Все покину, і полину

Все йде, все минає

Всевидящее око

Безбожний царю! Творче зла! Правди гонителю жестокий! Чого накоїв на землі! А ти, всевидящее око! Чи ти дивилося звисока, Як сотнями в кайданах гнали В Сибір невольників святих, 73

Як мордовали, розпинали І вішали?.. А ти не знало? І ти дивилося на них І не осліпло!

Юродивий

Психічно зламаний поет < Василь Атаманюк >, опинившись у безвихідному становищі, плі кає мрію про самогубство... Але й цього не дозволило зробити «всевидящее око»... Однієї ночі, заготувавши для цього все необхідне, він потрапив на очі стражі... Веркалець М.У путах червоної пандори // Самостійна Україна. – 1995, 11 серпня.

Вона < Москва > до них добралася, жорстока І невмолима: схопить – і нема, – Вже зір її всевидящого ока Страшним циклопом стежить за всіма. Гнатюк І. Золотоверхий собор // Літературна Україна. – 1992, 4 червня.

— Щерб. 2001, 74–75.

Все йде, все минає–і краю немає, Куди ж воно ділось? Відкіля взялось? І дурень, і мудрий нічого не знає. Живе... умирає... Одно зацвіло, А друге зав’яло, навіки зав’яло... І листя пожовкле вітри рознесли.

Гкйдамаки

… людина інстинктивно повстає проти уніфо містики, вона прагне до волі, до добробуту і до миру. Тим часом во. кількох осіб заперечує волю мільйонів, і воля притлумлена таким стано речей. Але не забуваймо вікової правди, що «це таки минеться». ЕйзенхауерД. Із промови на відкритті пам’ятника Т.Г.Шевченкові у Вашингтоні 27.06.1964 р. // Літературна Україна. – 1991, 22 серпня.

Все йде, все минає, і краю немає;

Хто вчора був зверху, сьогодні спадає;

Хто вчора сміявся, сьогодні заплаче;

Хто вчора скакав, нині стогне, не скаче;

Хто вчора живий був, гниє нині в труні;

Хто вчора звавсь мудрецем, пішов нині в дурні. Франко І. Нове дзеркало // Твори: У 50-ти т. – К., 1980. – Т. 9. – С. 249.

— Щерб. 2001, 75–76.

Як понесе з України У синєє море Кров вороясу... отойді я І лани і гори – Все покину, і полину До самого Бога Молитися... а до того Я не знаю Бога.

Заповіт

…коли почув про ймовірні угоди, можливість продажу флоту, намагання номенклатури взяти гору на виборах, выдчув, що ідея, за яку я боровся все життя, зависла на волосинці. Отоді н і««я покинув і полинув» на Україну. Кирилюк В. Не дамо загинуть Україні // Літературна Україна. – 1994, 13 січня.

— Щерб. 2001, 76–77.

Все-то те Таки й було наше, Що вони тілько наймали Татарам на пашу Та полякам...

Отаке-то, Зіновію, Олексіїв друже! Тк все оддав приятелям, А їм і байдуже.

Кажуть, бачиш, що все-то те Таки й було наше, Що вони тілько наймали Татарам на пашу Та поляксім... Може й справді!

Нехай і так буде! Так сміються ж з України Стороннії люди!

Великий льох («Стоїть в селі Суботові...»)

Справді, того часу, що його описує Н.Яковенко, наші пани були вже далекі нащадки зрадників, свято переконані, «Що все то те Таки й було наше.

А ми тільки віддавали (кішзі – землянам, земляни – с»«шрам-с лугам і т.д.) ті нашу».

Пысля татарської навали серед боярства на Україні з’явилися, як і им мім. н Мішнсико, численні вихідці з інших народів: «татари і білоруси иммміі! і росіяни, поляки і молдавани, угорці і чехи» – від них уже «ми» їм м «рін> чекати вірности українському народові. Кочержинський Ю., голова українського клубу «Спадщина» // Слово. – 1995,№ 30.

Оскільки промисловість потребує сировини, Московщина ще в XVIII ст. заборонила Україні продавати вовну, льон, коноплі тощо будь-де, крім Московщини. Ясна річ, скуповувала задешево. «Все наше» стосувалося також і робітників (на державних роботах), сплачували за дитину 390 руб., за парубійка – 750 руб., за дорослого – І тисячу руб. Соціалістичний уряд СССР уже просто заганяє до залізничних вагонів робочу силу і везе, куди хоче. Тюремна «промисловість» дає московській «демократії» величезні прибутки. ШтепаП. Московство // Україна. – 1994, № 19–20.

— Щерб. 2001, 77–80.

Дата добавления: 2017-01-14