Порівняння програм педагогічної освіти у провідних країнах світу

У деяких країнах, перш за все в США, Англії, Японії, важливим при диференціації є тестування здібностей учнів. У тестометрії вибачать корисний спосіб дослідження рівня розвитку учнів.

Прихильники демократизації школи відкидають біотермініствеькі тлумачення тестометрії. Так, шкільні ідеологи Лейбористської партії Великої Британії засудили спроби видавати тестування за критерій оцінки здібностей, бачивши в ньому, перш за все, спосіб отримання інформації про рівень розвитку здібностей школяра.

Прихильники демократизації застосовують тести як критерій результатів навчання. Саме так, наприклад, їх використовували в Інституті здоров'я (Франція) в 70-х роках, експериментатори за допомогою тестів порівнювали шкільні успіхи дітей до і після того, як ті потрапляли в нову родину, де умови навчання значно відрізнялися від попередніх, передбачалося, якщо розумовий розвиток людини обумовлений лише генетичне, то у приймаків не буде принципових змін в шкільних результатах. Тестування на початку і в кінці експерименту простувало подібну гіпотезу.

Протягом 50—90-х рр. у провідних країнах пройшла хвиля реформ, внаслідок чого змінилися системи загальної освіти. У багатьох країнах збільшилися терміни обов'язкової безкоштовної освіти, діє проміжний ступінь між початковою і повною середньою школою.

Після отримання початкової та неповної середньої освіти учні розподіляються за трьома основними навчальними потоками: повна загальноосвітня школа, яка орієнтує на теоретичну підготовку і по­дальше навчання в університеті; середня школа, яка готує до навчання в технічному ВНЗ; професійні навчальні заклади.

Для шкільних систем характерні приватні навчальні заклади. Вони, як правило, платні. Деякі — коштовні та привілейовані (англійські «публічні школи», американські незалежні школи, російська школа «Прем'єр» та ін.).

Кількість учнів в приватних середніх школах в першій половині 90-х років складала від загальної кількості учнів: в США — 11%, Великої Британії — 6%, Германії— 10%, Франції— 5%, Японії — 28%.

Кількість приватних шкіл в більшості великих країн залишається стабільною продовж століття. Виняток становили Росія та Японія.

У Росії система приватних шкіл стала відроджуватися на початку 90-х років XX століття, після відходу від політики зміцнення приватної ініціативи у всіх сферах суспільного життя. У 1994/95 навчальному році в Російській Федерації налічувалося близько 450 недер­жавних початкових і середніх шкіл. У них навчалося близько 40 тис. школярів, що склало близько 0,1 % від загальної кількості.

В Японії після другої світової війни різко скоротилася кількість приватних початкових і неповних середніх шкіл. Це було викликано безкоштовним навчанням у відповідних суспільних навчальних закладах і перевагою батьків платити за навчання в приватних старших середніх школах, сподіваючись на те, що вони краще підготуються до вступу до університету.

Державна політика відносно приватних шкіл в різних країнах базується на різних принципах. У Великій Британії, Росії, Японії влада приділяє їм менше уваги, ніж суспільним навчальним закладам, що виражається, перш за все, в перевагах при фінансуванні державних навчальних закладів. У США і Франції при субсидувавши приватні і суспільні школи користуються рівними правами.

Співіснування приватних і суспільних навчальних закладів тісно пов'язане з світськістю навчання, відокремленим школи від церкви. Якщо в Японії і Росії приватні школи створюються переважно світськими особами і компаніями, то на Заході більшість приватних шкіл належать релігійним установам.

У багатьох провідних країнах світу суспільні навчальні заклади відокремлені від церкви і релігії (США, Франція, Японія, Росія). У цих країнах релігійне навчання — приватна справа громадян. А в

Англії і Німеччині релігія включена в стандартні програми загальної освіти.

Церква і держава в шкільному питанні відмовляються від конфронтації або міцного союзу і переходять до лояльної співпраці. Прикладом примирення держави і церкви в шкільному питанні є Франція.

У Франції не раз відбувалися соціальні конфлікти, в основі яких був антагонізм світської суспільної школи і приватних навчальних закладів, що знаходилися під контролем католицької церкви. Поступово, проте, світська держава і церква зближувалися в питаннях освіти. З 50-х років фінансування приватних шкіл із загальнодержавного і муніципальних бюджетів стало офіційною політикою.

Системи професійно-технічної освіти перетворюються з другорядної у вагомий компонент освіти. Про це свідчить, наприклад, діяльність Особливої комісії Європейського економічного співтовариства. Комісія проводить єдину політику уніфікації програм, номенклатури професій, кваліфікаційних розрядів для учнів професійно-технічних закладів.

З 1986 р. у Західній Європі встановлені стандартні кваліфікаційні вимоги при навчанні багатьом спеціальностям.

Зміни в системі професійно-технічної освіти викликані декількома чинниками. Переосмислюються цінності, підвищення кваліфікації розглядається як необхідний компонент еволюції економіки. Збагачується спектр інтересів, які існують поза межами професії. Розширюються професійні інтереси жінок. Важливу роль відіграють і техніко-економічні чинники: динамічність технологічної революції, зменшення чисельності працівників, зайнятих на виробництві, і збільшення кількості у сфері обслуговування; інтернаціоналізація економічного життя. Тому необхідно давати додаткову до професії кваліфікацію. Це означає, що при підготовці робітників відходять від вузькоспеціалізованого навчання, максимально наближаючись до структуризації такої кваліфікації, яка охоплює багато сфер застосування,

У деяких країнах (Німеччина, Франція) складається так звана дуальна система професійної освіти, при якій організовується навчання паралельно в навчальному закладі і в майстернях різних підприємств.

Ефективність професійного навчання залежить від того, наскільки потужнім є зв'язок школи з промисловістю і виробництвом. Школі слід передбачати зміни у виробничому процесі. До організації професійної підготовки повинні залучатися підприємства. Необхідно заохочувати співпрацю між підприємствами і школами.

При реформуванні управління школою необхідно подолати бюрократизацію управлінських структур, що виражається, перш за все, в поступовому розподілі влади, втраті самостійності навчальних закладів. Централізовані скостенілі структури часто виявляються неефективними. Але в деяких випадках доцільно укріплювати центральне управління як координатора шкільної політики.

У цих умовах стало важливим знаходження компромісу між жорсткою централізацією і широкою автономією. У США тому впродовж 80— 90-х років були прийняті акти, що підвищують значущість центральних установ освіти. У Франції, навпаки, все більше повноважень одержують департаментські власті і адміністрація навчальних закладів.

Багатьом країнам вдалося збалансувати співвідношення централізації і децентралізації при управлінні школою. Показовий в цьому

відношенні досвід Бельгії. Система освіти в цій країні, на перший погляд, хаотична. Але це — поверхневе враження. Школа працює, як добре відладжений механізм, деталі якого зістиковані із специфічними соціокультурними, етнічними і політичними умовами. Школа — органічна ланка особливого федерального устрою. У країні існують З рівноправних лінгвістичних групи: 1) фламандська; 2) франкомовна; 3) німецькомовна. Королівство поділене на 3 регіони: Фландрія, Валонія і Брюсель. Регіони мають значні права у сфері освіти. Вони фактично розподіляють засоби, що виділяються на школу. В уряді три міністри освіти, які репрезентують інтереси етнічних груп, світських шкіл і шкіл, що заходяться під контролем церкви (перш за все католицької"). Повноваження розподілені між центральною і регіональною владою. Так, міністерства контролюють обов'язковість навчання, стандартність типів навчальних закладів, кількість учнів у класі, відають видачею дипломів про освіту, виплатою заробітної платні і т.д. Регіони відповідають за навчання рідній мові, професійну і безперервну освіту, спорт та ін.

Майже у всіх провідних країнах світу школа— пріоритетний об'єкт фінансування. На початку 90-х років витрати на освіту в загальній сумі витрат складали: у США, Англії, Японії — близько 14%, в Німеччині, Франції — близько 10%. Шкільні асигнування в цих країнах в 80-х роках збільшувались швидше, ніж в цілому національний прибуток.

У Росії, не дивлячись на те, що Законом про освіту (1992) передбачалося, що витрати на освіту повинні щорічно складати не менше 10% національного доходу, вони складали в 1992 р. - 6%, 1993 р.— 5,8%, 1994 р.— близько 3% національного доходу. Це набагато менше, ніж в інших індустріальне розвинених країнах. Цих коштів явно недостатньо для того, щоб покривати потреби школи.

У США навчання всуспільних школах є безкоштовним, алейне обов'язковим до 16 років. В приватних навчальних закладах навчання платне. З 6 до 12 років діти вчаться в початковій (елементарній) школі. У програмі початкового навчання наявна англійська мова, література, математика, природознавство, трудове навчання, цикл естетичної освіти (музика, малювання, спів, творення), спорт і фізичне виховання.

Середня школа (коледж середньої освіти) найчастіше складається з двох ланок: молодша і старша школи. Молодша середня школа (юніор хай скул 7-9 класи): третина навчального часу використовується на засвоєння загальної для всіх програми; решта занять — предмети за вибором (елективні). Старша середня школа (сеніор хай скул 10-12 класи) пропонує обов'язковий набір з 5 навчальних предметів і різноманітних навчальних профілів академічної і практичної спрямованості.

Головний спосіб оцінки і контролю знань — тести. У тестах складають питання і варіанти відповідей, один з яких вірний. Частіше стали застосовувати тести, де є питання, але немає відповіді.

При оцінці і контролі використовують кредит — стандартну одиницю вимірювання обсягу знань відповідно до кількості витраченого на їх засвоєння часу. Для отримання атестату про закінчення старшої середньої школи найчастіше потрібно мати 16 кредитів, половина з яких враховується за програмами обов'язкових навчальних дисциплін. Крім того, в середніх школах навчальний рік поділяється на 2 —3 періоди, в кінці яких виставляються оцінки за 5 - бальною або 100 - бальною системою: А (93—100) — відмінно; В (85-92)— вище за середнє; С (75-84) — задовільно; Д (65-74) — погано; Е5(0-64) — не зараховується. У старшокласників робочий день досить напружений: з 8.30 до 16.00 годин, 5 днів на тиждень. У середині дня — перерва на відпо­чинок і обід.

Професійне навчання здійснюється в середніх школах, регіональних професійних центрах (утворюються за допомогою кооперації декількох середніх навчальних закладів) і в центрів професійних навичок. Учні набувають різних спеціальностей на рівні кваліфікованого робітника. Масштаби професійно-технічного навчання вельми значні. За звичай учням пропонують не менше 2-3 курсів професій­ного навчання. У деяких школах— 6 курсів. Не менше двох третин учнів середньої школи навчаються принаймні за однією програмою професійної підготовки.

В організації трудового і професійного навчання беруть активну участь бізнесмени. При Міністерстві освіти в 80-х роках було створене спеціальне управління, покликане налагоджувати контакти шкіл з корпораціями. Тоді ж було запропоновано декілька програм: «Партнерство у сфері освіти», «Усиновлення школи» тощо, які повинні були забезпечити такі контакти. Згідно цим програмам, бізнесмени посилають фахівців у навчальні заклади як викладачів, надають фінансову та іншу підтримку, необхідну для навчання. Так зробили, наприклад, великі компанії («Тексас інстрамент», «Кайзер кемікал», «Блу корпорейшн» тощо). У 1985-1986 рр. більше 140 фірм Чикаго матеріально забезпечили заняття за програмами трудового і професійного навчання 90 початкових і 55 середніх шкіл. У 80-90-х роках декілька компаній субсидували програму «Ділові хлоп'ята», згідно якої учні початкових і середніх шкіл деяких округів могли відвідувати після занять факультатив, де навчалися основ бізнесу: маркетингу, плануванню, бухгалтерському обліку. Після закінчення курсу кожен міг відкрити власну справу, одержавши позику до 1 тис. доларів.

Країна поділена на шкільні округи: 15,5 тис. в 50 штатах. В основному вони порівняно невеликі (до 50 тис. учнів), іноді дуже величезні. Наприклад, в Нью-Йорку налічується до 1 млн. учнів. Більшість місць в окружних комітетах за освітою займають делегати ній батьків. Решту членів делегують вчителі та адміністрація окремих шкіл. При управлінні шкільною справою розділені повноважень конгресу, федеральної адміністрації, штатів, округів і окремих навчальних установ. Це розділення приводить до високого ступеня децентралізації управління.

Ідея місцевого самоврядування школи розглядається як істотно важлива для нації. На практиці це означає, що комітети окремих штатів розробляють регіональну шкільну політику, встановлюють обов'язкові стандарти навчальних програм, розподіляють асигнування між округами, визначають кваліфікаційні вимоги для викладачів, забезпечують матеріально-технічним оснащенням школи. Таким чином, основні питання знаходяться в компетенції штатів. На рубежі 80—90-х років робилися спроби передати деякі права штатів округам і навчальним закладам.

Супротивники централізації добивалися в конгресі в 1981 р. ліквідації Міністерства освіти, передачі його функцій і можливостей у ведення штатів. Відповідний законопроект, проте, не пройшов із-за опозиції прихильників збереження ролі центру при управлінні школою. Такі прихильники є і на місцях, серед батьків, які часто скаржаться на свавілля адміністрації окремих шкіл.

В результаті Міністерство освіти не тільки залишило за собою загальне керівництво шкільною травою, але і дещо збільшило масштаби свого впливу. Це відбилося, перш за все, в поступовому збільшенні частки Вашингтона у фінансуванні шкільної справи впродовж 70-80-х років з 1% до 10%.

У Великій Британії діє система безкоштовної загальної освіти для всіх дітей, незалежно від соціального стану національного похо­дження. Існують школи муніципальні і приватні. Навчання по-перше безкоштовне. Приватні навчальні заклади платні.

Система обов'язкової освіти охоплює дітей і підлітків з 5 до 16 років. Тривалість навчального року - 38 тижнів. Рік роздільний на триместри, які перемежаються канікулами: літні (6 тижнів), різдвяні і пасхальні (2-3 тижні). У середині триместрів передбачена тижнева перерва. Навчальний тиждень 5-денний. Навчальний день триває з 9.00 до 15 годин ЗО хвилин з перервою на обід і ранкову молитву. Передбачено мінімальну кількість академічних годин на тиждень. Школи в змозі на свій розсуд збільшувати навчальне тижневе наван­таження.

Відповідно до Акту про реформу освіти (1988) період обов'язкової освіти підрозділений на чотири «ключові стадії»: з 5 до 7 років, з 7 до 11 років, з 11 до 14 років, з 14 до 16 років.

Початкова освіта охоплює перші дві стадії. Діти групуються за віковими класами. Всі предмети викладає один вчитель. Урок триває від 15 до 45 хвилин. Після закінчення навчання діти не складають іс­пити і не одержують свідоцтв про закінчення навчального закладу. У початковій школі основний час присвячений вивченню англійської мови (40% навчального часу), 15% охоплює фізичне виховання, близько 12% — ручна праця і мистецтво, решта годин розподілена між уроками арифметики, історії, географії, природознавства і релігії.

Середня освіта представлена, перш за все, об'єднаною школою для 11-15 річних і наступними за ними граматичною і сучасною школами для 15—18 річних учнів.

Термін навчання у загальноосвітній школі — 13 років. Обов'язкові 11 років навчання, після досягнення 14 років підлітки мають право вступати до професійних шкіл. Після 16 років вони мають право продовжувати освіту або йти працювати. До цього часу вони можуть одержати сертифікат про освіту звичайного рівня. Після 13 років успішного навчання отримують сертифікат підвищеного рівна. Учні розподіляються за віковими класами.

При оцінюванні знань систематично використовують тест. Так, наприклад, тести для початкової школи з варіантами відповідей.

Тест 1-й: на малюнку зображені 5 різноманітне градуйованих кутів; треба відзначити найгостріший кут.

Тест 2-й: зображена діаграма у вигляді кола, розділеного на 4 нерівних сектори. Діаграма відображає результати опитування про перевагу каналів телебачення. З декількох варіантів відповіді на питання, скільки жителів віддали перевагу 4-у каналу, треба вибрати вірну відповідь.

Контроль за результатами навчання включає 3 рівнозначних елементи: перевірку, облік, діагностику. Контроль орієнтований на стандартні знання, навички, уміння. Відповідно до стандартів виділяються 3 рівні досягнень школяра: 1) запам'ятовування; 2) уміння користуватися знаннями в нештатній ситуації; 3) застосування знань і умінь в реальному житті.

У Німеччині співіснують школи суспільні й приватні. Держава гарантує безкоштовне обов'язкове 9-річне навчання в суспільних навчальних закладах. Система освіти вище за початкову має таку структуру: основна школа, реальне училище, гімназія. Навчання починається з 6 років в єдиній початковій школі (1—4 класи), а потім продовжується в одному з вказаних типів шкіл, які розрізняються за ціля­ми, призначенням, рівнем загальної освіти. В основній школі (5— 10 класи), де навчається до 50% підлітків відповідного віку, є можливість придбати неповну загальну, а надалі — професійну освіту. У реальному училищі (5—10 або 7-10 класи) дається неповна загальна освіта професійно-практичної спрямованості; вивчаються фізика, хімія, біологія, іноземні мови та інші академічні дисципліни. Випускники реального училища отримують право поступати в середні, а потім у вищі професійно-технічні навчальні заклади. Гімназія (5-13 або 7-13 класи) дає повну середню освіту і право вступу до ВНЗ університетського типу. Обов'язковими навчальними дисциплінами в гімназії є німецька мова і література, історія, географія, математика, біологія, фізичне виховання, музика, релігія. Залежно від профілю гімназії пропонуються варіанти навчальних програм.

При оцінюванні знань в середніх навчальних закладах поширена шестирівнева шкала оцінок, кожній з яких відповідає сума балів з урахуванням тенденції оцінки: відмінно (1) = 15-14-13 балів; добре (2) = 12—11- балів; задовільно (3) = 9—8—7 балів; нижче за задовільне (4) = 6-5-4 балів; слабо (5) = 3-2-бал; незадовільно (0) = 0 балів.

Дата добавления: 2015-06-28