Далекий шлях, пани-брати, Знаю його, знаю! Аж на серці похолоне» Як його згадаю

Давно те діялось

Грязь Москви

Господом прокляті

Гомоніла Україна

Гомоніла Україна,

Довго гомоніла,

Довго, довго кров степами

Текла-червоніла.

Текла, текла та й висохла.

Степи зеленіють;

Діди лежать, а над ними

Могили синіють.

Та що з того, що високі?

Ніхто їх не знає, Ніхто щиро не заплаче, Ніхто не згадає.

Гайдамаки

Не раз «гомоніла Україна», як писав великий Кобзар, намагаючись |н««і)шати московські кайдани.

Вогненна кров України 1921-го // Українська Газета. – 1997, (і і *н»

— Щерб. 2001, 89–81.

По закону апостола Ви любите брата! Суєслови, лицеміри, Господом прокляті.

Кавказ

Ще вчора, слуги сатани, Би, наче Господом прокляті.

Волали, зрадивши і матір, І Україну: «Розіпни!». ГнатюкІ. Із циклу «Правда-мста» // Літературна Україна. – 1993.11 листоп

— Щерб. 2001, 91–92.

Раби, подножки, грязь Москви,

Варшавське сміття – ваші пани Ясновельможнії гетьмани. Чого ж ви чванитеся, ви! Сини сердешної України! Що добре ходите в ярмі, Ще лучше, як батьки ходили.

І мертвим, і живим, і ненарожденним...

Співголова уже не слухав його. Знервовано схопившись з МІСЦІ міряв кабінет і повторював: «Тй бач, зрадник. Мізки попереверта Вони ще й досі воюють в ім’я неіснуючої імперії. Раби, покидьки, «грязь Москви...». Одурені, скалічені, нещасні психічно травмовані...». Оуен Фред Чарльстон, канадійський письменник українського поход. Роман «Воскреслий із мертвих».

— Щерб. 2001, 92–94.

Давно те діялось. Ще в школі, Таки в учителя-дяка, Гсірненько вкраду п’ятака – Бо я було трохи не голе, Таке убоге – та й куплю Паперу аркуш. І зроблю Маленьку книжечку.

А. О. Козачковському

«Давно те діялось» – Назва кінофільму режисера С.Клименка із серіалу «Заповіт».

Йуним нп –-я й сам не знаю... Давно те діялось, давно, ні» плі ще; спогадаю,? ж \»м м’яті воно.

Щщтті, 1-І.,„і М ІЬлодні // Поезії. – К., 1959. – С. 93.

— Щерб. 2001, 94–95.

А поки – спочину Та тим часом розпитаю Шлях на Московщину. Далекий шлях, пани-брати, Знаю його, знаю! Аж на серці похолоне, Як його згадаю. Попоміряв і я колись – Щоб його не мірять!.. Розказав би про те лихо, Та чи то ж повірять!

Катерина

20 жовтня 1978 року мене привезли до тієї ж самої Сосновки М довської АРСР, у якій 17 років тому починалося моє в’язенське ж тя. Тільки тоді була то велика зона, а тепер через дорогу від неї з’яш лася маленька в’язниця. Йдучи в прокляте місце, не раз згадуа Шевченкове:

«Далекий шлях, пани-брати, Знаю його, знаю – Аж на серці похолоне, Як його згадаю...»

І їхав. (Хоча можна було і не їхати.) Лук’яненкоЛ. Життя одного українця // Українська Гкзета. – 1996. 19 грудня.

— Щерб. 2001, 95–96.

Да не скаже хитрий ворог: «Я його подужав»

Доки буду мучить душу І серцем боліти? Доки буде ворог лютий На мене дивитись І сміятись!.. Спаси мене, Спаси мою душу, Да не скаже хитрий ворог: «Я його подужав».

Давидові псалми, 12

Н нИ п* шй її краще помру в тюрмі, аніж дивитися спокійно, як Німій Україну, – скільки маю сили чинитиму опір русифікації! Не імін іміці і пі и, щоб ворог подужав! | м іім іни цім ги. ім<.,„ і ми) У/. Життя одного українця // Українська Газета. – 1996, 19 грудня.

— Щерб. 2001, 96–97.

Дата добавления: 2017-01-14