Інструменти грошово-кредитної політики

Ринкові(опосередковані) інструменти відрізняються більшою гнуч­кістюпорівняно з адміністративними, хоча результатиїх застосу­вання не завжди адекватнінаміченій меті.

Непряме регулювання грошово-кредитної сфери належить до си­стеми економічних методів державного регулювання національної економіки. Воно класично має три інструменти грошово-кредитної політики:

■ облікова ставка за позиками, що надаються центральним бан­
ком комерційним банкам;

■ норма обов'язкових банківських резервів;

■ операції на відкритому ринку.

Кожен із цих інструментів передбачає використання специфічних механізмів, що постійно вдосконалюються.

згідно з Законом України «Про Національний банк України»

■ Визначення й регулювання норм обов'язкових резервів для ко­
мерційних банків і фінансово-кредитних установ.

■ Процентна політика.

■ Рефінансування комерційних банків.

■ Управління золотовалютними резервами.

■ Операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтвер­
джують корпоративні права) на відкритому ринку.

■ Регулювання імпорту та експорту капіталу.

■ Емісія власних боргових зобов'язань та операції з ними.

§ 4. Адміністративні інструменти грошово-кредитної політики

До найважливіших адміністративних інструментів можна від­нести:

• регулювання величини процентних ставок за кредитами і депо­
зитами;

• регулювання кількісних параметрів кредитів, що надаються
суб'єктам господарювання;

• встановлення «стелі» кредиту центрального банку, що надаєть­
ся урядові та банківським установам;

• регулювання портфеля активів комерційних банків;

• обмеження споживчого кредиту;

• обмеження на відкриття філій та відділень;

• селективна кредитна політика.

Адміністративні інструменти застосовуються в разі, коли важелі впливу не приносять потрібних результатів, або тоді, коли досяг­нення цілей монетарної політики з використанням лише ринкових інструментів значно уповільнюється. Прямі інструменти монетарної політики досить часто застосовуються у випадках, коли середовище використання ринкових важелів є недосконалим або не існує взага­лі. Незважаючи на те, що прямі інструменти грошово-кредитної по­літики дають можливість вирішити чимало проблем у національній економіці, вони мають незначну дієвість в умовах глобалізації сві­тової економіки. Використання таких важелів протягом тривалого періоду часу призводить до розбалансованості макроекономічних процесів.

Адміністративні інструменти посідають певне місце у практиці центральних банків розвинених країн, а також знайшли широке за­стосування у країнах, що розвиваються.

Розгляньмо такі прямі інструменти грошово-кредитного регулю­вання, як регулювання величини процентних ставок за кредитами і депозитами комерційних банків, а також здійснення селективної кре­дитної політики.

Адміністративне регулювання процентних ставок передбачає обмеження центральним банком чи урядом розміру верхніх меж про­центних ставок за кредитами, що призводить до збільшення попиту на кредитні ресурси банків. Низькі процентні ставки стимулюють ін­вестиції та сприяють підвищенню ділової активності.

Проте останніми роками центральні банки політику лімітування верхнього рівня процентних ставок за кредитами і депозитами засто­совують дедалі рідше, оскільки вигоди від використання цього мето-

ду регулювання дієві лише протягом короткого періоду, а негативні наслідки є значними.

Зокрема, низькі процентні ставки за депозитами викликають роз­міщення вільних ресурсів не на банківських депозитах, а в інших формах (купівля іноземної валюти, нерухомості, товарів тривалого користування, банківських металів тощо). Це не дає змоги використо­вувати їх для фінансування інвестиційних проектів.

Ще одним адміністративним інструментом, що застосовується центральними банками, є «кредитні стелі», тобто граничні суми кредитування. За їх застосування комерційні банки змушені утриму­вати певну частину залучених депозитів у вигляді невикористаних резервів, що для них є невигідним. Мета застосування цього інстру­мента полягає у стримуванні надмірної кредитної експансії.

Важливе місце в адміністративному регулюванні грошово-кредит­ної сфери посідає селективна кредитна політика, яка особливо активно використовується у країнах, що розвиваються. Селективна кредитна політика застосовується у країнах з недостатньо розвиненим фінансовим ринком.

Основними інструментами селективної кредитної політики є:

■ кількісні параметри кредитів, спрямованих у певні галузі;

■ створення спеціальних фінансово-кредитних закладів, які кре­
дитують певні галузі за нижчими процентними ставками;

■ різноманітні пільги для банківських інституцій, які надають
кредити переважно пріоритетним сферам економіки.

Застосування селективної кредитної політики поряд з певними позитивними рисами має й негативні наслідки, зокрема:

о розвиток галузей економіки потрапляє в залежність від пільго­вого кредитування;

о надмірне зростання грошової маси, що посилює інфляційні процеси;

о кредитування найперспективніших галузей економіки усклад­нюється внаслідок спрямування грошових потоків у певні галузі;

о зміна кон'юнктури на світових ринках негативно впливає на окремі галузі, які отримували значні обсяги пільгових кредитів.

Використання методів прямого регулювання грошового обігу най­більш поширене у країнах із перехідною економікою, оскільки меха­нізми непрямого впливу у них ще не набули достатнього поширення. Адміністративні методи дають необхідний ефект у випадках їх ви­користання поряд із заходами опосередкованого впливу на систему грошового обігу. Однак активне застосування прямих інструментів є дієвим лише протягом короткого періоду. За тривалого застосуван­ня їхня дієвість знижується.

§ 5. Облікова ставка як інструмент грошово-кредитної політики

Облікова ставка є важливим інструментом грошово-кредитної по­літики, сутність якої полягає у зміні відсотків за кредитами, що їх центральний банк надає комерційним банкам. Історично поняття облікової ставки пов'язане з діяльністю центрального банку з пере­обліку векселів, представлених комерційними банками. У сучасних умовах зміст операцій центрального банку з рефінансування означає не лише купівлю векселів (переобліковий кредит) чи позики під за­ставу цінних паперів (ломбардний кредит), а й надання всіх видів кредитів комерційним банкам.

Можна виділити дві групи причин, які впливають на рівень облі­кової ставки центрального банку:

0 причини, обумовлені загальними тенденціями розвитку націо­нальної економіки;

0 причини, пов'язані з рішеннями центрального банку щодо грошової сфери.

Перша група причин є первинною щодо другої, оскільки розвиток секторів економіки впливає на рішення центрального банку в грошо­во-кредитній сфері. Маніпулювання обліковою ставкою, яке здійсню­ється центральним банком, слід розглядати як запобіжний активний важіль впливу на попит і пропозицію на грошовому ринку.

Головними з-поміж факторів першої групи є такі:

> фаза економічного циклу;

> інфляція;

> міжнародний рух капіталу.

До факторів другої групи, що впливають на рівень облікової став­ки, відносять:

> проведення центральним банком політики «дорогих» або «де­
шевих» грошей;

> вирівнювання платіжного балансу;

> запобігання девальвації національної валюти.
Встановлення облікової ставки центрального банку здійснюєть­
ся за такими принципами:

0 визначення облікової ставки на рівні, що перевищує темпи інфляції. Цей принцип полягає в тому, що додатне значення реаль­ної облікової ставки є інструментом антиінфляційної політики. Вод­ночас це дає змогу запобігти втратам комерційних банків від знеці­нення їхніх активів. Суттєвий вплив на рівень реальної процентної ставки справляє фактор часу. З проведенням короткострокових опе-

рацій банківські установи мають можливість забезпечити вищий позитивний рівень процентної ставки. З проведенням довгостроко­вих операцій можливою є ситуація, за якої темпи інфляції в наступні періоди виявляться вищими, ніж під час укладання угод. Через це кредитори за довгостроковими операціями намагаються встановлю­вати більшу інфляційну премію з метою страхування від інфляції. Це викликає перевищення рівня довгострокових процентних ставок над короткостроковими;

0 встановлення облікової ставки у межах коридору ринкових процентних ставок за кредитами та депозитами. Облікова ставка є нижньою межею ставки за активними операціями, що обумовлено необхідністю отримання прибутку кредитними установами;

0 встановлення облікової ставки за умов стабільності на грошо­вому ринку і сталості інфляційних процесів на рівні, близькому до ставок на міжбанківському ринку. Це дозволяє центральному банку ефективніше впливати на динаміку процентних ставок на інших сег­ментах грошового ринку і запобігати використанню зі спекулятивною метою кредитів рефінансування.

0 визначення облікової ставки на рівні, що забезпечує рівновагу попиту і пропозиції на грошовому ринку. Це дозволяє не лише з'ясувати реальну вартість кредитів, а й сформувати в економіці ра­ціональні вартісні співвідношення, які запобігають виникненню дис­пропорцій у національній економіці.

Механізм регулювання облікової ставки та її вплив на економіку виглядає таким чином (рис. 9.3).

З проведенням обмежувальної грошово-кредитної політики цент­ральний банк має на меті підвищення ціни грошей, а тому піднімає об­лікову ставку. Це обмежує можливості комерційних банків щодо одержання кредитів і таким чином підвищує ціну грошей, які надають­ся у кредит комерційними банками суб'єктам національної економіки.

Зі здійсненням стимулювальної грошово-кредитної політики центральний банк прагне розширити можливості комерційних бан­ків щодо рефінансування і для цього знижує рівень облікової став­ки. Це сприяє зростанню обсягів кредитних операцій комерцій­них банків, пожвавлює ділову активність і стимулює економічне зростання.

Політика облікової ставки у першу чергу спрямована на зміну по­питу на гроші через вплив на ринкову процентну ставку, що виступає ціною грошей. Вплив політики облікової ставки на економічні проце­си є багатоканальним.

Крім впливу на кредитну діяльність комерційних банків і на співвідношення між попитом і пропозицією на грошовому ринку, зміна 468

Рис. 9.3. Вплив політики облікової ставки центрального банку на грошово-кредитну сферу

облікової ставки суттєво впливає на стан кон'юнктури ринку цінних паперів. Зазначений зв'язок має обернений характер. Так, підвищення облікової ставки зумовлює зменшення попиту на цінні папери і зни­ження їхнього курсу, внаслідок зростання ефективності депозитних операцій. У разі зниження облікової ставки привабливість депозитів у комерційних банках зменшується, обумовлює спрямування вільних ресурсів на фондовий ринок і підвищення курсу цінних паперів.

Іншим каналом впливу політики облікової ставки центрального банку є зміна індивідуальних господарських рішень ринкових суб'єк­тів. Так, наприклад, підвищення облікової ставки, з одного боку, при­зводить до зростання ставок за кредитами, що обмежує можливості підприємств фінансувати інвестиційні проекти, а з іншого - викликає зростання ставок за депозитами, що, своєю чергою, веде до скорочен­ня споживчих витрат домашніх господарств. Обидві тенденції обумов-

люють зниження основного макроекономічного індикатора - валового внутрішнього продукту і навпаки (рис. 9.4).

Рис. 9.4. Вплив політики облікової ставки центрального банку на основні макроекономічні показники

Ще один аспект використання політики облікової ставки полягає в тісному зв'язку національного фінансового ринку з міжнародним. Так, зокрема, підвищення облікової ставки стимулює надходження іноземних інвестицій до країни. Зниження ж облікової ставки при­зводить до відпливу капіталу за межі країни туди, де мають місце вищі процентні ставки. Крім того, цей інструмент грошово-кредит­ної політики може використовуватися для впливу на зростання кон­курентоспроможності як вітчизняних банків, так і всіх національних підприємств.

§ 6. Норма обов'язкового резервування як інструмент грошово-кредитної політики

Обов'язкові резерви не завжди були інструментом грошово-кре­дитної політики в сучасному її розумінні. Цей важіль впливу на бан­ківську систему спершу обумовлювався необхідністю страхування вкладників банку, а також підвищенням відповідальності банків пе­ред своїми клієнтами.

У сучасному розумінні мінімальні обов 'язкові резерви - це інстру­мент грошово-кредитної політики, сутність якого полягає в установ­ленні обов'язкової норми ресурсів, яку комерційні банки повинні зберігати в центральному банку у відсотках до залучених депозитів.

Вперше мінімальні обов'язкові резерви для комерційних банків були встановлені у США 1913 р. зі створенням Федеральної резервної системи. Досвід Сполучених Штатів було використано іншими цент-

ральними банками, і зараз цей інструмент використовується у біль­шості країн з розвинутою економікою. Зобов'язання дотримуватися норм обов'язкового резервування коштів у комерційних банків вини­кає від часу отримання ліцензії на здійснення банківських операцій щодо залучення коштів юридичних і фізичних осіб. Формування обов'язкових резервів здійснюється у процентах до зобов'язань у ці­лому за консолідованим балансом комерційного банку, і відповідна сума коштів повинна зберігатися на кореспондентському рахунку або на окремому рахунку в Національному банку України.

Мінімальні обов'язкові резерви як інструмент грошово-кредитної політики є важелем глибокого впливу на пропозицію грошей. Обов'яз­кове резервування покликане виконувати в економіці дві основні функції, а саме:

• засобу підтримання ліквідності комерційних банків;

• інструмента регулювання грошової маси в обігу.

Первинною функцією мінімальних резервів є забезпечення ліквід­ності комерційних банків. Формування централізованого фонду коштів має слугувати надійним гарантуванням вкладів. У сьогоднішніх умовах роль цієї функції пов'язана із забезпеченням стабільності банківської системи, що сприяє як підтриманню неперервності функціонування платіжно-розрахункового механізму, так і зниженню ризикованості вкладів у банки і зменшенню збитків від їхніх банкрутств.

На сьогоднішній день ця функція трансформувалася і пов'язана із забезпеченням стабільності діяльності банківської системи в цілому, що сприяє, по-перше, підтриманню надійності платіжно-розрахунко­вого механізму і, по-друге, зниженню рівня ризику банківських вкла­день і мінімізації втрат у випадках банкрутства банків.

Основною функцією обов'язкового резервування є вплив на кре­дитний потенціал комерційних банків із метою регулювання кількості грошей в обігу. Рівень мінімальних резервів безпосередньо впливає на кількісні параметри кредитуваня суб'єктів національної економіки з боку комерційних банків і визначає обсяг грошової маси.

Центральний банк періодично змінює норму обов'язкового резер­вування залежно від ситуації на ринку і типу політики, що ним про­водиться. За обмежувальної грошово-кредитної політики цент­ральний банк вдається до підвищення норми обов'язкових резервів, що веде до зменшення кредитних можливостей комерційних банків і скорочення грошової маси в обігу.

За здійснення стимулювальної (експансивної) грошово-кредит­ної політики центральний банк знижує норму обов'язкових резервів, внаслідок чого більша частка ресурсів залишається в розпорядженні комерційних банків, що дає можливість збільшувати обсяги кредиту­вання та веде до зростання грошової маси в обігу (рис. 9.5).

Рис. 9.5. Використання норм мінімальних обов'язкових резервів як інструмента грошово-кредитної політики

Сучасна монетарна політика передбачає використання норм міні­мального резервування як інструмента довгострокового впливу на стабілізацію грошового обігу та засобу антиінфляційної політики. Мета застосування норм обов'язкового резервування полягає у:

■ обмеженні темпів зростання грошової маси;

■ вилученні надлишкових коштів із грошового обігу;

■ формуванні жорсткого зв'язку між грошовою масою та грошо­
вою базою;

■ регулюванні попиту на банківські ресурси.

Норма обов'язкового резервування встановлюється в законодав­чому порядку. Порядок її застосування суттєво відрізняється як кількісно, так і якісно в різних країнах. Часте маніпулювання нор­мами обов'язкового резервування може викликати певні труднощі, оскільки навіть невеликі його коливання суттєвим чином впливають на обсяг кредитування в економіці. Цей інструмент забезпечує роз­в'язання більшою мірою довгострокових завдань грошово-кредитної політики.

При використанні норм обов'язкового резервування слід мати на увазі не лише мультиплікативний ефект кредитної експансії, що по­слаблює його керованість, а й вплив на рівень рентабельності комер­ційних банків, оскільки гроші, що перебувають на резервних рахун-

ках, не приносять доходу. Це є своєрідним додатковим «податком» на діяльність комерційних банків.

Механізм установлення мінімальних банківських резервів як ефективного і надійного інструмента грошово-кредитної політики протягом останніх років суттєвим чином втратив своє значення. У багатьох країнах центральні банки проводять поступове зниження норм резервних вимог. Так, наприклад, центральні банки країн-членів Європейської системи центральних банків використовують норму резервування, що становить 2%, а за строковими вкладами терміном більше двох років норма мінімальних резервних вимог не встановлюється.

Національний банк України, відповідно до Положення про поря­док формування обов'язкових резервів для банків України, вико­ристовує норматив обов'язкового резервування як один із інструмен­тів реалізації грошово-кредитної політики з метою контролю за грошовими агрегатами через зниження (збільшення) грошового мультиплікатора. Зобов'язання виконувати резервні вимоги виникає у комерційного банку від моменту отримання ліцензії НБУ на право здійснення відповідних банківських операцій.

§ 7. Операції на відкритому ринку як інструмент грошово-кредитної політики

Іншим важливим інструментом реалізації грошово-кредитної полі­тики є операції на відкритому ринку, зміст яких полягає у здійсненні центральним банком купівлі-продажу цінних паперів з метою впливу на ресурсну базу комерційних банків. Уперше цей інструмент грошо­во-кредитної політики почав використовуватись у XX ст. Так, зокре­ма, у 20-х роках його застосували у США, у 30-х - у Великій Брита­нії, що було обумовлено високим рівнем розвитку ринку цінних па­перів цих країн. У наш час операції на відкритому ринку проводяться центральними банками більшості країн і поступово займають провід­ні позиції серед усіх регулятивних інструментів грошово-кредитної політики.

За реалізації політики «дорогих» грошей центральний банк продає цінні папери комерційним банкам, у результаті чого скорочується обсяг ресурсів, які вони можуть використати на кредитування суб'єктів національної економіки, що справляє обмежувальний вплив на обсяг грошової маси та рівень ділової активності. У той же час по­літика «дешевих» грошей передбачає придбання центральним банком цінних паперів у комерційних банків, що веде до зростання ресурсної

бази останніх і дає змогу збільшити обсяг кредитних операцій, сти­мулюючи економічну активність (рис. 9.6).

Процес здійснення операцій на відкритому ринку та їхній вплив на грошову пропозицію відбувається за певною логічною схемою. У пе­ріод кризи заходи грошово-кредитної політики спрямовуються на стимулювання інвестицій у національну економіку через збільшення грошової маси і створення сприятливіших умов кредитування. У такі періоди центральний банк купує цінні папери у комерційних банків, підвищуючи їхні кредитні можливості. Одначе за необхідності стри­мування надмірних темпів економічного зростання (щоб не допусти­ти «перегріву» економіки) центральний банк здійснює продаж цінних паперів, обмежуючи цим кредитні можливості комерційних банків і грошову масу в обігу.

Отже обсяг цінних паперів, які перебувають у розпорядженні
центрального банку, безпосереднім чином пов'язаний з кредитними
можливостями комерційних банків. При цьому операції можуть про­
водитися з державними казначейськими зобов'язаннями, казначейсь­
кими векселями, безпроцентними казначейськими зобов'язаннями
та іншими цінними паперами, визначеними центральним банком.
Однак основним об'єктом операцій центрального банку на відкри­
тому ринку у багатьох країнах є найбільш надійні цінні папери -
державні боргові зобов'язання. Чим більш різноманітною є пропо­
зиція державних цінних паперів, тим гнучкішою є грошово-кредит­
на політика центрального банку.

Операції на відкритому ринку не є інструментами глибокої дії і їх вплив є більш відчутним у короткостроковому періоді. Це дозволяє центральному банку проводити їх щоденно. Основними особливос­тями операцій на відкритому ринку є такі: легко прогнозовані наслідки;

автономність центрального банку при їх здійсненні; гнучкість;

можливість швидкої зміни напрямку їх проведення; оперативність наслідків;

висока точність досягнення поставлених цілей. Операції центрального банку на відкритому ринку є більш опосе­редкованим важелем впливу на кредитну активність комерційних банків і потребують високого рівня розвитку ринку державних цін­них паперів та його інфраструктури, що не завжди залежить від цен­трального банку. Крім того, цей інструмент грошово-кредитної по­літики не завжди спроможний протистояти потужним тенденціям немонетарнбого характеру. Активне його застосування за таких умов може призвести до дисбалансу грошово-кредитної сфери. Тому поряд з використанням операцій на відкритому ринку є необхідним застосування інших важелів монетарної політики (наприклад, зміни норм обов'язкових резервів).

Контрольні запитання і завдання

1. Розкрийте сутність грошово-кредитної політики та її інституційну

основу.

2. Що є об'єктом грошово-кредитного регулювання?

3. Проаналізуйте передавальний механізм і ефективність грошово-
кредитної політики.

4. Проаналізуйте цільову спрямованість монетарної політики.

5. Дайте характеристику типів грошово-кредитної політики.

6. Проаналізуйте місце і роль грошово-кредитної політики в еконо­
мічній політиці держави.

7. Наведіть класифікацію інструментів грошово-кредитної політики
за різними ознаками.

8. Назвіть адміністративні інструменти грошово-кредитного регулю­
вання та особливості їх застосування.

9. Розкрийте зміст політики облікової ставки як інструмента грошо­
во-кредитного регулювання.

10. Проаналізуйте чинники, які впливають на рівень облікової ставки
центрального банку.

11. Які принципи лежать в основі встановлення облікової ставки цен­
трального банку? Розкрийте їхній зміст.

12. Проаналізуйте вплив політики облікової ставки центрального бан­
ку на грошово-кредитну сферу.

13. У чому полягає сутність і призначення обов'язкового резерву­
вання?

14. Які цілі застосування норм обов'язкового резервування?

15. Проаналізуйте вплив зміни норм обов'язкового резервування на
грошово-кредитну сферу.

16. Розкрийте зміст політики операцій на відкритому ринку як інст­
румента грошово-кредитного регулювання.

17. Проаналізуйте основні особливості операцій центрального банку
на відкритому ринку як інструмента грошово-кредитного регулю­
вання.

18. Розкрийте механізм впливу операцій на відкритому ринку на пе­
ребіг макроекономічних процесів.

Список рекомендованої літератури

1. Адамик Б. ТІ. Національний банк і грошово-кредитна політи
Карт-бланш, 2002.- 278 с.

2. Алексеєнко М. Д. Капітал банку: питання теорії і практш
КНЕУ, 2002.- 276 с.

3. Базжевич В. Д., Базилевич К. С, Баластрик Л. О. Макроекої
За ред. В. Д. Базилевича.- К.: Знання, 2004.- 851 с.

4. Банк Франции. История. Структура. Роль.- Париж: Банк Ф{
Институт профессиональной подготовки, 1995.- 80 с.

5. Банківські операції / За ред. А. М. Мороза.- К.: КНЕУ, 2000.-

6. Братко А. Г. Центральний банк в банковской системе Росси
Спарк, 2001.-335 с.

7. Васильченко 3. М. Комерційні банки: реструктуризація та ре
зація-К.: Кондор, 2004- 528 с.

8. Васюренко О. В. Банківські операції.- К: Т-во «Знання», КОО,
255 с.

9. Гальчинський А. Теорія грошей.- К.: Основи, 1998.- 413 с.

10. Гриценко О. Г. Гроші та грошово-кредитна політика.- К.: С
1996.-180 с.

11. Гроші та кредит/ За ред. Б. С. Івасіва- К.: КНЕУ, 1999.- 404 >

12. Гроші та кредит / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна
К.: КНЕУ, 2002.-530 с.

13. Грошово-кредитна політика в Україні / За ред. В. І. Міщенк
Знання, 2000.- 305 с.

14. Дзюблюк О. В. Організація грошово-кредитних відносин с}
ства в умовах ринкового реформування економіки.- К.: Поліграф
2000.-512 с.

15. Ковальчук А. Т. Банки. Кредит. Фінанси- К.: Парлам. вид-во,
258 с.

16. КозюкВ. В. Сучасні центральні банки: середовище функціон]
та монетарні рішення.- Т.: Астон, 2001.- 300 с.

17. Козюк В. В. Центральний банк і грошово-кредитна політик;
Джура, 1999.-260 с.

18. Костіна Н. І. Гроші та грошова політика.- К.: НІОС, 2001.- 22

19. Костюченко О. А. Правові аспекти банківської діяльності.- К.:
Криниця, 2003.-319 с.

20. Кот Л. Л. Банківський кредит у трансформаційній економіці: Пи­
тання теорії, методології, практики.- К.: Знання України, 2003.- 93 с.

21. Кочетков В. М. Організація управління фінансовою стійкістю банку
в ринкових умовах.- К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003.- 300 с.

22. Кравець В. М., Кравець О. В. Західноєвропейський банківський біз­
нес: Становлення і сучасність.- К.: Знання-Прес, 2003.- 470 с.

23. Кредитна система України і банківські технології: У 3 кн. / В. С. Стель­
мах, А. В. Шаповалов, В. Л. Кротюк та ін.; За заг. ред. І. В. Сала.- Л.:
ЛБІНБУ, 2002.

24. Кротюк В. Л. Національний банк - центр банківської системи
України. Організаційно-правовий аналіз.- К.: Ін Юре, 2000.- 248 с.

25. Кучер Г. В. Управління державним боргом- К.: КНТЕУ, 2002-
342 с. '

26. Лагутін В. Д. Гроші та грошовий обіг.- К.: Знання, 2003.- 200 с.

27. Лекции о деятельности центральньїх банков / Под ред. М. Рокасса и
К. Мастропаскуа.- Рим, 1996.-218 с.

28. Лютий І. О. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної еко­
номіки- К.: Атіка, 2000-240 с.

29. Макогон Ю. В., Булатова Е. В. Международньш банковский биз-
нес- К.: Атака, 2003.- 208 с.

30. Матвієнко П. В. Розвиток грошово-кредитних відносин у транс­
формаційній економіці України.- К.: Наук, думка, 2004.- 253 с.

31. Міщенко В. І., Шаповалов А. В., Салтинський В. В., Вядрова І. М.
Реорганізація та реструктуризація комерційних банків.- К.: Т-во «Знання»,
КОО, 2002.-216 с.

32. Міщенко В. І. Кротюк В. Л. Центральні банки: організаційно-пра­
вові засади.— К.: Знання, 2004.— 372 с.

33. Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За
ред. А. М. МорозатаМ. Ф. Пуховкіної-К.: КНЕУ, 1999-368 с.

34. Нікіфоров П. О. Теорія та методологія регулювання грошового обі­
гу- Чернівці: Вид-во «Рута» ЧНУ, 2002- 327 с.

35. Орлюк О. 77. Теоретичні питання банківського права і банківського
законодавства.- К.: Юрінком Інтер, 2003.- 102 с.

36. Орлюк. О. 77. Банківська система України. Правові засади організа­
ції.- К.: Юрінком Інтер, 2003.- 240 с.

37. Панчиишн С. М. Макроекономіка.- К.: Либідь, 2001.- 614 с.

38. Платіжні системи / В. А. Ющенко, А. С. Савченко, С. Л. Цокол,
Г. М. Новак та ін.- К.: Либідь, 1998.- 429 с.

39. Плотніков О. В. ТЛііта гагіо економічних реформ- К.: Кондор,
2003.-240 с.

40. Поляков В. 77., Московкина Л. А. Структура и функции центральньїх

банков. Зарубежньш опьіт: Учебное пособие.- М.: ИНФРА-М, 1996.— 192 с.

41. Пуховкіна М. Ф., Остапішин Т. 77., Білошапка В. С. Центральний
банк і грошово-кредитна політика.- К.: КНЕУ, 2003.— 180 с.

42. Раєвський К. Є., Конопатська Л. В., Домрачев В. М. Банківський
нагляд.- К.: КНЕУ, 2003.- 96 с.

43. Реверчук С. К, Ковалюк О. М., Стрельбщька Л. М, Крупка М. І.,
Дзюблюк О. В. Влада. Банки. Бізнес: політекономія взаємодії і розвитку.-
К.: Атіка, 2002.-320 с.

44. Смит В. Происхождение центральньїх банков.- М.: Ин-т модели
зкономики, 1996.-288 с.

45. Стельмах В. С, Єпіфанов А. О., Гребеник Н. І., Міщенко В. І. Гро­
шово-кредитна політика.- К.: Знання, КОО, 2003.- 421 с.

46. Хогарт Г. Введение в денежно-кредитную политику / Пер. с англ.-
Лондон: Центр по изучению деятельности центральньїх банков, 1996.-
32 с.

47. Чухно А. А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх зна­
чення для України.- К.: Логос, 2003.- 631 с.

48. Чухно А. А. Розвиток теорії грошей та практики регулювання гро­
шового обігу.- К.: КНУ ім. Т. Г. Шевченка, 1994.- 116 с.

49. Шамова І. В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн.- К.:
КНЕУ, 2001.-195 с.

50. Швайка М. А. Банківська система України: шляхи реформування і
підвищення ефективності,— К.: Парлам. вид-во, 2000.— 196 с.

51. Шемет Т. С. Міжнародні фінанси.- К.: КНТЕУ, 2000.- 336 с.

52. Шульга Н. П., Маслова Н. О. Центральний банк та грошово-кре­
дитна політика-К.: КНТЕУ, 2001- 158 с.

53. Ющенко В. А., Міщенко В. І. Валютне регулювання.- К.: Т-во
«Знання», КОО, 1999.- 359 с.

Дата добавления: 2015-06-26