КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
І В. Вакенродер 1 страница
Л. ТІК Зо Німецький романтизм Німецький романтизм 31
мою. Цей твір Гете послужив важливою опорою у формуванні жанру романтичної драматичної поеми з її універсальним змістом і титанічним героєм, що втілює в собі вищі потенції духовної людини; як зазначалося, цей жанр став одним з провідних у літературі зрілого романтизму. Сам же Гете ставився до романтизму неоднозначно. В цілому він вбачав у ньому велике явище й поступальний рух мистецтва, особливо в розкритті внутрішнього світу людини, його глибин і його суперечностей. Близький йому був "органічний світогляд" романтиків і їхнє звернення до народно-національного грунту, що, власне, він же й започаткував у своїй "штюрмерській" ліриці. Водночас, йому був чужий "середньовічний міф", культивований німець-. кими романтиками, їхній, як на його погляд, надмірний суб'єктивізм і такий же надмірний нахил до фантастичного й містичного. Щодо Шіллера, то він зі своїми ідеальними прагненнями й романтичним за своєю природою пафосом легше вписувався в літературу романтизму, і його стосунки з ранніми німецькими романтиками (Шіл-лер помер у 1805 р.) були рівнішими й дружнішими. Щодо рецепції творчості Гете й Шіллера за межами Німеччини, зокрема в Україні й усій Східній Європі, то їх сприймали в контексті романтизму й відносили до його зачинателів і найвидатніших письменників. Розвиток німецького романтизму відбувався в специфічних умовах країни, яка в своєму суспільно-історичному розвитку відставала від інших західноєвропейських країн. Наприкінці XVIII—на початку XIX ст. Німеччина залишалася країною, обтяженою феодальними пережитками, політично роздрібленою, причому в абсолютній більшості держав і володінь, на які вона поділялася, зберігався феодально-абсолютистський лад. Характерно, що найзначн'їні імпульси, яких зазнавало громадсько-політичне й духовне життя країни в цей період, йшли переважно ззовні, із сусідньої Франції, де відбувалася велика буржуазна революція й подальші бурхливі події. Німеччина виявилася неспроможною підхопити й продовжити "французькі починання", революційні виступи відбулися лише в деяких містах найбільш розвиненої Рейнської області. Але країна була втягнена в бурхливі події й процеси, які були започатковані Французькою революцією і продовжувалися до падіння Наполеона (1815). Французька революція викликала великий резонанс у Німеччині, передусім серед бюргерської інтелігенції; її вітали Гете і Шіллер, Гердер і Клопшток, брати Шлегелі й Гельдерлін, Шеллінг і Фіхте, Гегель і багато інших діячів німецької культури. Але найважливішим є те, що Французька політична революція послужила важливим стимулом до німецької духовної революції, яка розгорнулася наприкінці XVIII— на початку XIX ст.; активним її учасником була тогочасна німецька література. Це й становить основний зміст першого періоду німецького романтизму (1795—1806) і надає йому всесвітньо-історичного значення. Основні явища німецької романтичної літератури цього періоду — діяльність романтиків ієнського гуртка (чи школи) і творчість Ф. Гель-дерліна. Розвивалася вона тоді в найтіснішому зв'язку з філософією, з німецькою філософською революцією. І Фіхте, і Шеллінг один за одним були членами Ієнського гуртка романтиків, в Ієні ж розпочинав свою діяльність Гегель. На другому етапі (1806-1815) німецький романтизм розвивався вже в іншій суспільно-політичній ситуації і в іншому ідеологічному кліматі, що надавало йому іншого характеру й спрямування. На цей час революція у Франції переростає в імперію, а революційні війни — в наполеонівські, імперіалістичні. Протягом першого десятиліття XIX ст. Наполеон у кількох війнах розгромив Австрію та Пруссію і окупував або підпорядкував своєму контролю всю Німеччину. В країні розгортався визвольний рух, який помітно посилився після поразки Наполеона в Росії. Все це активізовувало національну свідомість німців, навертало до глибинних джерел національної культури й літератури, стимулювало розвиток інших, порівняно з ієн-ським романтизмом, течій і тенденцій, зокрема народного або фольклорного романтизму. Найзначнішим явищем другого періоду німецького романтизму став гейдельберзький гурток романтиків, що склався в 1806-1807 pp. Організаторами й провідними діячами цього гуртка були А. фон Арнім і К. Брентано, примикали до нього відомі вчені-фі-лологи Я. і В. Грімми й поет-лірик Й. фон Ейхендорф. Ще одним визначним явищем німецького романтизму другого періоду була творчість Г. фон Клейста, драматурга й прозаїка, який тримався поза групами й. об'єднаннями. Третій етап німецького романтизму (1815-1830) припадає на період Реставрації в історії Німеччини й всієї Європи і характеризується новими явищами й тенденціями. Його найзначнішим і найхарактернішим явищем є Німецький романтизм Німецький романтизм
гротескно-фантастичний романтизм Гофмана, який можна назвати третім етапом еволюції романтизму в Німеччині. Примітним явищем цього періоду була й швабська школа романтиків (Л. Уланд, Ю. Кернер, Г. Шваб та ін.), але новим словом у німецькій романтичній літературі вона не стала. До цього ж періоду відноситься початок творчості Г. Гейне. Найзначнішим центром німецького романтичного руху стає в цей час Берлін, столиця Пруссії: сюди переїжджають Арнім і Брентано, тут розвивається творчість Гофмана і Шаміссо, з Берліном пов'язані Гейне, Граббе та інші письменники-романтики. Четвертий період німецької романтичної літератури відноситься до 1830-1848 pp. Це пізній її етап, позначений великою кількістю груп і тенденцій різного спрямування, а також розвитком течій, що шукали інші шляхи творчості. Попри всю її строкатість, найхарактернішою рисою німецької романтичної літератури цього періоду є відхід від пассеїзму, від середньовічно-фольклорних захоплень та замилувань і звернення до сучасності, її громадсько-політична активізація. Це була відповідь романтичної літератури на виклики дійсності, на громадсько-політичне піднесення в країні, викликане французькою Липневою революцією, і особливо на зростання опозиційних і демократичних настроїв перед німецькою революцією 1848 р. ("передберезневий період"). До цього періоду відноситься розквіт творчості Гейне і творчість великої групи письменників-романтиків, пов'язаних з революцією 1848 р. та її ідеологією (А. Г. Гофман фон Фалерслебен, Г. Гервег, А. Гласбреннер, Ф. Фрейліграт, Р. фон Готшаль та ін.). Німецький романтизм не зникає і після революції 1848 p., його струмінь відчутний також у німецькій реалістичній літературі другої половини XIX ст. Але найяскравіше в цей час він проявився в музиці (Р. Вагнер) і в філософії (Ф. Ніцше). В останні десятиліття XIX ст. піднімається в німецькій літературі хвиля неоромантизму, що переплітався з імпресіонізмом і символізмом. 1.1. ІЄНСЬКИЙ ГУРТОК РОМАНТИКІВ 1796 р. брати Шлегелі, Август-Вільгельм і Фрідріх, прибувають до Ієни, де починають викладати в університеті. Через деякий час дім Шлегелів став осередком громадського й літературного життя уні- верситетського міста; в ньому збираються письменники, філософи, вчені; з них і витворився уславлений гурток ієнських романтиків, якому належить така визначна роль у становленні й розвитку романтизму. Із письменників, крім самих Шлегелів, які були насамперед естетиками, літературознавцями, критиками, до нього входили Новаліс (псевдонім Ф. фон Гарденберга), Людвіг Тік, який наїздив із Берліна, через Тіка був пов'язаний з Ієнським гуртком В. Вакенродер. Належали до нього також видатні філософи Й. Фіхте і Ф. Шеллінг, які, один за одним, посідали кафедру філософії в Ієнському університеті, а також теолог і мораліст Ф. Шлейєрмахер. Входили до гуртка й вчені-природодослідники Ріттер і Стефенс. Отже, Ієнський гурток склався як гурток літературно-філософський, чим визначився подвійний зміст і характер його діяльності, поєднання в ній двох аспектів — літературно-художнього й філософсько-естетичного, навіть за певної переваги другого, теоретичного, оскільки й брати Шлегелі діяли переважно в цьому напрямі. Виник Ієнський гурток романтиків на хвилі високого духовного піднесення, викликаного Французькою революцією, пробудженими нею великими надіями. "То був чудовий час, — згадував пізніше Шеллінг. — Людський дух був розкутий, вважав себе вправі протиставляти всьому існуючому свою дійсну свободу й запитувати не про те, що є, а про те, що можливо". В тих же тонах і стилі згадує про цей час Гегель, називаючи його "сходом сонця". "Всі мислячі люди, — говорить він у "Філософії історії",— святкували цю епоху. В той час панував піднесений, зворушливий настрій, світ був охоплений ентузіазмом, як нібито тільки тепер настало справжнє примирення божественного зі світом". Звідси витікають характерні якості й тенденції раннього романтизму, зокрема ієнського. Передусім йому притаманний універсалізм, прагнення охопити буття в його повноті, в його кінечності й безкінечності, сущому й належному, і це зближувало ієнський романтизм з філософією, надавало йому яскраво вираженого філософського характеру. "Романтична поезія, — проголошував Ф. Шлегель, — це прогресивна універсальна поезія. її призначення полягає не тільки в тому, щоб заново об'єднати всі розрізнені види поезії, а й пов'язати її з філософією та риторикою". Водночас ієнський романтизм, що сприймав світ як приховані можливості й постійну твор- Німецький романтизм Німецький романтизм 35
чість, прагнув до синтезу и всеохоплюючого синтетичного вираження. "Тільки романтична поезія, — писав той же Ф. Шлегель, — подібно до епосу, здатна стати дзеркалом всього навколишнього світу, відображенням епохи". При цьому в ієнських романтиків дійсне й ідеальне, дійсне і належне ще не протиставляються одне одному, а існують в своєрідній гармонії, підпорядкованій спонтанному руху, закону оновлення як матеріального, так і духовного світів. Ієнському романтизмові, особливо в першу його пору, було притаманне діяльне, творче ставлення до буття і світу. Це ставлення, пробуджене Французькою революцією, завершене вираження знайшло у філософії Фіхте, яка мала великий вплив на формування світоглядних та естетичних засад ієнського романтизму. За відомим визначенням Ф. Шлегеля, Французька революція, "Науко-вчення" Фіхте і "Майстер" Гете "позначають найважливіші тенденції нашого часу". Філософію Фіхте відносять до суб'єктивного ідеалізму, основними її категоріями виступають "я" і "не-я"; фіхтівське "я" не має нічого спільного з емпіричним індивідуальним "я", — це колективний людський дух і творче начало світобудови, що творить і об'єктивний світ, і емпіричні "я". "Не-я" у Фіхте — це об'єкт прикладання зусиль і волі "я", що породжує динаміку і розмаїтість буття. В естетиці ієнських романтиків, зокрема їхнього провідного теоретика Ф. Шлегеля, маємо проекцію фіхтевсь-кого "я" на митця, що неминуче, в силу специфіки мистецтва як виду духовно-практичної діяльності людини, вело до зближення "я" (= духу) з "я" митця. "Якого типу філософія випадає на долю поета? — запитував Ф. Шлегель. — Це — творча філософія, що виходить із ідеї свободи та віри в неї і показує, що людський дух диктує свої закони всьому сущому і що світ є творіння мистецтва". Отже, філософське вчення Фіхте ставало також обгрунтуванням романтичного суб'єктивізму, на ньому засновувалася й знаменита романтична іронія, теорію якої у той час розробляв Ф. Шлегель. Шлегель називав іронію "сократівським способом вираження думок", який є "зразком мимовільного і водночас обачливого удавання; в ньому все і жартівливо, і серйозно, і щиросердно відверто, і глибоко удавано". Такий спосіб, зазначає він, "багатьом здається загадковішим і незрозу-мілішим, ніж містерії". Іронія, за тлумаченням Шлегеля, є найповнішим виявом свободи митця, який завдяки їй піднімається і над дійсністю, і над самим собою ("іронія є пародія на самого себе"), і водночас вона є розумінням того, що така свобода недосяжна, як і повнота мистецького самовираження. "Вона містить в собі й пробуджує у нас свідомість нерозв'язної суперечності між безумовним і обумовленим, між неможливістю і необхідністю повноти вираження". Митець-романтик прагне до універсальності вираження, але заодно він свідомий неможливості досягнення мети, яким би довершеним не був його твір. Романтична іронія й покликана зняти суперечність між безкінечністю творчого духу митця й кінечністю втілення його зусиль, зняти тим, що іронія трактує цей результат як гру творчого духу. Отже, Ф. Шлегель пов'язував романтичну іронію передусім з філософськими, трансцендентальними прагненнями й завданнями ранньої романтичної літератури і навіть називав її "трансцендентальним блазнюванням". Ідея романтичної іронії була підхоплена німецькими романтиками, зокрема Тіком, Брентано, Гофманом, Шаміссо, Гейне, але вони надавали їй конкретнішого й "приземленішого" трактування, пов'язавши її переважно з "емпіричною особистістю" та її екзистенційними й соціальними проблемами. Загалом брати Шлегелі внесли значний вклад в розробку концепції романтизму, його естетико-художніх засад і принципів. При цьому вони виходили з історичного розуміння руху мистецтва й естетичної думки, зміни художніх систем. Щоправда, вони ще вважали, що існують дві великі художні системи, класична й романтична, але розглядали їх в історичному плані, як давню й новочасну (післяантичну) системи. "Характер античної системи визначили як класичний, — писав А. Шлегель, — сучасної — як романтичний, і дуже влучно... В цьому велике відкриття для історії мистецтва: те, що досі розглядали як всю сферу мистецтва (визнаючи необмежений авторитет античності), становить лише його половину, завдяки чому саму класичну давність можна буде краще зрозуміти, ніж виходячи лише з неї самої". Романтичне мистецтво Шлегелі виводили із середньовіччя, але важливу роль в його розвитку надавали Ренесансу й пізнішим епохам. "Великим тризвуччям нової поезії" назвав Ф. Шлегель Данте, Шекспіра й Гете: "Пророча поема Данте є єдина система трансцендентальної Німецький романтизм Німецький романтизм 37
поезії в її вищому втіленні. Універсальність Шекспіра — центр романтичного мистецтва. Гетівська чисто поетична поезія є найдосконалішою поезією". Слушно знаходячи в класичній і романтичній системах "велику всезагальну антиномію художнього смаку", Шлегелі характеризували романтизм у зіставленні й противазі класицизму. Таку розгорнуту характеристику романтичної художньої системи в зіставленні з класичною дав А. Шлегель у віденських "Лекціях про драматичне мистецтво й літературу". За його викладом, давні греки, які заклали підвалини класичної художньої системи, засновувалися на гармонійній рівновазі всіх здатностей людини, на відчутті єдності людини з природою, "їхній культурі неможливо приписати більше значення, ніж значення просвітленої і одухотвореної чуттєвості". Відчуття безкінечного їй чуже, так само як і пориви до безкінечного. Все це вносить в літературу й мистецтво романтизм, становлення і розвиток якого тісно пов'язані з християнством. Сама краса для класичної епохи була красою тілесною, пластичною і ми-слилася в предметно-чуттєвому ряду; в романтичну епоху вона одухотворяється, переноситься до сфери ідеального і стає недосяжною. Якщо класична поезія — це поезія кінечного, поезія обладания, то романтична — це поезія рефлексії, поезія прагнення-томління, що прагне втілити ідеал у своєму русі до безкінечного: "Перша міцно стоїть на грунті дійсності, друга ширяє між спогадом і передчуттям". Все це зрештою обумовлюється тим, що "культура нового часу виходить із відчуття внутрішньої роздвоєності, протилежності між чуттєвим і духовним, дійсним і можливим; в своєму прагненні до примирення цих протилежностей вона відмічена незавершеністю, безкінечним рухом до недосяжного ідеалу" г. Варто зауважити, що таке протиставлення класичного й романтичного мистецтва й таке трактування останнього було притаманне всій німецькій естетиці кінця XVIII— початку XIX ст. Воно бере початок у Шіллера, в його відомому трактаті "Про наївну й сентиментальну поезію", і, через Шлегелів, переходить до Шеллінга й Гегеля. Найбільш адекватні форми й засоби вираження романтичного світовідчуття ієнці знаходили в міфі й История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли. В 5-ти томах. T.IIL М., 1967. С. 257. символі; вдавалися вони й до казки, але в їхній інтерпретації вона піддавалася значній міфологізації. Ф. Шлегель вбачав у міфології "осереддя поезії" і шкодував, що на відміну від античності, яка мала таке "осереддя", література нового часу його позбавлена. І він закликав створити новочасну міфологію, яка, однак, має якісно відрізнятися від давньої: "Давня міфологія... прилягає до живого чуттєвого світу і відтворює його частину, нова повинна на противагу цьому виділитися із внутрішніх глибин духу". Посилений інтерес романтиків до міфології витікав передусім із того, що вона була близькою, іманентною їхньому "органічному світогляду", для якого не було нічого ізольованого й застиглого, для якого світ — органічний взаємозв'язок всього сущого, спонтанний рух і творчість природи й людського духу. Але природи одухотвореної, пантеїстично сприйнятої і пережитої (пантеїзм — ототожнення бога й світового цілого). Звідси твердження Шеллінга про те, що міфологічні образи мають для мистецтва таке ж фундаментальне значення, як ідеї для філософії, і загалом "міфологія є необхідною умовою і первісним матеріалом для мистецтва". Ніби розвиваючи цю думку, А. Шлегель писав, що "міф аж ніяк не є сировиною для поезії. Він є самою природою в поетичному втіленні, він — сама поезія, найповніше бачення світу. Оскільки міф є перетворенням природи, сам він здатен до нескінченних перетворень". Особливо приваблювала романтиків "символічна природа" міфу, те, що вони вважали первісним втіленням символічних форм мислення. Найціннішу якість міфу вони бачили в тому, що, як писав Шеллінг, в ньому "абсолютне зображається з абсолютною нерозрізненістю загального й окремого в окремому", що в ньому особливе не означає загальне, а "саме є загальним", що в символі уява поєднує абсолютне з конкретним і втілює в окремому всю безмежність загального. Еволюція світогляду й естетики ієнських романтиків була рухом від суб'єктивного ідеалізму Фіхте до об'єктивного ідеалізму Шеллінга, до його "філософії тотожності", яка означала загальну символізацію мислення і особливо мислення художнього. Поетичний символізм, до якого йдуть ієнські романтики, мав її за свою філософську основу, він був ствердженням єдності природи й духу і водночас — духовної сутності світобудови, яка знаходить вираження в символах, в "читанні" природи як своєрідної Німецький романтизм Німецький романтизм
системи символів і знаків. В англійську літературу цей поетичний символізм був перенесений С. Кольріджем, у французьку він прийшов за посередництвом А. Шлегеля та Ж. де Сталь. Брати Шлегелі відіграли величезну роль у виробленні теоретичних засад і принципів німецького романтизму, його естетики й поетики. При цьому "генератором" нових ідей, сміливих і оригінальних, виступав головним чином молодший із них, Фрідріх, тоді як на долю старшого, Августа-Вільгельма, випадали переважно поглиблена розробка й академічне застосування цих ідей. Небезпідставно саме брати Шлегелі вважаються засновниками науки літературознавства. Водночас вони виступали і як письменники, не виявляючи, однак, ні сильного обдарування, ні великої художньої оригінальності. Більше місце художня творчість, здається, займала в житті старшого Шлегеля: він був автором двох поетичних^ збірок, драм "Трістан" (лишилася незавершеною) та "Йон", пробував свої сили також в прозових жанрах. Набагато більше значення мають його переклади драм Шекспіра й Каль-дерона, які стали цінним внеском у німецьку культуру й мали вплив на розвиток літератури. Ф. Шлегель теж неодноразово звертався до художньої творчості, писав вірші, драми ("Аларкос"), прозові твори, серед яких найзначнішим є роман "Люцінда" (1799). Художні твори Ф. Шлегеля носять своєрідний програмовий характер, в них ставилася мета практичного втілення теоретичних накреслень автора, що вносило елемент схематизму й ілюстративності. Стосується це й роману "Люцінда", який був єдиним художнім твором цього автора, що викликав значний резонанс, але напівскандального характеру. Добропорядних бюргерських читачів обурювало надто вільне й відверте, за їхніми мірками, змалювання любовних відносин героїв роману, митців Юлія і Люцінди ("все буття — це безперервне богослужіння єдиній любові"), до того ж в його героях неважко було розпізнати самого Шлегеля і Доротею Фейт, з якою він жив у вільному шлюбі, а також особисто-інтимний підтекст сюжету твору. В плані суто літературному все це мало стати підтвердженням тези Ф. Шлегеля про те, що роман робиться з простого й найближчого матеріалу — із авторського життєвого досвіду. За своїм задумом це, як визначив його Н. Берковський, "роман проблемний і утопічний, роман про ідеальну сім'ю, якої ще ніде нема, яка тільки планується і декретується". Центральне місце належить у ньому темі кохання, але не лише чуттєвого кохання, зображення якого так дратувало сучасників автора, а й кохання духовного. Шлегель їх чітко не розмежовує і не закріплює на різних полюсах. На вищому, філософському рівні кохання трактується в романі як чудодійна сила, "за допомогою якого відірване від цілого "я" може знову прилучитися до неподільної первісної людськості". Водночас кохання, як далі випливає з роману, — це засіб пізнання світу й самих себе, глибинних загадок життя. Юлій каже Люцінді, що кохання зробило їх не лише щасливими, а й "здатними по-справжньому зрозуміти світ. Через мене ти навчилася розуміти безкінечність людського духу, а я через тебе — шлюб, і життя, і красу всього існуючого". Написаний роман "Люцінда" у' вільній експериментальній формі, в його структурі організуючим є принцип романтичного суб'єктивізму, не скутого формальними рамками самовираження митця. Звідси фрагментарність і хаотичність композиції, не вільна від навмисності. Складається роман з мозаїки різноструктурних фрагментів: тут маємо ліричні сповіді й патетичні декларації, філософські й публіцистичні відступи, листи, динамічні діалоги, вставну новелу. Узагальненіше можна сказати, що складається він переважно з лірики й філософії. Та попри все те йому притаманна єдина тональність, весь він пройнятий життєрадісним світовідчуттям, ствердженням права особистості на щастя й духовну свободу, бунтом проти обтяжливих релігійних, моральних і суспільних норм. "Божевільною маленькою книжкою" назвав роман автор, але зробив він це пізніше, коли далеко відійшов від вираженого в ньому умонастрою і прийняв католицизм. 1.2. НОВАЛІС (1772-1801) крідріх фон Гарденберг, який обрав собі "псевдонім Новаліс (з лат. — той, осто обробляє цілину) був найобдарованішим митцем в ієнсь-кому гуртку і одним з найобдарованіших серед німецьких романтиків. Водночас він був глибоким і тонким мислителем, але мислив він як митець, його думка, сказати б, складалася із образної матерії. Творчість Новаліса — одна Німецький романтизм Німецький романтизм
з безперечних вершин літератури німецького романтизму, і хоч не можна сказати, що сучасники розминулися з ним, але й по-справжньому його оцінили лише наприкінці XIX— на початку XX ст. До його творчості виявляють активний інтерес такі літературні течії, як символізм, експресіонізм, сюрреалізм, і вона має на них помітний вплив. Походив Новаліс із старовинного, але збіднілого дворянського роду, і його батько, який служив чиновником, прагнув дати синові практично корисну освіту. Той закінчує юридичний факультет і отримує диплом юриста, згодом вивчає геологію у Фрайбурзі, здобуває фах інже-нера-гірника й служить на солеварні поблизу Ієни. Поряд з усіма цими заняттями він вивчає філософію і не припиняє її вивчення до кінця життя, так само як філософського осмислення всього того, що давали йому науки й життєвий досвід. Загалом же, ні родина, в якій виріс Новаліс, ні обставини, в яких він жив, ні біографічні факти, за вдалим висловом Н. Берковського, "неспроможні пояснити, як виник в ньому романтичний ентузіазм і що саме навівало йому бачення світу в красі та сяянні". І цілком слушно названий вчений виводить цей "романтичний ентузіазм", це світовідчуття не з найближчих умов життя поета, а із "загальносвітового стану", як любили говорити романтики, стану, що був породжений Французькою революцією та вивільненою нею величезною духовною енергією, котра в Німеччині спрямувалася не в суспільно-політичну, а в суто духовну сферу. Цей самобутній поет, якого радянське літературознавство протягом десятиліть наполегливо перетворювало в еталон "реакційного романтизму", постійно почував себе в новому світі, що народжувався, світі, де все ще можливе і в реальному бутті, і в сфері духу. З повним правом можна сказати, що "жоден із ранніх романтиків не пережив в таких же масштабах, що й Новаліс, культурні й філософські утопії. Французької революції". Кращі роки свого дуже недовгого життя, як пише згаданий вчений, Новаліс провів у постійному ідейному сп'янінні... "Сильніше, ніж будь-хто, він вірив, що все на світі починається спочатку, і настає час чудес. Новалісом володіло почуття, що вищі сутності наблизилися до нього без зусиль з його боку, що таємниці світу одна за одною почали відкриватися перед ним, що настав час відповідей, на які люди чекали століттями і які прийшли всі разом". Тому він не робив різниці між гіпотезами й доведеними істинами, вже самим фактом свого існування гіпотези здавалися йому гідними бути зачисленими до "райського саду ідей", до зібрання його філософських фрагментів. Свій філософський світогляд Новаліс називав "магічним ідеалізмом". Його витоки — у вченні Фіхте про "я" як активну творчу силу світобудови, але водночас "магічний ідеалізм" Новаліса зазнав значного впливу натурфілософії Шеллінга. Ще рішучіше, ніж Ф. ПІлегель, переносить Новаліс фіхтевське "я" /= дух/ на індивідуальне "я", передусім митця, наділяючи його безмежними можливостями. Сутність його "магічного ідеалізму" й полягає у ствердженні повної влади людини в світі природи й духовному світі. Він вірив у те, що в людині, зокрема в людському тілі, закладені такі сили й можливості, про які людина й не підозріває. "Наше тіло, наше людське єство ще сплять глибоким сном", — твердить він в одному з фрагментів. Та справжнім центром світобудови був для Новаліса людський дух: "Ми мріємо про подорож у всесвіт, — писав він, — але хіба не знаходиться всесвіт всередині нас? Ми не знаємо глибини нашого Духу... В нас самих вічність з її світами, минуле й майбутнє". Природа ж перебуває у відповідності, в гармонії з духом (тут Новаліс вже сходиться з Шеллінгом), чим і забезпечується його статус деміурга в світобудові З філософськими ідеями Новаліса, з його "магічним ідеалізмом" органічно пов'язана його художня творчість, вони у нього взаємопроникають і взаємовиражають, розділити їх неможливо. "Поезія — героїня філософії, — говориться в одному з фрагментів. — Філософія піднімає поезію до значення основного принципу. Вона допомагає нам пізнати цінність поезії. Філософія є теорія поезії. Вона показує нам, що таке поезія, — поезія геть усе". З іншого боку, поезія є реалізацією філософії в тому розумінні, що вона наближає її до дійсного, наділяючи її образною конкретністю. "Поезія на ділі, — говориться в іншому фрагменті, — є абсолютно-реальне. Це осереддя моєї філософії. Чим більше поезії, тим ближче до дійсності". Глибокого філософського змісту сповнена повість Новаліса "Учні у Саїсі", створена в 1797-1798 pp., під час занять автора в Фрайбурзькій академії. То ж закономірно, що в ній обговорюються проблеми філософії природи й філософії культури в їх взаємопов'язаності, шляхів і засобів пізнання "світового цілого". Точка відрахунку роздумів Новаліса в цій повісті, написаній в діалогічній формі,
Дата добавления: 2015-06-26; Просмотров: 633; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |