Процесуально-криміналістичне оформлення фотозйомки, кінозйомки та відеозапису 2 страница

Поверхневі сліди можуть бути видимими і невидимими. Видимі — це сліди, які мож­на виявити шляхом безпосереднього зорового сприйняття, а відшукання і сприйняття невидимих слідів передбачає застосування спеціальних засобів або пристосувань.

Залежно від стану об’єктів у момент слідоутворення виникають статичні або ди­намічні сліди.

Статичні сліди виникають у момент спокою (статики), що наступає в процесі ме­ханічної взаємодії слідоутворюючого і слідосприймаючого об’єктів, які контактують у перпендикулярному напрямку. У більшості випадків такі сліди зберігають зовнішні оз­наки слідоутворюючого об’єкта, відбивають його без істотних перекручень. Ці сліди ще називають відбитками. Типовим прикладом статичного сліду є відбиток пальця руки з відображенням папілярного узора або відбиток підошви взуття на грунті. Різновидом статичних слідів є сліди кочення, що утворюються під час прокатування слідоутворюючого об’єкта (наприклад, слід протектора транспортного засобу, утворений під час поступально-обертального руху по якійсь поверхні).

Динамічні сліди виникають у результаті самого руху одного або обох об’єктів слідо­утворення. Кожна точка слідоутворюючої поверхні залишає слід у вигляді лінії (траси). До динамічних належать сліди розрубу, розпилу, ковзання, свердління, різання, тертя та ін.

Залежно від місця, на якому відбулися зміни слідосприймаючого об’єкта, вирізня­ють локальні і периферичні сліди.

Локальні сліди виникають у межах контакту взаємодіючих об’єктів (наприклад, слід босої ноги в межах контакту з поверхнею дерев’яної підлоги). Навколо локального сліду поверхня слідосприймаючого об’єкта залишається незмінною.

Периферичні сліди виникають за межами контактної взаємодії слідоутворюючого і слідосприймаючого об’єктів (наприклад, слід від забрудненого борошном (цементом, пилюкою) верху взуття, утворений «на периферії», навколо взуття, за межами підошви).

12. Науково-технічні засоби збирання слідів, цілі їх попереднього та експертного дослідження

Процес збирання доказів включає їхнє виявлення, фіксацію і вилучення. Техніко-криміналістичні засоби і методи, використовувані для виявлення слідів і інших об'єктів, досить різноманітні. Найбільш розповсюджені з них можуть бути розподілені на декілька груп.

Засоби освітлення — це різноманітні прилади, що дозволяють створити загальне розсіяне, спрямоване, моно- і поліхроматичне освітлення. Як джерела світла використовуються переносні фотоосвітлювачі, побутові ліхтарики, електронні фотоспалахи й інша освітлювальна апаратура, найважливішими частинами якої є розсіювачі, відбивачі, світлофільтри, захисні екрани, що впливають на напрямок, інтенсивність, хвильовий діапазон і інші характеристики світлового потоку. До спеціальних джерел відносяться ультрафіолетові освітлювачі (мал. 1), що дозволяють знайти слабовидимі або невидимі сліди крові, сперми, поту й інших виділень людини, деяких хімічних речовин (нафтопродуктів, клею й ін.). Під дією ультрафіолетових променів деякі з цих об'єктів люмінесцюють або сильно відрізняються за відтінку від об’єкта-носія. Однак варто пам'ятати, що дія ультрафіолету повинна бути короткочасною (не більш 5 сек.), оскільки він може викликати необоротні зміни об'єкта. Джерелами інфрачервоних променів є електронно-оптичні перетворювачі (ЕОП), що дозволяють виявити частки кіптяви, фарби, металу, сліди пострілу.

Оптичні прилади — це збільшувальні пристосування, що дозволяють розширити діапазон чутливості ока. У першу чергу до них відносяться всілякі лупи (мал. 2): складні, штативні, з підсвічуванням, вимірювальні, дактилоскопічні й ін. Значно рідше при проведенні слідчих дій використовуються мікроскопи. Як правило, вони застосовуються на стадії дослідження речових доказів.[8]

Сліди рук на глянцевих поверхнях виявляють при огляді в косопадаючому світлі, а якщо об'єкт прозорий, то при вивченні його в прохідному світлі; у важкодоступних для огляду місцях використовуються освітлювач і спеціальна дзеркальна приставка. Невидимі і слабовидимі сліди виявляються за допомогою різних дрібнодисперсних порошків окису міді, оксиду свинцю, графіту й ін. (у тому числі люмінесцюючих в УФ-променях), що наносяться за допомогою спеціальних пензликів, пульверизаторів, аерозольних розпилювачів; обробкою парами йоду, ціанакрилата, деякими спеціальними реактивами (наприклад, розчином нінгідрину в ацетоні). Візуалізація невидимих слідів рук здійснюється також при впливі на них лазерного випромінювання (яке збуджує флюоресценцію потожирової речовини, що утворює слід) або шляхом напилювання на предмет-носій у вакуумі тонких плівок важких металів.

Для виявлення металевих об'єктів використовуються металошукачі індукційні армійського зразка (ІМП) і спеціально виготовлені для криміналістичних цілей магнітні шукачі-підйомники (МШП "ГАМА"). Їхнім недоліком є однакове реагування на чорні і кольорові метали. Більш зручні прилади з мінливою системою посилення, що дозволяють розрізняти масу шуканого об'єкта й інших металевих предметів, що створюють перешкоди (мал. 3).

Пошук схованок проводиться шляхом простукування молотками, а також з використанням щупів, бурів, металошукачів. Для просвічування дерев'яних стін, меблів, інших перешкод використовуються переносні рентгенівські установки, цегельних і залізобетонних перешкод — радіоізотопні відбивні товщиноміри. Для пошуку схованок вивчаються можливості застосування приладів, що працюють на основі звукової локації, ємнісного методу, методу надчастотних коливань (радіохвиль), акустичної голографії.

Так, наприклад, за допомогою доглядових приладів “Regula” серії “3” (мал. 4) можна здійснювати візуальний огляд схованих місць, порожнин, ємностей та інших об'єктів, огляд яких утруднений через неможливість або утруднення підходу до них (днище автомобіля, вузькі прорізи і т.д.). Також можлива передача зображення по ефіру для спостереження досліджуваних об'єктів додатковою службою контролю, з послідуючим введенням зображення в персональний комп'ютер для обробки і виведення на друк.

Особливості:

- можливість спостереження у важкодоступних місцях за рахунок використання телескопічної штанги з відеокамерою, яка повертається на 270 градусів;

- вбудоване джерело ІЧ-підсвічування для роботи в умовах низької освітленості;

- система АРОВІ (потужність ІЧ-освітлювача змінюється автоматично в залежності від освітленості об'єкта дослідження);

- електронний затвор;

- автономна робота не менше 5 годин (у режимі мінімальної освітленості);

- сумка для носіння із плечовим ременем для телемонітора і джерела автономного живлення;

- зарядний пристрій;

- додатковий монітор з дальністю прийому ТВ-сигналу телекамери до 200 метрів;

- програмне забезпечення дозволяє працювати зі стандартними Windows-додатками.

Трупи і їхні частини виявляють приладами типу "Пошук", принцип
дії яких заснований на вимірі концентрації в ґрунті й у повітрі сірководню, що зростає поблизу трупа. З цією метою використовують
також електрощупи, оскільки електропровідність ґрунту поблизу тру­па значно зростає. У водоймах їхній пошук здійснюють за допомогою гаків і спеціальних тралів.

В даний час ведуться роботи з виготовлення відеоінтраскопічних приладів, що дають можливість сприймати на екрані зображення об'єктів, що знаходяться в напіврідких, сипучих і твердих середовищах, на основі ультразвуку, радіоактивного випромінювання й ін.

Для виявлення об'єктів біологічної природи (крові, сперми, слини й ін.) використовуються лупи з підсвічуванням (збільшення не менш ніж у 3,5 рази), освітлювальні прилади (огляд у косопадаючому світлі може істотно підвищити ефективність пошуку слідів), переносні джерела ультрафіолетового випромінювання.

Виявлення слідів крові і сперми можливо також із застосуванням деяких реактивів, наприклад, у реакції з гемофаном або реактивом Воскобойнікова, що наносяться на край плями, схожої на кров. Синє пофарбування є позитивною реакцією. Сліди крові у важкодоступних місцях, великих приміщеннях, підвалах, горищах виявляють обприскуванням підозрілих поверхонь люмінолом, що викликає при попаданні на кров короткочасне світіння. Приміщення при цьому затемнюється. Наявність, слідів сперми встановлюється за допомогою спеціальної підкладки, просоченої реагентом "фосфотест". При позитивній реакції через 20 сек. підкладка офарблюється у фіолетовий колір.

Для виявлення мікрооб'єктів (мікрочастинок, мікрослідів) використовуються лупи зпідсвічуванням (мал. 5), мікроскопи, ультрафіолетові освітлювачі, ЕОПи. Металеві мікрочастинки виявляють за допомогою невеликих постійних магнітів.

Маркірування виробів (головним чином частин автотранспортних засобів) перевіряються з використанням наборів дзеркал на довгих ручках з підсвічуванням, ультразвукових дефектоскопів і товщиномірів, датчиків, що фіксують зміну магнітної проникності металу в місці перебивання номеру. Можливо також хімічне травлення поверхні виробів.

Крім перерахованих вище технічних засобів при розслідуванні злочинів часто виникає потреба в електровимірювальних приладах (тестери, вимірювальні кліщі, індикатори напруги), наприклад, при розслідуванні кримінальних справ, пов'язаних з аваріями, пожежами і вибухами. Використовуються також газоаналізатори, пірометр, спеціальні сита для просівання пожежного сміття. Дефекти в металоконструкціях виявляють за допомогою різних дефектоскопів і переносних рентгенівських дифрактометрів. На місцях подій теплові сліди, що показують, наприклад, траєкторію руху людини, предмети, яких вона торкалася, виявляють за допомогою інфрачервоних інтраскопів, тепловізорів.

13. Загальні правила виявлення, огляду, фіксації, вилучення та оцінки слідів

Ціль криміналістичної фіксації — як можна точніше, об’єктивніше і наочніше запам'ятати, закріпити факти, події, матеріальні сліди злочину й інші об'єкти, необхідні для встановлення істини по кримінальній справі.

Використовуються різні форми фіксації:

- вербальна — протоколювання, звукозапис;

- графічна — графічне зображення (схематичні і масштабні плани, креслення, малюнки, у тому числі мальовані портрети);

- предметна — вилучення самого предмета, виготовлення матеріальних моделей (реконструкція, у тому числі макетування, копіювання, одержання зліпків і відбитків);

- наочно-образна — фотографування (у видимих і невидимих променях), кінозйомка, відеомагнітофонний запис.

Фіксація може бути спрямована як на збереження самого об'єкта (консервування), так і на запам’ятовування певних його сторін, властивостей і якостей. Консервування здійснюється шляхом зміцнення структури речовини об'єкта створенням спеціального середовища або пристосування, куди поміщають об'єкт. Так, схоронність обвуглених або старих документів забезпечується поміщенням їх між двох шматочків скла, а слідів взуття на піску — обробкою їхнім спеціальним лаком. У спеціальне середовище — морозильну камеру — поміщають швидкопсувні об'єкти. Виявлений за допомогою порошків слід пальця звичайно вилучається на спеціальну дактилоскопічну плівку. Це штучне пристосування відрізняється від звичайних пакувальних засобів тим, що воно стає невід'ємною частиною фіксуємого об'єкта.

Способи фіксації, що запам'ятовують — це складання планів і схем, виготовлення копій за допомогою різних речовин, фотозйомка, відеозапис, малювання.

Процеси вилучення і фіксації можуть збігатися за часом. Так, слід пальця, що вилучається на дактилоскопічну плівку, виявлений за допомогою порошку, одночасно фіксується плівкою. Таким чином, техніко-криміналістичні засоби можуть виконувати подвійну функцію. Наприклад, магнітний шукач-підйомник допомагає знайти металевий предмет і вилучити його; тому розподіл техніко-криміналістичних засобів на засоби виявлення, фіксації і вилучення є певною мірою умовним.

У залежності від характеру об'єкта, що вилучається, розрізняються засоби вилучення твердих об'єктів, сипучих, рідких і газоподібних речовин, макро- і мікрооб'єктів.

Найпростіший набір інструментів для вилучення твердих об'єктів включає викрутки, плоскогубці, бокорізи, стамески, склоріз, пилки, молотки й ін. У необхідних випадках можуть використовуватися апарати для газокисневого різання й електрозварювання.

Мікрооб'єкти, як і інші сліди, бажано вилучати разом з об'єктом-носієм, в обов'язковому порядку вказуючи в протоколі слідчої дії, на схемах і фотознімках конкретні ділянки об'єкта-носія, з якого вони вилучаються, оскільки згодом це може мати вирішальне значення, наприклад, при встановленні факту контактної взаємодії. Для вилучення мікрооб'єктів застосовуються плівки з хімічно липким неактивним покриттям, мікропилозбирачі. Окремі мікрооб'єкти (фрагменти волосся, ворсинки, волокна і т.д.) вилучають за допомогою пінцетів, наелектризованих ебонітових або скляних паличок.

Для вилучення слідів пальців рук і босих ніг,виявлених за допомогою порошків або утворених пилом, застосовуються спеціальні дактилоскопічні плівки з прозорим захисним шаром. Сліди взуття, транспортних засобіввилучають на чорну або білу відфіксований фотопапір, емульсійний шар якого попередньо розмочується у воді. Для цієї мети можна скористатися і листом гуми, що контактує поверхня якого попередньо оброблена наждаковим папером.

Зразки запахувідбираються на шматки (серветки) випраної бавовняної байки (бавовняної фланелі, стерильні марлеві серветки) чи шерсті розмірами приблизно 10x15 см, упаковані в три-чотири шарів побутової алюмінієвої фольги або в чисті скляні банки з металевими або скляними кришками.

Усі вилучені об'єкти повинні бути відповідним чином упаковані і доставлені до місця дослідження або збереження. При цьому необхідно: виключити можливість підміни; виключити втрату; зберегти від змін, знищення при транспортуванні і збереженні, від потрапляння сторонніх домішок.

Техніко-криміналістичні засоби, призначені для виявлення, фіксації, вилучення речових доказів, як правило, комплектуються у вигляді спеціальних наборів: оперативних сумок, слідчих портфелів, оперативних і слідчих валіз. Це можуть бути універсальні набори, призначені для огляду місця події або обшуку, або спеціалізовані комплекти, наприклад, для роботи зі слідами рук, для оглядів по справах про пожежі, вибухи й ін. (мал. 6, 7, 8).

Для попереднього дослідження об'єктів на місці події використовуються набори хімічних речовин-індикаторів (встановлення належності речовини до вибухових, наркотичних і ін.).

14. Сліди людини: види, методи і прийоми виявлення, фіксації і вилучення. Шляхи використання в доказуванні по справі

Сліди людини - людина у злочинній діяльності є головним елементом взаємодії, вступаючи в різні форми зв'язків з суб'єк­тами злочину і матеріальним середовищем, використовує певні засоби для досягнення своєї мети. Тому людина є найбільш ін­формаційною фігурою у злочинній діяльності й полишає на місці злочину найбільшу кількість слідів, що поділяються на підвиди, про які мова йтиме далі.

Матеріальні сліди людини можна поділяти за об'єктом і предметом відображення на:

сліди відображення:

- зовнішності;

- шкірного покриву;

- рук, ніг;

- ліктів;

- зубів;

- звуку голосу;

- навичок: письма, ходи, способів дії;

сліди-речовини на дві групи:

- перша група: речовини-частки (крові, волосся, нігтів, шкі­ри, кісток, сперми тощо);

- друга група: речовини-виділення (потожирові, слини, запа­ху, сечі, калу, піхвової рідини, виділень з носа, блювотні маси).

Антропоскопія – розділ трасології, що вивчає сліди людини (рук, ніг/ взуття, нігтів, зубів, інших ділянок тіла, одягу, сліди біологічного походження) і розробляє заходи, прийоми і методи їх збирання та дослідження з метою вирішення завдань розкриття, розслідування і запобігання злочинів.

Дактилоскопія – розділ трасології, що вивчає властивості і ознаки папілярних візерунків шкірного покриву людини (переважно пальців рук) і розробляє кошти, прийоми і методи збирання і дослідження слідів папілярних візерунків з метою розкриття, розслідування та попередження злочинів.

Високе доказове значення цього виду слідів обумовлено морфологічними особливостями будови шкірного покриву людини і властивостями папілярних ліній.

Рельєф шкіри долонної поверхні руки людини включає такі елементи:

а) флексорні лінії, що утворюються в результаті згинальних рухів кисті руки;

б) дрібні складки шкіри (зморшки);

в) пори – отвори вивідних проток потових залоз;

г) папілярні лінії - лінійні піднесення, розділені борозенками і утворюють різні візерунки.

Властивості папілярних узорів:

а) індивідуальність, яка обумовлює неможливість збігу двох папілярних візерунків у всій сукупності ознак;

б) відносна стійкість, що означає незмінність папілярних візерунків у сукупності своїх ознак протягом усього життя людини (за винятком розмірних характеристик – ширини папілярних ліній і межпапіллярних відстаней);

в) відновлюваність – здатність папілярних візерунків набувати колишній вигляд після ушкоджень шкірного покриву;

г) здатність відображатися на предметах матеріального світу.

Типи папілярних візерунків:

– петльові (зустрічаються у 65% випадків), що характеризуються наявністю однієї дельти (місце сходження трьох потоків папілярних ліній);

– завиткові (зустрічаються у 30% випадків) – дві дельти і більше;

– дугові (зустрічаються в 5% випадків) – дельти відсутні.

Усередині кожного типу розрізняють види папілярних візерунків - прості (типові) і складні. Крім того, зустрічаються і так звані помилкові (перехідні) папілярні візерунки, які неможливо віднести до жодного з трьох перерахованих типів.

У папілярних узорах розрізняють деталі (особливості) будови - початку і закінчення папілярних ліній, їх злиття та розгалуження, «вилка», «гачок», «фрагмент», «місток», «око» («острівець»), папілярна крапка. Ці деталі використовують в якості приватних ознак, які в сукупності із загальними ознаками слідів рук (форма, розміри сліду, тип і вид папілярного візерунка, розташування дельт та ін.) утворюють ідентифікаційну сукупність, що дозволяє ідентифікувати конкретну людину, яка залишила сліди.

Способи виявлення маловидимих слідів папілярних узорів:

– візуальне спостереження – огляд об'єкта неозброєним оком або з використанням оптичних приладів та спеціальних умов освітлення – в косопадаючому світлі або на просвіт (на прозорому предметі, наприклад, на склі, пляшці);

– фізичні способи – обробка дактилоскопічними порошками, фарбування кіптявою полум'я, обробка парами йоду, авторадіографія, використання лазера;

– Хімічні способи – обробка хімічними реактивами (розчинами азотнокислого срібла, алоксану, нингидрина).

Способи фіксації і вилучення слідів рук:

– опис у протоколі відповідного слідчої дії, складання схем, креслень, замальовок, фотографування, відеозапис;

– виготовлення відбитків з поверхневих слідів із застосуванням дактилоскопічної плівки;

– виготовлення копій з об'ємних слідів за допомогою полімерних матеріалів, наприклад, пасти «К»;

– вилучення разом з об'єктом-носієм або його частиною.

У процесі проведення дактилоскопічних експертиз і досліджень можна вирішувати діагностичні та ідентифікаційні завдання.

Діагностичні завдання:

– визначення придатності слідів папілярних узорів для ідентифікації особи;

– встановлення руки і пальців, що залишили сліди;

– визначення ділянки долонної поверхні, яка залишила слід;

– встановлення фізичних та інших даних людину, яка залишила сліди (визначення статі, віку, примірного росту, будови кисті руки, наявності на ній сторонніх предметів - кілець, пов'язок);

– визначення окремих обставин злочину (приблизної кількості осіб, характеру і послідовності дій злочинця на місці пригоди тощо).

Ідентифікаційні завдання:

– ототожнення конкретної людини слідами рук;

– встановлення, чи не залишені сліди рук, вилучені з інших місць подій, підозрюваним (обвинуваченим) у вчиненні конкретного злочину.

У процесі розкриття і розслідування злочинів досить часто використовують криміналістично значиму інформацію, що міститься в слідах ніг людини, які в трасології прийнято підрозділяти на сліди босих ніг, взутих ніг, одягнених у шкарпетки, панчохи. При цьому треба відзначити, що сліди босих ніг у практиці розслідування злочинів зустрічаються нечасто, а способи роботи з ними на місці події і методика дослідження аналогічні тим, які використовують при збиранні та дослідженні слідів папілярних узорів рук людини. Найпоширенішими слідами ніг людини є сліди взутих ніг, тобто сліди взуття. Крім того, виділяють одиночні сліди ніг і доріжку слідів (сукупність послідовно залишених слідів).

При дослідженні слідів взуття вирішують діагностичні та ідентифікаційні завдання. До діагностичних задач відносяться наступні:

– встановлення обставин події злочину і механізму слідоутворення (зразкової кількості учасників події; напрями, характер, темпи пересування; способи проникнення в приміщення, подолання перешкоди; часу, послідовності і черговості утворення слідів і т.п.);

– визначення окремих ознак людини (статі, зразкового віку, ваги, особливостей ходи, наявності фізичних недоліків опорно-рухового апарату тощо);

– визначення виду, розміру, фасону взуття, особливостей її підошовної частини.

Ідентифікаційні завдання:

– ототожнення взуття, яке залишило слід;

– вирішення питання, чи не залишені сліди взуття, вилучені з різних місць подій, одним і тим же взуттям.

При визначенні зразкового росту людини по довжині сліду взуття використовують результати антропометричних досліджень, згідно з якими розмір стопи дорівнює 15,5% росту жінок і 15,8% зросту чоловіків. При здійсненні відповідних розрахунків з довжини сліду взуття треба попередньо відняти 1-1,5 см, тобто величину, на яку довжина взуття перевищує довжину босої ноги людини, що залежить від виду, моделі взуття.

Сліди біологічного походження несуть суттєву інформацію, яка може бути використана з метою розкриття, розслідування та попередження злочинів. До них відносяться сліди крові, сперми, слини, поту, волосся, тканини людського організму і т.п.

Для виявлення об'єктів біологічної природи використовуються оптичні прилади (лупи), освітлювальні прилади, переносні джерела ультрафіолетового випромінювання (висвітлювати якими сліди можна не більше п'яти секунд, оскільки ультрафіолетові промені руйнують ДНК крові, сперми), а також хімічні реактиви (гемофан, реактив Воскобойникова, люмінол, реагент «Фосфотест»).

Сліди біологічного походження фіксуються за допомогою їх опису в протоколі слідчої дії (наприклад, огляду місця події), а також фотографуються, замальовують і т.п.

При вилученні розглянутих слідів необхідно дотримуватись відповідних правил. Так, одяг та інші предмети зі слідами біологічного походження вилучають цілком. З громіздких предметів роблять зіскрібки (після попереднього висушування рідких речовин). З води, снігу сліди крові, сперми, сечі вилучають на марлю і висушують. Необхідно пам'ятати, що змиви таких слідів на марлю або інший матеріал з твердих об'єктів категорично забороняється. Волосся вилучають пінцетом.

Всі вилучені об'єкти поміщають в окремі паперові пакети. Одяг згортають слідами всередину і перекладають чистим папером, щоб сліди не стикалися. Використання поліетиленової упаковки неприпустимо.

Попереднє трасологічне дослідження слідів біологічного походження на місці події дозволяє встановити механізм їх утворення і реконструювати окремі обставини події злочину. Наприклад, слідами бризок крові можна встановити відстань від перешкоди до джерела бризок; відсутність крові на місці виявлення трупа з пораненнями, що викликають кровотечу, свідчить про те, що місце виявлення трупа (місце події) не збігається з місцем злочину (місцем нанесення відповідних тілесних ушкоджень).

У процесі експертного дослідження слідів біологічної природи вирішують ідентифікаційні та діагностичні задачі.

Діагностичні завдання:

– чи є на представлених об'єктах сліди крові, сперми та інших виділень людини;

– чи є подані об'єкти волоссям людини;

– яка групова приналежність крові, сперми, волосся та ін.

Ідентифікаційні завдання:

– чи належать кров, сперма, волосся конкретній людині;

– чи наступила вагітність від підозрюваного у згвалтуванні та ін.

При розслідуванні злочинів широко використовується інформація, носіями якої є сліди зубів, нігтів, інших частин тіла людини, його одягу, оскільки в ході їх дослідження також можуть бути вирішені діагностичні та ідентифікаційні завдання, які б встановленню істини у кримінальній справі.

15. Сліди рук. Типи папілярних візерунків і їх окремі ознаки

Шкірні візерунки на пальцях і долонях рук належать до перших об’єктів, про які навіть первісні люди мали певні відомості. Серед малюнків печерної людини є й такі, що зображують відбитки руки людини. Так, у 1832 р. під час розкопок курганів на Гавр-Інісе, малень­кому острові в Морбіганській затоці (Франція), було виявлено підзем­ний коридор завдовжки 13 м з двома рядами кам’яних стовпів, на 23 з них було знайдено малюнки у вигляді повної колекції папілярних ліній рук людини.

Велике значення слідам рук приділялося у східних народів. Так, в Японії та Китаї здавна була відома дактилоскопія. Згідно з сімейним правом Японії, аби розірвати шлюб, чоловік повинен був видати жінці документ, який мав бути написаний його рукою, а у разі його непись­менності на ньому проставлявся відбиток його пальця. У ХІІ-ХІІІ ст.ст. китайці використовували відбитки пальців не тільки під час розірван­ня шлюбу, а й при розслідуванні злочинів.

Сучасний стан криміналістики дає можливість з високою достовір­ністю встановити особу за слідами її долоней чи пальців рук. Сліди рук, що виявлені на місці події, є незаперечним доказом того, що пев­на особа знаходилася на цьому місці. Останнім часом в Україні ви­словлювалися пропозиції щодо необхідності введення системи загаль­ного дактилоскопіювання та створення відповідного банку даних.

Дактилоскопія — це розділ трасології, що вивчає властивості і будову папілярних візерунків з метою використання їх відбитків для ототожнення особи та розкриття злочинів.

У криміналістиці важливе значення приділяється слідам рук, оскільки:

1) контактування руки з яким-небудь об’єктом відбувається пере­важно долонною поверхнею кисті;

2) на пальцях і долонях рук є потожирові виділення, які залишають сліди нашарування;

3) шкіра руки має специфічні властивості.

Шкіра на долонній поверхні рук людини складається з двох осно­вних шарів: верхнього — епідермісу та нижнього, що розташований під епідермісом, — дерми. Дерма має будову у вигляді сосочків, роз­міщених рядами, кожен з яких має незмінну структуру протягом усьо­го життя людини. Епідерміс копіює рельєф сосочків і утворює папі­лярні лінії — лінійні пагорби, розділені борозенками. Папілярні лінії становлять основу рельєфу шкіри долонної поверхні руки і підошви стопи. У дорослої людини ширина папілярної лінії сягає 0,4-0,6 мм, а висота — 0,1-0,4 мм.

Основними властивостями папілярних ліній є їхня індивідуаль­ність, стійкість та відновлюваність. Індивідуальність папілярних ві­зерунків полягає в тому, що у кожної людини свої рисунки папілярних ліній, а будова їх ліній має таку сукупність ознак, яка дає змогу від­різнити один візерунок від іншого. Цікавий (і поки ще єдиний) випадок зафіксовано у мешканців Швеції Андреаса Даніельсона та його донь­ки Марі, у яких зовсім відсутні папілярні лінії на пальцях рук. Та навіть відсутність папілярних ліній — це яскрава індивідуальність відбитків пальців рук людини, яка дає можливість їх ідентифікувати.

Стійкість папілярних візерунків виявляється в тому, що протягом усього життя людини їх будова не змінюється. На нігтьових фалангах вони виникають на третьому-четвертому місяці розвитку плода люди­ни, а остаточне їх формування відбувається на шостому місяці. Розви­ток організму людини пов’ язаний зі збільшенням ширини, висоти та довжини папілярних ліній, але малюнок, його окремі деталі, кількістьпапілярних ліній залишаються незмінними. В експертній практиці тра­плялися випадки виявлення пересадження злочинцям, які перебували на дактилоскопічному обліку, ділянок шкіри папілярного візерунка. Од­нак і в цих випадках є певні ознаки, що дають змогу встановити факт пересадження шкіри та ідентифікувати особу. Про відновлюваність папілярних ліній свідчать такі дані. Ушкоджений епідерміс через певний час відновлюється у початковому вигляді, а ушкодження дерми призво­дить до порушення папілярних ліній та утворення шрамів або рубців.

На різних ділянках долонної поверхні папілярні лінії утворюють різні за складністю візерунки. Більшість візерунків на нігтьових фа­лангах пальців складається з таких потоків папілярних ліній: 1) вну­трішнього рисунка у вигляді петель, кругів, завитків чи інших фігур;

2) верхнього потока зовнішнього рисунка; 3) нижнього потока зовніш­нього рисунка; 4) дельти — місця зближення чи з’єднання всіх трьох груп папілярних ліній; 5) основи, яка підкреслює рисунок.

Папілярний візерунок — узор на нігтьових фалангах пальців рук, утворений папілярними лініями. Папілярні візерунки поділяються на три основні типи: дугові, петльові та завиткові (рис. 4). Якщо візерун­ки за своєю будовою не належать до жодного з основних типів, то це атипові (аномальні) візерунки.

Дата добавления: 2015-06-04