Криміналістична характеристика зґвалтувань 3 страница

> У криміналістичній характеристиці крадіжок особливе місце посідають відомості про особу злочинця. Злочинців, які вчиняють крадіжки, можна умовно поділити на:

- професіональних злодіїв, для яких крадіжки є основним джерелом існування. Зазвичай такі особи раніше були судимі за аналогічні злочини, і в цьому сенсі злодійська діяльність - одна з найбільш сталих і «рецидивонебезпечних». Вони ж очолюють злочинні формування і мають певну спеціалізацію («техніки» проникають у приміщення, використовуючи «відмички» або підбираючи ключі; «слюсарі» і «шніфери» - у спосіб зламу две­рей і засувних пристроїв; «склярі» - виставляючи або видавлю­ючи віконні скла);

- не професіональних злодіїв, тобто осіб, які вчинили кра­діжку через якісь конкретні обставини, що склалися (залишені без догляду особисті речі громадян чи без належної охорони ма­теріальні цінності, незамкнені двері квартири чи автомашини тощо). Ці особи викрадають предмети, що перебувають на виду (в основному невелику кількість), і намагаються швидко зали­шити місце крадіжки.

Дані криміналістичних крадіжок свідчать про якісні зміни злочинного середовища. Спостерігається значне омолодження квартирних злодіїв, середній вік яких становить 25 років (лише п'ятий із загалу засуджених за крадіжки був старший 29 років). Водночас серед засуджених за крадіжки державного і колектив­ного майна вдвічі більше питома вага осіб середнього віку (30-49 років). Майже половина крадіжок вчиняється злодій­ськими групами з розподілом ролей між членами і відповідною «технологією» підготування, вчинення і приховання злочинів (наведення, збирання інформації, відпрацювання плану, розпо­діл функцій виконання, збут краденого).

> У криміналістичній характеристиці крадіжок особистого майна громадян варто вирізнити такий елемент, як особа потерпілого. Взаємозв'язок «злочинець - потерпілий» часто посідає чільне місце у виявленні різноманітних обставин. У криміналістичній характеристиці крадіжок переважно аку­мулюється інформація про потерпілого та його поведінку, що дозволяє дійти висновку про специфіку його взаємовідносин зі злочинцем, спосіб виникнення цього зв'язку. Так, важливого значення набувають відомості щодо потерпілого, якими міг скористатися злочинець під час підготування і вчинення квар­тирної крадіжки (майнове становище, місця схову грошей чи коштовностей, тривала відсутність тощо). Особливо вирізня­ються дані про віктимну поведінку потерпілого (безтурботне ставлення до охорони свого житла від злочинних посягань, не­розбірливість і довірливість до незнайомих людей, демонстру­вання забезпеченого побуту, систематичне публікування оголо­шень про купівлю-продаж дорогих предметів чи коштовних речей, звичка мати при собі значні суми грошей тощо.

90. Типові ситуації, версії та завдання на початковому і подальшому етапах розслідування крадіжок

Приводами до порушення кримінальної справи про вчинення крадіжок є таке: а) заяви громадян чи посадових осіб; б) заяви, повідомлення очевидців чи інших осіб, які дізналися про кра­діжку або злочинну діяльність конкретних осіб; в) безпосеред­нє виявлення ознак розкрадання (затримання з краденим, інші джерела).

Підставами слугуватиме достатня інформація про те, на яко­му об'єкті чи в кого, де, коли вчинено крадіжку, що саме ви­крадено.

Визначення спрямування розслідування, технічних завдань і засобів їх вирішення багато в чому обумовлено слідчими ситуаціями, які склалися залежно від часу, що минув од моменту крадіжки чи виявлення її слідів, предмета крадіжки, поведінки винних, потерпілих, свідків та ін. Найбільш типовими слідчими ситуаціями початкового етапу розслідування крадіжок є такі:

1. Подія злочину сумнівів не викликає, факт крадіжки виявле­но і підозрюваного затримано з речовими доказами або «по гаря­чих слідах». Це, зазвичай, ті випадки, коли інформування про проникнення злодія у приміщення здійснюється за допомоги заздалегідь установлених у ньому засобів охоронної сигналіза­ції чи інформація надійшла від конкретних очевидців злочину, які часто самостійно або за участі працівників правоохоронних органів затримують злочинців із краденим. Основне тактичне завдання в такій ситуації - закріпити сліди злочину, тобто зі­брати докази, що викривають затриманого, визначити розмір краденого, його місце і т. ін. Типові версії в указаній ситуації: а) факт крадіжки мав місце і вчинено її затриманим; б) затрима­ний придбав крадене майно або взяв його для схову та ін.

З метою перевірки цих версій провадяться такі слідчі дії: особистий обшук, огляд одягу, речей, вилучених у затриманого, а також його допит. Відстрочення цих дій на пізніший час не припустимо, оскільки це може негативно позначитися на схо­ронності викраденого майна (його як серйозного доказу вини злочинці намагаються позбутися вже в момент реальної для них небезпеки затримання) та слідів на тілі й одязі затримано­го, обумовлених, наприклад, способом подолання перешкод. Невідкладність допиту підозрюваного обумовлена тим, що сам факт затримання з речовими доказами справляє суттєвий вплив на обрання лінії поведінки і позицію допитуваного (від­сутність психологічної готовності пояснити, продумати фаль­шиву спрямованість своїх показань). Після цього варто допита­ти свідків-очевидців, потерпілого, службових або матеріально відповідальних осіб, що дозволить отримати важливу доказову інформацію про обставини крадіжки та її виявлення, учасників та обставини затримання підозрюваного, коло осіб, проінфор­мованих про розслідувану подію.

Після виконання вказаних слідчих дій слідчий проводить огляд місця події (завчасно забезпечивши його охорону), зокрема й місця затримання підозрюваного з метою виявлення, фіксації, вилучення інших речових доказів, що підтверджують причетність затриманого до розслідуваної крадіжки. Початко­вий етап розслідування в такій ситуації завершується прове­денням обшуку за місцем проживання затриманого; пред'яв­ленням для впізнання потерпілому або матеріально відпові­дальній особі майна (матеріальних цінностей), вилученого у пі­дозрюваного; призначенням і проведенням відповідних видів судових експертиз.

2. Факт крадіжки встановлено, наявні відомості про гадано­го злочинця (групу осіб), проте нікого не затримано. У такій си­туації визначальним чинником виступає час. Основне завдання слідства - це пошук особи (осіб), причетних до крадіжки тощо. Дії слідчого і працівників кримінального розшуку мають від­значатися максимальною оперативністю і спрямованістю на збирання пошукової експрес-інформації способом короткого опитування обізнаних осіб про кількість, індивідуальні прикме­ти зовнішності злочинців (стать, вік, особливі прикмети, одяг тощо), в якому напрямку вони зникли, можливі місця їх пере­бування, а також характер чи специфічні ознаки викраденого ними майна. Після чого негайно здійснюється переслідування злодія (злодійської групи) «по гарячих слідах», а також вико­ристання оперативних можливостей органів дізнання. Зокрема, організуються тактичні операції: розшук злочинця; затриман­ня «по гарячих слідах»; розшук викраденого майна; встанов­лення свідків та ін., які охоплюють собою різноманітні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи. Так, коло свідків у справі про крадіжку визначається залежно від особливостей розслідуваної події. Наприклад, у справі про квартирну крадіжку варто вияв­ляти свідків насамперед серед мешканців будинку, де вчинено крадіжку (з кола пенсіонерів, домашніх господарок, учнів), а та­кож серед працівників житлово-експлуатаційних контор (двір­ників, слюсарів, електриків та ін.). Під час розслідування краді­жок, учинених з приміщення державних чи колективних орга­нізацій, свідки виявляються із кола клієнтів, працівників та осіб, які охороняли цей об'єкт. Особливу групу свідків склада­ють працівники комісійних крамниць, ломбардів, а також водії таксі.

Якщо в результаті проведення названих тактичних операцій злочинця встановлено і затримано, надалі необхідно дотриму­ватися порядку дій слідчого, викладеного щодо першої слідчої ситуації. Якщо ж підозрювану в крадіжці особу не буде встанов­лено, в подальшому проводяться огляд місця події, допити свід­ків - очевидців і потерпілого, результати яких для встановлен­ня зниклого злочинця і викраденого майна мають вирішальне значення. Так, завданням огляду місця крадіжки в цій ситуації є виявлення, фіксація і вилучення слідів злочину з метою уточ­ненкя і розширення наявних у розпорядженні слідчого даних про особу, яка вчинила крадіжку. Допит потерпілого має бути спрямований на встановлення предмета крадіжки, визначення розміру збитку, а також виявлення осіб із кола знайомих і роди­чів (за описанням свідками-очевидцями прикмет зовнішності), можливо причетних до розслідуваної події.

3. Факт крадіжки встановлено, але інформація про суб'єкта злочину відсутня. Така слідча ситуація в інформаційному плані є найменш сприятливою, а в організаційному - найскладні­шою. Основні завдання - тісною співпрацею слідчих і опера-тивпо-розшукових органів вживати максимально можливих за­ходів для встановлення особи, яка вчинила крадіжку, і виявлен­ня викраденого. Для цього можуть проводитися такі тактичні операції: збирання відомостей про злочинця, розшук викраде­ного майна та ін.¹ Змістом таких операцій є:

- попереднє опитування потерпілого (матеріально відпові­дальної особи) щодо змін в обстановці місця події (поява неві­домих, незвичне розташування або зникнення певних предме­тів тощо);

- огляд місця події, який охоплює дослідження матеріальної обстановки (не тільки приміщення, з якого вчинено крадіжку, а й довколишньої місцевості - сходових площадок, горищ і підвалів житлових будинків, дворів, підсобних приміщень та ін.);

- допит потерпілого та свідків (черговість допиту цих осіб визначається залежно від того, хто з них першим виявив кра­діжку і повідомив про неї в правоохоронні органи);

- призначення і проведення судових експертиз;

- перевірка за криміналістичними обліками (першочергово, за дактилоскопічним способом учиненого злочину);

- постаиовлення на облік викрадених номерних предметів;

- вивчення матеріалів раніше не розкритих крадіжок, учине­них аналогічним способом.

Для початкового етапу розслідування крадіжок є характерни­ми також певні типові слідчі версії. Так, у ході розслідування крадіжок чужого майна, вчинених проникненням у приміщен­ня, конструюються такі версії:

- крадіжку вчинила стороння особа;

- крадіжку вчинила стороння особа за участю або за сприян­ня працівника об'єкта, який не є (у цьому випадку) матеріаль­но відповідальною особою;

- крадіжку вчинив працівник цього об'єкта, який не є (у цьо­му випадку) матеріальною особою, чи особа, яка охороняла об'єкт;

- крадіжку вчинила стороння особа, але факт крадіжки використано матеріально відповідальною особою для прихо­вання нестачі або присвоєння інших цінностей, що є в її розпо­рядженні;

- крадіжку вчинила стороння особа за сприяння матеріаль­но відповідальної особи, яка намагається приховати нестачу;

- крадіжку зі зламом інсценувала матеріально відповідальна особа з метою приховання нестачі або ухилення від сплати по-датків (нібито викрадене майно списується на збитки і цим знижується реальний прибуток, який підлягає оподатку­ванню).

Для розслідування крадіжок особистого майна громадян, які вчинено з квартир, будинків, дач, характерними є такі типові окремі версії.

• Щодо події злочину:

- крадіжка справді мала місце;

- крадіжки фактично не було, а заявник помиляється щодо події злочину, або крадіжку інсценовано ним самим із метою приховання факту загублення чи розтрати довірених власни­кові приміщення документів, коштовностей, зброї тощо.

• Щодо осіб, причетних до вчинення крадіжки, то її вчи­нено:

- однією особою чи злодійською групою;

- особою з кола родичів потерпілого;

- особою, обізнаною про подальшу долю викраденого;

- особою, яка має певні навички;

- особою, яка раніше проводила якісь роботи у потерпілого або перебувала в його квартирі з іншого приводу.

• Щодо місць можливого перебування злочинця: квартири; заміські дачі родичів, знайомих; готелі, вокзали та ін.

• Щодо місць знаходження викраденого майна:

- сховано за місцем мешкання, роботи злодія, його знайо­мих, родичів;

- здано в комісійні крамниці, ломбарди;

- реалізовано;

- вивезено за межі населеного пункту;

- відправлено поштовою посилкою тощо.

Конструювання робочих версій у конкретному випадку роз­слідування залежить від обсягу зібраної первинної інформації та слідчої ситуації, що склалася. Так, у ході конструювання вер­сій про осіб, причетних до вчинення крадіжки, беруться до ува­ги спосіб учинення злочину, вид і кількість викрадених ціннос­тей, а також відомості, отримані в результаті дослідження слідів та інших речових доказів, виявлених на місці злочину.

Ефективність розслідування крадіжок багато в чому обумов­лена наявністю погоджених планів слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Планами розслідування передбачаються заходи щодо встановлення і затримання злочинця, виявлення співучасників, виявлення і вилучення викраденого, відшкоду­вання шкоди, розпізнавання інсценування тощо. Організуюча роль у цій діяльності належить слідчому, який визначає пріори­тетні напрями розслідування, дає окремі доручення органу ді­знання щодо проведення оперативно-розшукових заходів.

Коли є підстави для припущення про вже згадуване можли­ве інсценування крадіжки, тоді перевірка такої версії повинна відбутися негайно і в межах первинних слідчих дій.

Ознаками інсценування крадіжки, крім іншого, виступають матеріальні сліди, що суперечать закономірностям механізму розслідуваної події (негативні обставини). Інсценуючи крадіж­ку, злочинці часто влаштовують у приміщенні безлад, який не відповідає тим діям, котрі були необхідні для вчинення крадіж­ки, переслідуючи мету приховати нестачу товарно-матеріаль­них цінностей, що виникла в результаті розкрадання грошей або товарів, які перебували під звітом у матеріально відпові­дальних осіб. У випадках можливих інсценувань виконуються дії, що рекомендовані для початкового етапу розслідування розкрадань, учинюваних привласненнями, розтратою майна та заволодінням ним завдяки використанню службового стано­вища.

Однак, за ситуації, що дає підстави для припущення про інс­ценування крадіжки, у жодному разі неприпустимо залишати без перевірки обставину, що випливає з контрверсії, а саме, що крадіжка могла бути вчинена підлітками або нетверезими осо­бами, наслідком чого також може бути згадуваний безлад на місці злочину.

Окрім названих вище, негативними обставинами можуть виступати: навмисне пошкодження матеріальних цінностей; наявність ознак, котрі вказують на те, що хоч перешкода і зла­мана, але не знадвору, а зсередини приміщення; незаймані пил чи павутиння на зовнішньому боці рами, нібито виламаної ззовні; відсутність слідів, які закономірно мають бути за певно­го способу дій; відсутність на місці події металевих ошурок, що вказує на те, що перепилювання, приміром дужок замка, було здійснено зовсім в іншому місці тощо.

Початковий етап розслідування крадіжок у разі успішного його виконання повинен завершуватись установленням особи, щодо якої є достатні підстави для підозрівання її в учиненні крадіжки. Наступний етап характеризується вирішенням зав­дань, спрямованих на розширення доказової бази та підтвер­дження раніше зібраних фактів щодо винності цієї особи. На ньому можуть складатися такі типові слідчі ситуації:

• Подія злочину не мала місця (предмет крадіжки виявлено потерпілим в іншому місці; інсценування злочину). Розпізнаван­ня інсценування крадіжки проводиться на підставі вивчення:

- негативних обставин під час розслідування події (про які зазначено вище);

- результатів відтворення обстановки та обставин події що­до перевірки певного факту (наприклад, чи могли фактично бути у приміщенні матеріальні цінності в певній кількості та обсязі; чи справді можна було крізь такий пролом у стіні чи две­рі винести вказані предмети тощо);

- даних судових експертиз, допитів, очних ставок.

• Факт крадіжки й особу, яка її вчинила, встановлено, злочи­нець затриманий і визнає себе винним у повному обсязі пред'явленого обвинувачення, його показання не суперечать зібраним у справі доказам, викрадене майно виявлено. У цій си­туації слідчий приймає рішення про достатність зібраних дока­зів для завершення досудового слідства.

• Факт крадіжки встановлено, зібрано докази про винність особи, яка її вчинила, однак обвинувачений визнає свою вину частково (визнає, що вкрав лише майно, яке виявлено у нього під час обшуку, заперечує окремі епізоди злочинної діяльності, приміром, факт виготовлення заздалегідь знаряддя зламу, збу­ту викраденого тощо). За цієї ситуації слідчий на підставі ана­лізу показань обвинуваченого будує версії з кожного пункту як зізнання, так і заперечення пред'явленого обвинувачення. З ме­тою перевірки сконструйованих версій проводяться допити но­вих свідків, очні ставки.

• Факт крадіжки встановлено, зібрано докази винності обви­нуваченого в її вчиненні, але він пред'явленого обвинувачення не визнає, посилаючись на алібі (називає місце перебування на момент крадіжки та осіб, які можуть це підтвердити), викра­деного майна не знайдено. У цій ситуації перевіряються версії щодо місця перебування обвинуваченого (чи міг він перебува­ти у вказаному ним місці на момент крадіжки), а також причет­ність осіб, на свідченні яких базується алібі обвинуваченого, до його злочинної діяльності. Опрацьовуються версії про подаль­шу долю викраденого майна, триває реалізація тактичних опе­рацій перевірки алібі, розшуку викраденого майна. З цією ме­тою проводяться додаткові обшуки за місцем проживання об­винуваченого, за місцем знаходження належного йому майна (дача, гараж, автомашина тощо), пред'явлення для впізнання потерпілим, обвинуваченим предметів, що належать їм, судові експертизи, допити свідків, очні ставки та ін.

У тих випадках, коли злочинця не встановлено або встанов­лено, але ще не затримано, вказані слідчі ситуації початкового етапу переходять і на подальший етап розслідування. Дії слід­чого мають бути спрямовані на виявлення злочинця, а також на розшук викраденого (обшук, допит родичів, колег по службі), забезпечення відшкодування матеріального збитку, виявлення й усунення причин і умов, що сприяють учиненню крадіжки. Цьому може також сприяти вміла взаємодія слідчих органів з громадськими організаціями та окремими громадянами.

91. Вихідні типові слідчі ситуації, версії, тактичні завдання при розслідуванні нападів з корисливих мотивів

Поняттям "нападу з корисливих спонукань" у криміналістиці позначається самостійна група злочинів, що підпадають при кваліфікації під ряд статей КК. До їхнього числа ставляться: 1) бандитські напади, чинені з корисливих спонукань; 2) грабежі, з'єднані з насильством; 3) розбій. Розрізняючись по кримінально-правовій кваліфікації, ці злочини в той же час мають ряд істотних рис, що визначають їхню криміналістичну однорідність, а також подібність методик розкриття. Загальним для всіх названих злочинів є спосіб їхнього здійснення - напад. Із суб'єктивної сторони розглянуті злочини припускають наявність прямого наміру й корисливої мети. Таким чином, для злочинів, що входять у цю групу, характерно те, що вони відбуваються: 1) шляхом нападу, з'єднаного з насильством або реальною погрозою його застосування; 2) у зв'язку із заволодінням державним, суспільним або особистим майном; 3)у відношенні двох безпосередніх об'єктів: а) здоров'я й життя осіб, подвергшихся нападу; б) речей, предметів, цінних паперів, коштів, що є державної, суспільної або особистою власністю громадян. Напади відбуваються з метою:

- заволодіння коштами й товарно-матеріальними цінностями (промисловими товарами, вин-горілочними виробами, наркотичними речовинами, продукцією сільськогосподарських підприємств і т.д.);

- заволодіння зброєю;

- заволодіння транспортними й іншими технічними засобами; -утримання захопленого майна й приховання слідів вчиненого:

- запобігання затримки й кримінальної відповідальності.

Грабежі та розбої є тяжкими злочинами, покарання за які передбачені статтями 186, 187 КК України.

Грабіж чи розбійницький напад характеризується пев­ною слідчою ситуацією, а також особливостями, що дозволяє сформулювати типові основні напрями розслідування, тобто визначити комплекс слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Прийнявши рішення про порушення кримінальної справи за ознаками статей 186 або 187 КК України, слідчий дає ретельну процесуально-криміналістичну оцінку наявної почат­кової інформації. Наявність необхідних відомостей про злочин, осіб, які вчинили напад, місце їх перебування, товарну цінність і значущість викраденого, місця приховання і збування забезпе­чує не тільки слідчу і судову перспективу, а й дозволяє визна­чити комплекс слідчих дій та оперативно-розшукових заходів¹.

Назвімо системи цих дій та заходів, залежно від можливих типових слідчих ситуацій па початковому етапі розслідування грабежів і розбоїв.

Перша ситуація - злочинця затримано на місці злочину або негайно після його вчинення:

- затримання;

- особистий обшук і допит підозрюваного;

- огляд місця події;

- допит потерпілого та його освідування;

- обшук за місцем проживання і роботи затриманого;

- огляд і пред'явлення для впізнання вилучених речей і предметів;

- призначення судових експертиз;

- установлення можливих очевидців події та їх допити. Друга ситуація - затримано злочинця, який збував викраде­не майно:

- особистий обшук і допит затриманого;

- пред'явлення для впізнання потерпілому і свідкам підоз­рюваного (після допиту цих осіб), а також пред'явлення їм для впізнання вилучених викрадених предметів і речей;

- обшук за місцем проживання і роботи підозрюваного;

- спостереження за підозрюваним і його оточенням;

- установлення очевидців у місцях збуту викраденого та їх допити.

Третя ситуація - затримано особу, яка скуповувала або збу­вала викрадене під час грабежу чи розбою майно та якій відома інформація про злочинця, але вона відмовляється її повідомити чи заперечує це:

- особистий обшук особи, що скуповувала чи збувала викра­дене майно;

- огляд місця затримання;

- допити;

- обшуки за місцем мешкання і праці затриманого (коли такі є);

- пред'явлення для впізнання речей і цінностей;

- накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію;

- організація засідок за місцем проживання затриманого або в інших місцях;

- затримання (після встановлення) злочинця, який передав або продав скуповувачеві викрадені цінності; обшуки, допити та інші первинні слідчі дії.

Четверта ситуація - злочинець відомий, але він перехову­ється, і місце його перебування невідоме:

- огляд місця події;

- допити потерпілих і свідків;

- обшук за місцем проживання і праці злочинця;

- з'ясування всіх можливих зв'язків підозрюваного, їх опера­тивна перевірка й подальші допити;

- накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію;

- огляд записників, блокнотів, телефонних довідників тощо, які належали підозрюваному та його оточенню;

- затримання (після встановлення місця перебування) зло­чинця, допити, обшук (особистий, за місцем затримання та ін.), інші слідчі дії для його викриття.

П'ята ситуація - злочинець невідомий, але щодо нього є певні відомості (ознаки зовнішності, одягу, ім'я, прізвисько, місця, де йому властиво проводити час тощо):

- огляд місця події та свідків;

- допити потерпілих і свідків;

- переслідування «по гарячих слідах»;

- перекривання можливих шляхів відходу злочинця (зло­чинців);

- подвірно-поквартирні обходи і т. ін.;

- розсилання (розповсюдження орієнтувань про прикмети злочинців);

- складання суб'єктивних портретів;

- використання ЗМГ,

- перевірка за криміналістичними обліками.

Допомогу громадськості у спосіб звернення до населення че­рез ЗМІ використовують із метою:

- виявлення очевидців грабежу чи розбою, інших свідків у справі;

- встановлення особи й місця перебування особи, яка вчини­ла злочин (суттєве значення має опублікування або показ через ЗМІ фотографії або фоторобота злочинця);

- виявлення нових доказів у справі та викраденого майна тощо.

Шоста ситуація - злочинець невідомий і про нього нічого не відомо. За такої ситуації зміст комплексу слідчих і оператив-по-розшукових дій є аналогічним до попередньої ситуації, за винятком заходів, що ґрунтуються на використанні ознак зов­нішності злочинця. Основні напрями:

- пошук злочинця «по гарячих слідах»;

- проведення подвірно-поквартирного обходу з метою вияв­лення інформації про злочинців і пошуку очевидців (свідків);

- пошук викраденого майна;

- пошук злочинців за аналогічним способом учинення зло­чинів (метод MOS);

- перевірка й використання інших обліків інформаційних центрів;

- максимальна активізація негласної оперативної роботи і перевірка підконтрольного контингенту тощо.

Ось перелік обліків, за якими доцільно проводити перевірку в ході розслідування та здійснення пошукових заходів: Криміналістично-пошукові:

- злочинів, за способами їх учинення (MOS);

- викраденої, загубленої, вилученої, добровільно зданої на­різної зброї;

- стріляних куль і гільз, виявлених на місцях нерозкритих злочинів;

- слідів рук, вилучених із місць нерозкритих злочинів;

- слідів знарядь зламу та інструментів (у справах про грабе­жі та розбої, пов'язані з проникненням у житло або інше примі­щення способом зламу).

Оперативно-довідкові:

-про осіб, що обвинувачувались у вчиненні злочину, відносно яких застосовувалося взяття під варту;

- осіб, що засуджувалися судом за вчинення злочинів;

- осіб, які перебувають у розшуку;

- осіб, що вчинили злочин, але були звільнені від покарання;

- про викрадені та не знайдені номерні вироби, предмети антикваріату, автотранспортні засоби (за цим обліком підля­гає обовязковій перевірці майно, вилучене від підозрюваного, але таке, що не належить потерпілому, оскільки злочинець міг вчиняти й раніше інші злочини, майно могло бути набуто зло­чинним способом іншими особами і залишено на зберігання тощо).

У справах про грабежі та розбійницькі напади, особливо за двох останніх ситуацій є можливим проведення таких пошуко­вих заходів:

- запровадження оперативного плану «Перехоплення» з ме­тою блокування автошляхів і магістралей у випадках, коли зло­чинці могли використовувати автотранспорт;

- блокування вокзалів, аеропортів, автостанцій тощо;

- організація засідок у місцях імовірної появи злочинців;

- запровадження додаткових патрульних нарядів на марш­рутах можливого руху злочинців;

- організація активного пошуку, зокрема з використанням службово-розшукової собаки на прилеглій до місця події тери­торії з метою виявлення злочинців, що там переховуються, викинутого чи схованого майна або інших предметів, виявлен­ня стоянки автотранспорту злочинців.

У справах про грабежі чи розбійницькі напади слідчий уже на початковому етапі розслідування зазвичай має певну інфор­мацію про обставини виявленого злочину, а часто і про осіб, які його вчинили. Ця інформація надходить слідчому, принаймі, з заяви потерпілих тощо. Оцінюючи цю інформацію і результати первинної перевірки, слідчий має можливість уже на початко­вому етапі розпочати конструювання й перевірку версій і пла­нування розслідування.

Планування розслідування грабежів і розбійницьких напа­дів здійснюється з урахуванням даних, одержаних у результаті проведення перевіркових заходів. Особливістю планування є врахування слідчої ситуації, що склалася на початковому етапі розслідування.

Процес планування розслідування проходить за такими етапами:

-вивчення вихідної (початково наявної) інформації;

- аналіз установлених і визначення інших обставин, що під­лягають з'ясуванню;

- побудова перевірочних слідчих і оперативних версій;

- визначення тактичних і оперативних заходів щодо перевір­ки відповідних версій.

На початковому етапі розслідування у справах про грабіж чи розбійницький напад можна побудувати такі загальні типові версії:

• мав місце грабіж чи розбійницький напад за обставин, пові­домлених заявником (ним частіше за все буває потерпілий);

• подія, про яку повідомляє заявник, мала місце, але було вчинено інший злочин (бандитизм, замах на вбивство, хулі­ганство);

• грабіж або розбійницький напад учинено, але не за тих обставин, про які повідомляє заявник (він або свідомо, або внаслідок добросовісної помилки спотворює правду);

• злочину не було, повідомлення неправдиве;

• грабежу чи розбою не було, має місце інсценування цього злочину.

Відносно кожної загальної версії конструюються окремі вер­сії щодо окремих обставин справи. Так, стосовно особи злочин­ця можуть будуватися такі типові окремі версії:

Дата добавления: 2015-06-04