабное распространение своей разработи он не в состоянии. В связи с дефицитом ресурсов «первые ласточки» нуждаются в финансовой поддержке. Если помощь предоставляется, то происходит стремительное развитие эксплерента. Эксплерент превращается в виолента.

Превращение малой инновационной фирмы в подразделение виолента позволяет ей осуществлять инновационную деятельность, не испытывая дефицита финансовых ресурсов. А виолент получает доступ к ноу-хау подконтрольной компании.

Эта стратегия конкурентной борьбы связана с созданием новых или радикальным преобразованием старых сегментов рынка. Речь идет не просто о совершенствовании товаров и услуг, а о крайне рискованном (но и баснословно выгодном в случае удачи) поиске революционных решений. Среди подобных фирм — первопроходцы выпуска персональных компьютеров и ряд фирм в более прозаических отраслях.

Сила эксплерентов обусловлена опережением во внедрении принципиальных нововведений. Это стало основанием для сравнения подобных фирм с «первыми ласточками», раньше других начинающими обживать землю после зимы. Такая компания стремится к созданию нового рынка и извлечению выгод из первоначально еди­ноличного присутствия на нем. Девиз эксплерентов: «Лучше и де­шевле..., если получится». С общехозяйственных позиций роль по­добных компаний огромна.

В современной России эксплерентов мало, хотя они везде — штучный товар. Но перспективы развития этого типа предприятий в стране, славящейся своим научным потенциалом, бесспорны.

Сучасний період світового економічного розвитку під впливом явищ глобалізації та інтеграції характеризується фундаментальними змінами. Інтеграційні процеси між країнами призвели до зняття існуючих бар'єрів для входження на національні ринки капіталу іноземних фінансових інституцій, підвищення мобільності фінансових ресурсів на фоні дерегулювання та лібералізації міжнародної торгівлі, а посилення взаємозалежності світу стало проявом його існуючої цілісності. При цьому глобалізація як процес зростання інтеграції національних економік у єдиний загальносвітовий ринок товарів, послуг, капіталів і робочої сили у XXI столітті знаменує початок формування по суті єдиного світового господарства.

Глобалізація нівелює неоднорідність процесів економічного розвитку різних країн світу. Найрадикальніші прогнози передбачають зміни найширшого масштабу - від встановлення американської суспільної моделі в усьому світі до початку ери Китаю. Однак, фінансова криза в Південно-Східній Азії 1997 р. наголосила на небезпеці широких узагальнень. Виявилось, що попри достатню інтегрованість одного з фінансово-економічних полюсів у світі — Азіатсько-тихоокеанського регіону до світових економічних процесів, вплив азійської кризи на різні країни глобалізованої економіки мав подекуди взаємовиключний характер. Відтік капіталів, що лише за два місяці після кризи сягнув 230 млрд. дол., більшою мірою був спрямований до США [20, с.239]. Сприйняття зростаючої небезпеки нестабільності незалежно від глибини її проявів - чи то у вигляді валютної, банківської, фінансової чи то системної кризи - як неминучої ціни глобалізації, спонукає до пошуків оптимальних способів вирішення накопичених суперечностей.

У чому ж полягає зміст сучасних тенденцій розвитку світової економіки? У багатьох роботах із цієї проблематики не сформовано єдиних підходів. Так, на думку ряду дослідників, трансформаційні процеси у світовому економічному просторі перейшли в якісно новий вимір: із стану коливного спокою, врівноваженості до нового витка спіралі з коливними різко амплітудними рухами та синтетично-синергічним середовищем [14, с.8]. На думку К. Рудого, специфіка фінансових криз XXI століття здебільшого пояснюватиметься позицією США як одного зі світових лідерів [20, с. 183]. Серед фундаментальних зрушень на світогосподарській арені відомий дослідник Е. Кочетов вирізняє новітню структуру суспільного розподілу праці з виникненням його нових форм, що відрізняються за змістом від міжнародного, міждержавного розподілу праці, формування нових суб'єктів світогосподарського діалогу, які реалізують власні інтереси [13, с. 114].

Ці процеси та інші зміни висувають на передній план проблему перегляду системи поглядів на мапу світу - від її політичної домінанти до власне геоекономічної, що принципово стане основою для усвідомлення фундаментальної бази, яка з метою реалізації стратегічного оперування на світовій арені актуалізуватиме нанесення економічних кордонів на світовій політичній карті. Американські науковці Столь М. і Тарч Г. ще в 1982 р. у дослідженні «Глобальна політична економія 1980-х років», яке було теоретичним обґрунтуванням необхідності переходу до формування і реалізації нової глобальної концепції для збереження за Сполученими Штатами Америки позицій світового лідера, зазначали: «Попри зменшення значення США у світовій економіці через припинення існування економічного порядку, зафіксованого Бреттон-Вудською системою, проте, з урахуванням тісної взаємопов'язаності політики та економіки, а отже, взаємовпливовості зовнішньої та внутрішньої політик держав та інших неурядових гравців у вигляді корпорацій, банків, міжнародних інституцій, США в змозі впливати на вирішальні економічні процеси за допомогою гегемоністської політики з боку найвпливовіших ТНК» [22].

Отже, можна стверджувати, що об'єктивність процесу глобалізації не залишає сумнівів не лише з причини віддзеркалення об'єктивних можливостей і потреб більш високої, інтенсивної стадії розвитку міжнародного розподілу праці, а й з огляду концентрації і вираження її системних характеристик -зовнішньої експансії і потреб розширення через залучення до своєї орбіти і поглинання інших господарських систем, освоєння нових територій і ресурсів, адже лише в царині міжнародних відносин найширше розкриваються потенційні можливості і функції самого капіталу. При цьому головним напрямом цього процесу стала глобалізація саме фінансової сфери економіки. її основними чинниками є, зокрема, такі як: зростання обсягів фінансових ресурсів ТНК і ТНБ; ріст інтенсивності транскордонних фінансових операцій; поява нових інструментів та механізмів міжнародних фінансових операцій; формування глобального фінансового ринку із перерозподілом значних обсягів фінансових ресурсів.

Об'єктивним наслідком указаних тенденцій є і буде залишатися усе зростаюча потреба організації міжнародних економічних відносин у єдиному розрахунковому і платіжному засобі, тобто у світовій валюті, роль якої сьогодні поки що найбільш оптимальним чином виконує долар США. Проте історія світового економічного розвитку свідчить про усю складність і суперечливість процесів валютної інтеграції, що супроводжувалися неодноразовими сплесками валютних криз, які, у свою чергу, тільки підсилюють необхідність запровадження єдиної валюти, що усунула б навіть гіпотетично розбіжності економічного розвитку.

Аналізуючи історію різних валютних стандартів - від золотомонетного стандарту до сучасності, можна дійти висновку, що найбільш значиму міжнародну роль можуть відігравати валюти лише тих країн, значення економік яких в рамках світового господарства є суттєвим. Чим більшою є величина національної економіки, чим більше ця країна залучена у світову торгівлю, чим розвинутіші у ній фінансові ринки, тим більша вірогідність того, що національна валюта буде інтенсивно використовуватись для виконання класичних функцій світових грошей. Це означає, що її використання має передбачати: обслуговування зовнішньоторговельних операцій; забезпечення міжнародного руху капіталу; вираження цін у зовнішньоторгових угодах; використання у якості бази для вираження обмінних курсів більшості валют інших країн; забезпечення функціонування механізму валютних інтервенцій.

Саме економічне панування завжди було вирішальним фактором, що визначав домінуючу роль тієї чи іншої валюти. У XVI ст. світовою валютою був голландський гульден, у XIX і на початку XX ст. - англійський фунт стерлінгів, що відображало світове економічне панування у відповідні періоди Нідерландів та Британської імперії. Після Другої світової війни домінуючою валютою на світових фінансових ринках став долар США.

Із часів Бреттон-Вудської системи долар залишається головною валютою, в якій зберігаються активи, що складають централізовані валютні резерви більшості країн сучасного світу. До цього роль головного інструменту остаточного регулювання сальдо платіжних балансів виконувало золото. Однак згідно Ямайських валютних угод воно було виведене за межі світової валютної системи і нині використовується переважно як резервний фонд коштів для міжнародних розрахунків. Однак навіть попри відмову від прив'язки долара до золота після краху Бреттон-Вудської системи долар США усе ж залишився провідною світовою валютою, не будучи вже заснованим на золоті.

З метою збільшення міжнародних резервів МВФ заснував у 1969 році штучну базову валюту (символічне золото) - спеціальні права запозичення (СПЗ або СДР), які є рахунковою одиницею і засобом підвищення ліквідності валют у світі. Це була форма міжнародних активів, які призначались для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальних рахунках конкретних країн. Однак СПЗ в якості рахункової одиниці не замінили золото і долар, а стали пунктом відрахунку (орієнтиром) для різних угод і операцій. Разом з тим, СПЗ поки що не користуються тією довірою і популярністю, що їм призначались. Вони не виконують свою основну функцію - головного резервного інструменту. Основною резервною валютою залишається долар США.

Отже, зусилля творців Ямайської системи, які були спрямовані на те, що СДР витіснить долар США, ні до чого не призвели. Навпаки, усунення золота з валютної системи, міжнародних розрахунків і кредитних відносин зумовило зростання притоку американської валюти у міжнародний платіжний оборот. Під прикриттям СПЗ нерозмінний на золото долар фактично зберіг своє значення світових грошей, позаяк у процесі формування світової валютної системи статус резервної валюти закріплювався лише за валютами країн з найбільш розвинутою економікою, якою нині продовжує залишатися економіка США. Про це свідчить той факт, що валовий внутрішній продукт США складає близько 13 трлн. дол. [33]. На Сполучені Штати припадає майже 30% світового економічного виробництва, причому долар США домінує у світовій торгівлі і фінансах більше півстоліття. Долар бере участь в більше 80% операцій з іноземною валютою (додаток А1). І, крім того, на нього припадає більше 70% офіційних валютних резервів світу (рис. 1).

Головним фактором, котрий визначає роль долара США як провідної резервної валюти є те, що саме у доларах здійснюється основна частка розрахунків за енергоносії (більше 90%) і передусім за нафтопродукти. Зростання попиту на них, зумовлене тенденціями зростання світової економіки, автоматично означає збільшення попиту на долари, а відтак і зміцнення курсу цієї валюти.

Однак сьогодні світові засоби масової інформації рясніють прогнозами, які майже одностайно віщують американській валюті складні випробування. Це спричинено тим, що на міжнародному рівні впродовж кількох десятиліть вуглеводневу сировину — нафту, газ, нафтопродукти — купували і продавали виключно за долари на двох підконтрольних американським корпораціям біржах - у Лондоні і Нью-Йорку. Відтак інші держави світу змушені були накопичувати долари у своїх золотовалютних резервах, автоматично посилюючи економіку США. Але останнім часом про бажання торгувати нафтою за евро вчергове заявив Іран. Відкриття Іранської нафтової біржі з євро в якості платіжного засобу за нафтопродукти теоретично може спровокувати девальвацію провідної світової валюти. За оцінками експертів, центробанки найбільших держав можуть зменшити частку долара у своїх резервах. І якщо США не в змозі будуть виконувати зовнішні зобов'язання, то інвестори і звичайні громадяни в різних країнах масово позбуватимуться американської валюти. Однак такий розвиток подій на практиці малоймовірний. Адже Сполучені Штати обов'язково вдадуться до рішучих кроків, аби уникнути дефолту і попередити можливий брак інвестицій у власну економіку. Нинішній глава Федеральної резервної системи Бен Бернанке публічно запевнив, що серйозний дефіцит торгового балансу США не приведе до обвалу долара, а якщо навіть таке станеться, то економіка США витримає удар [41].

Кризові процеси, які сьогодні мають місце в економіці Сполучених Штатів, при всій своїй гостроті не є системними. Мова йде про фінансові скандали всередині США (Enron, WorldCom), загрозу поглиблення фінансової (іпотечної) кризи, відчутне зниження економічної динаміки тощо. І хоч іпотечна криза, викликана неповерненнями позичок за пільговими житловими кредитами, призвела до негативних тенденцій на ринку цінних паперів Сполучених Штатів та більшості фондових ринків розвинутих країн і країн, що розвиваються, проте узгоджені дії Федеральної резервної системи США та центральних банків провідних держав дали змогу перебороти її наслідки на ринку у Сполучених Штатах і уникнути розвитку глобальної кризи ліквідності (завдяки зниженню дисконтної ставки з 6,75% до 4,5% на кінець 2007 p.). Крім того, беручи до уваги останні події на світових фінансових ринках, коли Федеральна резервна система Сполучених Штатів Америки знизила процентну ставку (21 січня 2008 р.) по федеральних фондах до 3,5%, що призвело до подолання наслідків кризи на світових фондових ринках, можна зробити висновок про величезний вплив ФРС США на світову економіку, як Центрального банку світу. Попри це, головними тенденціями останніх років є поступове зниження курсу долара стосовно інших провідних валют. Дія цього процесу зумовлена декількома об'єктивними факторами, серед яких можна відзначити наступні: по-перше, значний дефіцит платіжного балансу, який за попередніми оцінками сягає вже 7% ВВП країни; по-друге, песимістичні прогнози щодо зростання обсягів виробництва; по-третє, зростання величини бюджетного дефіциту і державного боргу, зумовлене передусім воєнними діями в Іраку та Афганістані; по-четверте, загроза наростання інфляційних процесів усередині країни на тлі зниження попиту на долари з боку трейдерів на валютному ринку.

Утім, потрібно зазначити, що значне зниження курсу долара є невигідним ні для кого із суб'єктів світового господарства, позаяк негативні зрушення в американській економіці негативно позначаться на усіх інших національних економіках, що може зумовити повну руйнацію світової фінансової системи. Розглянемо з точки зору предмету нашого дослідження, чи можуть тенденції зниження курсу долара негативним чином позначитися на змінах його ролі в якості світових грошей, тобто якими є доларові перспективи світової економіки. Під ними ми розуміємо перспективи використання доларового стандарту як основи міжнародних економічних і валютних відносин.

З нашої точки зору, на зміни ролі долара в якості світових грошей може негативним чином вплинути лише один факт - послаблення позицій американської економіки у світовому господарстві. Однак, чи є на сьогодні підстави стверджувати, що попри тимчасові труднощі таке послаблення має місце. Вважаємо, що немає. Економічна система США має достатній потенціал, щоб перебороти усі негативні явища. Це пов'язано, на наш погляд, передусім із дією наступних факторів.

По-перше, із високим рівнем конкурентоспроможності американської економіки, особливо її високотехнологічного сектору. Сьогодні лише США спроможні вести науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи практично в усіх галузях економіки, а їх розробки в окремих сферах (наприклад, програмного забезпечення, біо- чи нанотехнологій) роблять майже неможливою конкуренцію з боку інших країн. Тому могутність долара спирається нині не так на національне багатство у традиційному матеріальному вимірі, як на новітні технологічні засади функціонування економіки США, конкурувати з якими інші країни поки що не в змозі [6, с. 20].

По-друге, долар США обслуговує біля двох третин світового ринку високих технологій [43], що власне і є основою економічного розвитку. США, залучаючи капітали з усього світу (в тому числі інтелектуальні) та інвестуючи їх у створення нових технологій та розробку новітніх технологічних принципів, забезпечили собі недосяжне лідерство у цій галузі.

Менш наукомісткі порівняно з цими високотехнологічними видами діяльності і виробництва товарів неухильно виводяться за межі США. Наприклад, нині європейські та японські автомобілі є кращими за американські, а Європа здатна вигравати у конкурентній боротьбі між «Аеробусом» та «Боїнгом». Однак ці локальні перемоги на глобальних ринках обертаються стратегічною поразкою, оскільки закріплюють орієнтацію європейської та японської економік на випуск товарів, а не на нові технологічні принципи. У зв'язку з цим Європа і Японія фактично опиняються у другому після США ешелоні світової економіки.

По-третє, американський фінансовий ринок залишається найбільшим у світі за обсягами капіталізації і є найбільш привабливим з точки зору високої норми прибутку. Частка капіталізації ринку акцій компаній США складає майже 50% у капіталізації світового ринку акцій. При цьому американські компанії коштують дорожче, оскільки вони зазвичай більш ефективні, тобто на виробництво одного і того ж продукту одержують більше прибутку.

По-четверте, долар США виступає головною резервною валютою і продовжує домінувати в офіційних золотовалютних резервах інших країн (додаток А2). Саме у доларах утримують свої резерви центральні банки більшості країн світу. На сьогодні за даними Міжнародного валютного фонду частка доларів у валютних резервах країн-членів МВФ становить в середньому 65%, а євро — менше 20 %о. Врешті доларові платежі Сполучених Штатів за продукцію, яка їм поставляється, не передбачають інших можливостей дій інших країн, окрім як нагромаджувати доларові резерви або ж повертати отримані кошти назад у США у вигляді інвестицій чи банківських активів. На практиці це означає, зо Федеральна резервна система США виступає по суті всесвітнім емісійним банком, забезпечуючи решту країн необхідними їм платіжними засобами.

По-п'яте, високий рівень економічної свободи і урядова політика, спрямована на створення оптимальних умов вільного розвитку ринкового конкурентного господарства і приватної ініціативи, формують в країні сприятливий інвестиційний клімат, що є запорукою постійного притоку іноземних капіталів в американську економіку.

По-шосте, тенденції світового економічного розвитку визначають перехід національних господарств провідних країн у інформаційний, постіндустріальний етап, а саме США на сьогодні володіють абсолютним лідерством у інформаційній сфері. Тому зниження частки традиційних матеріальних благ в американському ВВП зовсім не означає зменшення інтенсивності виробничого процесу і ефективності національної економіки США, радше навпаки.

Отже саме цими факторами пояснюються міцні позиції долара і саме тому нині основною валютою, в якій здійснюється оплата товарів і послуг у міжнародній торгівлі залишається долар США. Потрібно наголосити, що долар нині забезпечений не так національним багатством у традиційному, матеріальному розумінні цього слова, як постійно створюваними американською економікою новітніми технологіями і галузями знань, конкурувати з якими інші національні економіки нині неспроможні.

Таким чином, якщо характеризувати зміни ролі долара США як світових грошей, то можна дійти висновку, що ця валюта буде лише посилювати свої позиції з плином часу через інноваційно-технологічну потужність Сполучених Штатів, недосяжну поки що для решти країн світу. Американська валюта давно вважається символом стабільності, надійності і впевненості у фінансовому майбутньому. Це головна світова валюта, провідну роль якої не змінить жодна тенденція світового економічного розвитку, і навіть поява доволі сильних конкурентів на світових фінансових ринках, зокрема євро.

Дата добавления: 2015-06-26