Процесуально-криміналістичне оформлення фотозйомки, кінозйомки та відеозапису 4 страница

Експертиза холодної збро ї. При призначенні експертизи холодної зброї слідчим на вирішення експерту можуть бути поставлені слідуючі питання: а) чи є поданий об'єкт холодною зброєю, якщо так, те до якого виду (типу, моделі) відноситься; б) заводського, кустарного або саморобного виготовлення дана холодна зброя; в) який вид (характер) пошкоджень, знаряддям якого виду (типу) вони залишені; г) які групові ознаки зброї, що оставили пошкодження: форма, розміри клинка, наявність одностороннього або двостороннього заточення леза; д) чи могло бути пошкодження нанесене зброєю, поданою на дослідження (при вирішенні цього питання особлива увага приділяють мікрослідам на зброї: волокна тканини, об'єкти біологічного походження)?

Належнiсть до холодної зброї визначається за наявнiстю у предмета (пристрою), який знаходиться на випробуваннi, сукупностi таких загальних кримiналiстичних ознак: призначеностi для ураження цiлi; придатностi для неодноразового ураження цiлi. Всі інші предмети (пристрої), у яких повнiстю або частково відсутня хоча б одна з цих загальних ознак, до холодної зброї не відносяться.

Призначенiсть предмета (пристрою) для ураження цiлi визначається за наявнiстю сукупностi конструктивних ознак, якi дозволяють вiднести його до певного рiзновиду холодної зброї. До такої сукупності конструктивних ознак входять: наявність елементів певного виду, форм та розмірів; спосіб з'єднання елементів. Призначенiсть предмета (пристрою), який випробовується, для ураження цiлi визначається в результатi встановлення збігу притаманній йому сукупності конструктивних ознак із сукупністю конструктивних ознак вiдомого рiзновиду холодної зброї при порівнянні з вiдомими аналогами певних рiзновидiв холодної зброї, у якості яких виступають натурнi зразки з криміналістичних та інших колекцій, описи та зображення рiзноманiтних зразкiв холодної зброї в офiцiйнiй довiдковiй та спецiальнiй лiтературi, комп'ютерних базах даних та з урахуванням даних фiрм-виробникiв.

Придатнiсть випробуваного предмета (пристрою) для ураження цiлi визначається за наявнiстю технiчної забезпеченостi як окремих елементiв, так i конструкцiї в цiлому, а також за достатнiстю його уражуючих властивостей. Наявнiсть технiчної забезпеченостi конструкцiї в цілому i окремих елементiв предмета (пристрою) визначається в результатi встановлення: вiдповiдностi розмiрних, ергономічних, міцносних (як відносно елементів об'єкту, так і відносно їх з'єднань) та iнших технiчних характеристик досліджуваного предмета (пристрою) як в цілому, так і його складових, - стандартам (ДСТУ та ін.), технiчним умовам (ТУ), а при відсутності нормативно-технічних документів - параметрам вiдомих аналогiв даного рiзновиду холодної зброї; безпечності та зручності його використання при застосуванні у спосіб, характерний для найближчого аналогу холодної зброї (перевіряються експериментально); можливості неодноразового використання (перевіряється експериментально). Для клинкової зброї, в зв'язку з цим, встановлюється спосiб крiплення клинка, зручнiсть утримання зброї у ру­цi, безпечнiсть нанесення визначених по силi та напрямку ударiв. Для арбалетiв та лукiв: можливiсть ведення при­цiльної стрiльби; вiдповiднiсть мiцносних характеристик як конструкцiї в цiлому, так i окремих деталей предмета (пристрою) вимогам Державних стандартiв, ТУ, діючих в Україні, а також мiцносним характеристикам аналогiв даного рiзновиду зброї. Перевiрка мiцностi конструкцiї предмета (пристрою) в цiлому провадиться за вимогами, передбаченi методикою криміналістичного дослідження холодної зброї та конструктивно схожих з нею виробів", згідно до існуючої нормативно-тенхічної документації. Отримані результати оцiнюються за ступенем їх впливу на мiцнiсть конструкцiї зброї та можливiсть багаторазового застосування, а також безпечнiсть її засто­сування та зниження уражуючих властивостей. Достатнiсть уражуючих властивостей предметів (пристроїв), якi дослiджуються, визначається в результаті встановлення можливостi неодноразового ураження цілі при використанні предмету (пристрою) визначеним для конкретного типу холодної зброї способом. Можливість нанесення таких ушкоджень перевіряється експериментально. За результатами проведених випробувань предмета (пристрою) встановлюється наявність сукупності кримiналiстичних ознак та робиться висновок щодо його належностi до певного різновиду холодної зброї, а в разі вiдсутностi необхідної сукупності характерних для такої зброї ознак (хоча б по одній з визначальних ознак встановлено невiдповiднiсть вимогам до холодної зброї) - до певної групи виробів гоподарсько-побутового призначення.

Під час аналізу виявлених кримiналiстичних ознак треба приймати до уваги те, що визначальною для визнання конкретного предмета (пристрою) холодною зброєю є сукупність ознак: основне цільове призначення; конструктивні особливості уражуючого елементу (наприклад, для клинка - форма, розміри, загострення леза, форма та розташування вістря відносно поздовжньої осі); конструктивнi особливостi рукiв'я (зручнiсть утримання, наявнiсть, форма та розміри утику або обмежувача); конструктивнi особливостi з'єднання рукiв'я з уражуючим елементом; мiцність та пружність конструкцiї в цiлому; можливiсть ураження цілі.

21. Поняття і завдання криміналістичного документознавства

Загальновідомо, оскільки це підтверджено судово-слідчою практикою, що кримінальне судочинство нерозривно пов'язане з процесом дослідження різноманітних документів і викорис­танням наявної в них інформації.

Криміналістична документалістика (документологія, документознавство, документоскопія) - це система наукових знань про різновиди документів, що функціонують у кримінальному судочинстві, а також про засоби, способи, методи їх дослідження, використан­ня цієї інформації у правових і криміналістичних цілях.

До системи криміналістичної документалістики входять де­кілька підгалузей:

- техніко-криміналістичне дослідження документів: коли, на чому, чим виготовлено документ;

- письмовомовно-криміналістичне дослідження докумен­тів, яке, своєю чергою, утворюється з почеркознавства та авторознавства.

Письмовомовне криміналістичне дослідження документів, тобто авторо- і почеркознавство, у сучасній спеціальній літера­турі ще називають криміналістичною скриберологією.

Скриберологія - складова частина криміналістичної доку­менталістики, що вивчає й розробляє проблеми дослідження письмової мови і почерку як носіїв інформації, що має значен­ня для кримінального судочинства.

Серед загальних завдань криміналістичної документалістики можна вирізнити три групи таких:

• Установлення функції документа в можливій конкретній зло­чинній діяльності. Йдеться про встановлення місця та ролі доку­мента й наявної в ньому інформації в усій сукупності матеріалів розслідуваної події. А саме, чи наявний документ - носій змістов­ної інформації про обставини злочину, або ж він виступав свого часу, об'єктом чи знарядям посягання, або зберіг на собі його слід.

• Установлення виконавця документа (суть почеркознав­ства).

• Установлення автора документа (суть авторознавства).

Конкретним завданням техніко-криміналістичного дослі­дження документів виступають:

- установлення способу виготовлення документа чи окре­мих його фрагментів;

- виявлення наявних у документі змін (ознак підроб­лення);

- відновлення видозмінених або ушкоджених (напів- або майже знищених, наприклад, спалених, залитих фарбою чи ін­шими барвниками, змитих, витравлених хімічними препарата­ми тощо) документів або текстів документів;

- дослідження посвідчувальних ознак на документах (від­тисків, печаток);

- установлення засобів і знарядь, що застосовувалися для виготовлення документів, і ряд інших завдань;

Почерко- та авторознавство теж має свої конкретні завдання ідентифікаційного та діагностичного характеру.

Отже, предметом криміналістичної документалістики є вивчення закономірностей щодо виготовлення та функціону­вання різноманітних документів, які потрапили до сфери кри­мінального судочинства.

Під криміналістичним і навіть кримінально-процесуальним кутом зору документом є будь-який матеріальний носій за­фіксованої в ньому інформації, що має значення для кримі­нального судочинства.

Коло документів, що функціонують у кримінальному судо­чинстві, є різноманітним.

Документи у криміналістиці поділяються на такі види:

> За способом і засобами фіксації інформації:

- письмові документи;

- кінодокументи;

- фотодокументи;

- відеодокумеити;

- ізодокументи (наприклад, ізоробот розшукуваного зло­чинця; мальований, мальовано-композиційний і фотокомпозиційний портрети);

- фоно- або тонодокументи (фонограми або тонограми тощо).

> Письмові документи за формою письма:

- машинописні;

- рукописні;

- комп'ютерні.

> За видом матеріалу, на якому зафіксовано документологічні об'єкти:

- документи, виготовлені на стандартному матеріалі з вико­ристанням стандартних речовин і приладів на папері - газетно­му, для рукописів, для машинопису, на обгортковому; на карто­ні з використанням чорнил, пасти для кулькових ручок, туші, штемпельної фарби тощо;

- документи, виконані нестандартним способом на нестан­дартному матеріалі (металі, дереві, фанері, камені, цеглі, різно­манітних пластівках тощо з використанням пишучої речови­ни, крові, сечі, калу, молока, речовин тайнопису, дряпанням тощо).

> За метою виготовлення документа останні можна поділя­ти на ті, що:

- виготовлені у злочинних цілях;

- виготовлені у правомірних цілях.

> За співвідношенням часу виготовлення документа і вчи­нення розслідуваного злочину:

- виготовлення до вчинення злочину;

- під час учинення злочину;

- після вчинення злочину, але під час провадження у справі.

Цей вид класифікації документів застосовується на практи­ці у випадках підбору зразків документів: зразків почерку чи письма для проведення почеркознавчої чи авторознавчої екс­пертизи.

> За зв'язком виготовленого документа із діями злочинця чи інших учасників кримінального процесу:

- документи, пов'язані з діями злочинця;

- документи, не пов'язані з діяльністю.

> За суб'єктом виготовлення документа:

- документи, складені злочинцем;

- документи, складені іншими учасниками подій;

- документи, складені слідчим;

- документи*, складені прокурором.

> За змістом і характером інформації документи поділяються на такі групи:

- письмові акти, які можуть слугувати доказами юридичних відносин або фактів, що обумовлюють правові наслідки;

- історичні достовірні письмена (архівні документи);

- матеріальні об'єкти, в яких міститься певна інформація (перфокарта, дискета тощо).

> Письмові документи за джерелом складання та реквізит­ними ознаками можуть поділятися на:

- офіційні документи (публічні);

- неофіційні документи (приватні).

Офіційні - це публічні документи юридичних і фізичних осіб, що є в матеріалах державних і громадських організацій, а також ті, що засвідчені державними органами і містять необхід­ні реквізити.

Офіційні документи повинні бути достовірними, незалеж­ними й допустимими, а за формою відповідати певним рекві­зитам.

Це означає, що:

- офіційні документи повинні містити відомості про певні обставини й факти;

- одночасно джерело цих відомостей повинно бути таким, щоб його можна було виявити і в разі потреби перевірити, тобто встановити;

- відомості про факти та обставини, відображені в докумен­тах, повинні стосуватися справи;

- ці відомості мають бути викладені та засвідчені закладом або посадовою особою в межах їхньої компетенції, а якщо доку­мент виходить від громадян - у межах їхніх повноважень і фак­тичної обізнаності;

- в документах мусять бути реквізити (обов'язкові дані, що відповідно до встановлених вимог відображаються в докумен­ті), а саме: відтиски штампів, печаток; підписи уповноважених осіб; відомості про порядок складання й виготовлення доку­мента (номер типографського замовлення, обсяг тиражу тощо); форма, що є обов'язковою для певних документів (довіреність, накладна тощо).

Неофіційні документи - це приватні документи (особисті листи, щоденники, рукописи).

> За юридичним значенням документи поділяють на:

- справжні;

- несправжні.

Справжній документ - той, що виконаний згідно з установле­ною або прийнятою за обов'язкову формою. Він може бути:

• дійсним, тобто це - документ, що має на момент досліджен­ня юридичну силу (наприклад, довіреність, строк дії якої не сплив);

• недійсним, тобто документ, що втратив юридичну силу че­рез сплив строків чи зміну інших обумовлених обставин.

Несправжні (фіктивні, підроблені) документи - це ті, що ні­коли не мали юридичної сили, оскільки їх зміст і/або їхні рек­візити не відповідали дійсності.

За видом підроблення несправжні документи можуть:

• містити ознаки матеріальної підробки;

• містити інтелектуальну підробку.

Інтелектуальна підробка полягає у складанні та виданні до­кумента, що є формально правильно оформленим (наявність і правильність усіх реквізитів), але містить неправдиву інформа­цію (відомості), наприклад, фіктивну підроблену накладну, яку складено за формою, на належному бланку повноважною осо­бою на перевезення фактично необлікованого або незаконно виготовленого товару.

Матеріально підроблені документи - ті, в яких змінено зміст справжнього документа, тобто має місце внесення завідомо не­правдивих відомостей, замість тих, що містились або повинні міститись у цьому документі, способом певних маніпуляцій, виправлень, дописок, підтирок, виправлень тощо.

> Матеріально підроблені документи за обсягом підроблен­ня поділяються на:

- такі, що містять ознаки часткової підробки;

- повністю підроблені, зокрема виготовлені довільно.

> За стосунком до джерела походження або складання доку­ментів:

- оригінали;

- копії.

> За доказовим значенням:

- документи, що мають доказове значення;

- документи, що не мають доказового значання.

> У кримінальному судочинстві документи, які мають дока­зове значення, за видом джерел доказів поділяються на:

- власне документи як самостійне джерело доказів; письмо­ві докази, як їх ще називають (не зовсім правомірно, бо в законі вони так не називаються) у криміналістичній, а подеколи навіть у процесуальній літературі;

- документи - речові докази, коли документам притаманні ознаки речових доказів: документи зберегли на собі сліди зло­чину, були об'єктом злочинних посягань, були знаряддям вчи­неного злочину, гроші (банкноти), цінні папери тощо, нажиті злочинним способом, а також інші носії документологічної інформації, за допомоги якої можна вирішувати завдання кри­мінального судочинства.

>• Своєю чергою документи - речові докази, попри їхню різ­номанітність, можуть бути поділені на такі види:

- документи як засоби вчинення злочинів: підробні рахунки, відомості, лікарняні листки тощо;

- документи як засіб приховування злочину: лист про само­губство особи, яка немовби покінчила життя самогубством;

- документи, як засіб, що сприяє розкриттю злочину і вста­новленню суттєвих обставин справи.

І перші, і другі характеризує те, що їх збирання й викорис­тання у доказуванні має свої правила, ігнорування яких позбав­ляє джерело доказового значення.

Документи-предмети специфічно віображають інформацію, не в останню чергу, завдяки своїм властивостям, а не лише спо­собом закріплення на собі інформації.

Ось чому виникла потреба введення в криміналістичний обіг більш широкого, запозиченого з кібернетики, тлумачення змісту документа, наслідком чого є можливість переділу доку­ментів на:

а) об'ємні;

б) площині;

в) стрічкові.

Об'ємні документи - матеріальні предмети, що становлять собою фізичне тіло, яке відбиває інформацію зміною своїх зов­нішніх ознак і функціональних властивостей.

Це, власне, документи-предмети у вигляді певних матері­альних знаків (нагрудних, фірмених, дорожніх тощо), які своїм виглядом і зафіксованою в ньому інформацією породжують правові (а отже, в разі порушень і деліктні, зокрема криміналь­ні) наслідки. Наприклад, наявність нагрудного знака у пра­цівника ДАІ надає йому право здійснити огляд траспортного засобу тощо; проїзд на червоне світло світлофора чи з пору­шенням іншого заборонного дорожнього знака породжує адмі­ністративні, а за певних умов - кримінально-правові наслідки.

Площинні документи - це матеріальні предмети-документи, що відображають інформацію на площині у двох вимірах (довжина й ширина) різними формами письма (рукопис, полі­графія, машинопис, магнітний запис тощо).

Матеріальним носієм такого документа може бути будь-яке тверде тіло органічного чи неорганічного походження (камінь, метал, дерево, синтетичні матеріали), в якому площини склада­ють основну частину зовнішньої поверхні предмета (аркуш паперу, лист металу, картону, полімеру тощо).

Стрічкові (лінійні) документи - це такі матеріальні предме­ти, що мають форму стрічки, на якій послідовно фіксується ін­формація (перфострічка, перфокарта, магнітна стрічка, ком­пакт-диск, де інформацію записано на спіральній доріжці).

Враховуючи викладену класифікацію документів, можна запропонувати криміналістичне визначення цього поняття так.

Документ - це носій матеріально-фіксованої інформації, яка своїм змістом і власивостями відображає юридично значу­щі відносини й факти, які породжують правові наслідки під час використання її носіїв як джерела доказів.

22. Поняття і завдання техніко-криміналістичного дослідження документів

Під час техніко-криміналістичного дослідження письмових документів вирішуються дві групи завдань:

• ідентифікаційні;

• діагностичні (неідентифікаційні).

До неідентифікаційних відносять:

- встановлення відносної та абсолютної давності виконання документа;

- встановлення місця виготовлення документа;

- встановлення спільного походження різних документів;

- визначення умов зберігання документів;

- встановлення факту і способу підроблення або видозмі­нення документа;

- відновлення пошкодженого тексту документа або самого матеріалу документа;

- підсилення слабковидимих, виявлення невидимих і прихо­ваних записів, а також закреслених, залитих, заклеєних, по­шкоджених або спалених документів;

- установлення матеріалів письма або друку (наприклад, чи виконано запис пастою, що є в конкретному стрижні ручки);

- встановлення способу виготовлення документа;

- встановлення способу виконання в документі окремих його реквізитів тощо.

До ідентифікаційних завдань можна віднести:

- ідентифікація цілого документа за його частинами;

- ідентифікація штампів, печаток за їх відсотками;

- ідентифікація друкарської машинки за текстом;

- ідентифікація виконавця машинописного тексту;

- встановлення конкретних друкарських апаратів і засобів виконання всього документа або певні його реквізити;

- встановлення групової належності матеріалу, яким зробле­но запис (марки олівця, джерела походження паперу, інших ма­теріалів написаного)та ін.

Отже, техніко-криміналістичне дослідження документів проводиться з метою встановлення:

- справжності документів,

- установлення часу, способу і засобів їх виготовлення;

- виявлення ознак повного або часткового підроблення документів;

- невидимих і слабко видимих записів;

- відновлення змісту пошкоджених, спалених документів тощо.

Безпосередніми об'єктами техніко-криміналістичного до­слідження документів є:

- рукописні тексти і машинописні тексти; -документи, виготовлені поліграфічним способом, їхні

фрагменти, зокрема: бланки документів, цінні папери, грошові білети тощо;

- знаряддя письма: олівці, кулькові ручки, ручки-пера, фло­мастери тощо, друкарські машинки, принтери; печатки, штампи;

- матеріали документів (папір, картон тощо; чорнила, друкарська і штемпельна фарба; стрічки для друкарських ма­шинок, картриджі для принтерів, копіювальний папір; клеї; покрівельні палітурні матеріали тощо);

- засоби для підроблення документів: витравлювальні, зми­вальні матеріали та ін.

23. Типові способи і ознаки підробки відбитків печаток (штампів)

Документ свідчить про факти щодо розслідуваної події та про причетність до неї завдяки своїй формі, матеріалу, способу відображення містимої в ньому інформації та її змістом, а також спеціальними посвідчувальними підписами і знаками - відбит­ками печаток і штампів.

Печатка - це прилад із рельєфним зображенням знаків, інст­румент для нанесення слідів (позначок) на матеріальних об'єктах.

Відображення печатки на документі називається відбитком (відтиском).

Печатки поділяються на:

- гербові;

- прості.

Гербові мають у центрі малюнок герба держави, а по колу -назву відомства та установи, якій належить печатка.

Прості містять лише назву відомства, установи, приватної фірми тощо, а також певний рисунок, номер, текст, що свідчить про призначення печаток («для пакетів», «склад № 1» тощо).

За формою зовнішнього вигляду печатки бувають:

- круглими,

- овальними,

- трикутними,

- багатокутними,

- іншої форми.

Чотирикутні та прямокутні печатки називають штампами, їх відбитки розміщують у лівому верхньому куті документа.

Штампи не мають рисунка герба.

За цільовим призначенням і матеріалом виготовлення печат­ки поділяються на:

- каучукові,

- гумові,

- синтетичні,

- металеві.

Перші три види застосовують для нанесення забарвлених плоских відбитків.

Металеві - для нанесення як забарвлених, так і рельєфних відбитків, що формуються матеріалом документа.

Рельєфні відбитки наносяться на паспорт, важливі юридичні документи, грамоти - у вигляді зліпків печаток, що прикріплю­ються до документів, свинцевих і поліетиленових пломб, які на­вішуються на сховища тощо.

Металеві печатки, що застосовуються для нанесення забарв­лених (не рельєфних) плоских відбитків, називаються нумера­торами.

Неметалеві печатки для нанесення відбитків - кліше.

Відбитки, нанесені печатками фабричного виготовлення, мають ознаки, знання яких дає змогу встановлювати підробле­ні відбитки.

Це такі ознаки:

• геометричні форми ліній рамок (коло, овал, трикутник);

• лінії рамок мають однакову товщину;

• літери відбитка відповідають стандарту друкарського шриф­ту; штрихи літер прямі, овали не заокруглені, є відсічки;

• контури літер - рівні, а їх відбиток не має розпливу барв­ника;

• вертикальне розташування літер є суворо перпендикуляр­ним по лінії рядка;

• радіальний нахил - однаковий, тобто осі літер відбитка перетинаються в однім пункті - центрі круга;

• інтервали між літерами і рядками є однаковими;

• зміст відбитка мусить указувати на власника печатки, не мати помилок, суперечностей тощо.

Основні способи підроблення печаток і штампів:

- рисування (малювання) відбитка печатки (штампа) на до­кументі;

- копіювання справжнього відбитка на підробний документ (вологе або через копіювальний папір);

- отримання відбитка за допомоги підробленого кліше.

Є декілька способів виготовлення підробних кліше:

- вирізуванням (із цупких матеріалів);

- гравіруванням, набором, витравлюванням;

- фотомеханічним способом,

- за допомогою друкарських шрифтів тощо;

- отримання відбитка за допомоги сторонніх предметів, які зовні схожі з печатками (штампами), але мають інше призна­чення (значки, монети тощо);

- монтажем букв і цифр;

- із справжніх печаток;

- ксероксами.

Рисування відбитка печатки на документах застосовується не часто, переважно в разі переклеювання фотознімка на пас­порті, правах водія, військовому квитку тощо.

Ознаки:

- дорисовуючи печатки, злочинець намагається правильно виконати коло рамки, тому іноді на документі можна побачити ямку (прокол) від голки ніжки циркуля;

- літери не мають відповідного радіального нахилу, інтервали між ними не однакові, а форма не відповідає друкарському шрифту;

- наявність нерівномірного розподілу барвника у штрихах відбитка;

- різна конфігурація тих самих знаків;

- злами штрихів і нерівномірності за шириною;

- мають місце спотворення малюнка окремих букв та їхніх елементів, подвоєння деяких штрихів;

- характерною є нерадіальність розміщення знаків у тексті, виконаному по колу круглої печатки.

Рельєфні відбитки на вклеєному знімку наносять тисненням шариковою (кульковою) ручкою, іноді голкою - тож під час дослідження будуть спостерігатися відповідні ознаки такого підроблення.

Копіювання:

-через копіювальний папір із подальшим обведенням штрихів барвником. Спостерігаються залишки барвника копію­вального паперу;

- вологе копіювання - з використанням проміжного кліше, коли використовують зволожений фотопапір, липку стрічку тощо.

Перекопійований відбиток характеризується слабким за­барвленням, розпливами і нечіткими краями перекопійованих штрихів.

Окрім цього, в місці контакту зволоженого кліше з папером документа можуть спостерігатися мікрочастинки матеріалу проміжного кліше та зміни люмінесценції паперу в ультра­фіолетовому промінні; візуально будуть спостерігатися від­мінна матовість і забрудненість.

Отримання відбитку за допомоги підробленого кліше:

- ознаки підроблення відбитків, нанесених із вирізаних клі­ше (гуми, лінолеуму, дерева): літери не мають стандартної фор­ми, штрихи - нерівні, засічки - відсутні, овали - кутасті, а з'єд­нувальні штрихи - перерізані;

- за використання набірних кліше: літери відповідають друкарському шрифту, але їх вертикальне розташування, інтер­вали, лінія рядка можуть бути зміненими;

- у круглих відбитках радіальний нахил літер є різним, а лінії -осі не мають єдиної точки перетинання (переважно у центрі);

- оглядаючи відбитки печаток, треба звертати увагу на роз­поділ барвника у штрихах літер: якщо відбиток нанесено з кау­чукового (синтетичного) кліше, то барвник (мастика) розподіля­ється по полю штриха рівномірно, краї штрихів рівні та не роз­пливчаті; якщо відбиток - від металевого кліше, то барвник витискається з-під площин літери і по краю штриха виникають розпливи з чіткими краями барвника, особливо коли відбиток наносять із достатньою силою, наприклад, поштовим штемпе­лем (тут можна бачити сліди тиснення, які мають ідентифіка­ційне значення на мікрорівні).

Характерними є також відсутність пробільного матеріалу, нерівні рядкові лінії, граматичні (подеколи) помилки, пору­шення правил друкарського набору.

За суттю ці ж ознаки притаманні підробленим відбиткам, ви­конаним з інших видів підроблених кліше.

Одним із способів підроблення відбитків печаток є виготов­лення печаток або штампів монтажем букв і цифр, вирізаних із справжніх печаток чи штампів, що вже не експлуатують (вияв­ляють їх порівнянням зі справжнім відбитком за особливостя­ми шрифту, розташуваннями окремих знаків і рядків між собою).

Інколи використовують справжні печатки або штампи іншої організації, але маскують їхній зміст легким прокручуванням (поворотом) печатки в момент її контакту з папером, внаслідок чого відбиток виходить розпливчастим (зтертим).

Якщо відбиток перенесено на документ за допомоги ксероко-піювального апарата або скануванням, із використанням комп'ю­тера і подальшим роздруковуванням на принтері, то зі збіль­шенням цього зображення спостерігається наявність багатьох цяток-бруднячків, елементи зображення складаються із крупинок порошку, які осипаються під час перегинань паперу (лазерний принтер) або розпливаються під час потрапляння вологи (струнні принтери), причому лінії мають ступінчастий рельєф.

24.Змістовні і авторські особливості письма. Дослідження почерку виконавця

Криміналістичне дослідження письма (судове почеркознавство) — це галузь криміналістичної техніки, що вивчає закономірності письма, процес його дослідження, можливість ідентифікації людини за почерком та вирішує інші завдання почеркознавчої експертизи. Судове почеркознавство вивчає письмо з метою вирішення ідентифікаційних і неідентифікаційних (діагностичних) завдань.

Письмо — це засіб фіксації і зберігання думки людини; походить від звукового мовлення і є основним засобом спілкування людей. Роз-різняють смисловий і графічний боки письма. Смисловий бік письма виявляється у мовних засобах і відображає письмову мову того, хто пише. Графічний бік письма виражається у вигляді письмових знаків та їх сполучень — почерку.

Дата добавления: 2015-06-04