Судові експертизи, що призначаються при розслідуванні вбивств. 1 страница

Огляд місця події і трупа здійснюється з участю судово-медичного експерта, який виконує у цьому випадку функції спеціаліста. Він допомагає слідчому в здійсненні огляду, зосереджуючи свою увагу на огляді трупа. Проте це не означає, що огляд трупа здійснюється тільки судово-медичним експертом, слідчий бере в ньому найактивнішу участь. Огляд трупа здійснюється в певній послідовності. Саме у такій послідовності фіксуються в протоколі його результати.

До першочергових слідчих дій належить призначення до провадження судово-медичної експертизи. Серед питань, що розв’язуються судово-медичною експертизою, можуть бути такі: причина смерті, час її настання; характер та послідовність ушкоджень; чи міг постраждалий сам нанести собі ушкодження; прижиттєвість або посмертність ушкоджень трупа; його резус-фактор, що сприяє визначенню особливостей крові, сліди якої можуть бути виявлені на одязі підозрюваного. Судово-медична експертиза відкриває можливість для індивідуальної ідентифікації особи по крові, частках м’язів, фрагментах кісток тощо. Поряд із судово-медичною експертизою можуть призначатися й інші експертизи, в тому числі судово-балістична, трасологічна, дактилоскопічна, біологічна та ін.

У практиці розслідування нерідкі випадки, коли особа, яка вчинила самогубство, залишає перед смертю листи, записки. Якщо факт написання листа загиблим викликає сумнів, необхідно призначити судово-почеркознавчу експертизу. При розслідуванні самогубства важливо зібрати дані про спосіб життя загиблого, встановити його психологічний стан, з’ясувати, чи не було заяв про прагнення піти із життя. У необхідних випадках можна призначити судово-психіатричну або судово-психологічну експертизу за матеріалами справи.

Судово-медичне дослідження трупа дозволяє встановити сліди прижиттєвого або посмертного ушкодження, головним чином странгуляційної борозни. У випадках самогубства шляхом повішення слідчим експериментом з використанням вантажу, рівного вазі тіла загиблого, необхідно встановити, чи витримує мотузка вагу тіла.

У практиці розслідування нерідкі випадки, коли особа, яка вчинила самогубство, залишає перед смертю листи, записки. Якщо факт написання листа загиблим викликає сумнів, необхідно призначити судово-почеркознавчу експертизу. При розслідуванні самогубства важливо зібрати дані про спосіб життя загиблого, встановити його психологічний стан, з’ясувати, чи не було заяв про прагнення піти із життя. У необхідних випадках можна призначити судово-психіатричну або судово-психологічну експертизу за матеріалами справи.

Однією з невідкладних слідчих дій при виявленні частин трупа є призначення судово-медичної експертизи, в процесі якої можуть бути поставлені й вирішені такі питання:

1) чи є виявлене частинами тіла людини;

2) чи належать усі виявлені частини одному трупу;

3) стать, вік, зріст потерпілого, чи є ознаки (шрами, татуювання), що можуть сприяти встановленню особи;

4) причина смерті, час настання смерті, прижиттєво або посмертно було зроблено розчленування трупа;

5) яким предметом заподіяна смерть, яким знаряддям (припустимо) зроблено розчленування трупа, чи залишились на кістках і хрящах трупа сліди знаряддя розчленування, що мають індивідуальні ознаки;

6) чи має особливості спосіб розчленування трупа, який вказує на фахові навички злочинця;

7) чи був потерпілий хворим; ознаки захворювання.

Разом з призначенням судово-медичної експертизи мають виконуватися дії, пов’язані з ідентифікацією особи загиблого, зокрема, демонстрація фотографії по телебаченню, дактилоскопіювання з метою перевірки за криміналістичними облікам попередньої судимості, заповнення карти невпізнанного трупа з метою її зіставлення з картами осіб, які зникли безвісти, пред’явлення частин тіла для впізнання особам, які заявили про зникнення їх рідних чи близьких.

69. Криміналістична характеристика вбивств на замовлення має певні особливості, які стосуються окремих її елементів та зв'язків між ними. При встановленні одного елемента може бути одержана інформація про ознаки іншого. Розглянемо основні елементи криміналістичної характеристики даного виду злочинів.

Спосіб вчинення. Способів позбавлення життя людини багато, але вбивствам на замовлення притаманний відкритий, зухвалий напад на жертву. Спосіб вчинення вбивства може бути небезпечним для життя інших людей: відкрита перестрілка в багатолюдних місцях, використання вибухівки, гранат, вогнепальної зброї, гранатометів. Може застосовуватись й снайперський постріл у життєво важливі органи. Під час виконання замовлення має місце прагнення знищити тільки замовленого (людину, яку оплатили).

Мафіозні структури віддають перевагу латентним злочинам. Цим можуть пояснюватися випадки втеплення трупів, уторування в асфальт, розчинення у кислоті. Професійні вбивства на замовлення слід шукати у статистиці нещасних випадків: автокатастроф типу «п'яний за кермом», побутових ушкоджень електрострумом, серцевих нападів тощо.

При реалізації способу вчинення злочину важливу роль відіграють дії по його підготовці, які забирають багато часу та пов'язані з пошуком кілера, вивченням жертви, вибором знаряддя злочину, розробкою сценарію вбивства. Ретельно хронометрується «життєвий графік» жертви, перевіряється, де і з ким проживає, чим займається, з ким зустрічається, розпорядок дня, наявність охорони тощо

Спосіб приховання. У більшості випадків злочинець залишає труп на місці вчинення злочину. Майже не буває випадків приховання трупів керівників великих підприємств, фінансово-кредитних установ, «авторитетів» злочинного світу.

Однією з ознак вбивства на замовлення є факт залишення зброї на місці події або під час втечі: без зброї легше втікати. Деякі замовники позбавляються і самих кіле-рів (чи посередників).

Збільшення вбивств на замовлення породжує новий вид кримінального бізнесу — «шустовку» зброї, в результаті якої на зброї знищуються ідентифікаційні ознаки.

Місце вчинення злочину. Більшість вбивств на замовлення вчиняється за місцем проживання жертви. Злочинці для нападу обирають сходові площадки у під'їзді жертви, кабіни ліфтів, територію біля будинку чи під'їзду. «Під'їздні» вбивства завдали тон першим вбивствам на замовлення на початку 90-х років.

Місцем вчинення злочину може бути узбіччя дороги, що найчастіше використовується при застосуванні вибухових пристроїв.

Місце вчинення вбивства на замовлення може і не бути заздалегідь визначеним (наприклад, якщо використовується валіза-пастка, наповнена вибухівкою).

Час злочину. Як правило, для нападу злочинці обирають ранковий час, рідше вечірній. Це пов'язано з чіткою регламентацією робочого дня жертви і системою часових інтервалів виходу з домівки.

Знаряддя злочину. Під час вчинення вбивства на замовлення використовуються вогнепальна зброя, радіоке-ровані чи контактні вибухові пристрої, гранати. Вогнепальна зброя оснащується глушителями, оптичними або лазерними прицілами, пристроями нічного бачення. Речі господарсько-побутового призначення майже не використовуються.

Особа жертви. Найчастіше жертвами вбивств на замовлення стають:

1) особи, які займають керівні посади у бізнесі (президенти акціонерних товариств, керівники фінансово-кредитних установ, директори великих торговельних чи інших комплексів);

2) представники вищих органів державної влади і управління;

3) працівники правоохоронних та правозастосовчих органів (прокуратури, МВС, СБ, судів та ін.);

4) лідери і члени злочинних угруповань.

Людину вбивають, як правило, не за зроблене, а за те, що вона могла б зробити, або вона реально заважає здійсненню планів замовника вбивства. Це може стосуватися сфери політики, бізнесу, кримінального впливу чи особистих стосунків.

Особа злочинця. Вбивство на замовлення характеризується складним злочинним переплетінням: замовник — кілер або замовник — посередник (декілька посередників) — кілер.

Особливістю вбивства на замовлення є інститут замовника. Як замовники виступають комерційні партнери — бізнесмени, корумповані посадові особи, авторитети злочинного світу. Посередник у вбивстві на замовлення здійснює пошук конкретного виконавця, є зв'язуючою ланкою між замовником і кілером. Посередниками можуть бути особи з оточення організатора, підлеглі йому по службі, члени злочинних угруповань тощо. Крім іншого, посередник — це додатковий засіб захисту замовника. Ні кілер, ні замовник не знають один одного, а для того, щоб обірвати сплетіння, треба лише знищити посередника.

Хто такі кілери (або ліквідатори, «курки»)? Кілер — в перекладі з англійської означає «вбивця». У нашій лексиці ця назва з'явилася наприкінці 80-х років XX ст. До недавнього часу професія «мокрушник» — вбивця — не користувалася «повагою» у злочинному середовищі. Сьогодні кримінальний світ стає жорстокішим, а професія кілера перетворилася на одну з «престижних» і високооплачуваних.

Умовно кілери можуть бути поділені на два типи: кіле-ри-дилетанти та кілери-професіонали. Дилетанти характеризуються низькою вартістю послуг. При цьому їх використання не дає ніяких гарантій і не виключає помилок: дилетант може вбити не ту людину, лише поранити жертву, залишити докази причетності.

Професіонал йде на справу, коли відчуває майже повну гарантію власної безпеки. Він володіє достатньо високими навичками у «мистецтві» вбивати людей, використовує найсучаснішу техніку спостереження і радіозв'язку, здійснює заходи щодо підготовки вбивства. Професіонал мусить мати надійну легенду. Ніхто і ніколи не повинен запідозрити у ньому ліквідатора. Він має бути неяскравим, непомітним, вміти «розчинюватися» у натовпі. Професійного кілера нерідко запрошують з іншого регіону, далекого зарубіжжя чи з країн СНД.

У свою чергу, наймані вбивці-професіонали поділяються на кілерів-одинаків, які виконують замовлення від випадку до випадку, та кілерів, які перебувають на постійному утриманні того чи іншого злочинного угруповання. Останні мають спеціальну підготовку, займаються спортом, стрільбою, постійно перебувають у формі. Вони здійснюють вбивства групою по два-три чоловіки.

Для виконання вбивств на замовлення можуть бути завербовані колишні військовослужбовці, які мають досвід інтернаціональних і міжнаціональних війн, працівники МВС, СБ, охоронних підрозділів, майстри спорту (снайпери, сапери, біатлоністи). Сьогодні злочинці роблять спроби змінити типовий зразок кілера. Останнім часом у вчиненні вбивств на замовлення намітилися нові тенденції: до таких вбивств стали залучати жінок.

70. Закон визначає згвалтування як вчинення статевого акту чоловіка з жінкою природним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи (ч. I ст. 152 КК).

Даний у законі перелік неправомірних дій (застосування фізичного насильства, погрози його застосування або у разі безпорадного стану потерпілої особи), які за наявності хоча б однієї з них зумовлюють факт згвалтування, є вичерпним. Не є згвалтуванням вступ в статевий контакт з жінкою шляхом введення її в оману, наприклад, обіцянка вступити з нею в шлюб.

Потерпілим особою від цього злочину може бути як жінка, так і чоловік, незалежно від роду занять, попередньої поведінки і відносин із суб'єктом злочину (перебування у фактичному чи юридичну шлюбі або інших сімейних відносинах).

Об'єктом злочину є статева свобода і здоров'я жінки або чоловіка.

Об'єктивна сторона характеризується вчиненням статевого акту проти (при фізичному насильстві або загрозу його застосування) або незалежно від (при використанні безпорадного стану потерпілої особи) волі особи.

Суб'єктом згвалтування, тобто безпосереднім виконавцем статевого акту або співвиконавцем, може бути особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 14-річного віку, на відміну від Кримінального кодексу 1960 року, де суб'єктом злочину могло бути тільки особа чоловічої статі.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом: особа усвідомлює, що здійснює статевий акт з потерпілою особою із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або у разі безпорадного стану потерпілої особи, і бажає цього.

Своєрідність розслідування цього виду злочинів обусловлено необхідністю глибокого дослідження і аналізу даних про особливості особистості гвалтівника і потерпілої особи, характеру їх взаємин, способу, обстановки і механізму статевого посягання. У своїй сукупності зазначені відомості в основному і утворюють криміналістичну характеристику зНасилування.

Вибір злочинцем конкретного способу згвалтування довільно часто залежить від його особистісних особливостей, а також від того, здійснює він злочин один або в групі, знайомий з потерпілою особою чи ні, а якщо знаком, то в яких з ним взаєминах знаходиться. Спосіб згвалтування може зумовлюватися місцем, часом та іншими обставиними його вчинення. Наприклад, при раптовому нападі на вулиці в умовах дефіциту часу і підвищеного ризику бути затриманим гвалтівник найчастіше вдається до особливо грубим, жорстоким способам фізичного і психічного впливу. При посяганні ж у безлюдному місці або на квартирі у відношенні знайомого обличчя вплив спочатку може бути менш вираженим і інтенсивним.

За способом згвалтування можна поділити на дві групи.

По-перше, з того, як гвалтівник використовувати вже наявніюся ситуацію для зазіхання чи створив для цього благоприємні умови, згвалтування діляться на скоєні:

а) раптово (на вулиці, в малолюдних, глухих місцях);

б) після попередньої спроби познайомитися, безуспішних домагань статевого зближення за згодою;

в) з використанням обману, коли потерпіла особа шляхом різних хитрувань завлакається у відокремлене місце (наприклад, злочинець пропонує покатати потерпілу, підвезти її до певного місця, піти на вечірку і т. п.) або коли злочинець обманним шляхом проникає в приміщення (під виглядом працівника госгаза, сантехніка, лікаря і т. п.).

По-друге, за способом впливу на потерпіла особа і преодо-лення його опору згвалтування діляться на здійсненийні:

а) з використанням безпорадного стану потерпілої особи (фізичної недуги, хвороби, старечого або малолітнього віку, алкогольного або наркотичного сп'яніння і т. п.);

б) шляхом приведення потерпілої особи у безпорадний стан (в результаті використання наркотиків, снодійного, алкоголю і т. п.);

в) шляхом різного роду фізичного і психічного впливу.

Насильству можуть передувати спеціальні підготовчихні дії злочинця - вибір їм часу посягання, зброї, підручних і маскувальних засобів, вистежування або поджіданьем жертви в певному місці. Специфічноми можуть бути і дії з приховування слідів злочину.

Дані про спосіб вчинення згвалтування дозволяють судити про деякі особливості особистості гвалтівника (його возрасті, злочинному досвіді, характері, професії, дефектах псиХікі і т. п.). Про психічних аномаліях гвалтівника, наприклад, свідчать сліди укусів, викрадення у жертви інтимних предметів туалету і пр.

Гвалтівник, як правило, вибирає найбільш сприятливу для посягання обстановку (темне, глухе місце, вночі або пізно ввечері). Напад на потерпілу на вулиці, недалеко від жвавих магістралей і площ, в години, коли можлива поява перехожих, свідчить про підвищену суспільну небезпеку злочинця і при деяких обстоятельствах про патології небудь істотних відхиленнях в його психіці.

Гвалтівники поділяються на дві основні групи. У першу входять особи з різними аномаліями психіки, а також патологічними проявами статевого потягу (фетішізм, ексгібіціонізм, садизм і т. д.). Дефекти їх психіки проявляються не тільки в певній нелогічності, кидающейся в очі дивацтва поведінки, але і в мові, що може бути помічено потерпілим особою і повідомлено ним на допиті. До цієї групи належать і особи, які страждають психозом пізнього віку, що розвивається старече слабоумство. Найчастіше ними совершающий статеві посягання відносно малолітніх і неповнолітніх.

Другу групу становлять особи, які не мають патологічних змін в області психіки та статевої сфери. Їх можна поділити на три підгрупи.

У першу входять хронічні алкоголіки, наркомани, а також особи, раніше судимі за злісне хуліганство, розбої, статеві та інші насильницькі злочини. Їх відрізняють грубість, жорстокість у поводженні з оточуючими, моральна розбещеність, збоченість у задоволенні статевої пристрасті.

До другої підгрупи відносяться особи, які не мають різко виражених ознак першої підгрупи. У більшості своїй вони відрізняються примітивніми інтересами, цинічним ставленням до жінки, зловживанням алкогольними напоями. Сюди ж відносяться і особи, які вчинили згвалтування при наявності складних, специфічних взаємин з потерпілою, в ситуації, коли її поведінка була необачним, ризикованим і навіть провоційний.

У третю підгрупу входять неповнолітні насильники. При нападі поодинці вони частіше зазіхають на малолітніх, неповнолітніх.

При вчиненні злочинів у групі їх жертвами виявляються як неповнолітні, так і дорослі жінки, в тому числі особи похилого віку. Групові згвалтування за участю неповнолітніх сосупроводжуючих жорстоким, особливо цинічним ставленням до жертве, збоченими способами задоволення статевої пристрасті. У процесі розкриття згвалтування, вчиненого неповнолітніми або за їх участю, слід враховувати, що досить часто така група здійснює і інші злочини (крадіжки, грабежі, хуліганство тощо), які, як правило, слідують одне за іншим. Причому більшість учасників группи зазвичай є жителями одного району, добре знають один одного по навчанню, спільному проведенню часу і роблять згвалтування недалеко від місця постійного провання або ж місць, де проводять своє дозвілля.

Щоб розібратися в механізмі відбулося події, визнаділити, чи дійсно було скоєно згвалтування, необхідності дані не тільки про особистісні особливості подозреваемого, способах його дій і обстановці, в якій все відбувалося. Потрібно врахувати ще характер і динаміку розвитку взаємозв'язку цієї особи з потерпілою, її морально-психологічний вигляд та інші особистісні особливості, а також своєрідність поведінки та протидії статевою посягань-будівництві. Досить часто доводиться стикатися з ситуацією, коли потерпіла була в тій чи іншій мірі знайома з насильником. Причому значну частину потерпілих складляють неповнолітні, у контингенті яких досить багато виховувалися в несприятливих сімейних умовах. Специфічну групу утворюють потерпілі, що страждали тим чи іншим психічним захворюванням, у тому числі шизоФрен, а найчастіше олігофренією. Особливо велика частка таких потерпілих серед 14-15-річних. Близько третини всіх потерпілих - дорослих і неповнолітніх - перебували в момент згвалтування в тій чи іншій мірі алкогольного сп'яніння.

Оцінюючи те що подія і відомості, отримані від потерпілих, необхідно враховувати схильність психічно хворих до спотворень, вигадкам в свідчення, обмовили невинних навіть у випадку дійсно мав місце згвалтування. Показання ж потерпілих, які перебували у процесі згвалтування в нетверезому стані, потребують особливо ретельній перевірці і зіставленні з іншими доказательствами. Справа в тому, що при настанні наркотичної фази сп'яніння у деяких з них можливі не тільки фрагментарність сприйняття, але й освіту помилкових ассоцатівность зв'язків, змішання подій і людей, навіть обмова невинних.

Типові слідчі ситуації у справах про згвалтування залежать від тієї інформації, яка є на початковому етапі розслідування про особу, що вчинила згвалтування, і обставинах події, а також від своєрідності покизаний і тієї позиції, яку займає або може зайняти в силу ряду факторів потерпіла в процесі розслідування. Можливі такі основні ситуації:

1) гвалтівник знайомий з потерпілою; 2) згвалтування скоєно невідомою особою; 3) гвалтівник затриманий при вчиненні злочину або безпосередньо відразу ж після нього.

У першій ситуації основна увага приділяється дослідження особливостей взаємин гвалтівника і потерпілої, характером і сутності розслідуваної події.

У другій - головним завданням є встановлення гвалтівника, його розшук і затримання.

У третій - з'ясування обставин происйшов і затримання з метою виключити помилку при привлечении конкретної особи до кримінальної відповідальності. При знайомстві потерпілої і затриманого виникає також необходимость вирішення завдань першої ситуації.

Справа про згвалтування, передбаченому ч. I ст. 152 КК України, на підставі ч.2 ст. 27 КПК України порушується не інакше як за скаргою потерпілого, але припиняти справу за примерения потерпілого з обвинуваченим, підсудним не можна. У виняткочанням значних випадках, передбачених ч. 3 ст. 27 КПК, воно може бути порушена прокурором і без скарги потерпілого. За наявності обтяжуючих обставин (ч. 2-4 ст. 152 КК) кримінальна справа порушується незалежно від скарги потрапившого. У прийнятому про згвалтування усному або письмовій заяві має міститися чотири основних елементи:

1) попередження заявника про кримінальну ответственности за завідомо неправдиве донесення про вчинений злочин за ст. 383 КК;

2) виклад обставин події;

3) чітко виражена прохання про притягнення насильника до кримінальної відповідальності;

4) роз ' яснень санкцій ч. I ст. 352 КК і положень ч.2 ст. 27 КПК про те, що після порушення кримінальна справа не може бути при-щено за примиренням потерпілого з особою, яка вчинила згвалтування.

При перевірці заяви про згвалтування і в процесі розслідування враховуються наступні можливі типові версії:

1. Мало місце згвалтування:

а) за обставин і особою, про яких показує потерпіла;

б) за інших обставин, іншою особою або особами, ніж тими, про які повідомила потерпіла.

2. Згвалтування не було:

а) мало місце добровільне полоше зносини, але заявниця сумлінно помиляється в оцінці того, що сталося (наприклад, не розуміє сенсу терміну «згвалтування»);

б) статеві зносини, з точки зору потерпевшей, можливо, і не було добровільним, однак її поведеня давало конкретній особі реальні підстави помиляютьсяся щодо її намірів (наприклад, обумовлені опьянен еротична розгальмування в поведінці, дозволилиня ласк інтимного характеру і т. п. при наявності недостатньо вираженого в даних конкретних обставинах противодії домаганням статевого акту);

в) мало місце добровільне статеві зносини, але заявниця скористалася сталася ситуацією для обмови сексуального партнера та інсценування насильства;

г) статевих зносин не було, заява є помилковим, а обстановка сталося інсценованийної.

При замаху на згвалтування перевіряються дополнительно наступні версії:

1) мав місце добровільна відмова від згвалтування;

2) щодо потерпілої були вчинені дії іншого характеру (хуліганство, нанесення тілесних ушкоджень, замах на грабіж і т. п.).

У процесі перевірки заяви потрібно отримати відомості, що виключають можливість обмови, інсценівки або заоману заявниці в оцінці відбулося події, встановити істинні мотиви подання скарги, обставини події, а також у чому саме виражалося її противодію насильству. Якщо згвалтування скоєно невідомим потерпілої обличчям, раптово, за обставин, що виключають сумніви в правильності зробленого нею заяви, то, як правило, в такій ситуації вирішити питання про порушення кримінальної справи нескладно. Однак, коли скарга подана стосовно відомого заявниці особи, та до того ж ще не відразу, а після закінчення декількох днів, перевірка повинна бути особливо ретельної і всебічної. У цій ситуації передусім треба з'ясувати, не носили чи їх відносини до случівшегося такий характер, який міг призвести до подачі неправдивої заяви (наприклад, ворожнеча, помста, ревнощі тощо).

Перевірка заяви про згвалтування повинна проводитися оперативно, в мінімальний термін, з тим щоб уникнути втрати важливих для розкриття злочину доказів. При цьому в першу чергу приймаються заходи, що забезпечують збенання одягу й білизни заявниці та зазначеного нею особи з усіма наявними на них слідами, терміново проводиться мідіцінських опосвідчення обох цих осіб з метою фіксації слідів статевого акту і тілесних ушкоджень, свідченнямчих про боротьбі і самообороні. Заявниця попереджається про неприпустимість прати або чистити одяг, білизна, взуття, змивати з тіла бруд і інші сліди. Особливо істотну інформацію для вирішення питання про порушення кримінальної справи можна отримати при проведенні огляду місця проісшествия.

При плануванні розслідування важливо врахувати ті типові доводи, які може висунути підозрюваний у своє оправданіе. Якщо підозрюваний не знайомий з потерпілою, то найчастіше він посилається на алібі. Підозрюваний, знайомий з потерпілою, посилається на алібі в рідкісних випадках. Швидше за все він висуне версію про добровільний характер статевого зносини або заявить, що мала місце лише зустріч з зазнавшиший або визнає невдалу спробу отримати її згоду.

З метою спростування доводів підозрюваного необхідно при проведенні слідчих дій вирішити такі завдання:

а) зібрати докази, що підтверджують факт пребиванія підозрюваного і потерпілої на місці події в певний час;

б) отримати фактичні дані, підтверждаем насильницький характер дій подозреваемого;

в) виявити сліди, що свідчать про спробу або здійсненні статевого акту з потерпілою.

Позиція і свідчення потерпілих у справах про згвалтування нерідко бувають нестійкими і найчастіше під впливом дії зацікавлених осіб (родичів, друзів, знайомих гвалтівника) і одночасно тієї складної життєвої ситуації, в яку потрапляє після посягання потрапивШая. Тому в плані передбачаються слідчі прийнвия та інші заходи, спрямовані на запобігання і припинення подібного впливу. Зокрема, треба по можлиності забезпечити збереження в таємниці місця проживання та місця роботи потерпілої і її рідних, запропонувати їм незамедлілікові повідомляти про будь-яких спробах чинити на них вплив. При надходженні відповідних сигналів проводиться в повному обсязі розслідування за кожним фактом впливу і вирішується питання про притягнення винних до кримінальної відповідьності за підбурювання або примушування до дачі ложних показань чи підкуп. Крім того, з самого початку рассленання необхідно ретельно перевіряти і підкріплювати друшими доказами інформацію, отриману від зазнавшиший, підозрюваного та інших осіб, з тим щоб згодом у разі зміни потерпілої позиції і показань совокупність зібраних доказів була похитнулася.

На початковому етапі розслідування потрібно предудивитися в плані наступні три основних комплексу сліджавних дій та оперативно-розшукових заходів:

1) спрямовані на отримання від потерпілої та інших осіб результатної інформації про подію, що відбулася, виявлення, із ' ємство і фіксацію наявних слідів злочину;

2) обеспечивающие встановлення і затримання особи чи осіб, здійснивши ших згвалтування;

3) мають метою перевірити причетність конкретної особи або осіб до розслідуваної події.

71. Криміналістична характеристика злочинів. В умовах формування ринкових відносин кредитно-фінансова діяльність є однією з найважливіших у сфері економіки. Особливу роль у цій діяльності відіграє одна з основних функцій банку — кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян. Крім банків, кредиторами можуть виступати інші кредитно-фінансові установи — фонди, асоціації, ломбарди та ін.

Кредитно-банківська діяльність регулюється законодавчими актами, основним з яких є Закон України «Про банки і банківську діяльність». Маючи великі можливості позитивного впливу на розвиток економіки, кредитна система водночас відчуває на собі негативний вплив неврегульованості певних правових положень, недоліків кредитно-фінансових технологій, документообігу, недостатнього професійного рівня працівників кредитної галузі, а також існування можливості зловживань як з боку працівників кредитно-фінансових установ, так і позичальників. Зазначені обставини загострюють криміногенну обстановку, сприяють зростанню злочинних посягань на кредитно-фiнансові ресурси.

З усіх елементів криміналістичної характеристики кредитно-фінансових злочинів необхідно особливо виділити способи їх вчинення. Способи вчинення злочинів у кредитно-фінансовій сфері, що склалися в кримінальній практиці, можна класифікувати залежно від особи злочинця (кредитор, позичальник), який діє самостійно або у змові.

Перша група — це посягання позичальника на фінансові ресурси кредитно-фінансових установ.

Спосіб 1. Громадянин-підприємець (який зареєстрований як підприємець за місцем проживання та має документи на здійснення підприємницької діяльності), власник, засновник, службова особа підприємства-позичальника надають кредитно-фінансовій установі фіктивну інформацію (договір виконання робіт, послуг, постачання неіснуючим або фіктивно створеним суб’єктам господарювання з внесенням свідомо фіктивних даних щодо технiко-економічного обґрунтування кредиту, з фальсифікованими даними балансу, наданням фіктивних документів на майно, що віддається у заставу, тощо) з метою одержання кредиту та його розкрадання. З метою приховання злочину винні особи вдаються до фіктивного банкрутства, ліквідації, реорганізації підприємства, надання підроблених і фіктивних документів тощо.

Спосіб 2. Громадянин-підприємець або засновник чи власник суб’єкта підприємницької діяльності, службова особа суб’єкта підприємницької діяльності надає свідомо фіктивну інформацію кредитно-фінансовій установі з метою одержання кредиту для його використання в підприємницькій діяльності: купівлі основних засобів, сировини, матеріалів, різноманітної продукції, інвестування тощо.

Спосіб 3. Службова особа, як правило, державного підприємства, організації, установи, філії чи структурних підрозділів, одержавши законний пільговий грошовий кредит, використовує його не за призначенням, а шляхом передачі під відсотки комерційній структурі з відповідними штрафними санкціями. Одержувач кредиту використовує його в комерційному обігу.

Дата добавления: 2015-06-04