Розділ 5. Політичне вчення Ж.-Ж. Руссо

Руссо, Жан-Жак (Rousseau, Jean-Jacques) (1712–1778) став одним з перших політичних мислителів, чий творчий спадок прямим чином вплинув на політичну дійсність – за його теорією, як вважають сучасні дослідники, здійснювалася політична практика Французької революції.

Із виникненням власності, стверджує Ж.-Ж. Руссо, повинна була виявитися й розвинутися природна нерівність здатностей, а разом з тим народилися й всі пороки, що супроводжують прагнення людини до переваги над іншими. Між людьми з'явився розподіл на багатих та бідних. Збільшення кількості потреб призвело до того, що вільна раніше людина стала рабом своїх потреб, а тому залежною від інших. Кожний намагався скористатися плодами чужої праці: багатий хотів панувати над бідним; останній хотів привласнити собі майно багатих. Звідси постійні розбрати й нещастя, які призвели, врешті-решт, до нового перевороту.

Піддаючись безперервним нападам і знаходячи засоби захисту, багаті винайшли спосіб перетворити у свою користь самі сили супротивників. Вони переконали останніх з'єднатися всім разом для запровадження миру й для охорони прав всіх і кожного. Встановлення одного суспільства спричинило й виникнення інших. Людський рід розпався на окремі держави, які, перебуваючи між собою в природному стані, приходили в безперервні зіткнення один з одним. Звідси страшні війни й ті забобони, які звели пролиття крові у ранг суспільної чесноти. Люди стали знищувати один одного тисячами, самі не знаючи за що. В один день відбувалося більше вбивств, ніж протягом цілих століть природного стану.

Руссо спростовує всі інші способи встановлення політичних суспільств, визнані попередніми авторами. Громадянський порядок не може мати джерелом завоювання, тому що сила не народжує права. Тільки добровільне визнання переможених робить уряд законним; інакше триває стан війни. Громадянські суспільства не могли також виникнути з батьківської влади, тому що в природному стані батько не має влади над дорослими дітьми. Скоріше можна сказати навпаки, що батьківська влада одержує головну свою силу від влади громадянської. Нарешті, утворення суспільств не може бути приписано з'єднанню слабких, тому що бідним, які не мають нічого, крім волі, немає ніякої вигоди відмовлятися від останнього свого блага.

Із запровадженням громадянського порядку, народи визнали над собою владу, але ще не підкорилися деспотизму. Не входячи в цей час, говорить Руссо, у дослідження властивостей основного суспільного договору, можна, дотримуючись загальної думки, розглядати первісне встановлення урядів як договір між ними й народом. Останній затвердив основні закони й вибрав начальників; правителі ж зобов'язалися діяти на підставі законів. Способи правління могли бути різні, залежно від обставин, але, як загальне правило, спочатку влади були виборні. Незабаром, однак, що виникли безладдя повели до нових змін. Почалися підступ і розбрати; установилася анархія. Цим скористалися начальники, щоб усталити свою владу й зробити її спадкоємною. Народ, що звик уже до залежності, погодився на це, щоб позбутися від хвилювань. У такий спосіб установилася довільна влада: правителі стали дивитися на державу як на свою власність, а на громадян - як на своїх рабів.

Суспільний зв'язок, що сполучає всі особи в одне ціле, є загальне добро, що становить мету всього державного союзу. Це саме і є загальний елемент у різнорідних прагненнях, що рухають окремими особами. Воно одне дає можливість з'єднати розрізнені волі в одну загальну волю, витягаючи з них те, що в них є згодного. Тому всякий істинно людський союз управляється єдино цим початком.

З'єднана в такий спосіб воля членів становить верховну владу в державі. По суті своєму ця влада невідчужувана й нероздільна. Вона невідчужувана, тому що всяке відчуження є заміна загальної волі приватної, отже, порушення первісного договору, у силу якого існує саме суспільство. Верховна влада може складатися тільки із сукупної волі всіх; як незабаром вона передається в приватні руки, так вона тим самим знищується, а разом з нею знищується й політичне тіло. Це має місце навіть і при передачі верховної влади народним представникам. Якщо суспільна воля по суті своєму невідчужувана, то вона не може бути й представлена: це знову заміна загальної волі приватної, отже порушення первісного договору. Народ, що вибирає представників, вільний тільки в момент обрання; як тільки вибори завершені, він стає рабом, отже, він перетворюється в ніщо.

План семінарського заняття

1.Соціальні передумови демократичного радикалізму у Франції XVIІІ ст.

2.Життя та політичні твори Ж.-Ж. Руссо.

3. Вчення Ж.-Ж. Руссо про соціальну рівність.

Теми рефератів та доповідей

1. Педагогічні та політичні погляди Ж.-Ж. Руссо.

2. Політичні погляди Ж.-Ж. Руссо.

3. Політичний зміст твору Ж.-Ж. Руссо „Суспільний договір”.

Дата добавления: 2015-06-04