А. ФОН АРН1М (1781-1831)

Центральною фігурою гейдельберзького гуртка роман­тиків, його ініціатором і організатором був Ахім фон Ар-нім. Народився він у Берліні, походив із прусської дворянської родини і був багатим поміщиком. У сту­дентські роки він займався природничими науками, а лі­тературою зацікавився, познайомившись у 1800 р. з Новалісом. Але він не пішов шляхом ієнських романтиків, його захопила хвиля національно-патріотичних настроїв, що стимулювала інтерес до німецької старовини і народ­ної творчості. У Арніма все це поєднувалося з активним неприйняттям нового світопорядку, що несла Французька революція, з прив'язаністю до традиційно-патріархально­го укладу життя й моралі. Свій час, принаймні з 1811 p., він ділив між літературними заняттями й веденням помі­щицького господарства.

Як і більшість німецьких романтиків, Арнім теж був поетом, але значнішу частину його творчого доробку скла­дають прозові твори. Він є автором двох романів, а також кількох повістей і новел. В них бачимо, що цей письмен­ник був наділений багатою, але нерівною уявою, в його

творах сильні й пластично написані епізоди чергуються з розтягнутими й блідими. Сучасники дружно свідчать, що в житті Арнім був людиною розсудливою, спокійною і гармонійною, але його творчість цих якостей цілком поз­бавлена. Навпаки, вона пройнята глибоким неспокоєм, ду­шевним сум'яттям і дисгармонійністю. В ній не знайти гармонії людини з природою, що так характерно для ієн­ських романтиків і Гельдерліна. У творах Арніма природа малоодухотворена, грубо-стихійна й загрозлива. Він часто звертався до народної фантастики, але її породження під його пером трансформуються, набувають іншого змісту й емоційної тональності, від них починає віяти подихом смерті. Маємо тут і специфічний романтичний натуралізм, поєднаний з містичною фантастикою, що надає багатьом його сторінкам макабричного відтінку.

Цими якостями порівняно слабко позначений перший роман, що має довгий заголовок "Бідність, багатство, злочин і покута графині Долорес" (1810). Його дія від­бувається в сучасності й в аристократичному середовищі, розповідається в ньому про те, як легковажна й егоїсти­чна дівиця Долорес піймала в свої сіті графа Карла, справжнього джентльмена, і домоглася одруження з ним; згодом вона зраджує його і, розкаявшись, вирішує вести далі добропорядне життя. Образу графа Карла автор на­дав свої риси (він теж пише вірші й живе романтичними почуттями та ідеями), але не зумів достатньо вдихнути в нього життя. Автор і його герой критично ставляться до сучасної аристократії, розбещеної "французькими впли­вами", їхні симпатії повністю належать давньому рицар­ству з його беззастережною відданістю релігійно-моральним ідеалам і принципам.

Цікавішим є роман "Охоронці корони", перша части­на якого з'явилася у 1817 p., а друга була підготовлена до друку й видана дружиною письменника Беттіною через багато років після його смерті, в 1854 р. Цікавий цей твір передусім тим, що він причетний до формування жанру історичного роману в німецькій літературі, і його нерідко зіставляють з романами Вальтера Скотта. Дія відбуваєть­ся у Швабії в XVI ст., в його центрі — таємничий рицар­ський орден "охоронців корони", який ставить за мету відновлення німецької середньовічної імперії Гогенштау-фенів. У романі примхливо переплітаються історія і фан­тастичний вимисел, але достовірно тут відображені деякі важливі аспекти життя Німеччини перехідної доби. Прав-

Німецький романтизм

Німецький романтизм

да, симпатії автора віддані добрій патріархальній старо­вині, до духу нового часу він ставиться неприхильно. До сюжету введені доктор Фауст зі своїм супутником Мефі-стофелем, але змальовуються вони так, ніби ще не існу­вала трагедія Гете "Фауст". Образ Фауста у Арніма навмисне приземлюється, це не стільки вчений і маг, скільки шарлатан і авантюрист, ласий до чуттєвих утіх життя. З'являється на сторінках роману й Мартін Лютер, який змальовується автором прихильно. (Арнім, на відмі­ну від багатьох німецьких романтиків протестантського походження, не перейшов у католицизм, а лишився вір­ний протестантству).

Серед інших творів Арніма варто виділити повість "Ізабелла Єгипетська, перше юнацьке кохання імпе­ратора Карла V" (1811), яку Гейне небезпідставно ате­стував як квінтесенцію його творчості. Тут панує гротескна похмура фантастика, для цього автор мобілізує відповідні народні повір'я, мотиви й образи. В основу сю­жету покладено легенду про засудження циган на вічні блукання за те, що під час втечі Святої сім'ї до Єгипту вони нібито відмовили їй в притулку. Водночас у розпо­відь вплітаються народні повір'я, казкові й міфічні образи, що уособлюють недобрі, зловісні сили природи й суспіль­ства. З'являється альраун (мандрагора), напіврослина-на-півістота, коренеподібний чоловічок, якого опівночі вири­вають із землі під шибеницею і використовують для по­шуку скарбів та золота. Із єврейської міфології запозичу­ється образ Голема, виліпленої із глини людини-речі, віддаленого фантастичного предка робота; у Арніма це істота жіночої статі, що перебуває десь посередині між людиною і річчю, яка для ерцгерцога Карла підмінює красуню-циганку Ізабеллу. Нарешті, вводиться в повість фольклорний образ Ведмежої шкіри, напівзотлілого мер­ця, багатія-скнари, який приречений після смерті чатува­ти свої скарби.

Звертає на себе увагу те, що всі ці повір'я, мотиви й образи Арнім узяв не із давнього фольклору патріархаль­них часів, а з фольклору пізнішого походження — тих часів, коли складалися нові, утилітарні відносини між людьми, засновані на грошах. Саме гроші, золото і є тією ірраціональною силою, що проглядає в непрозорій глибині похмурих фантасмагорій Арніма і виступає прихованою пружиною дії в його повісті.

Дата добавления: 2015-06-26