Респіраторний дистрес (РДС) неспецифічний симптомокомплекс багатьох захворювань новонароджених, що свідчить про розвиток у них дихальної недостатності

Поширеність, неспецифічність та поліетіологічність хвороб органів дихання визначають надзвичайну важливість проведення диференціального діагнозу, оскільки від цього залежить лікарська тактика.

Респіраторний дистрес як прояв найчастіше синдрому дихальних розладів (СДР) новонароджених посідає важливе місце у структурі захворюваності та смертності новонароджених дітей в усьому світі.

І. Актуальність теми.

Значущість цієї проблеми визначається зростанням в останні роки невиношування та збільшенням кількості передчасно народжених дітей, у яких СДР є найпоширенішим захворюванням і основною причиною смерті.

В Україні у структурі неонатальної смертності СДР упродовж останніх років займає провідне місце, визначаючи 33–35% усіх випадків смерті. Щорічно в неонатальному періоді від СДР помирає понад 700 дітей, а від пневмонії близько 200 новонароджених дітей, немає відчутної тенденції до зменшення втрат новонароджених від даної патології. Тому лікарі повинні знати клінічні прояви СДР, діагностику та основні принципи інтенсивної терапії новонароджених.

Пневмонія інфекційний загальний процес в альвеолах легень, який викликається різними видами збудників (бактеріями, вірусами, грибками, простішими або мікст–інфекціями), характеризується вираженими ознаками дихальної недостатності, інтоксикаційним синдромом і локальними змінами в легенях.

Пневмонія у новонароджених часто поєднюється з перинатальною патологією, незрілістю легень та інших систем організму, природженими, генетично зумовленими і нейроендокринними захворюваннями. Приблизно у 0,5–1,0% доношених і до 10,0–15,0% недоношених діагностують пневмонію. Пневмонія завжди має тяжкий перебіг і може привести до летального наслідку, тому лікарям необхідно знати клініку, діагностику, лікування та методи запобігання цій патології.

За даними статистики недоношені діти складають 4 -12% всіх новонароджених, на Україні — біля 5%. Недоношеність є однією з важливих проблем охорони здоров’я в усьому світі. В неонатальному періоді вони гинуть в 20-30 разів частіше, вади розвитку у 10 разів частіше, ніж у доношених. Ці діти дають 60% перинатальної смертності. Значна частина недоношених дітей, які вижили, страждають фізичною, інтелектуальною неповноцінністю. Недоношеність є не тільки медичною, але і соціальною проблемою.

За даними ВООЗ, передчасним є народження дитини до закінчення повних 37 тижнів вагітності або раніше 259 днів. Критеріями недоношеності також рахується маса тіла при народженні менше 2500г і довжиною менше 45см. Критерієм життєздатності донедавно рахували строк гестації 28 тижнів і масу 1000,0г. У зв’язку з рекомендаціями ВООЗ (1997), “права людини” має плід масою тіла 500,0г і більше.На Україні невідкладну допомогу новонародженим проводять, починаючи з 500,0г.

Профілактика передчасних пологів, удосконалення виходжування недоношених дітей є одним із шляхів зниження дитячої смертності. Значну роль у вирішенні цієї проблеми відіграє злагоджена робота терапевтів, акушерів-гінекологів, педіатрів.

Дата добавления: 2015-06-26