Процесуально-криміналістичне оформлення фотозйомки, кінозйомки та відеозапису 1 страница

Кримналістичні фотозйомка і відеозапис можуть бути зас­тосовані під час розслідування злочинів лише у разі належно­го процесуально-криміналістичного їх оформлення.

Стосовно фотозйомки в протоколах тих слідчих дій, в ході яких вона застосовувалась, повинні знайти відображення відо­мості про наступне:

♦ об'єкти фотографування;фотографувальні засоби, що застосовувалися (тип апара­та, вид об'єктива, марка світлофільтра тощо);

♦ умови, порядок і методи фотографування, характер осві­тлення, час. зйомки, відмітка на плані чи схемі місця події точок зйомки;

♦ про одержані результати, коли це вимагається.

Фотознімки, що додаються до протоколу, необхідно офор­мляти у вигляді фототаблиць. Під кожним знімком необхідно ставити номер і давати короткий пояснюючий надпис. Кожний знімок скріплюється печаткою слідчого органу.

Фототаблиці повинні мати заголовки, в яких відмічаєть­ся, до протоколу якої слідчої дії вони додаються, та вказуєть­ся дата слідчої дії. Крім того, для підтвердження достовір­ності зпимків вони завіряються підписом слідчого. Якщо фотозйомка здійснювалась не самим слідчим, а іншою осо­бою, необхідний і його підпис.

Згадані таблиці, а також негативи в пакеті з аналогіч­ним пояснюючим надписом як додаток до протоколу підшиваються в кримінальні справи разом з протоколом слідчого експерименту.

Про проведені під час окремих слідчих дій кінозйомку та відеозапис у протоколах цих дій в основному вказуються ті самі дані, що й під час фотозйомки. Специфіка вказаного оформлен­ня полягає в тому, що в цих випадках необхідно вказати не лише об'єкти, а й моменти зйомки, кількість відзнятої кіноплі­вки чи час виконання відеозапису, частоту кінозйомки.

Змонтований кінофільм і відеофонограму з частинами плівки, що не увійшли в кінофільм чи відеофонограму, необхі­дно упакувати в пакет, опечатати і приєднати до матеріалів кримінальної справи. Крім того, відповідно до протоколу слідчої дії додається опис з відміткою у ній змісту кожного із само­стійних ділянок кіно- і відеофільму, кількість склеювань (якщо вони були) та фактичного метражу кінофільму або часу відео­запису. Опис підписується слідчим. Після монтажу кінофільму і закінчення відеозапису здійснюється їх перегляд з участю понятих, що були присутні під мас. провадження і зйомки слідчої дії, про що складається окремий протокол. Під час засто­сування відеозапису в ході допиту окрім зробленого відеозапи­су до протоколу допиту бажано приєднати і стенограму допиту, підписану допитуваним. Це не дозволить недобросовісному до­питуваному оганьбити зроблену під час його допиту відео- та звукозапис.

Застосування фотозйомки під час провадження криміналі­стичної експертизи повинно знайти відповідне відображення в дослідницькій частині висновку експерта, де вказується вид фотозйомки та основні її умови.

Фотознімки, що приєднуються до висновку експерта, офор­мляються на спеціальному бланку у вигляді фототаблиць. Під кожним знімком робиться необхідний пояснюючийпідпис. Якщо на фотознімках робляться будь-які розмітки, то на фото- таблиці повинні наклеюватися контрольні фотознімки (тобто ті самі фотознімки, але без розмітки).

Кожний фотознімок скріплюється печаткою експертної ус­танови. Такі фототаблиці також повинні мати заголовок, де вказується, до якого висновку вони додаються.

У протоколі відповідної слідчої дії під час застосування зву­козапису вказується факт його здійснення та повідомлення про це учасників слідчої дії, відомості щодо оператора і використа­ного магнітофона. Касета з пояснюючим надписом приєднується до протоколу.

9. Поняття та значення судово-дослідницької фотографії

Судово-дослідницька фотографія застосовується під час проведен­ня експертних досліджень. Спеціальні методи фотозйомки в лабора­торних умовах (мікрофотографічне дослідження, фотографічна зміна контрастів, кольороподіл і кольорова трансформація, фотозйомка в невидимих променях спектра та ін.) розширюють пізнавальні можли­вості людини та дозволяють виявляти нові ознаки і властивості об’єктів, які неможливо побачити при звичайному візуальному сприйнятті.

Фотографічна зміна контрастів широко застосовується при техніко- криміналістичному дослідженні документів. При цьому використову­ються: ефект контрасту за яскравістю (в одноколірних об’єктів за світ­лістю, що виникає в результаті неоднакового відбиття світла або нерівно­мірності освітлення), ефект контрасту за кольором (відмінності об’єктів чи їх частин за кольором), тіньовий контраст (виникає за рахунок тіней, які утворюються від нерівностей поверхні об’єкта).

Кольороподіл — це процес збільшення кольорового контрасту шляхом дослідження або фотографування об’єкта крізь спеціальний світлофільтр.

Кольорова трансформація — це посилення кольорового контрасту шляхом передачі на фотознімку одних кольорів іншими, більш наси­ченими.

Виявлення невидимих об’єктів може бути здійснено шляхом фото­графування з використанням мікроскопа. Мікрофотографія — це фотозйомка, що застосовується для виявлення мікроструктури і мікро­рельєфу досліджуваних об’єктів. Мікрофотозйомка зі значним збіль­шенням провадиться звичайним фотоапаратом, мікрофотонасадкою, мікрофотокамерою.

В експертній практиці використовуються методи фотозйомки в невидимих променях спектра. Позитивний результат дає фотозйомка в інфрачервоних, ультрафіолетових чи рентгенівських променях.

Фотографування в інфрачервоних променях — це фотозйомка об’єкта, який освітлюється тепловими променями. Об’єктив оснащу­ють інфрачервоним фільтром, а об’єкт освітлюють електролампами розжарювання. Використовується з метою дослідження документів.

Фотографування в ультрафіолетових променях — метод, заснований на дії ультрафіолетових променів, відбитих від об’єкта зйомки. Для збу­дження люмінесценції об’єкт освітлюють ультрафіолетовим світлом ртутно-кварцевої лампи. За допомогою такої фотозйомки відновлюють витравлені, вицвілі або написані «симпатичними» чорнилами тексти.

Фотографування в рентгенівських променях — метод одержання тіньового зображення за рахунок дії на фотоматеріал рентгенівських променів, які пройшли крізь сфотографований об’єкт. Застосовують для вивчення внутрішньої будови частин вогнепальної зброї, замків, пошуку схованих предметів, читання деяких текстів.

10. Об’єкти, методи і прийоми фотографування при виконанні слідчих дій

Залежно від характеру слідчої дії та її цілей, специфіки об’ єкта фотозйомки і завдань фіксації застосовуються різні види, методи та способи судово-оперативної фотографії. Судово-фотографічні способи, методи та види зйомки становлять систему судової фотографії.

Спосіб — це порядок дії, спрямований на вирішення завдань щодо використання фотографії: що, як, у якій послідовності, за допомогою яких засобів; що і як показати на фотознімках. Методи судової фото­графії — це сукупність способів (правил і рекомендацій) щодо обран­ня фототехнічних засобів і прийомів їх застосування. Сукупність ме­тодів і способів (прийомів) зйомки щодо особливостей криміналістич­них об’єктів становлять види зйомки.

У судово-оперативній фотографії найпоширенішим видом зйомки є фотозйомка місця події. До фотографічної фіксації місця події ставлять­ся такі вимоги: 1) порядок фотозйомки та порядок процедури огляду місця події є взаємопов’ язаними; 2) фотозйомка має передувати іншим методам фіксації; 3) засоби і методи фотозйомки обираються залежно від ситуації огляду для забезпечення повноти, всебічності та точності фіксації; 4) сукупність фотознімків повинна давати повне та чітке уяв­лення про обстановку злочину, його сліди та деталі; 5) до внесення якихось змін в обстановку необхідно сфотографувати загальний вигляд місця події і взаємне розташування об’єктів; окремі сліди і предмети спочатку фотографуються у тому вигляді, в якому вони були виявлені.

Розрізняють чотири види фотографічної зйомки на місці події: орієнтуючу, оглядову, вузлову та детальну (рис. 2). Цей поділ певною мірою є умовним.

Орієнтуюча зйомка своїм завданням має фіксацію певного об’єкта або місця події разом із оточуючими його предметами, будівлями, місцевістю, тобто орієнтуючий знімок повинен містити зображення власне місця події на тлі оточуючих предметів чи місцевості.

Місце події слід фотографувати на тлі предметів, що можуть слу­гувати орієнтирами. Аби знімки були дійсно орієнтуючими, необхідно правильно обрати напрямок і точку зйомки. Орієнтуюча зйомка про­вадиться звичайним або панорамним методом. Звичайна зйомка ви­конується ширококутовим або звичайним об’єктивом зі значної від­стані.

У більшості випадків орієнтуючий знімок важко зробити на один кадр із невеличкої відстані. Для того щоб охопити місце події і при­леглу територію, використовують кругову або лінійну панораму.

Оглядова зйомка застосовується для фіксації загального вигляду місця події без оточуючих предметів. Аби зафіксувати взаємне розта­шування найважливіших об’єктів, відобразити їх специфіку, зйомку провадять із різних боків. Важливою вимогою щодо оглядових знімків є повнота зображення місця події.

Оглядовий знімок повинен бути зроблений із такої позиції, з якої можна було б із упевненістю розпізнати взаємне розташування важли­вих об’єктів обстановки. Та частина простору, яка не може бути від­творена на зображенні з однієї позиції, є «сліпою зоною». Кожний поодинокий знімок має такі зони.

Особливістю оглядової зйомки є можливість фіксації тих самих предметів у кількох ракурсах. Якщо місце події має складну будову, вдаються до виготовлення кількох знімків, які доповнюють один одно­го, — оглядової серії. Така серія дає змогу скласти з одержаних знімків зображення деякого розгорнутого простору таким чином, що зобра­ження на одному знімку є продовженням зображення на іншому. Огля­дова серія може належати також до різних ізольованих один від одно­го об’єктів. У тісних приміщеннях зйомку проводять панорамним методом або з використанням ширококутних об’єктивів.

Вузлова зйомка — це зйомка частин (вузлів) об’єкта. Вузол — це частина місця події, де виявлено сліди злочину. При такій зйомці ве­ликим планом фотографуються певні ділянки місця події, що мають важливе значення, та об’єкти, з якими були пов’язані дії злочинця. Так, у приміщенні, де вчинено крадіжку, це можуть бути зламані двері, по­шкоджене вікно, розкриті сховища та ін. На місці вбивства об’ єктом вузлової зйомки може бути труп зі слідами ушкоджень.

Кількість вузлів на місці події визначається слідчим і залежить від особливостей злочину та специфіки об’єктів на місці події.

Детальна зйомка — це зйомка окремих слідів, предметів, деталей обстановки місця події. її завжди провадять масштабним способом: великим планом із масштабною лінійкою. Детальній зйомці підлягають насамперед предмети і сліди, які не можуть бути вилучені з місця по­дії, швидко змінюють свої властивості або існує небезпека їх знешко­дження. При виборі ракурсу зйомки виходять із поставлених завдань — виявлення найважливіших, типових особливостей, що стосуються форми, розмірів, взаємного розташування частин, структури, а також розкриття криміналістичного значення предмета чи сліду.

Повна фотографічна фіксація обстановки місця події передбачає використання всіх розглянутих видів зйомки — орієнтуючої, оглядової, вузлової і детальної, які доповнюють одна одну та забезпечують ілю­стративність і об’єктивне уявлення про місце події.

Фотографічна зйомка трупа має певні особливості. При фото­графуванні трупа використовуються орієнтуюча, оглядова, вузлова та детальна зйомки. Фотозйомка трупа на місці його виявлення прова­диться для фіксації його загального вигляду, пози і положення щодо навколишнього оточення, слідів і ушкоджень на тілі, одязі, наявності та розміщення трупних плям, синців.

Для фіксації загального вигляду, положення та пози труп на місці його виявлення фотографують у взаємозв’язку з навколишнім оточен­ням та ізольовано від нього. Труп з предметами обстановки навколо нього звичайно фотографують із двох бічних сторін (рис. 3, а). Фото­зйомку щодо осі трупа бажано здійснювати під кутом 45°. Не рекомен­дується без потреби робити знімки з боку ніг, особливо з близької відстані, та з боку голови.

Фотозйомку трупа призначено для фіксації його положення і пози (рис. 3, б). Зображенням трупа по можливості слід займати весь кадр. Для виготовлення знімків трупа у великому плані застосовується спо­сіб фотографування панорамою з точок, де оптична вісь А-В повинна проходити по колінних суглобах, а вісь Б-Г — по середині грудної клітини.

Сліди та ушкодження фотографують спочатку так, щоб на знімку було видно, на якій частині тіла чи одягу вони знаходяться, а потім — великим планом із масштабною лінійкою. Сліди крові треба фотогра­фувати масштабною зйомкою. Особливо важливо зафіксувати локаліза­цію, напрямок патьоків крові, їх форму. При фотозйомці слідів та ушкоджень на трупі можуть використовуватися світлофільтри. Детальні знімки ран, синців, саден бажано фіксувати за допомогою кольорової фотографії, оскільки їх колір має істотне криміналістичне значення.

Фотографування слідів на місці їх виявлення використовується для фіксації місця їх знаходження, загального вигляду, стану, індивідуаль­них особливостей. Місце виявлення сліду фіксують зйомкою на тлі оточуючих об’єктів, потім окремо фіксується слід, а також його деталі та особливості. При фотозйомці слідів на місці події рекомендується така послідовність дій: спочатку фотографують предмет, на якому ви­явлено сліди, потім взаємне розташування слідів, і останнє — кожний слід окремо за методом великомасштабної зйомки.

Фотозйомку слідів рук на місці події можна виконати в різні спо­соби. Так, окремі найбільш чіткі сліди пальців рук фотографують у натуральний розмір, використовуючи подовжувальні кільця. Чітко ви­димі забарвлені сліди на непрозорих поверхнях фотографують за правилами репродукційної зйомки. Потожирові сліди на прозорому склі можна сфотографувати при проникаючому штучному освітленні, спрямованому під кутом до оптичної осі об’єктива. При цьому вико­ристовується «маска» із чорного паперу з отворами, що повторюють форму слідів.

При фотографічній зйомці слідів пальців рук слід правильно вста­новити освітлення, для чого застосовуються настільні лампи, лампи спалаху або спеціальні освітлювачі. Фотокамеру зазвичай встановлю­ють на спеціальний штатив.

Упізнавальна (сигналітична) фотозйомка застосовується для фік­сації зовнішності злочинців, з метою використання їх знімків у криміналістичному обліку, під час розшуку та ідентифікації, а також щодо невпізнаних трупів для їх обліку та встановлення осіб загиблих.

При зйомці живих осіб звичайно виготовляють три погрудні знім­ки з зображеннями в 1/7 натурального розміру: правий профіль, вид спереду (анфас) і з поворотом голови праворуч (лівий напівпрофіль). У повний комплект входить також четвертий знімок — вид спереду на повний зріст. Третій і четвертий знімки можна замінити одним — із зображенням людини на повний зріст із поворотом усього корпуса праворуч. На знімках у профіль і анфас людина повинна бути зобра­жена без головного убору, шарфа, окулярів, на третьому знімку — в тому вигляді, в якому її було затримано. Ретуш упізнавальних знімків не допускається.

Упізнавальна зйомка трупа має свої особливості. Спотворене об­личчя трупа попередньо відновлюють і здійснюють його «туалет». Відновлення обличчя полягає в накладенні швів на рани, а «туалет» — у припудренні шкіри, підфарбовуванні губ та ін. Обличчя трупа повин­но бути сфотографоване до відновлення і «туалету» та після цього. Труп фотографується в тому ж одязі, в якому його виявлено, а оголений труп прикривають шматком тканини.

Обличчя трупа слід фотографувати у фас, обидва профілі (лівий і правий), а також у 3/4 повороту обличчя. Перед зйомкою необхідно надати трупу певне положення, зручне для фотографування. Обличчя трупа фотографують з розплющеними очима.

Фотозйомка при відтворенні обстановки та обставин події (під час слідчого експерименту або перевірки показань на місці) застосо­вується для фіксації найбільш істотних моментів процесу і результатів зазначених дій у взаємозв’язку з конкретною матеріальною обстанов­кою. Так, залежно від виду і умов слідчого експерименту існує необ­хідність шляхом фотографічної зйомки зафіксувати місце, обстановку та умови, предмети, що використовувались, окремі елементи дослідних дій. При слідчому експерименті через велике розмаїття дослідних дій та умов їх виконання використовуються різні способи і методи зйомки. Причому зйомка провадиться до і після реконструкції. Зокрема, при слідчому експерименті по встановленню можливості бачити подію, що сталася, доцільно зафіксувати фотозйомкою місце перебування особи в момент спостереження і місце, на якому відбувалася подія. Якщо потрібно перевірити можливість переміщення якогось предмета крізь певний отвір, спочатку слід сфотографувати окремо отвір, потім об’єкт, який переміщуватимуть, і послідовно моменти цього процесу.

Фотографування при проведенні перевірки показань на місці про­вадиться з метою наочної фіксації дій учасників на місцевості та у приміщеннях, де згідно з показаннями раніше допитаної особи від­бувалася подія злочину чи її окремі обставини. За допомогою фото­зйомки фіксують об’єкти, розташування, стан і ознаки яких можуть об’єктивно підтвердити чи спростувати показання, що перевіряються. Шлях пересування, який показує особа, слід фіксувати панорамним методом або частинами — за напрямком руху.

У криміналістичній літературі містяться рекомендації щодо про­цедури і послідовності застосування фотозйомки під час перевірки показань на місці. Так, фотозйомкою рекомендується фіксувати:

1) місце або вихідну точку, звідки починається перевірка показань;

2) окремі ділянки маршруту і розташування учасників слідчої дії;

3) орієнтири, на котрі вказує особа, показання якої перевіряються;

4) місця, де виявлено сліди і предмети;

5) особливості слідів і предметів, виявлених при перевірці.

Фактична обстановка фіксується з урахуванням одержаних пояс­нень. Якщо такі пояснення супроводжуються діями, котрі мають зна­чення для справи, то вони також підлягають фотозйомці.

Фотозйомка при проведенні обшуку передбачає використання орі­єнтуючої, оглядової, вузлової та детальної зйомок. Фотозйомка при обшуку є доцільною для фіксації місця розташування об’єкта обшуку, місць розташування предметів пошуку, тайників, їх особливостей, будови. У разі необхідності застосовують масштабну зйомку. Докумен­ти фіксують за правилами репродукційної зйомки.

Фотозйомка при пред ’явленні для впізнання провадиться з метою фіксації запропонованих для впізнання об’єктів. Таке фотографування дає наочне уявлення про правильність добору об’ єктів і дозволяє за­фіксувати низку ознак, за якими об’єкт був упізнаний.

Запропоновані для впізнання речі фотографують пронумерованими. До них прикріплюють (або біля них розміщують) бирки з чіткими контрастними номерами. Спочатку фотографують усі пред’явлені пред­мети, а потім — упізнаний предмет із биркою. Необхідно зафіксувати також індивідуальні (окремі) ознаки об’єкта, за якими він був упізна­ний. Індивідуальні особливості фотографуються великим планом із масштабною лінійкою (сліди зносу або ремонту, перероблення, по­шкодження тощо).

При пред’явленні для впізнання людей доцільно сфотографувати всіх пред’явлених осіб (спочатку на повний зріст, а потім крупнішим планом — по груди). Після цього окремо фіксують впізнану особу. Якщо особа була впізнана за якими-небудь індивідуальними ознаками, то їх необхідно зафіксувати за допомогою масштабної фотозйомки (наприклад, родимку або шрам на обличчі).

Методи судово-оперативної фотографії різноманітні, але осно­вними є панорамна, вимірювальна, стереоскопічна та репродукційна фотозйомки.

Панорамна фотозйомка полягає в суворому послідовному фото­графуванні частин місцевості чи приміщення за горизонталлю чи вер­тикаллю, а також довгих, високих споруд і окремих великих об’єктів, що не вміщуються в один кадр великого плану. Потім з окремих зафік­сованих частин складають одне загальне зображення, яке називається фотопанорамою. Розрізняють лінійну, кругову та ярусну панорами.

При лінійній панорамній зйомці камера переміщується по прямій лінії уздовж об’єкта, на однаковій відстані від нього. Кожний наступний кадр повинен частково перекривати зображення попереднього.

Кругова панорамна зйомка є доцільною у тих випадках, коли необ­хідно зафіксувати з різних боків далеко розташовані об’єкти. Фотогра­фування провадиться з однієї точки, а камеру після кожного кадру по­вертають навколо її вертикальної осі на певний кут. Фотоапарат реко­мендується встановлювати на штатив, використовувати спеціальну голо­вку з градуйованою шкалою. При зйомці треба забезпечувати часткове перекриття попереднього кадру. Частина попереднього кадру, що пере­кривається наступним, повинна становити 10-15 % його площі. Повна кругова панорама є зображенням місцевості по колу (360°).

На відміну від кругової, ярусна зйомка здійснюється поворотом фото­камери навколо її горизонтальної осі; застосовується для фіксації високих об’єктів. При цьому масштаб нижніх і верхніх кадрів буде різним уна­слідок збільшення відстані до частини об’єкта, що знімається.

Для того щоб панорамний знімок мав високу якість, усі фрагменти повинні мати однакову щільність. Тому рекомендується фотографува­ти всі частини об’єкта в однакових умовах. Монтаж готових знімків у фотопанораму провадиться за деталями зображень, що збігаються. Знімки обрізають таким чином, аби на панорамі одна й та сама деталь не була зображена двічі.

Панорамна зйомка може бути виконана фотокамерою загального призначення або панорамним фотоапаратом.

Вимірювальна зйомка призначена для одержання фотознімків, за якими можна визначити розміри сфотографованих об’ єктів і відстані між ними. Така зйомка може бути виконана кількома способами: з масштабною лінійкою, зі стрічковим (глибинним) або квадратним масштабом.

Сутність масштабної зйомки полягає в тому, що об’єкт фотографу­ється разом із масштабною лінійкою. Лінійку розміщують поруч зі слідом або предметом, на рівні їх поверхонь. Масштабний знімок фік­сує співвідношення предмета і лінійки у тому вигляді, яким воно було насправді, і не потребує будь-яких пояснень. При зйомці об’ ємних предметів лінійку піднімають за допомогою підкладок до рівня пло­щини, що фотографується. Оптична вісь об’єктива фотоапарата має бути перпендикулярна площині об’єкта і спрямована в його центр.

Вимірювальна зйомка зі стрічковим (глибинним) або квадратним масштабом (метрична зйомка) у слідчій практиці не одержала поши­рення через незручність розрахунків при зйомці. Проте її рекоменду­ється застосовувати у тих випадках, коли при огляді місця події осо­бливо важливе значення має фіксація відстаней між предметами в глибину і за фронтом.

Простим способом метричної фотографії є внесення в кадр, що знімається, шкали віддалень, тобто глибинного масштабу у вигляді стрічки з чіткими поділками. Фотоапарат встановлюють так, щоб на­прямок його оптичної осі був паралельним підлозі приміщення (або поверхні місцевості). Глибинний масштаб розміщують на землі або на підлозі в напрямку від апарата, паралельно його оптичній осі. Нульову точку шкали розташовують точно під об’ єктивом.

Стереоскопічна зйомка — це метод одержання знімків, який дає змогу повніше сприймати обсяг сфотографованих предметів. Об’єкт фотографується з двох різних точок, які відповідають позиції лівого і правого ока. Два знімки утворюють стереопару, яку розглядають через стереоскоп.

Застосування стереоскопічної зйомки в слідчій практиці може бути корисним при фіксації місця події, обстановка якої являє собою склад­не нагромадження значної кількості речей і предметів.

Репродукційна фотозйомка — це система прийомів фіксації пло­щинних об’єктів. Вона застосовується для відтворення фотографічни­ми способами плоских оригіналів (документів, фотознімків, креслень, схем, рисунків та ін.). При такому фотографуванні додержуються пра­вил масштабної зйомки, що забезпечує високу точність копії. У про­цесі репродукційної зйомки необхідно: а) рівномірно освітлювати всю поверхню об’єкта; б) забезпечити паралельність взаємного розташування негативного матеріалу та об’єкта; в) оптична вісь об’єктива повинна проходити через центр об’єкта.

Дана зйомка виконується за допомогою спеціальної або звичайної фотоапаратури, для чого застосовують репродукційні установки: пор­тативні (РУ-2, РДУ, С-64) та стаціонарні (МРКА, УРУ «Бєларусь СБ-2», «Уларус»).

11. Поняття та значення трасології в розслідуванні злочинів

У криміналістиці сліди, що залишаються після вчинення злочину, вивчаються з метою швидшого його розкриття, виявлення злочинців, встановлення істини у справі. Дослідження слідів має також важливе криміналістичне значення, оскільки допомагає встановити знаряддя злочину, одержати відомості про злочинця, визначити механізм зло­чинної події. Матеріально-фіксовані сліди (сліди-відображення) вивчає трасологія — криміналістичне вчення про сліди.

Трасологія — це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає матеріально-фіксовані сліди, закономірності їх утворення і розро­бляє прийоми, методи, науково-технічні засоби їх виявлення, фік­сації, вилучення та дослідження.

Трасологія базується на таких наукових положеннях:

1) об’єкти матеріального світу є індивідуальними. Кожний об’єкт індивідуальний і тотожний тільки самому собі. Індивідуалізація об’єкта здійснюється за збігом загальних і окремих ознак;

2) за певних умов зовнішня будова одного об’єкта може відбитися на іншому. Точність відображення залежить від фізичних властивостей слідоутворюючого і слідосприймаючого об’єктів, механізму слідоутворення. За матеріально-фіксованими слідами можлива ідентифікація (встановлення тотожності) об’єкта, який їх залишив;

3) відносна стійкість об’єктів. Об’єктами механічної контактної взаємодії можуть бути тільки тверді тіла, які мають доволі стійкі зо­внішні ознаки;

4) відбиття у сліді зовнішньої будови предмета є перетвореним (має вид негативу). У сліді ознаки зовнішньої будови предмета переважно мають дзеркальне відображення.

Криміналістичне значення слідів визначається існуванням їх при­чинного зв’язку з подією злочину. В трасології за слідами можна вста­новити:

1) індивідуальну тотожність об’єкта, яким утворено слід (іденти­фікувати об’єкт);

2) групову належність об’єктів (тип, клас, рід, вид, різновид);

3) механізм і умови виникнення слідів, слідоутворення (вид сліду, напрямок і кут взаємодії об’єктів тощо);

4) окремі обставини злочинної події (спосіб проникнення у житло, кількість учасників події, їх анатомо-фізіологічні особливості, напря­мок пересування злочинців, використання транспортних засобів, орі­єнтовний час вчинення злочину та ін.).

Трасологічні дослідження дають змогу вирішувати ідентифікацій­ні та діагностичні завдання.

Механізм слідоутворення може бути різним. Слідоутворення може здійснюватися в результаті фізичних, хімічних, біологічних та інших процесів. Матеріально-фіксовані сліди виникають у результаті механічної контактної взаємодії двох об’єктів: один із них утворює слід (той, який залишив слід) — слідоутворюючий об’єкт, інший — сприймає змінення (на якому утворився слід) — слідосприймаючий. Ділянки поверхні об’єктів, якими вони стикалися під час утворення сліду, називаються контактними поверхнями, а факт взаємодії — слідовим контактом. Сліди завжди залишаються на слідосприймаю- чих об’єктах.

У трасології сліди класифікують за різними підставами. Залежно від слідоутворюю- чих об’єктів виділяють сліди людей, сліди тварин, сліди предметів. Щодо конкретних слідоутворюючих об’єктів найчастіше трапляються сліди рук, ніг, зубів, транспортних засобів, знарядь злому та інструментів. Залежно від механізму утворення розрізняють: об’ємні й поверхневі; статичні й динамічні; локальні й периферичні сліди.

Об’ємні (вдавлені) сліди — відображають зовнішню будову слідоутворюючого об’єкта в об’ємі (у всіх трьох його вимірах). Це сліди, що мають довжину, ширину і глибину. Во­ни виникають від вдавлення слідоутворюючого об’єкта у податливу слідосприймаючу поверхню, що при цьому деформується. Досить часто об’ємні сліди утворюються на слідосприймаючій поверхні (наприклад, ґрунті, деревині, пластиліні, замазці) у резуль­таті натискання або удару (сліди взуття на снігу, сліди пальців рук на пластиліні та ін.). Об’ємний слід дає уявлення про зовнішню будову та окремі елементи слідоутворюючо­го об’єкта. Якість сліду залежить від властивостей речовини слідосприймаючої по­верхні, сили і напрямку натискання (удару), інших умов слідоутворення.

Поверхневі (площинні) сліди виникають у результаті змін, що відбуваються на по­верхні слідосприймаючого об’єкта (за двома вимірами — довжиною і шириною). Обид­ва об’єкти, що беруть участь у слідоутворенні, за твердістю приблизно однакові. До по­верхневих слідів належать, наприклад, сліди пальців рук на поверхні меблів, сліди босих ніг на паркетній підлозі, сліди протектора транспортного засобу на асфальті.

Поверхневі сліди можуть бути двох видів: сліди нашарування і сліди відшарування. Сліди нашарування формуються за рахунок накладення на слідосприймаючий об’єкт ре­човини, яка несе на собі слідоутворюючий об’єкт (потожирові сліди пальців рук, сліди, залишені забрудненою підошвою взуття та ін.). Сліди відшарування формуються з речо­вини, частки якої відокремлюються від слідосприймаючого об’єкта і залишаються на слідоутворюючому об’єкті (наприклад, сліди пальців рук, утворені на вкритій пилом або свіжопофарбованій поверхні).

Дата добавления: 2015-06-04