Право на майно

Важливими при характеристиці ПП є й питання про його право на майно. Або те, чи ПП є власником свого майна, чи ні. Існує кілька точок зору щодо цього питання.

• Якщо виходити з того, що ПП з одним засновником може бути тільки унітарним (ч. 4 ст. 63 ГК), то можливі два варіанти: унітарне ПП може бути як власником, так і мати майно на праві господарсько­го відання¹.

• Мають місце й твердження, що ПП є не власником, а суб'єктом права господарського відання².

• Протилежною є думка, що ПП є власником свого майна³.

Подібні розбіжності викликані не тільки спірністю правового стату­су ПП (унітарного або корпоративного, заснованого одним або декіль­кома засновниками, фізичними або юридичними особами), але й визна­ченням ПП, наданим у статтях 113 й 63 ГК. Адже формулювання «підприємство, засноване на приватній власності», сприймається неод­нозначно й не містить чіткої вказівки на те, чи є ПП власником, чи ні.

' Кібенко О. Правовий режим майна приватного підприємства // Юридичний радник. -2005.-№1.-С 37-41.

² Балацька В. Щоб не сталося «ЧП», коли купуєш або продаєш ПП // Нотаріат для вас. -
2000. - № 4. - С 23.

³ Гула О. Перетворення приватного підприємства на приватне товариство: шляхи вдо­
сконалення організаційно-правової форми підприємництва // Підприємництво, госпо­
дарство і право. - 2003. - № 4. - С 82-84.

Увага! Можуть існувати:

і)ПП, створені однією особою (фізичною або юридичною) та кількома особами;

2) ПП - власники і ПП-невласники. Це слід з'ясувати на підставі їх статутів.

Якщо ПП створене одним засновником - фізичною особою і є власни­ком майна, то відповідно засновник власником бути не може, у нього виникають майнові права на майно ПП, але не право власності. Най-прийнятніше було б дані права назвати корпоративними, але цьому заважає ч. 4 ст. 63 ГК. Оскільки засновник один, то небезспірно нази­вати його право часткою у статутному капіталі ПП, що становить 100% цього капіталу, логічніше тоді вказувати про право засновника на ста­тутний капітал ПП. Однак підтримувати такий підхід так само безза­перечно не можна, адже статутний капітал сам по собі не є оборото-здатним об'єктом, і тому право на нього також є достатньо умовним.

Отже, проблематика однозначного визначення прав засновника на майно ПП не може бути вирішена в сучасному стані регулювання ПП. Якщо неможливо взагалі відмовитися від такої форми, як ПП, і є нагальна потреба в позначенні тих прав, що має засновник, наприклад, у разі їхнього відчуження за договором чи в порядку спадкування, то найближчою до реальності є вказівка на нього як на майнове право за­сновника приватного підприємства.

Якщо ПП створене однією фізичною особою (тобто має одного заснов­ника - фізичну особу) і не є власником майна, то це майно належить ПП на праві господарського відання (ст. 136 ГК).

Власником же майна ПП буде сам засновник. Як власник засновник здійснює всі правомочності власника щодо володіння, користування та розпорядження цим майном. Тобто він може укладати правочини з ним (продавати майно ПП, передавати у спадщину тощо). Разом з тим дані питання мають врегульовуватися в статуті ПП, де встановлюється по­рядок відчуження майна ПП та укладення з таким майном інших право-чинів. Цей аспект важливий, оскільки засновник хоча і є власником майна ПП, але не повинен поводитися з ним так само, як і з іншим сво­їм майном, бо майно ПП використовується в процесі діяльності іншої особи - приватного підприємства. Для порівняння: у державного чи

комунального підприємства, що не є власником, а власником його май­на виступає відповідно держава або територіальна громада, майно не може бути цим власником вилучене в будь-який час, бо це завадить не тільки його діяльності, а й цивільному обороту, в якому дані підпри­ємства беруть участь. Те саме стосується й майна ПП.

У відношенні ПП як невласника варто вказати, що цього не пови­нно бути, оскільки право господарського відання - суто радянське правове вигадництво. Воно було покликано виправдати існування монолітної державної власності, а за державними підприємствами, яких була переважна більшість, закріпити майно на іншому праві. Звідси й виникла така концепція, що, до речі різниться й з довірчою власністю. Це виключно розробка часів радянського права. Не тільки недоцільно, але й свідомо неправильно поширювати сьогодні спеці­альний правовий режим, що був розроблений у радянські часи, на юридичних осіб приватного права. У цивільному обороті повинні бути тільки власники.

Якщо ПП створене декількома фЬичними особами і є власником майна, то воно являє собою так зване корпоративне підприємство (термін, застосовуваний в ГК), але не господарське товариство. На практиці такий варіант зустрічається вкрай рідко. Фактично в такому разі ПП майже ідентичне ТО В, а відрізняється від нього лише відсутністю міні­мального статутного капіталу. Адже якби в нього був наявний цей ка­пітал, то не було б сенсу в обранні такої організаційної форми підпри­ємницької діяльності, як ПП.

Як і господарське товариство, таке ПП виступатиме власником, а його засновники матимуть корпоративні права, що визначатимуться правом на частку в статутному капіталі ПП. Останнє не суперечить визначенню корпоративних прав, наведених у ст. 167 ГК, бо їх можуть мати не лише учасники господарських товариств, а й особи, частка яких визначається в майні господарчого суб'єкта.

У разі відчуження даних прав предметом договору купівлі-продажу буде право на частку в статутному капіталі ПП.

Якщо ПП створене декількома фізичними особами і не є власником майна, тобто його майно належить на праві спільної власності його за­сновникам. Вірогідності створення таких ПП мало, оскільки нині навіть фермерські господарства, що раніше не вважалися власниками, а право

на майно яких належало членам цього фермерського господарства як співвласникам, сьогодні вже є власниками. Проте, якщо і припустити існування такої моделі ПП, то його засновники як співвласники матимуть право на частку в спільному майні - майні ПП, а ПП належатиме право господарського відання на це майно.

З огляду на численні нестиковки ПП з тією або іншою класифікацією, з тим або іншим підходом до його визначення, можна зробити єдино вірний висновок: ППяк окремого виду юридичної особи не існує й існува­ти не може. Як не може існувати, наприклад, така юридична особа, як товариство або господарське товариство. Ми не можемо їх створити. Ми можемо тільки створити товариство з обмеженою (додатковою) відповідальністю, повне, командитне або акціонерне товариство. Тому ПП повинне бути виключене з реальної дійсності, а реєстратори не повинні реєструвати такі юридичні особи, як ПП.

Увага! На це слід не тільки зважувати, а й, консультуючи засновників, які звернулися до нотаріуса для посвідчення уста­новчих документів чи засвідчення підписів на них, звертати їх увагу на такі неподолані труднощі, які спіткають їх у випадку створення ПП. Важливо, щоб засновники цеусвідом-лювали і не використовували надто проблемну форму, яка іменуєть­ся «приватне підприємство». Більше того, бажано було б повсюдно проводити роботу з перетворення існуючих ПП на господарські товариства.

Дата добавления: 2015-06-04