Примітки 1 страница

ПОГРОМ ПРАВОСЛАВНИХ: НЕЩИРІСТЬ ПРАВИТЕЛЬСТВА, НОМІНАЦІЯ ЛУЦЬКОГО ВЛАДИКИ, СОЙМ 1609 Р., ПОСТАНОВА ПРО ЮРИСДИКЦІЮ ТРИБУНАЛУ Й ЇЇ ПОФАЛЬШОВАННЄ, БЕЗРАДНІСТЬ ПРАВОСЛАВНИХ. ПОГРОМ ВИЛЕНСЬКОГО ДУХОВЕНСТВА. СПРАВА ЛЬВІВСЬКОГО ВЛАДИЦТВА: КАПІТУЛЯЦІЯ ҐЕДЕОНА ПЕРЕД БРАЦТВОМ, ІСАЙЯ БАЛАБАН І ПРОТЕСТ ПРОТИВ НЬОГО, ВИБІР ТИСАРОВСЬКОГО І ЙОГО ОБІЦЯНКА УНЇЇ, ЗАХОДИ ПРАВОСЛАВНИХ І ЗАЯВА ПРАВОСЛАВНОСТИ. ВЛАДИЦТВО ПЕРЕМИСЬКЕ.

БОРОТЬБА ПОЛЇТИЧНА: МОРАЛЬНА ПОБІДА ПРАВОСЛАВНИХ НА СОЙМІ 1601 Р. І ПЕРШІ ЗДОБУТКИ НА СОЙМІ 1603 Р., СОЙМ 1605 Р., РІШЕННЯ ВИЛЕНСЬКОГО ТРИБУНАЛУ. РОКОШЕВИЙ РУХ І УЧАСТЬ В НЇМ ПРАВОСЛАВНИХ, ЇХ ПОСТУЛЯТИ, УСТУПКИ ПРАВИТЕЛЬСТВА, ВОЛИНСЬКІ ПОСТУЛЯТИ, КОНСТИТУЦІЯ 1607 Р.

Те чого не удавало ся досї православним — знайти в своїх домаганнях співчутє й поміч від усеї посольської палати сойму, до певної міри удало ся їм добитись нарештї на соймі 1601 р. По безрезультатнім соймі 1600 р. правительство мусїло скликати новий \572\ як найскорше, щоб дїстати кредити на ливонську війну. Настрій сойму для сих кредитів був досить прихильний. Тодї посли православні й протестантські заявили, що пристануть на постанови посольської памяти тільки під умовою заспокоєння релїґійної справи й ріжних кривд, які предложили вони ¹). Погроза зірвання сойму на сей раз, видко, вплинула на посольську палату. Для заспокоєння ріжновірцїв вона постановила внести в соймові конституції такі постанови: всї процеси й засуди в релїґійних справах касують ся; король запевняє, що він на будуще буде роздавати православні бенефіції тільки людям правдивої грецької віри (ludziom tilko relligiey wlasnie greczkiy); „процес конфедерації“ (уставленнє форм процесу й екзекутиви по релїґійним справам) відкладаєть ся до найблизшого сойму.

¹) Зміст сих скарг, п, т. Urazy polskie і ruskie, і протестації православних і протестантів з недрукованої рукописи библ. головного штабу подає Жукович op. c. с. 400 — 5. З боку православних вказано на те, що король взяв в свою опіку й оборону владиків, які самовільно перейшли на унїю, й змушує до послуху їм. Згадують ся ріжні утиски й кривди православним в Вильнї, забраннє маєтностей Жидичинського й київського Печерського монастиря; неправно кинена баниція на Гр. Балабана; в Пинську попів, що не хочуть слухати владики-унїята, беруть до вязниць, бьють, забирають майно; в Берестю скасовано брацтво, на братчиків кинено банїцію, забрано майно у Львові. Русинів не приймають до цехів, не позволяють брати в науку ремесла; в Красноставі владика холмський силоміць, розбивши двери, війшов до церкви на зелені сьвята; король против давнїх прав наказав не допускати до маґістратських урядів не-унїятів, і староста всїх православних позбавив урядів.

Православні й протестанти пристали на таку формулу, в надїї, що їх поміркованість в жаданнях буде оцінена королем. Але король з сенаторами відкинув сей проєкт конституції. Тодї православні й протестанти заложили протест против усяких постанов, які б сойм учинив без їх присутности. Вони заявили, що таки не будуть признавати владик-унїятів, анї яких небудь рішень і засудів, противних конфедерації 1573 р., і з тим протестом облишили сойм.

Ся „моральна побіда“ мусїла дати нову енерґію православним. На новій соймі (початок 1603 р.) вони разом з протестантами натискають знову на правительство і змушують його до уступок. Що правда, се уступки не принціпіальні, але православні, видно, на початок рішили вдоволити ся і ними, й позволили ухвалити кредити на ливонську війну. Зрештою сойм буввсе таки зірваний потім, але за браком яких небудь подробиць не можемо оцїнити при тім ролї й впливи пра \573\ вославних і їх союзників. Становище правительства ставало все тяжше, фермент все збільшав ся; напруженнє між королем і Замойским, „трібуном польської шляхти“ причинило ся до загострення конфлїкту з посольською палатою. Опозиція православних і протестантів в такій ситуації могла заважити богато, і король бачив себе змушеним нарештї зійти з свого становища безоглядної відпорности. „Схизматикам попущено дещо, щоб обминути більші небезпечности, як то звичайно говорять, коли роблять не конче добрі уступки“, записує єзуітський дневник ¹).

Уступки були такі: король на жаданнє руських послів, підтриманих „дуже численними иньшими голосами“, відлучив печерський; монастир від митрополії (бо був наданий Потїєви разом з митрополїєю) й позволив перевести вибір архимандрита по давнїм звичаям і правам старцям монастиря разом з князями й панами Київської землї. Инакше сказавши, позволив лєґалїзувати вже перед тим довершений вибір нового архимандрита (на місце умершого Ник. Тура) ²). По друге скасований був процес за жидичинський монастир, инакше сказавши — був полишений в спокою Гр. Балабан; банїцію з нього і „з деяких иньших осіб“ король зняв „на прошеннє деяких коронних сенаторів і послів воєводства Київського і Волинського“ ³).

На більш принціпіальні уступки правительство все ще нїяк не хотїло йти. Се показав новий сойм, 1605 р. На нїм шляхецька опозиція, під проводом Замойского, рішучо ударила на короля на цїлім рядї пунктів, і між иньшим зажадала полагодження релїґійної справи взагалї, а зокрема — заспокоєння православних. Інструкція белзького соймику, редаґована по вказівкам Замойского і тому інтересна як вираз жадань і настрою шляхецької опозиції, жадала „также Русь заспокоїти що до релїґії і в справі архимандрії (печерської)“ ⁴).

¹) Діарій Вєлєвіцкого II с. 35.

²) Див. папське бреве в Архиві Ю. З. Р. II ч. 5 і 6: король мусїв просити дозволу на відлученнє печерської архимандрії від митрополії, й папа згодив ся на се, з тим що архимандритом буде вибраний католик (унїят), але розумієть ся, сього вже не можна було сповнити.

³) Архивъ западнорус. митроп. № 26 — коротка реґеста; ширше поданий зміст сеї надрукованої королівської грамоти у Жуковича op. c. с. 431.

⁴) Інструкція видана в моноґрафії Соколовского Przed rokoszem (Rozprawy wydz. hist. акад. umieietn. XV c. 201 і далї).

В начерку соймових конституцій, виладженім посольською палатою чи то більшістю її, в тімже опозиційнім дусї, проєктувало ся скасованнє всїх процесів і рішень в релїґійніх справах що до православних, \574\ ґарантії, що на будуще нїхто не буде змушуваний до послушности иньшій духовній власти „понад канони“; унїяти мають зістати ся до смерти в володїнню своїми бенефіціями, але всї вакансії король буде віддавати тільки православним, так що православна єрархія мала бути відреставрована поволї ¹). Але король відкинув сей цїлий начерк і нарештї зірвав сам сойм, бачучи його неприхильний настрій. Одинокою уступкою православним було затвердженнє на архимандрії печерскій Єл. Плетенецького, вибранця православних, що фактично вже кілька лїт правив монастирем. Щоб осолодити сю неприємність Потїєви, король видав заразом цїлий ряд листів в його справах і на його користь, і між иньшим дав звісне нам потвердженнє Жиґимонтового привилею православній церкві з 1511 р. В нїм, як знаємо, король іще раз пробував цїлком іґнорувати роздїл руської церкви й потверджуючи стару Жиґимонтову хартию, дав митрополиту-унїятови власть „над всїми владиками й архимандритами, ігуменами попами, дияконами й над усїма церквами їх, не виключаючи жадної, у всїй державі — коронї Польській і в. кн. Литовськім“ ²).

Але „надробляти міну“ тим способом ставало все тяжше, від коли шляхецька суспільність признала за факт роздїл руської церкви й стала на становищі православних — що унїя була переведена не правосильно й протекція унїятській єрархії являєть ся нарушением прав православної церкви. При опозиційнім настрою шляхецького загалу против правительства, воно мусїло на кождім кроцї стрінути ся з таким суперечним поглядом в справі руської церкви. На двух соймах воно відкинуло домаганнє посольської палати в справі „заспокоєння людей грецької релїґії“, але стрінуло ся знову з ним, як тільки зійшло ся з шляхетським загалом. Зараз на найблизшім соймі (весною 1606 р.) в скаргах (gravamina), предложених королеви всею посольською палатою, королеви зроблений також і той закид, що „згода між ріжновірцями в ріжних краях, а особливо там, де розповсюднена грецька релїґія, нарушаєть ся ріжними кривдами що далї то більше“, і король нїчого не робить, щоб положити край тим кривдам ³).

¹) Ludzie religii greczkiej uspakaiając obiecujemy vacantie duchownych dostoenstw wedle prawa ludziom tego wyznania i zwierzchnosci religii greckiej dawać, tak iako antecessorowie nasi dawać zwykli, tych jednak, ktorzy posłuszeństwo rzymskiemu kosciolowi oddali, przy tych beneficiach zostawując do żywotów ich. Текст у Соколовского ор. c. c. 220.

²) Архивъ Ю. З. P. I. VI 139, пор. вище т. V c. 617.

³) Цитата з рукописної копії gravamina у Жуковича op. c. с. 478. В друкованім текстї, в збірцї документів до історії рокошу (Rpkosa \575\ Zebrzydowskiego, Biblioteka ordynacyi Krasinskich IX — XII c. 242), згадка про грецьку релїґію упущена.

З другого боку правительствений погляд на одноцїльність руської церкви та його іґнорованнє релїґійного роздїлу в нїй слїдом по тій грамотї короля був рішучо заперечений рішеннєм трибунала в. кн. Литовського в процесах виленського брацтва з м. Потієм (лїтом 1605 р.).

Се було голосне дїло, що звернуло на себе загальну увагу ¹). Зачало ся воно з процесу брацтва з своїм бувшим дияконом Ант. Грековичем, що наброївши в брацтві, втїк під опіку Потїя, перейшовши на унїю. Потїй доводив, що справа ся, як духовна, підсудна йому, митрополиту. Брацтво стало на тім становищу, що владики-унїяти з переходом на унїю, стратили власть і юрисдикцію над православними. І головний трибунал прийняв сю точку погляду — „отца Ипатия за ихъ старшого, в розтягненню оному юрысдыкцыи у ихъ, релии греческой подъ благословениємъ патриархи константинопольского будучихъ, быть не узнавши“, він прийняв справу й засудив Грековича. Потїй оцїнив усе принціпіальне значіннє сеї справи й порушив небо й землю, щоб оборонити свій погляд. На прошеннє його король скасував рішеннє трибуналу й новим циркуляромпоручив стерегти духовної власти митрополита. Але трибунал зістав ся при своїм поглядї, і з поводу протесту Потїя против виленського брацтва знову признав, що братчики суду митрополита-унїята не підлягають, і він має їх позивати перед патріархом ²). Король знову поспішив положити своє veto на такий погляд, але такий різкий конфлїкт його з поглядом шляхецької суспільности (а її речником був в данім разї трибунал, зложений з виборних шляхецьких депутатів) не віщував нїчого доброго для правительства.

¹) Опубліковане Головацьким п. т. Справа виленского церковного братства съ Грековичемъ предъ виленскимъ трибунальскимъ судомъ, Чтенія московські 1859 т. III.

²) Акты Вилен. ком. VIII ч. 125, пор. Акты Ю. З. Р. II ч. 20.

Сойм 1606 р. був прелюдією до загального шляхецького повстання, т. зв. „рокоту“, або „рокошу Зебжидовского“ (по імени провідника опозиційної шляхти, краківського воєводи Зебжидовского: він в сїй ролї заступив місце Замойского, що вмер слїдом по соймі 1605 р.). Поруч сойму, що засїдав в Варшаві, відбував ся загальношляхецький зїзд в сусїднїй Стенжицї й давав напрям, в опозиційному дусї, соймовим нарадам. Коли король знову зірвав сойм, не прийнявши конституцій, виладжених посольською палатою — головно не хо \576\ тячи прийняти постанов в релїґійних справах, в дусї протестантських і православних домагань, стенжицький зїзд скликав нові загальношляхецькі збори в Люблинї, щоб прийняти рішеннє супроти такого виразного конфлїкту між королем і суспільністю. Сей люблинский зїзд виробив акт обжаловання против полїтики короля й його лихих дорадників і прислав йому сї пункти, а заразом закликав його, аби явив ся сам особисто на новий зїзд шляхти в Сендомирі, щоб дати вияснення супроти сих обвинувачень і поруку поправи. Але король сього не сповнив і супроти сендомирського зїзду став громадити коли себе своїх партизанів в Вислицї, під охороною війська, приведеного гетьманом Жолкєвским. Тодї „рокошане“, зібрані в Сендомирі, стали виробляти свій ультиматум. Король з своєю камарілєю підкопав ґрунт у сеї акції рокошан, виробивши свій проєкт конституцій, що приймав цїлий ряд рокошових домагань. Він встиг таким чином перетягнути на свій бік більше умірковану частину шляхти. Невелику купку непримирених, що хотїли стояти до кінця на своїй проґрамі й проголосити короля детронїзованим, коли він не прийняв рокошових пунктів, — без трудности розігнало кварцяне військо (жовтень 1606). Але опозиційний, рокошовий рух через те не згинув, і на другий рік відновили ся рокошові зїзди. Коли весняний сойм, що мав задоволити домагання суспільности, поведенний був королївськими партизанами в правительственнім дусї і в конституціях його були переведені не рокошові, а вислицькі пункти, соймова опозиція прилучила ся до рокошан. Рокош проголосив Жиґимонта детронїзованим, і се привело до оружного конфлїкту. Кварцяне військо погромило рокошан (під Гузовим, липень 1607), але провідники рокошу, маючи за собою спочуте шляхецького загалу, не капітулювали. Попустивши де що з своєї опозиції самій особі короля — лишивши на боцї пляни детронїзації, вони жадали далї сповнення рокошових постулятів. Тільки лїтом 1608 р. наступило формальне помиреннє короля з рокошанами. Король і сенатори обіцяли що шляхецькі постуляти, коли вони будуть предложені нормальним законодатним способом, будуть сповнені, і всї участники рокошу дістали повну амнестію.

Сей бурливий час і обставини рокошового руху були дуже дїяльно використовувані православною суспільністю, українською й білоруською для своїх змагань. В перших стадіях рокошу вона брала дїяльну участь, а її союзники протестанти стояли на чолї цїлого рокошового руху. Януш Радивил, внук Острозького, був маршалком рокошу, а „великий приятель“ стараго князя каштелян перновський Стабровский був духовим провідником рокошан в головнім моментї \577\ рокошу — сендомирськім зїздї, і горячим речником домагань православних ¹).

В люблинськім зїздї, як довідуємо ся, крім шляхецьких послів брали участь відпоручники й делєґати брацтв і духовних православних ²). Перемиський владика Копистенський прислав лист, де гірко нарікав на кривди, які дїють ся православній церкві, на заходи правительства, щоб силоміць змусити православних до послушности унїятській єрархії, і просив зїзд прїйти в поміч православним та просити короля, щоб їх лишено при давних правах і порядках ³). І люблинський зїзд не поминув мовчки справи православних. Між предложеними королеви gravamina зроблено йому і той закид, що за його виною нарушено спокійне жите протестантів і людей грецькоі віри ⁴). Послам, що мали доручити сей акт обжаловання, поручено також устно виткнути королеви, що давнїйше люде ріжних релїґій: католики, протестанти, „греки“ жили в згодї, не турбуючи своїми справами справ державних, а тепер сї релїґійні спори стали хронїчним явищем ⁵).

В Сендомирськім зїздї взяла участь шляхта з воєводств Волинського, Київського, Браславського, меньше з Подільського і Руського, що більше горнули ся до правительственного табору. Особливо богато мусїло бути Волинян, що на своїм соймику ухвалили їхати на зїзд усїм — аби не сталось чогось противного їх інтересам ⁶). Був де хто і з православного духовенства; знаємо, що кн. Острозький завчасу вирядив на зїзд архимандрита печерського Плетенецького, аби він там „з деякими иньшими старшими духовними релїґїї нашої“ попильнував конференцій в справі православних, уже в перших початках зїзду ⁷); правдоподібно, були також відпоручники брацтв ⁸).

¹) Цитата з невиданого листу Острозького у Жуковича с. 490.

²) Rokosz с. 33; текст справляє Жукович на підставі не виданої иньшої рукописи op. c. с. 488.

³) Лист виданий у Мацейовского Piśmiennictwo polskie, додатки III с. 224 — 5.

⁴) Gravimina в Діорію Вєлєвіцкого с. 169.

⁵) Інструкція с. 243

⁶) Звістка з невид. рукописи у Жуковича op. c. с. 492.

⁷) Лист Острозького у Голубева П. Могила І дод. ч. 11 з хибною датою 1595 р.

⁸) Пор. низше про дезідерати в справі брацтв.

Сама ідея рокошу захоплювала православних мало: монархічне почутє традиційно було досить сильне у православної суспільности, й місцеві інтереси України (справа оборони від Татар) теж велїли більше інтересувати ся зміцненнєм королївської власти й її ресурсів, нїж даль \578\ шим розвоєм шляхетської анархії, до якої змагав рокош. Серед рокошан православні становили праве, меньш опозиційне крило і рокошовий рух вони використовували для пресїї на правительство в своїх власних справах. Тим часом як польська шляхта займала ся стилїзацїєю загальних постулятів, українська шляхта виробила начерк своїх домагань, в видї проєкту конституції ¹), а в нїй звернули увагу головно на дві пекучі справи — справу релїґійну і національні та адмінїстраційні потреби українських земель.

В справі релїґійній проєктували вони наново, щоб митрополита і владиків-унїятів скинено, бенефіції їм забрано, а на будуше православні бенефіції роздавали ся людям православним, „послушенства патріаршого“, шляхецького походження, „місцевим обивателям“, вибраним свобідною елєкціею. Всї процеси й засуди в справах реліґїї мали бути покасовані, а щоб не було на будуще спорів про духовну юрисдикцію — римську у унїятів, патріаршу у православних, всї духовні справи на далї мають іти до судів загальних — земських, ґродських і трибунальних ²).

Для лїпшої оборони українських земель жадали, щоб воєводи й старости жили на місцях; щоб староств не лучено по кілька в одних руках. З огляду на занедбуваннє запоручених актом 1569 р. спеціальних прав новоприлучених до Корони українських земель, домагали ся, щоб при королївській канцелярії були руські писарі, які б по руськи вели всякі справи воєводств Київського, Волинського і Браславського, „не відступаючи від статуту і звичаїв тих земель“, не виключаючи й справ міських ³).

Невеличка купка прихильників унїї з поміж української шляхти заложила протест против постанов, звернених против митрополита і владиків-унїятів ⁴).

¹) Текст її, з соймикової інструкції 1607 р., в Архиві Югозап. Рос. II. І с. 69 — 72. Він затитулований тут так: Artykuły Kijowskiego і Wołynskiego, але судячи з протестації, внесеної против неї (див. низше), сї артикули були предложені від імени такж і Браславян. Не зовсїм справедливо характеризує їх Жукович так, наче б вони займали ся самими справами православної церкви (с. 497).

²) Иньші постанови в релїґійній справі мають другорядне значіннє.

³) Се було жаданнє понад постанови привилеїв 1569 р., що для справ міських не робили виїмку з польско-латинської урядової мови — див. т. IV ² с. 397.

⁴) Архивъ западно-рус. митрополитовъ ч.283 (реґеста), повний текст виданий в ВЂстнику Запад. Россіи 1864 кн. 6. Протестацію підписали всього вісїм осіб.

Але вона, очевидно, не зробила нїякого вра \579\ жіння. На загальнім зібранню рокошан звісний нам Стабровский сильно пддержав домагання православних ¹), і головні їх постуляти в релїґїйній справі — деґрадація унїятів, скасованнє декретів в релїґійних справах і роздаваннє бенефіцій православним на будуще, в тій же стилїзації були включені в загальні постуляти рокошу ²), і до них додано ще точку про брацтва — правдоподібно на жаданнє брацьких відпоручників. Брацтва, що зіставали ся під властю патріарха, мали зістати ся непорушно при своїх правах і привілєґіях, і всї забрані від них маєтности мали бути їм привернені ³). Відданнє духовних справ сьвітському трибуналови було виставлене як жаданнє загальне, що до всїх конфесій.

Правитедьственна партия, стараючи ся роздїлити партию рокошеву та відтягнути від неї більш умірковані елєменти, мала на оцї також і українську ґрупу рокошан і постановила піти на зустріч її домаганням. В проєкті конституцій, виробленім на вислицькім зїздї і пересланім потім рокошанам, знаходимо кілька точок, вложених як відповідь на жадання православної шляхти ⁴). В справі релїґійній король обіцяв не роздавати „достоєнств і добр релїї грецької“ инакше як тільки „людемъ шляхецъкимъ народу руского и релЂи кгрецъкоє“; прирікав не робити нїяких трудностей нїкому в справах віри, в богослуженню і обрядах в містах, місточках і селах; „не загорожувати дороги“ до урядів і ремесл по містах, одначе — „водлугъ давныхъ правъ мЂстъ оныхъ, і т. и. Було все се, як бачимо, стилїзоване меньше докладно, меньш певно, очевидно — умисно. Але українська шляхта рішила лїпше йти на сї — хоч як загально й непевно стилїзовані уступки правительства, нїж звязувати долю своїх постулятів з долею рокошу, що вже тодї закроював ся досить непевно. Скоро тільки вислицькі артикули були предложені на сендомирський зїзд, більш умірковані елєменти з поміж рокошан стали переходити до короля. Між ними „велика купа Руси і Волинян“, з воєводою браславським Янушом Збаразьким на чолї, покинула рокошан і подала ся до королївського табору ⁵).

¹) Rokosz с. 89.

²) Rokosz с. 285 і 304. Точку про грецьку релїґію, подана тут в недокладній стилізації, див. в поправнім текстї у Жуковича с. 502.

³) Rokosz с. 304.

⁴) Текст вислицьких артикулів в руським тексті — як був пересланий правительством на депутатський соймик волинський, в Архиві Ю. З. Р. II І с. 48. і далї; ориґінальний польський текст — Rokosz с. 310 (пункт про грецьку релїґію на с. 312 — 3).

⁵) Виписки з рукописного дневника у Жуковича op. c. с. 50. \580\

Вражіння в сих правительственних кругах одначе видко, не дуже, надїйно їх настроїли. Волинський соймик, висилаючи послів на сойм 1607 р., що мав зреалїзувати спадщину бурливого року, поручили їм міцно тримати ся „волинських артикулів“ попереднього року, зладженних на рокошовім зїздї. В однім тільки волинська шляхта вважила можливим поступити з своїх сендомирських постулатів рахуючи ся з настроєм правительственних сфер — що до владиків-унїятів. Вона годила ся на те, щоб владики-унїяти зістали ся до смерти при своїх титулах і діставали третину доходів з катедральних маєтностей; також котрі б сьвящеиики хотїли зістати ся при унїї, вільно їм — але тільки по королївщинах (в маєтностях приватних мусїв рішати принціп cujus regio eius religio, який рокошане усильно підчеркували для нормовання релїґійних справ по шляхецьких маєтностях). Розпорядженнє катедральними церквами й єпархіальна юрисдикція має зараз же перейти до владиків православних, котрих має король визначити з шляхецьких кандидатів: шляхта вибере по двох кандидатів на кожду катедру, а король одного з них заіменує. А для виховання відповідних, учених кандидатів на церковні посади мають будучі владики завести при катедрі луцькій і володимирській „семінарії“, в котрих могло б учити ся принаймнї двадцять „дїток шляхецьких“, на коштї й удержанню катедральнім ¹).

Правительственна партия і сим разом, на соймі 1607 р., як і під час рокошових переговорів, уважала потрібним показувати певну прихильність православним домаганням — тим часом як супроти протестантських показувала рішучу відпорність, рішивши ся зломити сих непримиренних опозиціонистів. Та й рокошовий рух 1607 р. підтримував православні домагання дуже енерґічно ²). В результатї, сойм постановив в інтересах православних конституцію, яка мала увінчати десятилїтню соймову боротьбу православних за права православної церкви. Важнїйші пункти сеї конституції „про грецьку релїґію“ ³) звучали так (від імени короля):

„Заспокоюючи грецьку релїґію, що має здавна свої права, запевняємо, що достоєнств і маєтностей духовним не будемо роздавать инакше, як тільки відповідно до їх фундацій і давнїх звичаїв, признаних нашими предками, себто людям шляхецького стану, руської народности, справжньої грецької віри ⁴),

¹) Архивъ Югозап. Рос. II. І с. 72 — 5.

²) Rokosz ч. LXXVI, артикули рокошан ч. 10: aby religya grecka gruntownie uspokojona była, zarownie nie odkładając na dłuższy czas.

³) Volumina legum II c. 438 — 9.

⁴) luuzion szlacheckim narodu ruskiego i mere religii greckiej.

не ставлячи перешкод їх сум \581\ лїнню і їх праву, анї не забороняючи анї не перешкоджаючи їм в свобіднім відправлюванню служби божої.

„Также церковні брацтва грецької реліґїї зіставляємо при їх правах і привілєґіях.

„Процеси і всякі судові акти та банїції, постановлені в яких небудь судах Корони і в. кн. Литовського на духовні особи, касуємо і ті особи від них увільняємо“ ¹).

¹) Крім соймової конституції король видав на соймі ще грамоту в потвердженнє свободи і прав релїґїї ґрецької, дуже многословну, але змістом зовсїм не значущу — Акты Зап. Р. IV ч. 176.

Тріумф православних одначе не був анї повним, анї певним. Не було сумнїву, що уступки й обіцянки правительства не були щирі. Конституція 1607 р. опирала ся на звіснім нам вислицькім проєктї, дещо тільки зміненім. Правительство не взяло на себе обовязку зараз обсадити православні катедри православними кандидатами, мовчки поминуло домаганнє вибору кандидатів на владицтва самими православними, а навіть що до віри кандидатів на православні посади не прийняло стилїзації „волинських артикулів”, де православність будучих владик була виражена висловами такими, що не лишали місця для яких небудь кривих толковань (послушенство патріарху). Лишила ся, дещо підправлена тільки, стилїзація вислицьких артикулів, і в сїй новій формі не так докладна, щоб під іменем людей „руської народности й справжньої грецької віри” не можна було проводити унїятів — бож унїя в унїятських і правительствених кругах уважала ся також „справжнею грецькою вірою”. Приймаючи з рокошових артикулів пункт про брацтва до соймової конституції, редактори теж викинули з нього згадку про послушність царгородському патріарху.

І правительство не забарило ся виявити, як воно толкує собі „справжню грецьку віру”. Саме під час сойму вмер старий грішник владика луцький Терлецький. Король на власну руку, не питаючи ся волинської шляхти, дав владицтво волинському шляхтичу Остафію Єловичу-Малинському, унїяту ¹). Як оден з участників унїятської адреси з 1603 р. ²), він мусїв бути звістний, як явний прихильник унїї й латинїзації, отже ся номінація його на луцьке владицтво могла бути від разу оцїнена в своїм значінню. Волинські посли заложили протест против „неслушного закінчення сойму”, уставлених на нїм „неправних артикулів” і „неправного отданя владыцтва луцкого пану Малинскому” ³). З реляційного соймику волинського вислано осібну депутацію до короля, яка мала заявити, що королївський привилей в справі „грецької релїґії” не вдоволив „тих країв”, а нарушеннє канонів і старих звичаїв при іменованню Малинського й поготів ⁴). Малинського волинська шляхта іґнорувала, як неправного, і висилаючи послів на новий сойм (визначений на початок 1609 р.), поручила добивати ся, щоб се владицтво, й иньші потім, були обсаджувані такими людьми, які б брали посьвященнє від патріархів ⁵). І до загальної конституції попереднього сойму, — „тому що вона не вповнї задовольнила людей грецької віри”, вони жадали пояснення в тім напрямі, що тут іде мова про владиків, які признаватимуть власть патріарха. Про вибір владиків шляхтою соймик уже не згадував, мабуть переконавши ся, що король на тій точцї не уступить, маючи за собою стару практику ⁶).

Обставини були того роду, що православні справдї могли покладати надїї на сойми і думати про пресію на правительство. Рокошовий фермент ще не знейтралїзував ся, а трівожні обставини на північнім сходї — перспектива московської кампанїї і війна шведська, що тягнула ся далї, змушували правительство за всяку цїну бажати внутрішнього спокою і — кредитів на заграничну акцію. На жаль, не маємо близших подробиць про соймові наради і не знаємо, як використовували ся сї відносини православними для своїх справ. Їx бажаннє прихильного для них роз'яснення конституції 1607 р., очевидно, було підперте й иньшими елєментами: правительство обіцяло, що на найблизшім соймі воно постараєть ся „основнїйше успокоїти грецьку релїґію” ⁷). Тим часом проголошував ся повний спокій „між духовними властями, що прийняли унїю з Римом і тими, які не хочуть на то пристати”, та спокійне тимчасове володїннє тим, хто що має, під великою грошевою зарукою, а всякі правонарушення мав розбирати сьвітський трибунал ⁸).

Се була важна постанова: вона сповняла, хоч в формі тимчасовій, рокошове домаганнє православних, аби всї справи з духовними судили ся звичайними сьвітськими (шляхецькими) судами, і при тодїшнїм настрою трибуналу таке рішеннє могло православним обіцювати дуже богато. Потїй, не передчуваючи, який оборот візьме справа, поспішив ся заложити протест против юрисдикції „повного” (себто сьвітського) трибунала в сїй справі ⁹) і тою скороспішністю тільки скомпромітував своїх союзників. Правительство і сим разом не було щирійше в своїй уступцї, як попередньою сойму, і згодивши ся на соймі на юрисдикцію сьвітського трибуналу, в друкованім текстї конституції самовільно змінило, або, без церемонїй кажучи — сфальшувало текст конституції, так що справа православних з унїятами мала підлягати не повному трибуналови, а його духовному департаментови, т. зв. „мішаному суду”, зложеному з чотирох делєґатів трибуналу і чотирох римсько-католицьких духовних.

Дата добавления: 2015-06-04