Зонування (районуваннн) територій держави за видами стихійних лих або техногенних аварій

В основу заходів щодо запобігання надзвичайних ситуацій і зменшення можли­вих втрат та збитків від них покладено конкретні превентивні заходи наукового, інженерно-технічного і технологічного характеру, які здійснюються за видами при­родних і техногенних небезпек та загроз. Значна частина цих заходів здійснюється у рамках інженерного, радіаційного, хімічного, медичного, медико-біологічного і протипожежного захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій.

Запобігання більшості небезпечних природних явищ пов'язане зі значними труднощами через неможливість співставити їх потужність із можливостями людей (землетруси, урагани, смерчі тощо).

Однак, існує цілий ряд небезпечних природних явищ і процесів, негативний розвиток яких можна зупинити цілеспрямованою діяльністю людей. До них мож­на віднести заходи щодо попередження градобою, запобіжному сходженню ла­вин, завчасному спрацьовуванню селевих озер та тих, що утворилися внаслідок завалів русел гірських річок, а також інші випадки, коли систематичне зниження накопиченого потенціалу небезпечних природних явищ с ефективним.

У техногенній сфері робота щодо попередження аварій ведеться на конкрет­них об'єктах і виробництвах. Для цього використовуються загальні наукові, інже­нерно-конструкторські, технологічні заходи, які є методичною базою для відвер­нення аварій.

До таких заходів належать: удосконалення технологічних процесів, підвищен­ня надійності технологічного обладнання та експлуатаційної надійності систем, своєчасне оновлення виробничих фондів, застосування якісної конструкторської документації, високоякісної сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, вико­ристання кваліфікованого персоналу, створення і використання ефективних сис­тем контролю та технічної діагностики, безаварійної зупинки виробництва, лока­лізації і ліквідації аварійних ситуацій тощо. Роботу щодо запобігання аварій ве­дуть відповідні технологічні служби підприємств, їх підрозділи з техніки безпеки.

До заходів запобігання надзвичайним ситуаціям біолого-соціального характе­ру, зазвичай, належать: локалізація і ліквідація природних вогнищ інфекцій, які загрожують населенню і сільськогосподарським тваринам тощо. Важливу роль у зниженні шкоди природному середовищу відведено правильній експлуатації комунальних промислових очисних споруд.

Превентивні заходи щодо зниження можливих втрат та збитків, зменшення масштабів НС також є багаточисельними та багатоплановими і здійснюються за багатьма напрямками.

Одним із напрямків зниження масштабів НС є будівництво та використання захисних споруд різного призначення. До них слід віднести гідротехнічні захисні споруди, які захищають водоймища та водотоки від поширення радіаційного: хімічного забруднення, а також споруди, які захищають сушу і гідросферу від інших поверхневих забруднень, Гідротехнічні споруди (греблі, шлюзи, дамби тощо) використовуються для захисту від повені. До цих заходів слід віднести також: берегоукріплювальні роботи. Для зменшення збитків від зсувів, селів, обвалів, лавин застосовуються захисні інженерні споруди на комунікаціях і в населених пунктах гірської місцевості.

Іншим напрямом зменшення масштабів НС - є заходи щодо підвищення фізич­ної стійкості об'єктів до впливу вражаючих чинників у разі аварій, природних і техногенних катастроф.

Зазначені напрямки превентивних заходів можуть об'єднуватися в один - інже­нерний захист територій і населення від вражаючого впливу стихійного лиха, аварій, природних і техногенних катастроф.

Важливим напрямком превентивних заходів, які сприяють зменшенню масш­табів НС (особливо в частині втрат), є створення і використання систем своє­часного оповіщення населення, персоналу об'єктів та органів управління, яке дозволяє вжити своєчасних заходів щодо захисту населення.

До організаційних заходів цього спрямування слід віднести: охорону праці і дотримання правил безпеки, утримання у готовності сховищ і укриттів, санітар­но-епідемічні і ветеринарно-протиепізоотичні заходи, завчасне відселення або евакуація населення з небезпечних зон, навчання населення, утримання у готов­ності органів управління і сил до ліквідації наслідків НС.

Планування запобіжних заходів здійснюється в рамках планів дій щодо запо­бігання і ліквідації НС, які розробляються на всіх рівнях системи цивільного за­хисту. До цих планів включаються заходи Інженерно-технічного, технологічного характеру, організаційні та економічні заходи. Практичні заходи, що вимагають значних фінансових і матеріальних витрат, вирішуються в рамках національних, державних і територіальних цільових програм щодо запобігання НС.

Конкретні заходи щодо запобігання НС реалізуються під час підготовки об'єктів економіки і систем життєзабезпечення населення до роботи в умовах НС. Ця підготовка здійснюється шляхом проведення вже наведених окремих заходів, реалізації планів і цільових програм, цілеспрямованої роботи об'єктів і галузей економіки у відповідних рамках функціонування.

Раціональне розміщення продуктивних сил та поселень на території держави з точки зору природної і техногенної безпеки являється ефективною сувокупністю заходів, які забезпечують запобігання частині надзвичайних ситуацій (зни­ження ризику їх виникнення) та зменшення, у певних межах, можливих збитків: утрат від них (пом’якшення їх наслідків). Забезпечення раціонального розміщен­ня об'єктів економіки на території держави досягається шляхом комплексного обліку, з одного боку, соціально-економічних факторів, із другого – соціальних вимог, норм, права-т щодо питань запобігання та зменшення надзвичайних ситуацій, можливих збитків від них.

Для успішної роботи щодо раціонального розміщення, необхідно мати опти­мальне зонування всієї території держави по критеріям природного та техноген­ного ризиків. Існують відпрацьовані та перевірені життям загальні правила, зас­тосування яких дозволить значно знизити ризик виникнення надзвичайних ситуа­цій техногенного характеру.

Територія міста, з урахуванням переважного функціонального призначення, поділяється на селітебну, виробничу і ландшафтно-рекреаційну.

Селітебна територія має таке призначення: розміщення житлового фонду, гро­мадських будівель і споруд, у тому числі науково-дослідних комплексів, а також окремих комунальних і промислових об'єктів, які не вимагають утворення санітарно-захисних зон; будівництво шляхів міського сполучення, вулиць, площ, парків, садів, бульварів та інших місць загального користування.

Виробничу територію призначено для розміщення промислових підприємств і пов'язаних із ними об'єктів, комплексів наукових установ із дослідними вироб­ництвами, комунально-складських об'єктів, споруд зовнішнього та приміського транспорту, споруд зовнішнього транспорту.

Ландшафтно-рекреаційна територія включає міські ліси, лісопарки, лісозахисні зони, водоймища, сільськогосподарські та інші угіддя, які спільно з парками, са­дами, скверами і бульварами, розміщеними на селітебній території, формують систему відкритого простору.

У межах зазначених територій виділяються різноманітні зони функціонально­го призначення: житлової забудови, громадських центрів, промислові, наукові і науково-виробничі, комунально-складські, зовнішнього транспорту, масового відпочинку, курортні (у містах і селищах, які мають лікувальні ресурси), охоронюваних ландшафтів.

Крім того, виділяються зони можливого небезпечного землетрусу, можливого катастрофічного затоплення, можливих небезпечних геологічних явищ, радіоак­тивного забруднення, хімічного зараження, прикордонна зона, зона можливих руй­нувань внаслідок збройного конфлікту, можливого утворення завалів, позаміська зона, для яких також розробляються і проводяться заходи щодо запобігання НС.

Зона можливого небезпечного землетрусу - територія, у межах якої Інтен­сивність сейсмічного впливу становить сім і більше балів. Розмір і місцезнаход­ження цієї зони визначається іа картами сейсмічного районування відповідно до вимог Державних будівельних норм.

Зона-вірогідного затоплення територія, межі якої можуть бути вкриті водою внаслідок стихійного лиха або руйнування гідротехнічних споруд.

Зона вірогідного катастрофічного затоплення територія, на якій передба­чається загибель людей, сільськогосподарських тварин і рослин, пошкодження, або знищення матеріальних цінностей, у першу чергу, будівель і споруд, а також (битки навколишньому середовищу.

Зона можливого радіоактивної о забруднення - територія або акваторія, на вій є можливим забруднення поверхні грунту, будівель і споруд, атмосфери, воли. продовольства, харчової сировини радіоактивними речовинами, яке може викли­кати перевищення нижнього критичного значення доз опромінення населення.

Зона можливого хімічного зараження територія, у межах якої внаслідок пошкодження або руйнування ємностей із хімічно небезпечними речовинами мож­ливе розповсюдження цих речовин у концентраціях або кількості, які становлять загрозу для людей, сільськогосподарських тварин і рослин упродовж певного періоду.

Зона можливих руйнувань-територія міст, інших населених пунктів і об'єктів економіки, на якій можливе виникнення надмірного тиску у фронті повітряної ударної хвилі, який дорівнює 0,3 кгс/см^: і більше, а також сейсмічний вплив, що спричи­няє руйнування будівель, споруд і комунікацій.

Зона можливого утворення завалів - частина зони можливих руйнувань, яка включає ділянки розташування будівель і споруд із прилеглою до них місцевістю. де слід чекати утворення завалів, обрушення конструкцій цих будівель і споруд.

Позаміська зона-територія, розташована за межами зон можливих руйнувань, можливого радіоактивного забруднення, хімічного ураження, вірогідного катаст­рофічного затоплення і підготовлена для розміщення евакуйованого населення.

Можливе часткове або повне накладання двох, і більше зон можливої небез­пеки. На такій території запобіжні заходи проводяться від усіх видів небезпек відповідно до накладених зон.

Слід відзначити, що з метою забезпечення безпеки виробництва і населення особлива увага приділяється розміщенню потенційно небезпечних об'єктів та селітебних територій. Проблеми розміщення зазначених об'єктів І територій зна­ходять своє вирішення під час прогнозування соціально-економічного розвитку країни, розробки генеральної схеми розміщення виробничих сил. схем розвитку галузей економіки, економічних районів і територій.

З метою сталого функціонування економіки і виживання населення у надзви­чайних ситуаціях передбачається:

максимально можливе розосередження виробничих сил на території країни з урахуванням дублюючих галузей і об'єктів економіки;

нарощування економічного потенціалу районів, які мають енергетичні природні ресурси;

обмеження нового будівництва об'єктів і розширення існуючих у районах підви­щеної небезпеки природних стихійних явищ;

обмеження росту великих міст, концентрації ресурсів у цих містах;

розробка генеральних планів, планів детального планування, проектів забудо­ви мікрорайонів, кварталів з урахуванням вимог безпеки у разі надзвичайних си­туацій мирного і воєнного часу;

розвиток економічно перспективних малих і середніх міст, селищ міського типу і крупних населених пунктів;

поступове виведення з міст підприємств, баз, складів, які переробляють або зберігають значну кількість небезпечно хімічних речовин, вибухонебезпечних, вогненебезпечних та інших небезпечних речовин;

розвиток у позаміській зоні об'єктів матеріальних резервів з урахуванням по­треб для життєзабезпечення населення у надзвичайних ситуаціях;

створення у позаміській зоні лікарняної бази для розгортання у разі надзви­чайної ситуації;

розвиток у позаміській зоні мережі оздоровчих, спортивних установ, пансіо­натів, кооперативно-садівничих товариств та інших об'єктів господарчою при­значення з урахуванням їх використання для розміщення евакуйованого населен­ня, яке постраждало у надзвичайних ситуаціях.

На об'ектовому рівні основними превентивними заходами щодо запобігання надзвичайних ситуацій і зменшення їх масштабів у разі виникнення є:

прогнозування можливих НС, їх масштабу і характеру;

забезпечення захисту робітників і службовців від можливих уражаючих фак­торів, у тому числі вторинних;

підвищення міцності і стійкості найважливіших елементів об'єктів, удоскона­лення технологічних процесів;

підвищення стабільності матеріально-технічного постачання;

розробка та здійснення заходів щодо зменшення ризику виникнення аварій і катастроф, а також вторинних факторів ураження;

створення страхового фонду конструкторської, технологічної і експлуатацій­ної документації, забезпечення її зберігання;

підготовка до проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, відновлення порушеного виробництва і систем життєзабезпечення.

Необхідно підкреслити, що для успішної роботи з раціонального розміщення об'єктів економіки вироблено і перевірено досвідом правила, урахування яких дозволяє значно знизити ризик виникнення надзвичайних ситуацій. Наведемо деякі з них.

Перш за все, об'єкти економіки розміщуються, таким чином, щоб вони не потрапили до зони високої природної і техногенної небезпеки. Вони мають бути віднесеними від житлових зон і один від одного на відстань, яка забезпечує безпеку населення і сусідніх об'єктів.

Вибухо- і пожежонебезпєчні об'єкти та їх елементи розміщуються з ураху­ванням захисних та інших особливостей місцевості.

Між потенційно небезпечними об'єктами встановлюється оптимальна відстань, передбачається ізоляція реакторних блоків атомних електростанцій один від одного.

Хімічно небезпечні об'єкти будуються на безпечній відстані від водойм, мор­ського узбережжя, підземних водоносних шарів з урахуванням рози вітрів.

Біологічно небезпечні об'єкти та їх елементи розміщуються також з ураху­ванням рози вітрів для даної місцевості.

Навколо радіаційно, хімічно і біологічно небезпечних об'єктів передбачають­ся санітарно-захисні зони та зони спостереження.

Гідротехнічні споруди мають будуватися, таким чином, щоб до зони можли­вого катастрофічного затоплення потрапила мінімальна кількість об'єктів со­ціального і господарчого призначення. Розміщення населених пунктів, у тому числі садівничих товариств і важливих промислових об'єктів, у районах можли­вого катастрофічного затоплення є недопустимим.

Не повинно допускатися розміщення будівель і споруд на земельних ділянках, забруднених органічними і радіаційними відходами, у небезпечних зонах відвалів породи шахт, збагачувальних фабрик, зсувів, селевих потоків і снігових лавин, > зонах можливого катастрофічного затоплення, у сейсмічних районах і зонах, які є безпосередньо прилеглими до активних розколів земної кори.

У проектах планування необхідно передбачати обмеження розвитку у круп­них містах потенційно небезпечних об'єктів економіки, їх поступовий вивід із міст, перепрофілювання і модернізацію, які забезпечують зменшення до прийнятного ризику ураження населення і середовища його буття та об'єктів економіки.

У районах, які можуть зазнавати впливу землетрусів, повені, селів, зсувів, обвалів має бути передбачене місцеве зонування територій. У зонах із найбіль­шим ступенем ризику розмішуються парки, сади, відкриті спортивні майданчики та інші вільні від забудови площі та елементи інфраструктури.

У сейсмічних районах доцільно розчленовувати планувальну структуру міст і розосереджене розміщення об'єктів економіки, особливо пожежо- і вибухонебез­печних об'єктів. Для міст, розташованих у районах із сейсмічністю 7-9 балів, як правило, мають застосовуватися одно-двосекційні житлові будинки, заввишки не більш ніж 4-поверхів, а також малоповерхова забудова із присадибними ділянками.

Під час планування населених пунктів необхідно забезпечити зниження пожежної небезпеки забудови і покрашення санітарно-гігієнічних умов проживання населення.

Під час планування будівництва і реконструкції міських та сільських поселень маг бути передбаченою єдина система транспорту, яка б забезпечувала зручні, швидкі і безпечні транспортні зв'язки. Аеродроми необхідно розмішувати на відстані від населених територій, яка б забезпечувала безпеку польотів та допус­тимі рівні авіаційного шуму та електромагнітних випромінювань.

Спорудження морських і річкових портів здійснюють за межами населених територій. Залізниці відділяються від житлової забудови санітарно-захисною зо­ною з урахуванням пожежо- і вибухонебезпечних вантажів, а також допустимих рівнів шумів і вібрації.

Житлові райони необхідно розміщувати з навітряної сторони відносно до ви­робничих підприємств, які є джерелами забруднення атмосферного повітря, а також мають підвищену пожежну небезпеку. Склади, на яких зберігаються отрутохімікати, боєприпаси, добрива, вибухо- і пожежонебезпечні склади та виробництва, очисні споруди розмішуються з підвітряної сторони відносно насе­лених територій.

Території міських і сільських поселень, курортні зони та місця масового відпо­чинку розміщуються вище за течією річок І водойм відносно випусків виробни­чих і господарчо-побутових вод.

Проекти поселень мають передбачати створення на берегах водосховищ водо­охоронних зон. У водоохоронних зонах забороняється розміщення полігонів для твердих побутових та промислових відходів, складів нафтопродуктів і мінераль­них добрив, а також житлових будинків і баз відпочинку.

Розміщення складів державних матеріальних резервів, складів і перевалоч­них баз нафти та нафтопродуктів, складів вибухових матеріалів І базисних складів хімічно небезпечних речовин здійснюється розосереджено за межами територій міст та їх земних зон у відокремлених районах приміської зони з дотриманням санітарних і протипожежних норм. Полігони для утилізації, знезаражування та захоронення і твердих побутових і токсичних промислових відходів розміщуються на безпечній відстані від населених пунктів.

Велике значення для запобігання НС мають інженерно-технічні заходи. Вони плануються і здійснюються в районах геологічних процесів. Інженерний захист від одного або кількох небезпечних геологічних процесів планується і здійснюється незалежно від відомчої належності території, яка захищається, і об'єктів у рам­ках єдиної системи заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям.

Інженерно-технічні заходи цивільного захисту на всіх рівнях системи мають забезпечити:

1) відвернення або зниження до прийнятного рівня негативний вплив на тери­торії, будівлі і споруди, які захищаються, діючих і пов'язаних із ними можливих небезпечних процесів;

2) найбільш повне використання місцевих будівельних матеріалів;

3) переважне застосування активних методів захисту;

4) проведення робіт способами, які не призводять до появи нових та інтенси­фікації діючих процесів;

5) поєднання запобіжних заходів із заходами щодо охорони навколишнього природного середовища;

6) за необхідності, моніторинг та систематичний контроль за станом територій, які захищаються, і за роботою інженерних захисних споруд (дамби, греблі тощо).

Дата добавления: 2015-06-04