Вольнодумствує в шинку

Возлюбленику муз і грацій

Вози в далекую дорогу

Возвисили б свій божий глас

Возвеличу малих отих рабів німих!

«Воскресну нині! Ради іх, Людей закованих моїх, Убогих, нищих... Возвеличу Малих отих рабов німих!

Я на сторожі коло їх Поставлю слово».

Подражаніє 11 псалму

Микола Томенко, відтворюючи образ своєї матері, не вдається до ексрпментування мертвотною метафорикою – досить того, що колім» шіа система зробила нечуваний у світі експеримент над «німими ра- бами», висмоктуючи із них останні сили. Засенко П. Доля у квадраті колгоспного поля // Літературна Україна. – 1997, 15 лютого.

— Щерб. 2001, 63.

Старенька сестро Аполлона, Якби ви часом хоч на час Придибали-таки до нас, як бувало во дні они, Возвисили б свій божий глас До оди пишно-чепурної, Та заходилися б обоє Царів абощо воспівать.

Царі

Холодний, байдужий і лицемірний світ. У цьому фарисейському світі – в розгулі насильства і недобра – не знайшлося жодної держави, яка б возвисила свій гнівний глас на захист Чечні! Колесник С. Чечня стікає кров’ю, а світ мовчить! // Літературна Україна. – 1994, 29 грудня.

— Щерб. 2001, 64.

Чи не покинуть нам, небого, Моя сусідонько убога, Вірші нікчемні віршувать Та заходиться риштувать Вози в далекую дорогу, 64

На той світ, друже мій, до Бога, Почимчикуєм спочивать.

«Чи не покинуть нам, небого...»

Сьогодні

чотирнадцяте, февраль... На Україну! Що до неї кличе, Старий і сивий чоловіче? – Пора ладнати воза і тягти До пристані, яку нагледів ти На канівському березі. Лубківський Р. Погляд вічності. – К., 1990.

— Щерб. 2001, 64–65.

Возлюбленику муз і грацій,

Ждучи тебе, я тихо плачу І думу скорбную мою Твоїй душі передаю.

Неофіти

Не можуть похвалитися «улюбленцями муз і грацій» у своїх списі лише двоє з п’яти (за даними соціологічних опитувань) лідерів виборч гонки – Народно-демократична партія та Блок соціалістів і «селян». Стріха М. «Музи» і «грації» в черзі за депутатськими мандатами // Українське слово. – 1998, 26 лютого.

— Щерб. 2001, 65–66.

І досі нудно, як згадаю ІЬтичеський с часами дом; Село обідране кругом; І шапочку мужик знімає, Як флаг побачить. Значить, пан У себе з причетом гуляють. Оцей годований кабан! Оце ледащо. Щирий пан, Потомок гетьмана дурного, І презавзятий патріот; Та й християнин ще до того. У Київ їздить всякий год, У свиті ходить меж панами, І п’є горілку з мужиками, І вольнодумствує в шинку. Отут він ввесь, хоч надрюкуй. Та ще в селі своїм дівчаток Перебирає. Та спроста Таки своїх байстрят з десяток У год подержить до хреста. Та й тілько ж то.

П.С.

…«Український письменник» випустило збірку поезій <Ганни Ігнатенко> «А вода на камені...», до якої ввійшли вірші різних років. Це своєрідний ліричний щоденник, щира сповідь поета про найсокровенніше – красу людських почуттів, роздуми про добро і зло, велич і ницість людського духу. А ще – вболіання за долю стражденної України, яку «провольнодумствували у шинку, проспали, пропили в лиху годину... та й продаєм за безцінь на торжку…». Привітання ювілярці // Літературна Україна. – 1995, 9 березня.

— Щерб. 2001, 66–67.

Дата добавления: 2017-01-14