Політичні режими: типологія та основні характеристики

Дзюбка

Поняття "політичнийрежим''можна визначити як систе­му способів і методів управління певним державно організо­ваним суспільством або як систему способів і методів взає­модії суспільства та органів політичної влади.

Серед типологій політичних режимів найпоширенішою в світовій політичній науці й традиційною для нашої вітчиз­няної політології є та, яка полягає у протиставленні демо­кратії різним недемократичним режимам. При цьому нерід­ко терміни, що застосовуються для характеристики недемок­ратичних режимів (зокрема, "диктаторський", "авторитарний", "тоталітарний"), уживаються або як тотожні, або як такі, що означають різні ступені недемократичності (наприклад, іноді тоталітарний режим мислиться як найвищий ступінь "авторитарної деградації" політичного режиму). Слід чітко визна­чати специфічні сфери політичного життя, яких стосується кожне з тих понять, що протиставляються демократичному режиму. Багато в чому ці сфери не збігаються, і тому навряд чи справедливо говорити про наявність певних ступенів не­демократичності щодо введених до наукового обігу понять конкретних "чистих типів" політичних режимів.

При протиставленні демократичного політичного режиму недемократичним доцільно розрізняти два основних теоретич­них підходи. Перший з них передбачає: а) виділення "чистого типу" режиму політичної демократії через визначення його основних ознак; б) розгляд будь-яких режимів, де відсутня хоча б одна з таких ознак, як недемократичних, з подальшим аналізом різновидів недемократичних режимів. У межах да­ного підходу може бути запропоноване базове поняття "де­мократичний політичний режим". Це режим, якому прита­манні: виборність найважливіших органів політичної влади (як державних, так і громадських); вирішення найголовніших політичних проблем відповідно до волі більшості громадян; забезпечення широкого кола особистих, громадянських та полі­тичних прав і свобод; юридична рівність громадян; гарантії прав меншості та запобігання сваволі з боку більшості.

Другий підхід до визначення демократичних і недемокра­тичних режимів полягає у виділенні декількох аспектів роз­гляду демократії при її одночасному протиставленні: а) ав­торитаризму; б) автократії; в) диктатурі; г) тоталітаризму; д) анархії; є) охлократії. При цьому можна запропонувати такі визначення різних політичних режимів.

Авторитарний політичний режимхарактеризується тим, що:

1) у діяльності органів політичної влади переважають методи командування, відвертого диктату;

2) з процесу прийняття та реалізації політичних рішень повністю або в основному вилучено метод знаходження ком­промісу, взаємного погодження (в ході обговорення) різних позицій;

3) органи політичної влади мають дискреційні повнова­ження, тобто право, виходячи з власного розуміння політичної доцільності, діяти на свій розсуд, у тому числі з порушен­ням норм закону;

4) виконавчі органи наділені широкими законодавчими повноваженнями;

5) обмежена або відсутня сфера застосування принципу гласності у діяльності органів політичної влади;

6) обмежені громадянські, політичні та особисті права і свободи, а також юридичні гарантії їх забезпечення.

При цьому слід зазначити, що необгрунтованою є оцінка авторитаризму лише як негативного явища. Треба розрізня­ти три основних види авторитаризму: а) реформаційний; б) стабілізаційний; в) виключно деструктивний.

Автократичному політичному режиму притаманні: обме­женість кола осіб, що здійснюють найвищу політичну владу, й відповідно відокремленість абсолютної більшості народу від процесу її здійснення; існування єдиного центру реаль­ної політичної влади.

Автократію також не слід оцінювати лише негативно. Програмно організовані соціальні спільноти з правлінням мудрих на благо більшості нерідко вводили і вводять у сус­пільне життя ті чи інші компоненти автократії. Приклади Сингапуру та Кувейту тут є одними з найяскравіших.

Диктатура, виходячи з її класичного (римського) розу­міння, — це тимчасовий авторитарний режим, який вводиться на строк дії надзвичайних обставин для здійснення рішучих заходів на виведення країни із стану кризи.

Тоталітарний політичний режим має такі ознаки:

1) жорсткий контроль політичної влади над усіма сфера­ми життя суспільства в цілому і кожної особи зокрема, пе­ретворення людини на додаток до механізмів влади;

2) відсутність легальної опозиції;

3) наявність обов'язкової для всіх офіційної ідеології;

4) нетерпимість до політичного інакомислення;

5) примітивізація політичної культури, всієї сфери гума­нітарних знань.

Влада однієї легальної партії (при забороні діяльності всіх інших) не є обов'язковою ознакою тоталітаризму. В деяких країнах з такими режимами немає політичних партій, а в інших декілька легальних партій визнають провідну роль "партії-гегемона".

Анархічному політичному режиму притаманні:

1) ерозія або повне руйнування найважливішої загальної ідеї єдиної держави та єдиної політичної системи;

2) взаємна конфронтація або навіть атомізація владних структур, відсутність ефективних форм координації їх дій;

3) втрата найвищими органами політичної влади моно­полії на організоване застосування збройної сили;

4) відсутність системи ефективного нормативного регу­лювання суспільних відносин, сваволя сильнішого або сприт­нішого, відсутність гарантій безпеки населення та представ­ників органів політичної влади.

Охлократичний політичний режим характеризується:

1) некомпетентністю політичної влади, презирливим став­ленням до знань і досвіду світової цивілізації, зокрема пос­тійними намаганнями неадекватними реальній ситуації про­стими засобами і дуже швидко розв'язувати складні пробле­ми суспільного життя, що потребують для свого вирішення тривалої копіткої праці;

2) відсутністю у представників органів політичної влади реального почуття громадянської відповідальності перед народом своєї країни та світом;

3) апеляціями політичної влади до широких народних мас для підтримки та рекрутуванням значної частини правлячої політичної еліти із "соціальних низів" та "маргінальних верств" суспільства. Представники останніх прагнуть швид­ко підвищити свій соціальний статус та поліпшити матері­альне становище.

Після характеристики цих режимів можна дати доклад­ніші ознаки демократичного політичного режиму. Він являє собою систему таких принципів взаємовідносин політичної влади та суспільства:

1. На відміну від "чистого" авторитаризму передбачає: а) наявність у громадян широкого кола прав і свобод та ефек­тивність функціонування системи їх інституційних і норма­тивних гарантій; б) відсутність у органів політичної влади дискреційних повноважень (тобто практично нічим не об­меженої компетенції); в) гласність прийняття рішень орга­нами політичної влади та доступність для всіх громадян сус­пільно значущої інформації; г) право виконавчих органів видавати лише підзаконні акти, а не закони; д) широке за­стосування методу політичного компромісу, ставлення орга­нів політичної влади до факту існування політичної опо­зиції як до нормального явища суспільного життя.

2. Порівняно з автократією демократія характеризується: а) виборністю; б) періодичною змінністю; в) підзвітністю (в тому числі юридичною відповідальністю) найвищих посадових осіб; г) юридичною рівністю громадян; д) гарантія­ми прав меншості та недопущенням сваволі більшості.

3. Демократичний режим означає наявність, але не реалі­зацію заздалегідь затвердженої та забезпеченої необхідними ресурсами моделі тимчасового диктаторського устрою та діяльності на випадок надзвичайних обставин.

4. Як протилежність тоталітаризму демократія — це: а) чіт­ке визначення меж можливого втручання держави та різних колективів (корпорацій, общин тощо) у справи особи; б) ви­знання правомірності та цінності для суспільства плюраліз­му поглядів та дій, захист прав меншостей (як організова­них, так і неорганізованих) на свою самобутність та на вплив на соціальні процеси; в) ефективне функціонування меха­нізму обмеження сваволі бюрократичного апарату політич­ної влади, запобігання поглинанню суспільства державою, партією, церквою або іншими організаціями, що претенду­ють на монопольне знання істини, розуміння блага народу та на виключне або пріоритетне право визначати долю сус­пільства.

5. На відміну від анархії демократія передбачає: а) наяв­ність ідеї єдиної (але й плюралістичної) політичної систе­ми; б) певний порядок, законність, передбачуваність та ци­вілізований характер основних моделей поведінки громадян, державних органів та легальних організацій; в) монополію держави на організоване застосування збройної сили.

6. Заперечуючи охлократію, демократичний політичний режим утверджує: а) компетентність, високий професіона­лізм посадових осіб (особливо вищих), їх порядність, дис­циплінованість, готовність до безкорисливих дій на благо всього суспільства; б) переважання у суспільстві почуття громадянської відповідальності його членів, тобто рішучості керування не лише особистими або груповими інтересами; в) здатність органів політичної влади до обгрунтованого виявлення насущних потреб розвитку суспільства, вироб­лення та проведення політики, яка спрямована на погод­ження інтересів різних соціальних груп.

Далеко не завжди демократичний політичний режим здат­ний забезпечити здійснення реальної демократизації суспіль­ного життя, і навпаки, формування стабільної та ефективно діючої політичної системи часто потребує введення у пере­хідний (до такої системи) період низки обмежень політичної демократії, тобто передбачає функціонування певних авторитарних або навіть автократичних інститутів влади.

Політична система, яка забезпечує всебічну демократиза­цію та гуманізацію суспільства, не може мати тоталітарного, анархічного або охлократичного характеру. Але за певних умов такій політичній системі можуть бути притаманні деякі елементи цих режимів, що пов'язано з неможливістю за ко­роткий термін позбавитися укорінених у суспільстві старих-структур і моделей поведінки або з посиленням антидемо­кратичних деформацій держави та інших суб'єктів політич­ного процесу, які поставили за мету здійснення радикаль­них соціально-економічних та політичних перетворень.

"Чисті типи" політичних режимів у реальному суспільно­му житті зустрічаються не часто. Як правило, формуються ті чи інші різновиди "змішаних" режимів. Так, українська по­літична система як система перехідного типу нині має еле­менти всіх з вищезазначених політичних режимів. При цьому ст. 1 Конституції України чітко закріпила головну тенденцію в розбудові політичної системи: "Україна є суверенна і неза­лежна, демократична, соціальна, правова держава".

Результатом специфічного поєднання у політичному житті цілої низки країн (зокрема, у пострадянських державах) еле­ментів анархічного та охлократичного, а нерідко й автокра­тичного режимів є поява таких різновидів політичних ре­жимів, як: а) клептократія — влада крадіїв, що грабують своїх співвітчизників та за безцінь розпродають національні багатства, в умовах якої корупція державних чиновників та політиків стає одним з основних стрижнів життя суспільст­ва, та б) геростратократія — влада марнославних осіб, що готові приносити в жертву найвищі цінності вітчизни (й на­віть світу в цілому) заради самоутвердження.

Конкретне визначення характеру політичного режиму тієї чи іншої країни у певний період її розвитку залежить від специфічного співвідношення у політичному житті елемен­тів основних, "чистих типів" політичних режимів.

Розгляд типів та різновидів політичних режимів не слід обмежувати лише протиставленням демократичні — неде­мократичні. Це лише одна з можливих систем координат. До інших систем можна віднести такі класифікації (типо­логії) політичних режимів (їх критерії легко реконструю­ються з наведених нижче різновидів політичних режимів):

1) постійні та тимчасові;

2) нормального та надзвичайного функціонування;

3) конституційні та неконституційні;

4) режими функціонування правової держави, революцій­ної законності та сваволі (відсутності законності);

5) світські, релігійні та атеїстичні;

6) безпартійні, одно-, дво- та багатопартійні;

7) цивільні та військові;

8) режими, що мають досить стабільну і надійну внутріш­ню опору, та такі, які потребують постійної підтримки ззовні;

9) режими, що спираються лише на національні (тобто не на іноземні) інститути влади, та ті, які підтримуються за допомогою діючих на території даної країни політичних інститутів, котрі представляють закордонні сили;

10) режими, які мають постійною і активною сферою своєї діяльності весь світ, та такі, що обмежені рамками своєї країни й мають лише окремі компоненти власної глобальної (загаль-нопланетарної) системи забезпечення національних інтересів.

Узгоджене, системне застосування низки наведених вище та інших типологій політичних режимів дає можливість гли­боко й детально аналізувати політичні структури та проце­си конкретних країн. При цьому слід мати на увазі, що по­няття демократії стосується не лише сфери політики. Між­народна соціал-демократія та представники деяких інших течій політичної думки розробили концепцію розширення демократії із суто політичної сфери на галузь економіки та культури, на соціальні й міжнародні відносини. Більше того, відповідно до сучасних гуманістичних тенденцій доцільно глобалізувати поняття демократії за рахунок включення до її проблематики, по-перше, питання про врахування інтере­сів усіх поколінь — як нинішніх, так і прийдешніх, а також історичної пам'яті про минулі покоління, по-друге, питання про глибше усвідомлення суспільством (і відповідно про більш ефективне нормативне та інституційне закріплення) того факту, що не можна побудувати щасливе та справедли­ве життя для людей, ігноруючи долю інших живих істот на Землі, руйнуючи красу, різноманітність форм та неповтор­ність природи в цілому.

Розмежування основних значень поняття демократії (як сутності влади, що забезпечує демократизацію суспільства; як системи демократичних принципів установчого процесу та структурного оформлення найвищих органів держави; як демократичного політичного режиму) та врахування специ­фіки політичних ситуацій у конкретних країнах та регіонах дають змогу робити певні висновки щодо розвитку політич­них процесів як в окремій державі, так і в регіоні чи світі в цілому, а відтак — передбачати негативні тенденції і запобі­гати їх посиленню.

Дата добавления: 2015-06-29