Розділ 6. Політична думка І. Канта

Професор філософії Кьонігсберзького університету Іммануїл Кант (1724-1804) був у Німеччині першим, хто почав систематичне обґрунтування лібералізму, завданням якого було утвердити в країні економічну й політичну свободу. Політичні погляди Канта містяться переважно в працях: „Ідеї загальної історії з космополітичної точки зору”, „До вічного миру”, „Метафізичні засади вчення про право”.

Людина, за І. Кантом, суб'єкт моральної свідомості, у корені відмінний від навколишньої природи, у своєму поводженні повинна керуватися веліннями морального закону. Закон цей апріорний, не підданий впливу ніяких зовнішніх обставин і тому безумовно. Кант називає його „категоричним імперативом”, прагнучи тим самим сильніше підкреслити абстрактно-обов'язковий і формалістичний характер даного приписання.

Розум спонтанно творить для себе власний порядок мислення – світ певних ідей; до нього він намагається наблизити реальні умови та, узгоджуючись із його параметрами, проголошує необхідними відповідні дії. Останні суть прояви тієї здатності (волі), що закон свого морального буття містить у собі самої.

Атрибут свободи іманентний людської особистості: цей дарунок визначати самим собі мета й варіанти згідного з наміченою метою поводження є вродженим. Індивід, за Кантом, є істотою, що у принципі здатна стати „паном сам собі” і тому не потребує зовнішньої опіки при здійсненні того або іншого ціннісного й нормативного вибору.

Кант багаторазово підкреслював нагальну потребу для держави спиратися на право, орієнтуватися у своїй діяльності на нього, погоджувати з ним свої акції. Відступ від цього положення може коштувати державі надзвичайно дорого. Держава, що ухиляється від дотримання прав і свобод, не забезпечує охорони позитивних законів, ризикує втратити довіру й повага своїх громадян. Його заходу можуть перестати знаходити в них внутрішній відгук і підтримку. Люди будуть свідомо займати позицію відчуженості від такої держави.

Загальноприйнятої класифікації державних форм (форм правління, володарювання) з погляду їхнього устрою Кант не надавав особливого значення, розрізняючи (по числу осіб, що законодавствують) три їхні види: автократію (або абсолютизм), аристократію й демократію. Він вважав, що центр ваги проблеми пристрою держави лежить безпосередньо в способах, методах керування народом. Із цієї позиції він розмежовує республіканську й деспотичну форми правління. Перша заснована на відділенні виконавчої влади від законодавчої, друга – на їхньому злитті. Для Канта республіка не є синонімом демократії, і абсолютизм сам по собі як форма зовсім не є синонімом деспотії. Кант вірить, що самодержавна форма влади цілком може бути республікою (як тільки в ній зроблене відокремлення виконавчої влади від законодавчої), а демократія (через участь у ній усіх у здійсненні влади й крайніх труднощів при цьому відокремити законодавство від виконавчої діяльності) надзвичайно піддана трансформації в деспотизм і сумісна з ним. Очевидно, Кант вважав найбільш прийнятним, реально досяжним ладом держави конституційну монархію.

Кант також висуває проект встановлення „вічного миру”. Його можна досягти, у віддаленому майбутньому, створенням всеохоплюючої федерації самостійних рівноправних держав, побудованих за республіканським типом. На переконання філософа, утворення такого космополітичного союзу зрештою неминуче. Заставою тому повинні були з'явитися освіта й виховання народів, розсудливість і добра воля правителів, а також економічні, комерційні потреби націй.

План семінарського заняття

1. Історико-політичні передумови виникнення теоретичного обґрунтування лібералізму у Німеччині XVIІ ст.

2. Життя та політичні твори Іммануїла Канта.

3. Мораль та політика у творах Іммануїла Канта.

Теми рефератів та доповідей

1. Політичний зміст роботи Іммануїла Канта „До вічного миру”.

2. Концепція світового устрою Іммануїла Канта.

3. Пізнання та політика за Іммануїла Канта.

Дата добавления: 2015-06-04