Тема XV

Тест

1.Ініціатором заснування у Львові Товариства ім. Т. Шевченка був:

а) О Кониський.; б) М.Грушевський;

в) І. Франко; г) Ф.Вовк.

2. Перше книжкове видавництво на Україні мало назву:

а) Українська Видавнича Спілка; б) Українське товариське видавництво; в) Книжкова Спілка; г) Київська Старина.

УКРАЇНСЬКА ШКОЛА Й ПЕДАГОГІКА початку XX століття

1. Система освіти в Україні на початку XX століття.

2. Освітньо-педагогічні погляди І. Франка.

3. Педагогічні ідеї Л. Українки.

4. Освітня й педагогічна діяльність Т. Лубенця.

Література: [1, 2, 5, 7, 14, 16, 22]

Ключові слова: мережа «Просвіт», часопис «Літературно-Науковий Вісник», підручник «Древня історія східних народів», «Общеполезный задачник», український «Буквар» Т. Лубенця.

1.Система освіти в Україні на початку ХХ століття

З історичних джерел відомо, що в 1905 р. на території України з'явилась мережа «Просвіт ». Перше таке громадське культурно-освітнє товариство з'явилося у Львові ще у 1898 р. Вже за кілька років «Просвіти » були заснувані у Києві, Одесі, Катеринославі, Житомирі, Миколаєві та інших містах [1, 14, 16, 22, 23].

«Просвіти» ставили перед собою багато навчально-виховних завдань, серед яких головне — загальноосвітня діяльність серед населення.

Основними завданнями діяльності «Просвіт » були визначені:

а) розгортання мережі початкових шкіл;

б) післяпочаткова освіта для тих, хто закінчив українську школу, та тих, хто отримав початкову освіту в інших навчальних закладах;

в) загальноосвітня діяльність серед населення, а саме:

— ознайомлення з історією та культурою України;

— виховання патріотизму, формування українського виховного ідеалу;

— налагодження видавничої справи, опікування засобами масової інформації, бібліотеками; соціально-педагогічна, театрально-видовищна діяльність.

Для поширення своїх педагогічних ідей «Просвіти » провели у Києві курси народних вчителів (1906), де було прийнято резолюцію про українську школу.

Курс народної школи повинен бути розширений до шести років (до цього, як правило, народна школа проводила одно -, трирічний курс навчання). Навчання необхідно проводити рідною мовою. Державна мова (тобто російська) має вивчатися в старших класах як один з предметів навчання.

Товариства «Просвіта» проводили свою діяльність залежно від об'єктивних та суб'єктивних умов існування. Вони відрізнялися за структурою, формами роботи, типом управління; різними були навіть назви.

Діяльність «Просвіт » була нерозривно пов'язана з українознавчими процесами в середовищі духовенства, частина якого активно відстоювала право українського народу вивчати біблійні тексти та молитви українською мовою.

2. Освітньо-педагогічні ідеї І. Франка

Іван Франко боровся за дійсно народну, по-справжньому демократичну й гуманістичну, відповідну інтересам народу освіту. Основний недолік освітньо-виховної системи того часу він убачав у тому, що молодь, закінчуючи школу, нездатна до праці. Деяких він називав «слугами теперішнього несправедливого ладу, п'явками народними». Разом з гнівним осудом він неодноразово чітко формулював свої погляди на мету й завдання народної освіти: піднести народ на таку височінь, на яку підносить людину сучасна наука, озброїти широкі маси народу всіма здобутками людської думки.

Одне з основних завдань щодо спрямування освітньо-виховного процесу І. Франко вбачав у тому, щоб оволодіння науковими знаннями здійснювалось паралельно з розвитком тіла в процесі фізичної праці. Він вважав, що не треба поєднувати виховання з будь-якими релігійними, моральними чи суспільними забобонами. Виховання всебічно розвиненого покоління можливе лише завдяки боротьбі з реальними життєвими труднощами. Треба вчити дітей мислити, проявляти активність, боротись за кращу долю.

У творі «Чого хоче галицька робітнича громада?» І. Франко розкрив основні положення щодо напрямків робітничого руху в освітянських справах, а саме:

-громадський характер навчання і виховання підростаючого покоління;

-освіта для всього народу;

-всебічний розвиток усіх здібностей учнів;

-відокремлення школи від церкви.

Широка, всебічна, звільнена від усяких забобонів, глибоко народна, національна за формою і одночасно загальнолюдська гуманна школа — таким є освітній ідеал І. Франка.

У поглядах І. Франка на освіту значне місце займали його роздуми про початкову (народну) школу. Блискуче використовуючи статистичний матеріал, І. Франко показав мізерність кількості народних шкіл в Галичині. В своїх роботах він відмічав, що ці школи дають не справжні знання, а лише «хвостики», «обрізки» знань, а іноді й зовсім одне «лушпиння», перетворюючи учня в машину, яка «бубнить регулярно... задані уроки», тоді як насправді школи повинні давати учням широкі знання про навколишній світ, його природу, суспільство й саму людину, забезпечувати розумовий розвиток, навчати дітей мислити, прищеплювати їм високі моральні, естетичні і трудові якості.

Свої думки про середню й вищу освіту І. Франко висловив у деяких спеціальних статтях (напр., «Середні школи в Галичині»). Зокрема,він бачив призначення шкіл в підготовці інтелігенції: з цих шкіл мають виходити ті, «що згодом стануть духовними провідниками народу». Тому ці школи заслуговують значно більшої уваги, ніж їм приділяється. Також він виступав проти однобічного класицизму, формалізму й схоластики, закликав перебудувати ці заклади відповідно до сучасних потреб, щоб вони «не були позорищем цілого образованого світу» [5, 22].

У змісті середньої освіти великого значення І. Франко надавав рідній мові й літературі. Цьому питанню спеціально присвячена його велика змістовна стаття «Кінечність реформи навчання української літератури в наших середніх школах». Мету навчання рідної мови він визначає як ознайомлення учнів з живою народною мовою. Щодо літератури, то він вимагав від учителів критичного аналізу творів, уміння показати учням зв'язок їх з життям, їх суспільну вартість, прищепити інтерес до читання.

І. Франко наполягав на необхідності реформи середніх і вищих навчальних закладів, щоб, вони враховували дійсні умови народного життя. І. Франко глибоко усвідомлював вирішальну роль вчителя у початковій, середній та вищій школах і вимагав негайних змін у стані освіти.

Значне місце в просвітницькій та науковій діяльності І. Франка займала співпраця з М.С. Грушевським: у НТШ, у редакції часопису «Літературно-Науковий Вісник» (І.Франко був фактичним редактором першого періоду існування ЛНВ), у лавах Національно-демократичної Партії. Спільна діяльність на теренах Західної України цих двох найвизначніших учених та ідеологів стала основою всеукраїнського єднання.

3. Педагогічні ідеї Л. Українки

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка) (1871—1913) — видатна українська поетеса, громадська діячка. Народилася у Новоград-Волинському. Леся Українка була не тільки талановитим поетом, а також великим драматургом, прозаїком, перекладачем, публіцистом. В питаннях освіти вона цікавилась напрямками діяльності українських буржуазних націоналістів щодо організації шкіл для народу.

У нарисі «Школа» вона виступала проти злочинної політики царизму, що була спрямована на обмеження бюджетних асигнувань для народних шкіл, на пригноблення вчителів та учнів.

З раннього дитинства Л. Українка цікавилась питаннями освіти і культури. У 19 років вона написала для своїх молодших сестер цікавий підручник «Древня історія східних народів», що був надрукований після смерті поетеси у 1918 році.

Велику увагу у своїх публіцистичних творах приділяла Л. Українка розгляду ролі вчителя в народній школі. Про ідеал вчителя вона писала в листах до А.С. Макарової: «Уже одно то, что в школе есть человек неплохой, не черствая педантка, и притом честная, есть большая польза для детей».

Мету сімейного виховання Л. Українка вбачала у формуванні особистості громадянина-борця. В оповіданні «Помилка» письменниця приходить до висновку, що досягти цієї цілі можливо, тільки розвиваючи природні здібності дитини [22].

Л. Українка також займалася питанням освіти дорослих, наполягаючи на організації колективних читань для народу. З цією метою вона склала каталог видань для проведення змістовної роботи.

Л.Українка померла в 1913р. в м. Сурамі; похована в Києві.

В історії залишилась Л.Українка як дочка свого народу, борець за нове життя, українська поетеса, талановита письменниця, велика патріотка, що мріяла покращити становище народу.

4. Освітня й педагогічна діяльність Т. Лубенця

Лубенець Тимофій Григорович (1855—1936) — видатний педагог, послідовник К. Ушинського в Україні, громадський діяч. Народився в місті Кролевці. Багато зробив для розвитку освіти в Україні, Герой Праці.

Півстоліття педагог самовіддано працював в системі освіти. Він розпочав свою вчительську діяльність ще 18-річним юнаком в с. Вороньки на Чернігівщині. На ранніх етапах своєї педагогічної діяльності зарекомендував себе як автор шкільних підручників. Він включав до їх змісту матеріал про життя селян та селянський побут. У 1878 році Т. Лубенець був звільнений з роботи за написання підручника «Общеполезный задачник», кожна задача якого містила відомості з життя і тим самим пов'язувала арифметику з практикою.

У 1881 році Т. Лубенець витримав іспити за курс Білогородського учительського інституту Харківського учбового округу, з 1883 року працював викладачем підготовчого класу Київської першої гімназії. Близько дванадцяти років працював директором народних училищ Київської губернії.

Багато і плідно працював Т. Лубенець у галузі теорії педагогіки. Його педагогічні праці присвячені питанням дошкільного виховання, початкового навчання, освіти дорослих. Особливу увагу він приділяв зв'язку навчання з життям. Протягом своєї педагогічної діяльності він видав десятки підручників, методичних посібників і книжок з різних питань навчання і виховання. Серед них — основна праця «Педагогические беседы», дослідження «О наглядном преподавании», книга для читання в початковій школі «Зернышко» в чотирьох частинах, що витримала більш як десять видань, методичний посібник для навчання арифметики у недільних школах і класах для дорослих «Арифметические задачи» і «Методика арифметики». В цих та інших роботах автор виступав за впровадження в практику навчання і виховання демократичних і гуманістичних принципів педагогіки.

Чимало зусиль доклав Т. Лубенець для запровадження в школах України навчання рідною мовою, яку він вважав засобом утвердження принципу народності в українській педагогіці. У 1883 році під псевдонімом Норець вийшов український буквар Т. Лубенця «Граматика», в якому було вміщено багато фольклорних творів. Того ж року під псевдонімом Т. Хуторного вийшла його «Читанка». Обидва підручники були створені на народній основі.

Педагог вважав, що українську мову треба вивчати за народними творами, які є мудрими, повчальними, мають мелодійну, багату, яскраву мову. Навіть з точки зору методики він вбачав у народних казках, приказках і прислів'ях раціональну основу, наголошуючи, що народну мудрість варто використовувати якнайповніше.

Незважаючи на очевидні переваги такого типу підручників, які запропонував Т. Лубенець, навчатися за ними в народних школах міністерство забороняло.

В пореволюційний період Т. Лубенець продовжував створювати підручники для початкової школи («Буквар», чотири «Читанки»), книги і посібники для нової трудової школи, займався ліквідацією неписьменності, читав лекції вчителям, виступав з статтями в газетах і журналах, де відстоював свої думки про зв'язок школи з життям, пріоритетний розвиток розумових здібностей і моральних якостей учнів, виступав проти надання школі вузькопрактичного, утилітарного характеру [17, 23].

Творчі завдання і реферати

1. Аналіз шкільних підручників Т. Лубенця.

2. Діяльність громадських просвітницьких товариств (1900-1917).

Питання для роздумів і проблемні запитання

1. Чому вчать дітей казки (за І. Франком)?

2. Хто є автором «Педагогічних бесід»?

3. У чому полягала демократизація освітніх процесів після 1905 року?

Дата добавления: 2015-06-28