Сутнісні характеристики політичних режимів. Типологія політичних режимів

План лекції

Загальні положення

ДЕМОКРАТІЯ: СУТНІСТЬ, ФОРМИ ТА РОЛЬ У СУСПІЛЬСТВІ

Тема 8. ОСНОВНІ ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ СУЧАСНОСТІ.

Логвина

Сучасний світ - це багатолика сукупність розвитку, взає­модії, еволюції, втрати одних та здобуття інших характерних рис. Тому в світовій науці політичні режими вивчають у рам­ках багатьох теоретичних шкіл та напрямів.

Мета лекції - з'ясувати, як здійснюється політична влада, які теорії суспільно - політичного розвитку та прогнозні тен­денції є в ЇЇ основі; типологічні ознаки сучасних політичних режимів, відомі світовій громадськості теоретичні підходи, що дозволяють розібратися в найскладніших соціальних змінах.

1. Сутнісні характеристики політичних режимів. Типологія політичних режимів.

2. Демократичні основи політичного життя суспільства. Су­часні концепції демократії.

При розгляді першого питання слід зрозуміти, що політич­ний режим являє собою комплекс взаємодіючих компонентів здійснення політичної влади. Носієм зв'язків та відносин, тоб­то показником того, як, в якій політичній парадигмі працює влада, є компоненти та їх взаємодія, атрибутивні, характерні властивості того чи іншого політичного режиму.

Політичний режим складається, принаймні, з трьох компо­нентів, які зберігають певну автономність. Ця обставина має цілу низку важливих наслідків, зумовлених, передусім, плюра­лізмом тлумачення політичного змісту режиму.

Перший компонент, який складає зміст поняття "політич­ний режим", - це права та свободи особистості, пріоритетний тип її політичної культури, поведінки, свідомості, менталітету. Права людини, їх міра та гарантії реалізації взаємозв'язані з рівнем розвиненості самого права, його роллю в механізмі пол­ітичного володарювання. Сутність політичного режиму, отже, визначається тим, що у державі є пріоритетним - права держа­ви чи права особистості.

Другий компонент змісту поняття "політичний режим" та­кож має кілька вимірів, обумовлених рівнем та якістю соціаль­но-економічного розвитку суспільства, принципом поділу вла­ди, статусами партійної системи, політичної опозиції, засобів масової інформації, армії, поліції, церкви.

Будь-який політичний режим прагне самолегітимації, тоб­то намагається викликати віру, прихильність до себе, перекона­ти громадян у правильності та обгрунтованості свого правлін­ня, його ефективності. Легітимних політичних режимів самих по собі не існує, бо легітимність досягається створенням емоц­ійно-оцінного стану підлеглих цього режиму. Індикатором ле-гітимності режиму є і характер відносин його з іншими держа­вами (наприклад, режим напівколоніальний, суверенний тощо).

Третій змістовий компонент політичного режиму - це ме­тоди здійснення політичної влади.

Таким чином, політичний режим є осередком взаємодії ком­плексу компонентів, кожний з яких, у свою чергу, містить не менш інтегровані складові. Політичний режим - це вираження політичного напряму здійснення політичної влади, її політич­них пріоритетів, тобто він характеризує політичну систему і пов'язаний з нею загалом і з усіма її складовими. Тому політичні режими і відрізняються один від одного, передусім, своєю пол­ітичною системою (її структурою, пріоритетами, методами дії тощо). Перефразуючи висловлювання О. Шпенглера про пол­ітику, можна сказати, що політичний режим у найвищому ро­зумінні є життя, а життя є політичний режим.

Політологічний енциклопедичний словник (1997) дає таке визначення поняття "політичний режим". Це - сукупність ха­рактерних для певного типу держави політичних відносин, за­собів і методів реалізації влади, наявих стосунків між держав­ною владою і суспільством, домінуючих форм ідеології, стану політичної культури.

Класифікація політичних режимів достатньо різноманітна. Наприклад, політичні режими можна класифікувати:

♦ за рівнем демократичності (народний - антинародний);

♦ за ступенем розвинутості політичної системи (авторитар­но-демократичний, відкритий та закритий, легітимний і нелегітимний);

♦ з точки зору форм правління (режим парламентського типу, президентського правління, монархічні, республі­канські тощо);

♦ за кланово-груповими критеріями (режим "білої мен­шості", "чорних полковників", "червоних кхмерів" тощо).

Оцінки політичних режимів мають і символічний сенс, і тому дозволяють утворити образ країни, держави, тип правлін­ня без конкретного аналізу (наприклад, абсолютистський, царський, "попередній" режим тощо), нерідко в персонофіко-ваній формі, за ім'ям глави держави (режими Гітлера, Піночета, Хусейна, Кастро тощо).

Широко відомі три типи політичних режимів: тоталітарний, авторитарний і демократичний. Кожен з них має свої ознаки, які складають сутнісну основу їх різниці. Зрозуміло, в реально­му житті існує безліч варіантів політичних режимів зі змішани­ми в різних пропорціях характеристиками. Запропонована за­гальна типологія дає можливість наочніше зрозуміти певний набір характеристик, які переважають у кожному із зазначених типів політичних режимів.

Тоталітарний політичний режим. Термін "тотальний" (від лат. totalitas - повний, цілісний) належить Беніто Муссоліні і

Джовані Джентіле (ідеологи фашистської Італії). У 30-х pp. він одержав розповсюдження в англомовній пресі стосовно гітлер­івського режиму. У західній політології феномен тоталітаризму гостро обговорювався з 50-х pp. XX ст. (Х. Аренд, К. Фридрих, 3. Бжезинський, А. Арон та ін.). Автори вважають, що тоталі­тарним можна називати той політичний режим, який має:

♦ єдину офіційну ідеологію, стосовно якої повинен жити кожен член суспільства і яка відображає все політичне життя;

♦ єдину масову партію, яка очолюється лідером-вождем;

♦ систему терористичного політичного контролю, усунення будь-якої опозиції режимові;

♦ монополію партії на контроль за всіма засобами масової інформації;

♦ монополію партії на контроль за збройними силами;

♦ централізоване керівництво економікою за допомоги бю­рократичної координації.

Американський політолог М. Картис називає понад десять ознак тоталітарності. Є й інші точки зору на проблему тоталі­таризму. Зрозуміло, що як і кожне соціальне явище, тоталітар­ний політичний режим може мати багато визначень. Проте, незважаючи на кількість ознак, думки фахівців можна об'єдна­ти одним загальним твердженням, що тоталітарний політичний режим тим і відрізняється від інших типів політичних режимів, що встановлює тотальний контроль над всіма сферами суспіль­ного життя, над кожною особою, її діями і навіть думками. Цей загальний момент можна вважати тлумаченням суті тоталітар­ного політичного режиму.

Об'єктивними передумовами виникнення тоталітаризму були особливості соціокультурної динаміки періоду індустріа-лізму, що поєднували процеси швидкого руйнування структур традиційного суспільства, етатизація суспільного життя, поси­лення соціальних функцій держави.

Ідейним джерелом тоталітаризму виступали соціалістичні та націоналістичні утопії початку XX ст., що містили раціоналі­стичне обгрунтування позитивно сформульованих цілей майбутнього суспільного розвитку. Політичні провідники тоталіта­ризму - масові вождистські партії, які прагнули до монополі­зації державної влади, пропагували "світле майбутнє" згідно із запропонованими ними символами віри.

Фундаментальною соціально-психологічною основою тота­літарного політичного режиму, який намагається створити "мо­нопольну єдність" людей, є соціальний конформізм. Соціальний конформізм - це некритичне прийняття і прямування паную­чим точкам зору і стандартам, стереотипам масової свідомості і пропагандистським кліше. До головних рис соціального кон­формізму відносяться: відсутність індивідуальності, рабська за­лежність від влади, маніпульованість, стандартність тощо. Тому соціальну базу тоталітаризму складають маргінальні групи і прошарки населення, які найбільш сприйнятливі до пропаган­ди тоталітарних доктрин. Прихід до влади тоталітарно орієнто­ваних партій та їх кадрове злиття з державним апаратом виве­ли тоталітаризм із галузі політичних уявлень у галузь політичних реалій.

Таким чином, враховуючи ознаки тоталітаризму, можна стверджувати, що в чистому вигляді він був притаманний фа­шистським режимам, багато його рис налічував сталінізм і ма­оїзм, а також воєнно-диктаторські режими в країнах Латинсь­кої Америки, Африканського континенту і Азії після розвалу колоніальної системи. Політичний досвід XX ст. доводить, що тоталітаризм виступає як глухий кут еволюційної спіралі світо­вого розвитку.

Одним з альтернативних до тоталітаризму виступає авто­ритарний політичний режим (від лат. autoritas - влада). В ос­нову авторитарного режиму покладено зосередження більшості влади в руках однієї особи чи групи осіб.

Авторитаризму як методу управління притаманні:

♦ скасування або значне обмеження політичних прав і сво­бод громадян;

♦ обмеження діяльності політичних партій та інших суспіль­них угрупувань, можливості опозиції зведені до мінімуму;

♦ народ не визнається як головне джерело і суверен влади;

♦ дії державних інститутів суворо регламентуються;

♦ не реалізується принцип поділу влади.

Головною опорою авторитарних режимів є домінуючі вер­тикальні силові структури влади - армія, каральні органи. Спо­соби володарювання переважно силові, жорстоко дисциплі­нарні, такі, що ігнорують можливості будь-яких конфліктів, а, отже, і необхідність їх розв'язання. Західні дослідники вважа­ють важливою характеристикою цього політичного режиму обмежений плюралізм.

Слід розрізняти авторитаризм і тоталітаризм. На відміну від останнього авторитаризму властиві певні елементи демок­ратизму, зокрема, автономія особистості і суспільства в непо-літичних сферах.

Пом'якшеними варіантами авторитаризму є конституційні форми влади, за яких формально допускається поділ влади, багатопартійність, відмова від тотального контролю над суспіль­ством, обмежені вибори парламенту при домінуванні виконав­чої влади.

Авторитарні політичні режими найбільш поширені в історії людства. Найвідомішими його формами є:

♦ військовий режим, що має кілька різновидів (військово-диктаторський, військово-демократичний, військового державного перевороту, авторитарний преторіанізм, що базується на насиллі найманих військ);

♦ монархічний режим (абсолютна монархія, дуалістична монархія); теократичний режим, що відзначається пріори­тетною владною роллю релігійних діячів;

♦ персоніфікований режим (персональна тиранія, в якій вла­да належить вождю й спирається, передусім, на поліцію; матримоніальна тиранія, де влада впродовж тривалих років передається спадково).

Починаючи з 60-х pp. XX ст., у багатьох країнах світу вста­новлювався військовий режим так званного "нового" або "м'я­кого" авторитаризму. Його головною метою було не тільки ут­ворення "нової держави", а й реалізація серйозних економічних реформ, які б забезпечили вихід держави посттоталітарного

періоду з економічної прірви й подальше еволюційне перерос­тання авторитарного суспільства в демократичне. Приклад тому: Іспанія, Південна Корея, Аргентина, Чілі, держави Східної Європи. Така популярність авторитаризму продиктована його достоїнствами, особливо в екстремальних ситуаціях: здатністю забезпечити суспільний порядок, швидко здійснити реоргані­зацію суспільних структур, сконцентрувати зусилля на вирі­шенні певних питань. Все це надає привабливості авторитариз­му й спонукає владні структури до застосування його методів як досить ефективного засобу проведення радикальних реформ.

Дата добавления: 2015-06-29