ПРИМІТКИ 3 страница

9. Лїтература культурно — побутова. назад...

Українське культурне житє і побут сих столїть досить мало звертав на себе увагу дослїдників. Безпретенсийний, але досить гарний образок українського житя на переломі XVI і XVII в. дав Костомаров у своїй працї Южная Русь въ концЂ XVI вЂка (статя перша: Подготовка церковной уніи, в III т. Монографій); тільки що в нїм не завсїди можна відріжнити докладно документальну Wahrheit і балєтристичну Dichtung. Ор. Левицький присьвятив волинському житю XVI-XVII вв. кілька начерків, але в формі пів-белєтристичній (Ганна Монтовтъ, Пасквиль и судъ, Превелебный свать — останнї під загальним титулом: Очерки стариннаго быта Волыни и Украины, К. Старина, 1888, 1889, 1891). Гарні образки шляхецького й міщанського житя в Галичинї XVI-XVII вв. дав В. Лозіньский в книгах Patrycyat і mieszczaństwo lwowskie і Prawem i lewem. Натомість статя Головацкого п. т. Черты домашняго быта русскихъ дворянъ на ПодляшьЂ по актам XVI столїтя (Вильно, 1888), зовсїм не дає того, чогоб можна надїяти ся з титулу, обмежаючи ся наведеннєм кількох мало інтересних документів і безвартними замітками до них. Але і ті попереднї працї, розумієть ся, тільки образки, більше або меньше індівідуального характеру, які не можуть задоволити потреби в працї, яка б по можности повно й всесторонно представила нам українське житє XVI-XVII віків в ріжних сторонах його. На ширші розміри зачеркнена праця одного з молодших моїх слухачів Ів. Крипякевича про львівських Русинів — поки що з першої половини XVI в. („Львівська Русь в першій половинї XVI в." — Записки Наук. тов. ім. Шевченка т. LXXVII-LXXIVI), зроблена в моїм семінарі, під час читання отсього курсу і не без впливу його, послужила й минї не в однім своїм фактичним матеріалї при обробленню сього тому для друку.

З спеціальнїйших праць можемо назвати лише дещо. Так пощастило відносинам родинним. Про них маємо Ор. Левицького Семейныя отношенія въ Югозап. Руси въ XVI-XVII (Рус. Старина, 1880, т. 29) і в дещо відмінній формі: Л. Маячанець Про шлюб на Українї-Руси в XVI-XVII столїтю (Зоря 1885, і нове виданнє — Лїтерат.-наукова біблїотека видавничої спілки, ч. 130, 1906) — дуже інтересна своїм матеріалом, хоч безперечно занадто оптимістично представленим і не завсїди обережно дібраним (м. ин. циганські порядки попали як ілюстрація українського житя). Далї поменьші статї тогож автора: Обычныя формы заключенія браковъ въ Южной Руси въ XVI-XVII ст. (Кіев. Старина 1900, I), Сговоръ малолЂтнихь, страница изъ исторіи брачнаго права на УкраинЂ XVI в. (ib. 1906, І). Розвідка В.-Буданова на туж тему, але на підставі актового матеріалу з білоруської території (Гродно), хоч виводи роблять ся загально для житя „західно-руского" — Черты семейнаго права въ Западной Россіи въ половинЂ XVI вЂка (Чтенія київські т. IV і осібно, 1890), перед тим ще його статя на туж тему п. т. Историко-юридическіе матеріалы, извлеченные изъ актовыхъ книгъ губ. Витебской и Могилевской, статя друга — Унив. извЂстія київські 1878 кн. IV. Нарештї недавня популяризація В. Доманицького: Цивільний шлюб і шлюбна розлука на Українї (Нова Громада 1906, V). Культурно-релїґійному і моральному житю присьвячена статя (компілятивна) Ф. Ильинского Юго-западное русское общество и его умственное и религіозно-нравственное состояніе въ концЂ XVI и въ первой половинЂ XVII ст. (Вол. еп. вЂдом. 1896). Не можна поминути тут також Исторіи возсоединенія Руси Кулїша, де в т. І дають ся небезінтересні характеристики української суспільности і житя в другій пол. XVI в.

Для польського житя, під впливом якого зміняло ся житє українське, в кінцї XVI віка особливо, ми також маємо не богато — що до якости особливо. Приходить ся звертати ся до безпретенсійних і сильно перестарілих уже збірок матеріалу, як видання Голембіовского Ubiory w Polsce od najdawniejszych czasów sposobem dykcionarza ułożone, 1830 (нове вид. 1861), Gry i zabawy róznych stanów w kraju całym, 1831, Domy i dwory, przy tym opisanie apteczki, kuchni, stolów i т. и. 1836 (нове вид. 1884). Розвідки: Tarnowski Dworzanin Górnickiego (Studya liter. III). Morawski Z życia towarzyskiego w epoce Zygmunta Awgusta (Przegląd pol. 1884). Kaczkowski Kobieta w Polsce, I-II, 1895. świeżawski Nierząd w Polsce od XV w. 1879 (Pamięt. tow. lekar. Warsz. 18). Певні культурні течії в польськім житю зазначує книжечка Брікнера: Cywilizacya i język, 2 вид. 1901, Деякі небезінтересні статейки до поодиноких питань можна знайти в Encyklopedyi staropolskiej Ґльоґера. Нарештї перед самим виходом в сьвіт сього тому з'явила ся книжка В. Лозіньского życie polskie w dawnych wiekach, wiek XV-XVIII w., що має дати загальний образ польського побуту, але се начерк тільки, дуже короткий, побіжний і без наукового апарату.

10. Протестантські громади на Українї. назад...

Подаю реєстр громад евангелицьких, реформатських і антитрінїтарських на Українї, вибрані головно з катальоґів: Ан. Венґєрского, бувшого реформатського проповідника в Володаві, на Побужу, в його Systema historico chronologicum ecclesiarum slavonicarum per provincias varias, praecipue Poloniae, Bohemiae, Lithuaniae, Russiae, Prussiae, Moraviae etc, ad annum 1650, opera Adriani Regenvolscii, Tpip 1652, далї — з пізнїйшого катальоґу Лукашевича в його Dzieje kościołów wyznania helweckiego w dawnej Małej Polsce, 1853, і з новійшої працї Мерчінґа: H. M. Zbory i senatorowie protestanscy, 1905. Непевні що до своєї льокалїзації громади означаю запитаннєм.

В Галичинї Б а х о р е ц ь громада заложена перед 1570 р. мабуть Стаднїцким; Б е р е ж а н и — заложив Мик. Сєнявский ще за Жиґимонта-Авґуста, а зникла не дальше початків XVII в.; Б у ч а ч заложив Мик. Бучацкий за Жиґимонта-Авґуста, а син скасував; Б у ч а ч Л ї с н и й або Гаї, звістка з 1640 р.; Чудець на сяніцькім пограничу, звісна в 2-й пол. XV в.; Г в о з д е ц ь — залож. Ян. Потоцкий, істнувала в 1-й пол. XVII в.; Г о ч і в в Cянїччинї, маєтність Балїв, громада заснов. в 1550 р., дотягнула до 1630-х рр; Г н о й н и ц я, в Перемищинї, згад. 1570 р.; Д и л я г о в а — Стаднїцкий віддав костел на протест. громаду в 1550-х рр. Д о р о г о ї в в Перемишцинї, гнїздо Дрогойовских — дотягнула до пол. XVIII.; Д у б е ц ь к о — одна з найранїйших громад (Стан. Стаднїцкий віддав костел на кальвинський збір уже в 1540-х рр., потім завів школу, тут був проповідником звісний Станкар, але по Нєсєцкому вже в 1580-х рр. сини Стан. Стадницького покасували то все); Д у б л я н и — звістки з 1640-х рр.; Д у л ї б и (навіть не знати, котрі) звістки з 1620-1640-х рр. Ж о в к в а — протестантська громада була за Стан. Жолкєвского старшого, син його, звісний гетьман, вернув костел католицькій церкві, Ж о л и н ь в Перемищинї, маєтність Стаднїцких, протестантська громада звісна в XVI і в поч. XVII в.; З а р ш и н — антитрінїт. громада в 1-й пол. XVII в.; З б о р і в збір був лиш за житя Мартина Зборівського; К а ш и ц ї в Перем. — звістки з XVII в., за Дрогойовских; К р а к о в е ц ь — мала бути протест. громада при кінцї XVI і на поч. XVII в.; К о р о п е ц ь — глуха згадка з XVI в., К о р о с н о „Руське" (проповідник тутешнїй на синодї 1562 р.); К у р о п а т н и к и гром. протест. 1570, в 1563 пастор антітрінїтарський; К у с е н и ц ї в Перем. — в 1-ій пол. XVII в.; Л и т в и н і в в зем. Галицькій — тодїж; Л ї с к о, маєтність Стаднїцких, скасована на поч. XVII в. з переходом дїдичів на католицтво; Л ь в і в (тільки глуха згадка); Л а н ц у т громада фундована Пілецким в 1549 р., скасована з переходом до Любомірских; Н о в о с е л ь ц ї коло Лїска? — глуха згадка з XVII в.; Новотанець в Cяніцкім, маєтність Станів, громада протестантська фундована в 1550-х рр., дотягнула до к. XVIII віка; О р а ч і в ц ї? в Руськім воєвод. згад. 1570 р.; П о м о р я н и, маєтність Сененьских, протест. гром. звісна з 1560 р. і істнувала ще в 1-ій пол. XVII в.; Р и м а н і в — їх же, скасована Стаднїцким в 1580-рр.; С т а р а н и ц ї? в Перемищинї згад. 1570 р.; Ч т о п и? в Перемищинї, одинока згадка в актах синоду 1570 р.: Я в і р н и к в Перем., згад. 1570; Я б л о н і в в зем. Галицькій, звісна в 1630-1640-х рр.; Я с е н ї в в Теребовел. — в XVII в.; Я ц и м и р в Сянїччинї — від 1550-х рр.

П о д і л є: К а м і н е ц ь — протест. біжницю фундовав староста мик. Потоцкий; M е ж и б о ж — протест. громада згад. 1570 р.; П а н ї в ц ї — громада протест. при кінцї XVII і на поч. XVIII в.; школа і друкарня (друки 1610-1611), фунд. Потоцких, скасована з переходом до католицької лїнїї; С а т а н і в — протест. пастор. згад. 1560 р.; Х м е л ь н и к — гола згадка 1570 р.; Я з л о в е ц ь — Юр. Язловецький віддав костел протестантам в 1549 р., по словам Окольського — за інїціативою тутешнього плєбана; зникла громада по 1570 р., за сина Юрия Язл. Крім того в актах синоду 1570 р. згадують ся ще протестантські громади бадрська і дрозівська на Поділю.

На холмсько-белськім побужу: Б о н ч а — громада заложена Сєніцкими при кінцї XVI чи на поч. XVII в., дотягнула до XVIII в.; Г о з д і в (коло Крилова) антитрінїт. громада зв. в 1617 р.; Г о р ж к і в — згадки з 1560 і 1604 рр.; Г о л у б е ц ь (чи Голубє коло Крилова) — звістки з серед. XVII в.; Ж и т а н е ц ь — протест. гром. згад. в 1581 р.; Ж у л и н прот. громада звісна в 1640-х рр.; З а м о c т є — протестантська громада заснована батьком канцлєра коло р. 1560 і скасована по його смерти (?); З д а н і в — протест. постор згад. 1560 р.; З м і є в ц ї (в Белзькім) — протест. громада згад. в актах синоду 1570.; К р а с н о б р і д, маєтн. Лещиньских, зв. 1595, місце реформатського синоду 1648 р.; К р и л і в — фунд. Остророгів, зв. 1570 р., місце синоду 1596 р., скасована Мик. Остророгом 1635 р; К р и н и ц я — згад. на синодах 1581 і 1595 р., К р у п є, маєтність Ожеховских, антитрінїтар. громада в 1-ій четвертинї XVIII в.; Л а щ і в громада фунд. Горайскими, зв. 1581 р., була протестантська друкарня; Л и п є — звісна від 1560-х рр. до кінця XVI в.; П е р е м и с л і в в Белзькім — протест. громада згад. 1582 р.; П у с т о т в а в Холмщинї — протест. пастор згад. в 1560-1602 р.; Р е й о в е ц ь — протест. громада фундована Рейом в 1560-х рр., дотягнула до к. XVII в.; Р і п л и н в Белзькім згад. в 1580-1600 рр.; Романів? в Красноставськім — згад. в 1640-х рр.; С в и д н и ц я в Белзькім — згад. 1570 р.; С т р и м і л е ц ь тамже — глуха згадка у Венґєрского (маєтність Лащів); Т у р о б и н — протест. громада фундована Гуркою, істнув. коротенько в 1570-1580-х рр.; У г р у й с ь к — маєтність Угровецьких. евангел. громада згад. 1608 р.; X л а н і в — згад. 1582 р.; Щ е б р е ш и н — протест. громада фундована Гуркою в 1570-х рр., істнувала дуже коротко, як і Туробин.

На Волини: Б а б и н, маєтність Бабинських — антитрінїтарська громада звісна в 1630-х рр.; Б е р е з к а, маєтність Чапличів, антитр. громада звісна в 1640-х рр.; Б е р е с т е ч к о — протестантська громада одна з старших, Венґєрский знає її від 1585 р., заложена кн. Пронським, останні звістки 1651 р., в 1640-х рр. мала бути антитрінїтарська; В о д и р а д и — 1599 р. Кандиба обернув церкву на антитрінїт. біжницю; Г а л и ч а н и, маєтність Шпановских, антитрінїт. гром. звісна в 1640-50 рр.; Г о щ а антитрінїт. громада Гойських, від поч. XVII в. до 1640-х рр.; Д о р о г о с т а ї — громада згадуєть ся в 1595 р. і дотягнула до 1640-х рр.; З а п о р і в? — Лубєнєцкий згадує в 1618 р. антитрінїтарського пастора; З а с л а в — антитрінїтарській пастор згад. 1567 р., громада мб. не довго істнувала; І в а н и ч і — антитрінїт. гром. звісна в 1640-1650-х рр.; К и с е л и н — одна з найзначнїйших антитрінїт. громад, фундована Юр. Чапличом, в поч. XVII в., скасована в 1644 р.; К о р е ц ь — згад. на протест. синодї 1596 р; К р е м і н е ц ь? згад. протест. пастор при кінцї XVI і поч. XVII в.; Л а б у н ь — евангел. гром. в 1560-1590 рр.; Л я х і в ц ї — антитрінїт. громада фундована Сенютами на поч. XVII, пізнїйше була тут окрім того і громада евангелицька; М а р т и н і в, маєтн. Ходкевичів, громада протест. згад. 1570 р., зникла скоро; М и л о с т і в коло Клевани, глуха згадка у Лубєнєцкого про антитрінїстар. громаду; О с т р о г — антітрінїт. громада звісна в 1617-8 рр.; О с т р о п і л ь — глуха згадка, з часів Конст. Острозького; Р а ф а л і в к а — антитрін. громада в 1640-х рр.; С о б і ш и н теж; С о к у л ь над Случею — глуха згадка про антитрінїт. громаду; С т а р о к о н с т а н т и н і в — велика антитрінїтарська громада (в 1617 р. 100 членів), заложена, по словам Лубєнєцкого, під опікою кн. К. Острозького; Т и х о м л ь — антитрінїт. громада заснов. Ад. Сенютою, істнув. до 1640-х рр., була заразом і громада євангелицька; Ш п а н і в — антитрінїт. громада заснов. Ад. Шпановським звісна в 1620-х рр.; Щ е н я т і в — згад. антитрінїтарська громада фунд. Сенютою. Я н і в ц ї — прот. громада згад. в серед. XVII в.

На Побужу берестейсько-дорогичинськім: Б е р е с т є — громада протестантська заснована Мик. Радивилом Чорним, дотягнула до 1630-х рр., була якийсь час і друкарня; Б і л а — громада протестантська, в 1560-х рр. переходить на антитрінїтарство, але десь коло р. 1579 упадає; В е н г р і в — протестантська громада від 1550-х рр. якийсь час була антитрінїтарською в 1560-х рр. (була й друкарня), пізнїйше знову протестантсько-авґсбурська й реформатська, авсґсбурська задержала ся досї; В о л я н і в в Берестейщинї? — згад. протестантська громада в XVII в.; Г о р о д и щ е в Берестейськім, протест. громада фундована Махвичами, лїсничими біловезькими, в 1-й пол. XVII в.; Д о к у д і в в Берестейщинї — протестантська громада має бути заложена коло р. 1600, дотягла до к. XVIII в.; З а б л у д і в — протестан. громада звісна з XVIII в, дотягла до XIX, була тут вища школа, фундована Янушом Радивилом; М о р д и на Підляшу — протестантська громада звісна від 1550 р. (1553 р. тут синод), переходить потім на антитрінїтарство (тут антитрінїтарський синод 1563 р.), в 1570-х рр. заникає; Н а й д о р ф в Берестейщинї, протестант. громада звістна від 1-ої пол. XVII досї; Н у р е ц ь — протест. громада від 1630-х рр, дотягнула до пол. XVIII в.; О р л я, на Підляшу — протест. громада звісна від 1644 р., коли тут був синод дісидентів, дотягнула до пол. XVIII в.; Р у с к і в, тамже, протестант. громада при к. XVI в., фундація Лещиньских; С о к о л і в коло Венґрова — глуха згадка про протестан. громаду; С у р а ж — антитрінїтарська громада в поч. XVII в.; Я м н о — протестантська громада звісна від пол. XVII до XIX стол.

В Київськім і Браславськім воєводстві: В и н н и ц я — протестан. громада згад. 1570 р., пізнїйше нема слїду; К о з а р о в и ч і, Л ї щ и н Л с ї ч и н — маєтности Горностаїв, протест. громади в першій половинї XVII в.; У ш о м и р в Овруччинї, маєтність Немиричів, антитрінїтарська громада в першій пол. XVII в.; Ч е р н я х і в — їх же маєтність в Житомирщинї, антитрінїтарська громада й школа, скасована трибунальським рішеннєм 1644 р.; Ш е р ш н ї — антитрінїт. громада теж фундації Немиричів, дотягла до 1640-х рр.

Реєстри сї, розумієть ся, і в сїм видї нїяк не можуть претендувати на повноту й докладність.

11. Релїгійно-національний рух на Українї в другій пол. XVI в. і релїґійна полєміка. назад...

Вилучивши шкільництво (див. прим. 5) і чималу лїтературу про брацтво, зібрану низше (в прим. 13), те, що маємо по за тим, головно займаєть ся релїґійною боротьбою в житю й письменстві, особливо сим останнїм. Загальний погляд (компілятивний) на культурне житє в звязку з сим лїтературним рухом дає цитована праця Архангельского Борьба съ католичествомъ и западнорусская литература конца XVI- первой половины XVIІ вЂка (чтенія московські 1888, І), також Ильинского Югозападное русское общество в концЂ XVI в., 1891. Перший перегляд полємічного письменства, починаючи від унїї 1596 р., дав Коялович у своїй працї Литовская церковная унія 1859, т. І (п. т. ЗамЂчанія объ источникахъ для исторіи литовской церковной уніи) — перегляд досить побіжний, і розумієть ся — ще дуже недокладний. Значно більшим матеріалом розпоряджав м. Макарій, але він вплїтав звістки про лїтературну полєміку в свій огляд церковних відносин, не вилучаючи їх в якісь спеціальнїшій екскурси (т. IX, 1879 р., Х, 1881). Більше компактні, але дуже короткі звістки у Чистовича Исторія западнорус. церкви т. II, 1884. Загальний погляд на релїґійну полєміку другої пол. XII в. дав Завитневич в своїй розвідцї Палинодія Захаріи Копистенскаго и ея мЂсто въ исторіи западно-русской полемики XVI и XVII в. (Варшава, 1883) і десять лїт пізнїйше А. Брікнер в статї: Spory o unię w dawnej literaturze (Kwart. histor. 1896) — під сим титулом подано перегляд полємічної лїтератури від першого видання книги Скарґи до кінця XVII віка. Сї короткі огляди одначе далеко не вичерпують справи, й повно та науково зроблений огляд полємічної лїтератури зістаєть ся завданнєм будучности. Біблїоґрафічний перегляд друків і рукописного матеріалу другої пол. XVI і першої XVII в. дає Архангельский в цитованій працї — перегляд небезвартостий, але уложений на жаль так, що з нього користати дуже тяжко.

З спеціальнїйшого вкажу насамперед цитовану вже нераз статю проф. Петрова Западно-русскія полемическія сочиненія XVI вЂка Труды кіев. дух. акад. 1894, II-IV, що займаєть ся першими стадіями релїґійної полєміки XVI в., і статю проф. Сумцова про полєміку за калєндар: Историч. очеркъ попытокъ ввести въ юж. и зап. Россію григоріанскій календарь (К. Старина 1888, VI). З чималенької лїтератури писань Івана Вишенського ми головнїйше уже знаємо; її складають: статя С. Л-ова в Подольских еп. вЂдомостях, 1875, Сумцовъ Іоаннъ Вишенскій, южнорусскій полемистъ начала XVI ст. (К. Старина 1885, VI), Франко Іоаннъ Вишенскій, новыя данныя для оцЂнки его литературной и общественной дЂятельности (ib. 1889, І), И. Житецкій Литературная дЂятельность І. Вишенскаго (ib. 1890, VI), Франко Іван Вишенський і єго твори, Льв. 1895 (і маленький причинок іще в т. XXXVI Записок наук. тов. ім. Шевченка), Кримський І. Вишенскій, єго жизнь и сочиненія (К. Стар. 1895, IX-X, з поводу працї Франка). Критичний розбір лїтератури звязаної з унїєю 1596 р. подають працї присьвячені сїй унїї (вичислені в т. V прим. 11). Важнїйші моноґрафії про Скарґу й його писання вказані вище на с. 475. Кілька праць присьвячено крім того найвизначнїйшій памятцї сеї полєміки — Апокрізісу Філялєта: Апокрисисъ Христофора Филалєта въ переводЂ на современный русскій языкъ, К., 1870 — вступна статя і примітки Малишевского; Скабалановичъ Объ АпокрисисЂ Христофора Филалета, Спб. 1873; Голубевъ Библіографическія замЂчанія о нЂкоторыхъ старопечатныхъ церковно-славянскихъ книгахъ преимущественно конца XVI и XVII ст. (Труды кіев. дух. акад. 1876, I-II) — тут критичний перегляд поглядів Скабалановича про особу Філялєта, авторство Апокрізіса й біблїоґрафічні замітки про ріжні друки. Про лїтературну дїяльність Потїя статї проф. Студинського: Хто був автором 'Аντίρέησις- а? 1900 (Записки Н. т. ім. Ш. т. XXXVI), Pierwszy występ literacki Hipacyusza Pocieja, 1902, Ze studyów nad literaturą polemiczną, 1906 (Rozprawy wyd. filol. т. 43) — про Потїя як перекладчика на руську мову книги Скарґи Synod Brzeski і полєміку його з Піґасом? і вступна розвідка до V т. Памят. україн. мови — тут особливо про полєміку Потїя з Клириком Острозьким і про особу сього останнього. Про писання Зизаніїв крім старої працї Лилова О такъ называемой Кирилловой книгЂ, Казань, 1858, новійші статї: БЂляновскій Стефанъ Зизаній (Волын. епарх. вЂдом. 1887), Ильинскій Большой катехизисъ Лаврентія Зизанія какъ учено-литературное произведеніе (ib. 1893). Про „Пересторогу" дві статї: Франка Z dziejów soboru Brzeskiego 1569 r. (Kwart. histor. 1895) і Студинського Пересторога, руський памятник початку XVII віка, 1895, та йогож критичні замітки до працї Франка: Причинки до історії унїї (Правда 1895 і осібно). Про Мел. Смотрицького крім старої книги Суші Saulus et Paulus (Romae, 1666), передр. Мартиновим в Парижі в 1864 р. п. т. Vita M. Smotricii auctore Iacobo Susza, статя тогож Мартинова в книзї: Кирилло-меθодіевскій сборникъ; Еленевскій Мел. Смотрицкій (Прав. обозр. 1861, VI), Засадкевичъ М. Смотрицкій какъ филологъ і більші уступи в працях Голубева (П. Могила, І), Пелеша (Geschichte der Union), Харламповича (Школы).

12. Лїтература про Василя-Константина Острозького й його родину. назад...

Та позиція, в яку обставини поставили кн. Острозького, спричинила велику увагу для нього і серед сучасників і в пізнїйших часах. В найгірших часах для української суспільности й православної церкви його могутність, сила, впливи служили моральною підпорою й потїхою православним, і пізнїйші поколїння переховали повну вдячности й піетизму память для сеї опіки князя. Вираз їй дає в своїй Палїнодії Копистенський, присьвячуючи давно вже умершому князю характеристику повну похвал його особистим прикметам і заслугам, переняту незвичайним поважаннєм і піетизмом, як до ідеальної людини ³). І сей традиційний погляд перелетїв через столїтя й задержав ся, по всїх зїдливих критиках до к. XIX в. — вкажу напр. статю пок. Лебединцева (1883), де автор не тільки дає йому місце серед першорядних українських дїячів „поруч з великим вождем народнїм Б. Хмельницьким і славним учителем м. П. Могилою", а й представляє його як чоловіка „даровитЂйшаго и совершенЂйшаго во всЂхъ отношеніяхъ". Антітезу дає зїдлива й стороннича критика Кулїша, що так само односторонно старав ся представити кн. Василя нужденним нулем з кождого погляду. Такого неприхильного погляду, хоч не в так різких формах, держать ся письменики католицького і унїятського напряму як Лїковский і Студинський, тим часом як Уманець пробує глянути на Острозького як на репрезентанта свого часу й суспільної верстви, аристократа індіферента, скептика і раціоналїста, скорше в дусї скептичного XVIII, нїж релїгійного XVI в.

Наводжу новійшу лїтературу: Четыркинъ ДЂятельность кн. Острожского въ пользу православія (Волын. епарх. вЂд. 1872). Костомаровъ Кн. Константинъ Константиновичъ Острожскій (Русская исторія въ жизнеописаніяхъ т. І — властиво історія релїґійної боротьби, звязана з особою О., характеристики нема, чимало помилок). Кулїш Исторія возсоединенія Руси, особл. т. І гл. IX (вістре звернене против Костомарова, але Кулїш опираєть ся на нїм і повторяє його помилки) й Исторія отпаденія Малороссіи, І гл. І. (Теоф. Лебединцев) Къ портрету кн. К. Острожскаго (К. Старіна 1883, XI). Студинскій Пересторога, 1895. Likowski Unia brzeska, 1896. Харламповичъ Острожская прав. школа, 1897. Уманець Князь Константинъ-Василій Острожскій (Рус. Архивъ 1904, IV).

З иньших членів родини Острозького має чималу лїтературу його сестриниця Гальшка і невістка Беата. Траґічна історія Гальшки не раз розроблювала ся і в науковій і в белєтристичній формі (див. Deiches Halszka z Ostroga w dramacie i historyi, краківський Swiat 1891 і осібно); більш наукові оброблення: Przezdzecki — Nakęski Elżbieta ks. Ostrogska (Bibl. Warsz. 1862, IV), Przezdziecki Jegiełłonki polskie II (Przygody Halszki Ostr.) i V (Beata z Koscieleckich); Шараневич Гальшка кн. Острогска, 1880 (з Зорі); Саrо Beata und Halszka, eine polnisch-russische Geschichte aus dem XVI Jhn,, 1883. Єсть спеціальна статя також про спадкоємницю Острозьких, внучку Кн. Василя Анну-Альоізу: Ор. Левицкій Анна-Алоиза кн. Острожская (К. Стар. 1883, XI).

13. Брацтва. назад...

Визначна культурно-національна й полїтична роля, відограна брацтвами, стала звертати на них увагу дослїдників з середини XIX в., коли опублїкованнє більших мас документального матеріалу з XV віку взагалї кинуло більше сьвітла на внутрішнє житє України й Білоруси в тих часах. Перша моноґрафія: Зубрицького ЛЂтопись львовскаго ставропигіальнаго братства по давнимъ документамъ составленная, написана десь в початках 1840-х рр. (видана в Журналї Мин. Нар. Просв. за р. 1849, в т. 62) не йде в рахубу ⁴). Се дїйсно тільки лїтопись: під роками переповіджений документальний матеріал, до якого й досї приходить ся заглядати, бо документальний той матеріал, починаючи з перших років XVII в., і досї не виданий, — але се нїяк не історія брацтва. Питаннє про початки і розвій брацької орґанїзації поставили дві працї, видані майже в тім самім часї, незалежно від себе, — се була статя Соловйова: Братчины (Рус. БесЂда 1856, IV) і книжка свящ. І. Флерова: О православныхъ церковныхъ братствахъ, противоборствовавшихь уніи въ юго-западной Россіи въ XVI, XVII и XVIII столЂтіях, Спб., 1857 (на неї інтересна рецензія Бєляєва в Рус. БесЂдї 1858, І). Сї працї зазначили два напрями в обясненню початків брацтв: Соловйов звязав їх з староруськими братчинами, з старословянським родовим житєм. Флєров, виходячи з обставин їх розвою на Українї й Білоруси, виводив їх з цехових орґанїзацій. Погляд Флєрова був потім підтриманний і дальше розвинений статями Кояловича — Чтенія о церковныхъ западно-русскихъ братствахъ (День, 1862 і осібно), і Скабалановича Западно-европейскія гильдіи и западно-русскія церковныя братства (Христіанское Чтеніе 1871, II). Ся друга статя була важна тим, що вона сягнула до форм старших, нїж цехова орґанїзація XV віка, і звязала брацтва з формами старого родового житя, отже иньшою дорогою, слїдами нїмецьких учених (Вільди головно) підїйшла до того погляду, який зазначив Соловйов. Ширше розвинула сей погляд Ол. Єфименко в своїх статях Южнорусскія церковныя братства, историко-этнографическій очеркъ (Слово, 1880, X-XII). Іґноруючи ті історичні обставини, ті суспільно-юридичні форми, в яких розвивало ся українське (та білоруське) житє, вона постарала ся звязати брацтва XVI в. з иньшими формами брацьких орґанїзацій українських і иньших словянських, і прийшла до виводу, що в українськім народї „принціп братської орґанїзації знайшов особливо вдячний ґрунт для свого приложення і розвою" (Юж. Русь І с. 108). Осьвітленнє, очевидно, вийшло ще більше одностороннє, як у тих, що в українських брацтвах бачили тільки відбитки західнїх корпораційних орґанїзацій.

Модифікацію тих поглядів, які виводили брацтва з історичних обставин українського та білоруського житя XV та XVI в. дав проф. Голубев в книзї Исторія кіевской духовной академіи (1886): не заперечуючи впливів цехового устрою, він перенїс центр ваги в брацькій орґанїзації на права патронату (церковныя братства — по нашему мнЂнію — суть не что иное какъ розвившійся подъ вліяніемь благопріятныхъ условій коллективный патронатъ — с. 83). Ся гадка, висловлена загально, не приложена до ґенетичного розвою, може завдяки власне сїй загальности була прийнята й пізнїйшими дослїдниками — Харламповичъ Школы, Крыловскій Львовское Ставропигіальное братство (1904); в останнїй (взагалї дуже слабо зробленій) висловлена цїнна гадка про анальоґії українських брацтв з пізнїйшими грецькими. Иньша, також слаба з наукового боку книжка Папкова „Братства. Очеркъ исторіи западно-русскихъ православныхъ братствъ", 1900 (і йогож Древнерусскій приходъ, 1897) підносить звязь брацтв з староруською парафіальною орґанїзацією і з старими медовими брацтвами. Гадки Папкова розвиває компілятивна статейка проф. Кедрова Древне-русскія братства (Рус. Архивъ, 1901, II), звязуючи їх з поглядами Скабалановича.

Се була б і вся важнїйша лїтература про брацтва — лишаючи на боцї статї вповнї компілятивні й неінтересні з наукового боку, та ще такі працї, які говорять лише про пізнїйші останки й пережитки братської орґанїзації (статї Сребницького, В. Василенка й ин.).

Примітки

¹) На взірець їх наведу дві тіради, роздїлені близько 10 лїтами (1889 і 1900). Лозіньский в моноґрафії про львівське золотництво (с. 87), описуючи хрест Касияновича підносить його як сьвідоцтво того jak nawet Rusiu і schyzmatyk pracuiący dla instytucyi, która krystalizowała w sobie najskrajniejsze tradycye odrębności na polu obyczaju i rytuału, przejęty był wzorami spółczesnej sztuki i cywilizacyi zachodnio-polskiej (так!). Др. Копера, предкладаючи краківській комісїї штуки опись нагробника Конст. Острозького з печерської лаври (Sprawozdania VII с. VIII), підносить: w każdym razie nagrobek Ostrogskiego w kijowskiej cerkwi jest widocznym znakiem zwycięstwa sztuki zachodniej nad kulturą wschodnią, skoro niecierpianej przez kult rzezbie otworzyła wejście cerkwi tak pierwszorzędnej jak Ławra, ale wobec tego, że nad grobowcem, jak się mnie zdaie, pracowali dwie epoki, zwycięstwo to jest dwukrotne i przedstawia dwa wybitne świadectwa wpływu kultury Zachodu, jedno z pierwszej połowy XVI a drugie z początku XVIII stulecia.

²) Біблїоґрафічний показчик лїтератури церковного співу: Преображенскій По церковному пЂнію, Указатель книгъ etc. 1793-1896, Катеринослав, 1897.

³) Палїнодія с. 1134-1139 (О пресвЂтломъ и православномъ Василіи кн. Острозскомъ).

⁴) Здаєть ся, ідея сеї працї була піддана Зубрицькому Максимовичом: в однім листї з 1841 р. він радить йому написати історію львівського брацтва — Записки Наук. Тов. ім. Шевченка т. XLIII с. 34.

Дата добавления: 2015-06-04