Цитата

Особливим різновидом чужого мовлення є цитати, що можуть супроводжуватись словами автора або ж ужива­тись без них.

Цитата (лат. сіtаге – приводити, викликати, проголошувати) – дослівне відтворення фрагмента іншого тексту зі збереженням усіх його граматичних та стилістичних особливостей для підтвердження або ілюстрації тієї чи іншої думки.

Цитати вводять у текст для підтвердження думки ав­тора авторитетним джерелом. Цитати з іншомовних дже­рел можна наводити як мовою оригіналу, так і в перекла­ді. Розділові знаки при цитуванні здебільшого такі ж, як і в конструкціях з прямою мовою, напр.:

Так, наприклад, О.М. Гвоздєв вважав, що «іменник має категорії роду, від­мінка, числа, конкретності, речовинності, збірності, абс­трактності, живого, неживого, суб’єктивної оцінки» (І. Кучеренко);

«Стилістика розповіді в Романа Федоріва ніколи не буває проста. Ряд суто реалістичний межує з фантастичним, звичайні побутові сце­ни переткані легендами, казками, спокійний (аж до буденності) опис зненацька вибухає складною метафорою, несподіваним порівнянням, барвистим епітетом, високий трагізм переплітається з іронією, з нестримним сміхом народного дотепу, жарту, коломийки», – так за­хоплено відгукувався Павло Загребельний про манеру письма Романа Федоріва.

Цитати, як і пряма мова, беруться в лапки. Цитування буває кількох різновидів.

1. Цитата може наводитися у вигляді прямої мови зі словами автора. Розділові знаки при ній ставляться так само, як і при прямій мові. На­приклад:

Михайло Коцюбинський в автобіографічному листі 1902 року ко­ротко й виразно означив джерело, з якого певною мірою зачиналася і його власна творчість: «Найбільше враження зробив на мене Марко Во­вчок, а потім Шевченко».

2. Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуск позначається крапками. Крапки ставляться: перед цитатою, щоб показати, що цитата наводиться не з початку речення; всередині цитати, коли пропущено частину тексту; після цитати, коли цитоване речення наводиться не до кінця. Наприклад:

Заслуговує щодо цього важливий висновок, згідно з яким «... з утратою лексико-граматичними засобами основної ролі при передачі модального відношення, смислорозрізнювальна роль інтонації підвищується» (журн.).

3. Цитата може доповнювати авторське речення, бути його складо­вою частиною. Пунктуаційні знаки ставляться так, як і при прямій мові. Цитата береться в лапки і починається з малої літери. Наприклад:

Вірджинія Вулф, котра пильно вивчила аналогічну проблему в англійській літературі, дійшла до висновку, що «історія чоловічої опозиції до жіно­чої емансипації, можливо, цікавіша за історію самої емансипації» (С. Павличко);

У своїх сонетах Рильський часто висловлював «пейза­жем те, для чого слів нема людських» (Д. Павличко).

4. Віршова цитата, якщо вона записана у вигляді строфи, в лапки не береться. Наприклад:

Характерно, що в розділі політичної лірики І. Франко не уникає ві­дображення особистих, навіть інтимних переживань. Він підкреслював:

Моя-бо й народна неволя – то мати

Тих скорботних дум (П. Колесник).

5. Вказівка на джерело, яка стоїть безпосередньо після цитати, бе­реться в дужки, і після другої дужки ставиться крапка. Наприклад:

«Головною підвалиною індоєвропеїзму було уявлення про прамову і пранарод. Вивчення мов кожної сім’ї приводило до переконання, що вони походять із спільної прамови. Це пояснювало процес утворення кожного народу як наслідку розпаду єдиного пранароду. Але тут й виявилася го­ловна похибка індоєвропеїзму - ототожнення процесу походження мов і походження народів, що, зрештою, завело теорію у безвихідь» (Брайчевський Михайло. Вічна проблема // Всесвіт. - 1989. - № 5. - С. 173).

Важливою рисою характеру козаків (що свого часу загалом являло собою характерну рису всієї народності), як відзначав Д. Яворницький, «була висока любов їхня до особистої свободи, за якою вони надавали перевагу лютій смерті, ніж ганебному рабству» [10, 168].

Якщо вказівка на джерело стоїть у наступному рядку після цитати, то після цитати ставиться крапка, а покликання береться в дужки, після яких розділові знаки не ставляться. Наприклад:

«У всякого своя доля і свій шлях широкий».

(Т. Шевченко)

«Чорне море не всміхнеться, дід Дніпро зрадіє, ще у нашій Україні доленька наспіє».

(П. Чубинський)

6. Епіграф, що є різновидом цитати, у лапки не береться. Вказівка на джерело пишеться під епіграфом праворуч без дужок, і крапка після неї не ставиться. Наприклад:

Розумні люди говорять тому, що їм є що сказати; а дурні тому, що їм хочеться щось сказати

Платон

Дата добавления: 2015-07-02