Криміналістична характеристика зґвалтувань 1 страница

Стаття 156. Розбещення неповнолітніх

Стаття 155. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості

Стаття 154. Примушування до вступу в статевий зв'язок

Стаття 153. Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом

Стаття 152. Зґвалтування

1. Зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

2. Зґвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153 - 155 цього Кодексу.

3. Зґвалтування, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього.

4. Зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої чи малолітнього.

1. Задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи -

2. Те саме діяння, вчинене повторно або групою осіб, або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 152 або 154 цього Кодексу, а також вчинене щодо неповнолітньої чи неповнолітнього, -

3. Те саме діяння, вчинене щодо малолітньої чи малолітнього або, якщо воно спричинило особливо тяжкі наслідки

1. Примушування жінки чи чоловіка до вступу в статевий зв'язок природним або неприродним способом особою, від якої жінка чи чоловік матеріально або службово залежні.

2. Ті самі дії, поєднані з погрозою знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів або розголошення відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів.

1. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості.

2. Ті самі дії, вчинені батьком, матір'ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього, або якщо вони спричинили безплідність чи інші тяжкі наслідки.

1. Вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку.

2. Ті самі дії, вчинені щодо малолітньої особи або батьком, матір'ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього.

Зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 152 КК, є найбільш тяжким злочином проти статевої свободи та статевої недоторканості особи. Під терміном «потерпіла особа» у чинному законодавстві розуміються жінка, чоловік, неповнолітня або неповнолітній, малолітня або малолітній.

Специфіка розслідування цих злочинів обумовлюється їх характером, необхідністю детального вивчення не тільки обставин самої події та потерпілої особи, підозрюваних (обвинувачених), а й різноманітних сторін їх особистого життя, у тому числі інтимного. Складність розслідування злочинів, передбачених ст. 152 КК, полягає передусім у тому, що потерпіла особа, як правило, заперечує проти розголошення факту зґвалтування, і в зв'язку з цим нерідко висуває клопотання про зберігання таємниці самої події від близьких та інших осіб (подруг, товаришів по роботі, членів родини). Таке клопотання, іноді досить обґрунтоване, в цілому ускладнює процес розслідування. Складність розслідування цих злочинів обумовлена також тим, що потерпіла особа, як правило, психологічно не підготовлена до викладення подробиць зґвалтування, на її поведінку часто впливають такі чинники, як сором, страх, матеріальна або службова залежність, що, в свою чергу, потребує особливого підходу до встановлення психологічного контакту між нею та слідчим.

Розслідування ускладнюється також тим, що потерпіла особа іноді тривалий час після зґвалтування не звертається із заявою до слідчих органів. Несвоєчасність подання заяви утруднює розшук злочинця і встановлення самого факту злочину. Однак і відразу після зґвалтування (внаслідок психічного чи фізичного стану) потерпіла особа, як правило, не може брати участь у деяких слідчих діях (пред'явленні для впізнання, очній ставці та ін.), які дуже важливі для з'ясування обставин вчиненого злочину і провини злочинця.

Нерідко потерпілими від зґвалтування є неповнолітні, а насильниками — особи, які проживають з ними в одній родині, де стосунки між дорослими бувають надзвичайно складними.

Особливо важко з'ясувати поведінку потерпілої особи, що передувала зґвалтуванню. Іноді вона у випадках, коли існує реальна загроза сексуального нападу, поводиться необережно, розв'язко. Така поведінка потерпілої може бути активною (вживання спиртного, відокремлення з насильником, прояви ласки) або пасивною (недостатньо активна протидія), що вводить насильника в оману.

Необхідно також враховувати, що після порушення кримінальної справи на потерпілу особу, як правило, здійснює вплив винний або його родичі (умовляння, обіцянка одружитися, пропонування грошей, подарунків тощо).

На практиці трапляються випадки, коли потерпілі на стадії розслідування викривають винуватця, дають свідчення про факт зґвалтування, але в судовому засіданні, під впливом родичів чи інших заінтересованих осіб, відмовляються від даних раніше показань.

Криміналістична характеристика складається з таких елементів:

а) спосіб вчинення та приховання злочину;

б) найбільш характерні сліди, пов'язані з насильством;

в) особа злочинця;

г) особа потерпілої (чи потерпілого);

ґ) місце і час вчинення злочину;

д) обстановка злочину.

Спосіб вчинення зґвалтування визначений у диспозиції ст. 152 КК (з застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи), а найбільш поширеним способом приховання цього злочину є маскування насильника, замовчування про себе чи повідомлення неправдивих відомостей, вбивство потерпілої особи, а іноді, навпаки, прагнення надати потерпілій особі першу допомогу.

Найбільш характерними слідами зґвалтування є розірваний одяг потерпілої, сліди боротьби на тілі як потерпілої, так і підозрюваного (подряпини, укуси, гематоми на шиї, обличчі, стегнах). Як правило, на одязі потерпілої особи та підозрюваного залишаються сліди виділень людського організму, а на місці вчинення злочину — окремі елементи одягу (ґудзики, банти, нижня білизна, а інколи — документи (перепустки, залізничні квитки).

Особа злочинця по цих справах різниться за віком, освітою, соціальним станом. Серед злочинців значна кількість неповнолітніх. Поведінка ґвалтівника є неоднозначною: іноді він агресивний, спричиняє тілесні ушкодження, цинічні образи, знущається, принижує честь і гідність особи тощо. Зустрічаються також випадки, коли злочинець після вчинення зґвалтування допомагає привести в порядок одяг потерпілої, зовнішній вигляд, проводжає її, вживає заходів щодо встановлення місця проживання, навчання або роботи, складу родини, намагається призначити зустріч тощо.

Загалом аналіз поведінки сексуальних злочинців дозволяє виді­лити такі їх типи за способом поведінки: 1) раптовий ґвалтівник (уми­сел на вчинення сексуального злочину виникає раптово під впливом зовнішніх обставин); 2) «шукаючий» (має умисел, при цьому підшуковує жертву та найвигіднішу ситуацію для вчинення зґвалтування); 3) плануючий (самостійно створює конкретну життєву ситуацію вчи­нення цього злочину щодо конкретної жертви); 4) патологічний (має відхилення психічної та/або сексуальної сфери).

Заслуговують на особливу увагу питання аномалій ґвалтівника. Достатньо часто йдеться про те, що сексуальний злочинець - це хво­ра людина, тому потребує лікування, а не покарання. Це положення є помилковим. Серед ґвалтівників доля неосудних складає лише 5 %. У решти можуть спостерігатися психічні та характерологічні відхи­лення в межах осудності (наслідки черепно-мозкових травм, акцентуа­ції, психопатії, неврози, олігофренія у стані легкої дебільності, сексо­логічні патології тощо).

Вивчення потерпілих (жертв) та розгляд статевих злочинів саме з боку жертви є важливим через те, що саме вона іноді відіграє важли­ву роль у механізмі вчинення групи злочинів, що розглядається.

Найпоширенішою віковою категорією потерпілих (майже полови­на) є особи віком від 13-19 років, за нею йдуть особи від 20 до 32 років. Також мають місце як малолітні, так і особи похилого віку. Якщо вік чоловіка-ґвалтівника свідчить про його сексуальну актив­ність, то вік потерпілої особи - про її стан при вчиненні цього зло­чину: безпорадний стан, характер поведінки, сексуальна активність, ставлення до доступності статевих стосунків та ін.

Із загальної кількості потерпілих майже 80 % є неодруженими. Як і злочинці, більшість із них (39 %) мають неповну середню освіту. Проте (на відміну від ґвалтівників) це пояснюється переважно шкіль­ним віком великої кількості потерпілих. Середню і спеціальну освіту мають близько 35 % і 15 % осіб відповідно. Якщо ґвалтівники не пра­цювали через належність до маргінальних частин суспільства, то жертви - через вік (вони навчалися).

До вчинення злочину 36,3 % осіб знайомі з ґвалтівником; близько 15 % - є родичами; у 42 % випадків ініціатором знайомства є злочи­нець.

Серед соціально-демографічних та морально-психологічних харак­теристик особи жертви статевих злочинів взагалі та зґвалтування зо­крема, важливе місце посідає саме поведінка жертви, яка викликає чимало суперечок як у теорії, так і на практиці. Загалом вчені вважають, що незалежно від поведінки жертви не можна говорити про її вину. Рішення вчинити статевий злочин, незалежно від поведінки потерпілих осіб, приймається виключно злочинцем.

Важливим є розгляд поняття віктимності та віктимної поведінки при вчиненні зґвалтування. Віктимність чоловіка при вчиненні цього злочину є набагато меншою ніж віктимність жінок унаслідок психо­логічних і фізіологічних чинників.

Безумовно, підвищують віктимність не лише поведінка жертви, також її стан під час вчинення зґвалтування - безпорадний, викли­каний тимчасовим (непритомність) чи постійним хворобливим ста­ном (наприклад, олігофренія) або віком (малий чи похилий). Іноді особи, які не перебувають у безпорадному стані, є підвищено віктимними через психологічні особливості (частіше - підлітки). Хоча іноді і дорослі люди не чинять опору як через усвідомлення реаль­ності погроз злочинця у разі протистояння, так і внаслідок так зва­ного «паралічу жертви», який виникає у особи у разі її психологічної неготовності до нападу.

Віктимність жертви зґвалтування тісно пов'язана з поняттям «віктимогенна поведінка», що випливає з особливостей цього злочину.

Загалом поведінка жертви зґвалтування може бути позитивною (такою, що перешкоджає вчиненню зґвалтування), нейтральною та провокуючою (наявність деякої сексуальної гри з боку жертви з від­сутністю передбачення нею можливих наслідків такої поведінки).

Місцем вчинення зґвалтувань найчастіше бувають підсобні приміщення, покинуті будинки, підвали багатоповерхових будинків, а іноді й квартири, куди потерпіла потрапила внаслідок обману з боку насильника, готелі, пустирі та інші місця, де немає сторонніх.

Стосовно джерел відомостей про обстановку злочину та особу злочинця, то заяви можуть поступити не тільки від потерпілої, а й від батьків, друзів, людей, які надали потерпілій особі першу допомогу, медичних працівників тощо. Однак відомості з цих джерел часто бувають неповними, містять суб'єктивні оцінки події, їх завжди необхідно перевіряти і критично оцінювати. Рідше джерелом відомостей вчинення зґвалтування бувають факти, встановлені оперативно-розшуковими органами або безпосередньо під час допиту осіб, затриманих чи вже притягнутих до кримінальної відповідальності. Це трапляється, коли злочинна група вчиняла злочини протягом деякого часу, а потерпілі з тих чи інших причин не заявили або заявили, але заява перебувала без розгляду чи справа була припинена у зв'язку з тим, що злочинці не були встановлені.

Велике значення для розслідування має своєчасність одержання свідчень про вчинений злочин. Чим раніше вони надійдуть, тим більше можливостей виявити сліди злочину і злочинця.

Всі елементи криміналістичної характеристики зґвалтувань взаємопов'язані. Поєднання цих елементів у конкретних ситуаціях неоднакове, а тому і значення їх для розслідування є неоднозначним у кожному окремому випадку.

86.Обставини, що підлягають встановленню і доказуванню у справах про зґвалтування, типові слідчі ситуації та версії

При розслідуванні справ про зґвалтування необхідно встановити таке:

а) наявність самої події злочину;

б) особу, яка вчинила зґвалтування;

в) винність особи у цьому злочині;

г) обставини, що визначають характер та ступінь відповідальності;

ґ) причини та умови, що сприяли зґвалтуванню.

Перш за все слід з'ясувати, чи був статевий акт здійснений всупереч волі потерпілої (чи застосовував злочинець фізичне або психічне насильство) або був використаний її безпорадний стан, що виявилося у фізичній дбо психічній безпорадності потерпілої. Після встановлення факту зґвалтування слідчий з'ясовує такі обставини:

а) у чому саме виявилося фізичне насильство (заламування рук, вдавлення шиї, спричинення тілесних ушкоджень, больові прийоми тощо);

б) форму та зміст погрози;

в) чим був обумовлений безпорадний стан потерпілої, у чому це конкретно виявилось (фізичні вади, розлад нервової системи, інший хворобливий або непритомний стан).

З'ясування факту фізичного насильства не є складним, бо це загальноприйняте поняття, однак необхідно уточнити характер та вид насильства. При встановленні ж факту психічного насильства (погрози) треба керуватися п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.92 р. № 4, в якому вказано, що у справах про зґвалтування «під погрозою, що застосовується як засіб подолання опору потерпілої, слід розуміти її залякування висловлюваннями, жестами чи іншими діями про застосування фізичного насильства до самої потерпілої чи до її родичів (наприклад, до дитини), а так само про знищення або пошкодження майна потерпілої чи її родичів, погроза розголошення відомостей, що ганьблять честь і гідність потерпілої», тобто погроза повинна бути реальною. У п. 9 цієї ж постанови визначено поняття безпорадного стану потерпілої, наявність або відсутність якого підлягає обов'язковому встановленню під час розслідування. Необхідно з'ясувати, у чому конкретно виявлявся безпорадний стан потерпілої (малолітній вік, фізичні вади, розлад душевної діяльності, хворобливий або непритомний її стан тощо). Якщо йдеться про перебування потерпілої у стані сп'яніння, то слід обов'язково встановити ступінь сп'яніння. У п. 9 даної постанови вказано, що зґвалтування слід визнати вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої у випадках, коли вона за своїм фізичним або психічним станом не могла розуміти характеру і значення вчинюваних з нею дій, бо не могла чинити опір насильнику, який міг і повинен був усвідомлювати, що потерпіла знаходилася саме в такому стані.

Встановлюючи, за допомогою яких насильницьких дій здійснено зґвалтування, слідчий з'ясовує, чи був реальним опір, що вчинила потерпіла, а також уточнює час, місце і обставини вчинення злочину. Точне встановлення часу вчинення зґвалтування дозволяє не тільки перевірити свідчення потерпілої та підозрюваного (обвинуваченого), який може заявити про своє алібі, а й виявити свідків злочину. На місці вчинення зґвалтування часто можуть бути виявлені сліди та інші важливі доказі по справі: предмети туалету як потерпілої, так і злочинця, інші речові докази, сліди опору з боку потерпілої.

Так, при огляді за участю потерпілої місця вчинення зґвалтування в одному випадку було знайдено шматок матеріалу від її плаття, бант, а в іншому — постійний залізничний квиток, в якому було вказано прізвище. Під час подальшого розслідування було встановлено, що цей квиток належав злочинцю і випав з кишені його піджака під час боротьби з потерпілою.

Важливе значення має з'ясування обставин зґвалтування. Підлягають з'ясування усі деталі перебігу злочину: місце зустрічі, шлях та спосіб прямування до місця події, зміст розмови до події і після неї, дії злочинця тощо. До обставин, які потребують з'ясування, належить поведінка потерпілої особи. Під час розслідування необхідно встановити об'єктивні критерії її поведінки, оскільки суд враховує це при призначенні міри покарання. Підлягають встановленню також обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність винних, які повинні враховуватися у справах про зґвалтування.

Найбільш типовими версіями при розслідуванні справ про зґвалтування є:

1) мало місце зґвалтування з використанням фізичного або психічного насильства або погрози його використання;

2) статевий акт був при добровільній згоді заявниці;

3) заява про зґвалтування є неправдивим повідомленням про вчинення злочину;

4) мало місце задоволення статевої пристрасті неприродним способом;

5) злочин не був закінчений (потерпіла зуміла захиститися), була лише спроба зґвалтування.

Слід також побудувати і перевірити версії про вчинення зґвалтування однією особою або групою осіб, причому обов'язково щодо конкретних підозрюваних, якщо їх декілька. Основні версії, які повинні бути старанно перевірені щодо суб'єкта даного злочину, такі:

1) зґвалтування вчинено особою, на яку вказала потерпіла;

2) потерпіла помиляється щодо особи, яка вчинила зґвалтування, або умисно вказує на іншу особу;

3) потерпіла обмовляє конкретну особу.

Якщо особа, що вчинила зґвалтування, не відома потерпілій, то перш за все висуваються версії щодо встановлення цієї особи, які в основному зводяться до збирання даних про неї. Для встановлення особи злочинця можуть бути вивчені аналогічні нерозкриті злочини, що іноді дозволяє доповнити перелік ознак, прикмет невідомого насильника та судити про те, що ці злочини вчинені однією особою.

Так, при розслідуванні справи, порушеної за фактом зґвалтування та вбивства потерпілої, були витребувані та вивчені усі нерозкриті справи про аналогічні злочини, з яких шість були схожі за способом вчинення. Потерпілі по цих справах давали різні свідчення про зріст, вік, одяг злочинця. З метою оцінки правильності отриманих свідчень слідчий перевірив шляхом експерименту здатність потерпілих запам'ятовувати прикмети особи з урахуванням конкретної обстановки події. З'ясувалося, що одна з потерпілих, жінка низького зросту, усіх, хто був вище за неї, вважала людьми високого зросту, друга в момент нападу перебувала на пагорбі, а злочинець — у лощині, і тому вона його сприйняла як людину низького зросту. З урахуванням цих даних були встановлені справжні прикмети злочинця, що вчинив усі названі злочини.

З метою встановлення особи, на яку вказує потерпіла як на ґвалтівника, іноді слід звертатися до громадськості, оголошуючи його прикмети. Перевірка версій повинна проводитися у взаємодії з працівниками кримінального розшуку, що дає позитивні результати при встановленні особи злочинця. У випадках, коли злочинець встановлений або відомий заявниці, перш за все висувається та перевіряється версія потерпілої щодо обставин зґвалтування, а потім версія щодо цього підозрюваного

Слід враховувати, що поведінка підозрюваного з метою свого захисту може бути різноманітною. В одних випадках підозрюваний повністю заперечує факт статевих зносин із заявницею або вказує на своє алібі, у інших — не заперечуючи факту статевих зносин, він посилається на те, що це сталося за згодою потерпілої. Повинна бути відпрацьована також версія й про те, що недостатньо активний опір з боку потерпілої особи міг бути сприйнятий підозрюваним як удаваний.

При перевірці версії про причетність до зґвалтування конкретної особи перш за все повинні бути виконані такі слідчі дії, як допит підозрюваного та пред'явлення його для впізнання. Необхідно перевірити алібі, якщо воно заявлено підозрюваним. Передусім має бути з'ясований факт перебування підозрюваного на місці події, і з цією метою перевірено: чи саме підозрюваний залишив сліди, виявлені на місці події, на одязі та на тілі потерпілої; чи йому належать речі або їх частини, виявлені на місці події; чи знаходяться у підозрюваного речі, які бачила у насильника потерпіла (слід зробити обшук, встановити і допитати свідків, у разі необхідності зробити запити до камер схову, ломбардів, комісійних магазинів, хімчисток, пралень); чи немає на підозрюваному слідів, які свідчать про його перебування на місці події; чи немає у підозрюваного речей, що належать потерпілій.

Одночасно перевіряється версія підозрюваного про здійснення ним статевого акту за добровільною згодою потерпілої.

Далі встановлюється, чи застосував підозрюваний насильство, для чого необхідно перевірити, чи немає на його одязі та на ньому самому слідів боротьби. З цією метою проводиться освідування та огляд одягу, а у разі необхідності призначаються відповідно судово-медична, криміналістичні або інші види експертиз.

При перевірці версії про погрозу насильства та його застосування необхідно встановити, яким способом і як довго чинила опір потерпіла, якими були її поведінка та стан після статевого акту, характер та локалізація ушкоджень на одязі та тілі підозрюваного і потерпілої. Аналогічним чином перевіряється версія про те, що недостатньо активний опір з боку потерпілої міг бути сприйнятий як удаваний, а не як реальний. З метою перевірки цієї версії необхідно встановити, чи давала сама обстановка підставу розраховувати на допомогу з боку перехожих, інших осіб або чекати такої допомоги було марно (поле, ліс, віддаленість від населених пунктів). При перевірці цієї версії слід з'ясувати, чи вчинив підозрюваний дії, спрямовані на створення у потерпілої уявлення про реальність погрози, яке було у нього знаряддя, котрим він погрожував, де воно знаходиться.

При перевірці версії про завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину в плані розслідування слід передбачити вивчення та встановлення таких обставин:

1) як стало відомо про зґвалтування: ким і з чиєї ініціативи, коли, чи добровільно подана заява, за яких обставин стало відомо про самий факт зґвалтування (іноді з'ясування цих обставин дозволяє дійти висновку про добровільні статеві зносини);

2) чи дозволяли об'єктивні умови вчинити зґвалтування (обстановка вчинення злочину, погодні умови та інші чинники іноді можуть вказувати на неправдивість заяви);

3) чи є на тілі потерпілої та її одязі сліди насильства: синці, садна та інші ушкодження;

4) в яких стосунках перебувала заявниця з підозрюваним до події злочину (чи іншої події) (особисті, службові, сімейні, майнові або інші стосунки, які могли стати підставою для завідомо неправдивого повідомлення про вчинення злочину).

Крім вказаних обставин, при перевірці цієї версії залежно від конкретних умов можуть з'ясовуватися й інші питання, які сприяють встановленню істини по справі.

Визначивши обставини, які підлягають з'ясуванню, слід розпочати проведення першочергових слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Перелік слідчих дій має ситуаційний характер і визначається типовими слідчими ситуаціями.

Найбільш типові слідчі ситуаціі по цих справах такі:

а) потерпіла знайома з насильником (зустрічалася з ним, знає його в обличчя);

б) потерпіла не знайома з насильником, але запам'ятала його зовнішність і зможе його упізнати;

в) потерпіла не знайома з насильником і внаслідок раптовості нападу або вжитих ним заходів маскування не запам'ятала його зовнішності і розпізнати його не зможе;

г) у разі зґвалтування групою осіб потерпіла знає одного з учасників злочину, а інших — ні;

ґ) один з учасників зґвалтування, вчиненого групою осіб, залишившись віч-на-віч з потерпілою, відмовився від вчинення злочину, виявив почуття жалості, турбування, намагався надати допомогу;

д) потерпіла добровільно погодилась на статеву близькість зі знайомим, але він, скориставшись цим, привів її туди, де чекала група осіб, які й вчинили групове зґвалтування.

Початок розслідування ситуаційно залежить від фактору попередніх стосунків між потерпілою та насильником. Якщо особа, про яку йдеться в заяві потерпілої, знайома їй, то необхідні слідчі дії спрямовані на встановлення того, чи здійснила дана особа цей злочин. Якщо ґвалтівник потерпілій не знайомий, то перш за все потрібні такі слідчі дії, які сприятимуть встановленню його особи.

87. Типові слідчі ситуації і первісні слідчі дії при розслідуванні зґвалтувань

Визначивши обставини, які підлягають з'ясуванню, слід розпочати проведення першочергових слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Перелік слідчих дій має ситуаційний характер і визначається типовими слідчими ситуаціями.

Найбільш типові слідчі ситуаціі по цих справах такі:

а) потерпіла знайома з насильником (зустрічалася з ним, знає його в обличчя);

б) потерпіла не знайома з насильником, але запам'ятала його зовнішність і зможе його упізнати;

в) потерпіла не знайома з насильником і внаслідок раптовості нападу або вжитих ним заходів маскування не запам'ятала його зовнішності і розпізнати його не зможе;

г) у разі зґвалтування групою осіб потерпіла знає одного з учасників злочину, а інших — ні;

ґ) один з учасників зґвалтування, вчиненого групою осіб, залишившись віч-на-віч з потерпілою, відмовився від вчинення злочину, виявив почуття жалості, турбування, намагався надати допомогу;

д) потерпіла добровільно погодилась на статеву близькість зі знайомим, але він, скориставшись цим, привів її туди, де чекала група осіб, які й вчинили групове зґвалтування.

Початок розслідування ситуаційно залежить від фактору попередніх стосунків між потерпілою та насильником. Якщо особа, про яку йдеться в заяві потерпілої, знайома їй, то необхідні слідчі дії спрямовані на встановлення того, чи здійснила дана особа цей злочин. Якщо ґвалтівник потерпілій не знайомий, то перш за все потрібні такі слідчі дії, які сприятимуть встановленню його особи.

У системі першочергових слідчих дій та оперативно-розшукових заходів необхідно виділити такі, які по справах про зґвалтування рекомендується здійснювати без зволікань (інакше можуть бути безповоротно втрачені важливі докази або нагода негайно затримати злочинця), а саме:

- допит потерпілої особи,

- розшук та затримання підозрюваного,

- огляд місця події,

- виїмка та огляд одягу потерпілої і підозрюваного,

- призначення судово-медичної експертизи або освідування потерпілої та підозрюваного.

Час, послідовність, спрямованість, сукупність оперативно-роз-шукових та слідчих дій обумовлені вихідними даними конкретної слідчої ситуації.

Особливості тактики проведення окремих слідчих дій

Допит потерпілої має важливе значення, оскільки їй відомі важливі подробиці вчиненого щодо неї зґвалтування та, можливо, дані про особу ґвалтівника. Допит проводять негайно після порушення кримінальної справи. Такий допит повинен бути докладним — слід з'ясувати деталі вчиненого злочину, оскільки саме вони, як правило, мають значення при виявленні злочинця, а також при подальшій перевірці показань потерпілої. Потерпіла іноді з почуття сорому не хоче повідомляти подробиці. Слідчий повинен роз'яснити, що це необхідно для встановлення об'єктивних обставин злочину, а також те, що під час розслідування зберігатиметься таємниця одержаних даних, а на суді ця категорія справ слухається у закритому засіданні.

При допиті необхідно з'ясувати такі питання: де мало місце зґвалтування; коли, у якій обстановці, як потерпіла опинилася на місці події; поведінка злочинця до і після вчинення злочину; чи мало місце фізичне або психічне насильство і у чому воно виявилося; чи застосовував при цьому злочинець знаряддя, якщо це так, то які саме.

Якщо потерпіла повідомляє, що вона перебувала у момент зґвалтування у безпорадному стані, необхідно з'ясувати у неї, у чому саме виявлявся її безпорадний стан, які його причини. Так, якщо потерпіла пояснює безпорадний стан алкогольним сп'янінням, то слід докладно з'ясувати: коли, що і в якій кількості вона випила, який вплив на неї раніше мав алкоголь. Це сприятиме вирішенню питання про ступінь сп'яніння, оскільки тільки високий його ступінь визнається причиною безпорадного стану.

Необхідно також з'ясувати: чи чинила потерпіла опір насильнику, у якій формі він відбувався; чи могли залишитися сліди (на одязі та тілі злочинця); як вона була одягнута у момент зґвалтування, де цей одяг знаходиться, чи підлягав він пранню або хімічному впливу; чи є сліди боротьби та насильства на її тілі та одязі; які предмети, що належать їй або злочинцю, могли залишитися на місці події; як був одягнутий ґвалтівник. Якщо потерпілій невідома особа, яка вчинила злочин, то при допиті найдокладніше слід з'ясувати ознаки зовнішності злочинця, які сприяли б його розшукові.

При допиті не всі потерпілі однаковою мірою можуть відтворити ознаки зовнішності злочинця. Це залежить суб'єктивних та об'єктивних чинників, що мають вплив на сприйняття. Потерпіла, яка має аналітичний тип сприйняття, може докладно повідомити прикмети злочинця, хоча бачила його не довго. Однак частіше зустрічаються особи з синтетичним типом сприйняття, які уявно запам'ятовують образ у цілому. Вони не 'здатні відтворювати особливості зовнішності злочинця, однак можуть його упізнати. У цих випадках доцільно використовувати фоторобот, рисований суб'єктивний портрет тощо.

Дата добавления: 2015-06-04