Розділ 1. Методи досліджень у журналістикознавстві

ВСТУП

Наукові знання істотно відрізняються від життєвих, практично-повсякденних. Життєві, емпіричні знання, як правило, зводяться до констатації фактів та їх опису. Наукові знання передбачають не лише констатацію фактів і їх опис, а й пояснення фактів, осмислення їх у системі понять конкретної науки. Науку цікавить насамперед установлення фактів і доказовість їхньої інтерпретації. При цьому особиста переконаність дослідника, його віра, ідеологія, емоції і навіть так званий "здоровий глузд" у науці доказами не вважаються. Існують критерії науковості знань – це правила, за якими оцінюється відповідність (невідповідність) отриманих знань стандартам наукового знання [7; 14; 22; 33][1]. До критеріїв науковості знань належать: об’єктивність, доказовість, раціональність, методичність, системність. Крім того, наукова робота відрізняється від художньої чи публіцистичної усталеним чітким структуруванням тексту і науковим стилем викладу. Так, наприклад, існують суворі вимоги до структури дисертаційної роботи та до змісту окремих її розділів [2, 28-32]. Отже, специфіка наукової діяльності передбачає:

· відповідність отриманих результатів дослідження критеріям науковості;

· усталену структуру наукового твору (дисертації, статті, доповіді тощо);

· науковий стиль викладу.

Наукові праці в галузі журналістикознавства повинні відповідати загальними вимогам, обов’язковим для будь-якої галузі науки. Таким чином, причетність до офіційної науки накладає на журналіста певні обмеження, характерні для діяльності вчених, а отже слід чітко розділяти журналістикознавство від власне журналістики.

Журналіст у своїх творах має право оперувати етичними категоріями, керуватися своїми особистими поглядами. Що стосується науковців, то суб’єктивізм у їхньому методологічному арсеналі неприпустимий. Тому, магістерська робота чи дисертація, яка містить науково не обґрунтовані твердження, за своєю суттю є публіцистичним, а не науковим твором.

Є певна різниця у підході до поняття " об’єктивність " у публіцистичних і наукових творах. Для журналістів об’єктивність не означає абсолютну точність, а лише передбачає таке висвітлення подій, яке відокремлює факти від емоційних оцінок. Натомість у наукових творах об’єктивність означає максимально точне висвітлення фактів і подій у формі безстороннього опису. В науковому дослідженні треба чітко розмежовувати факт від власної думки, оцінки чи трактування.

Звичайно, журналістика пов’язана з творчістю, а отже, має свою специфіку. Але творчістю займаються практичні журналісти, а не вчені-журналістикознавці, навіть якщо вчені-журналістикознавці періодично публікуються як журналісти. Отже, журналістикознавець має розмежовувати в собі журналістську творчість і наукову діяльність.

Журналістам, які пишуть наукові праці, треба мати уявлення про підходи до вивчення складних систем, аналіз причиново-наслідкових зв’язків, знати методи проведення соціологічних досліджень, методи роботи з документами тощо, оскільки лише отримані фактичні дані можуть бути вагомими аргументами, саме вони надають авторським міркуванням переконливості й доказовості.

Відомо, що певну теорію можна вважати науковою, якщо вона:

· описує певну групу явищ матеріального чи духовного світу (тобто віддзеркалює досліджувані явища у статиці);

· розкриває функціонування цих явищ (тобто описує досліджувані явища в динаміці);

· передбачає результати такого функціонування (тобто видає більш-менш точний прогноз подальшого розвитку досліджуваних явищ).

Суспільство являє собою складну динамічну систему і останнім часом до його вивчення залучаються різні розділи математики. Це спричинене тим, що наукова теорія може найбільш точно виконувати свою динамічну і прогностичну функцію лише тоді, коли є відповідний математичний опис досліджуваного явища.

Структура і логіка наукового дослідження. У будь-якому науковому дослідженні можна виділити кілька етапів:

· обрання проблеми для дослідження;

· аналіз наукових праць, які стосуються досліджуваної проблеми;

· формулювання мети і визначення завдань дослідження;

· структурування проблеми: виділення значущих факторів (незалежних змінних) і параметрів (змінних, які певним чином залежні від факторів і які, власне, і цікавлять дослідника);

· розробка робочих гіпотез, тобто висунення припущень про характер залежності параметрів від факторів;

· операціоналізація досліджуваних понять: визначення емпіричних категорій, одиниць аналізу, індикаторів тощо;

· вибір оптимальних для кожного конкретного завдання методів збирання даних, а також методів їх обробки, аналізу й узагальнення;

· планування дослідження;

· збирання даних;

· обробка, аналіз та інтерпретація отриманих даних;

· оформлення результатів дослідження у вигляді дисертації, статті, монографії тощо.

Розглянемо стисло кожен з етапів.

Вибір теми наукової роботи передбачає наявність об’єкта дослідження. Об’єкт – це обраний для вивчення конкретний фрагмент соціальної реальності (процес або явище), де існує досліджувана проблема. Крім об’єкта дослідження, виділяється також предмет дослідження – властивості, аспекти й особливості об’єкта, аналіз яких особливо значущий для розв’язання завдань цієї конкретної наукової роботи. На визначення предмета впливають: а) реальні властивості об’єкта, б) знання дослідника про ці властивості, в) мета і завдання дослідження. З погляду різних завдань той самий об’єкт може містити різні предмети дослідження.

Розв’язання проблеми передбачає досягнення певної мети. Для досягнення поставленої мети треба розв’язати кілька завдань. Формулювання завдань є дуже відповідальним моментом, оскільки така чи інакша постановка завдання тягне за собою ті чи інші наступні кроки дослідження. Завдання дослідження – це система досліджуваних питань, відповідь на які уможливлює досягнення мети дослідження. Кожне з них можна вирішити, застосувавши певний метод дослідження. Визначення мети, завдань і методів дає змогу впорядкувати процес дослідження.

На етапі аналізу існуючих літературних джерел, присвячених об’єктові дослідження, науковець оцінює структуру цього об’єкта, виділяє окремі елементи, розглядає зовнішні і внутрішні зв’язки між ними тощо. У результаті формується концептуальна модель досліджуваного явища. При цьому заздалегідь невідомо чи є ця модель правильною, а чи неправильною. У процесі дослідження концепція піддається уточненню і виправленню.

Обов’язковим етапом побудови концептуальної моделі є формулювання гіпотез. Гіпотези – це власні припущення про структуру об’єкта, характер зв’язків між його елементами, про їхнє функціонування і розвиток. Ці уявлення потребують перевірки у процесі дослідження.

Кожне із завдань наукової роботи можна вважати робочою гіпотезою, а концептуальна модель виступає метою дослідження.

Перевірка гіпотез можлива лише тоді, коли всі поняття, що їх містить гіпотеза, пройшли операціоналізацію (тобто відомо, як вимірювати кожну характеристику об’єкта) й одержали емпіричну інтерпретацію (тобто відомо, про що свідчитиме результат вимірювання). Правильно проведена операціоналізація свідчитиме про те, що ми вимірюємо саме те, що хочемо виміряти. Наприклад, якщо в дослідженні поставлене завдання оцінити ефективність передвиборної рекламної кампанії певної партії, то поняття "ефективність передвиборної рекламної кампанії" треба операціоналізувати, тобто дати визначення, що саме у цій роботі мається на увазі під "ефективністю" і які емпіричні індикатори свідчитимуть про міру цієї ефективності.

Отже, в науковій роботі висунуті теоретичні положення треба підкріпити емпіричними дослідженнями, сформулювати робочі гіпотези, намітити процедури їхньої перевірки, втілити процедури в конкретні методики збирання інформації, створити систему індикаторів, які відповідають основним поняттям гіпотези і, якщо це можливо, побудувати шкали для вимірювання величин емпіричних індикаторів.

Завершальний етап досліджень – аналіз результатів. Він починається з перевірки гіпотез: чи підтвердилися вони емпіричними даними, чи ні. Іноді для цього досить переглянути відповідні таблиці отриманих даних, іноді отримані дані допускають різні тлумачення, а тому виникає потреба у додаткових дослідженнях.

Інтерпретація результатів і оцінка гіпотез завершуються оцінкою концептуальної моделі: що в ній відповідає емпіричній дійсності, що – ні, в яких напрямах треба її розвинути, доповнити, в яких – переглянути, а то й зовсім відкинути. Паралельно з інтерпретацією результатів часто розглядають прогноз розвитку досліджуваного явища, навіть якщо перед дослідником не стоять прогностичні завдання.

Дослідження завершується формулюванням висновків і рекомендацій. Потрібно визначити, чи виконано поставлені перед дослідженням завдання і наскільки повно, які з них розв’язані, а які ні, розглянути причини, внаслідок яких деякі завдання залишилися невирішеними. Необхідно показати, який внесок дослідження зробило в теорію розглядуваної проблеми, сформулювати практичні рекомендації.

Згідно з вимогами ВАК, одне із завдань дисертації – "ознайомлення наукових працівників з методикою дослідження, фактичними результатами і основними висновками дисертації. … Важливо показати, як було отримано результати, продемонструвати хід дослідження, викласти сутність використаних методів, навести дані щодо їх точності і трудомісткості, описати умови і основні етапи експериментів" [2, 38].

Слово метод походить з грецької мови і перекладається як шлях дослідження. Нині під методом розуміють спосіб досягнення певної мети, спосіб розв’язання конкретного завдання, а також сукупність прийомів й операцій, спрямованих на пізнання реальності.

Існують кілька класифікацій методів досліджень. З філософської точки зору методи можна поділити на загальнонаукові і спеціальні.

До загальнонаукових методів належать: спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент, узагальнення, абстрагування, формалізація, аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, моделювання, ідеалізація, ранжування, а також аксіоматичний, гіпотетичний, історичний і системний підходи.

До спеціальних методів відносять методи, застосовувані у певній конкретній галузі науки. Наприклад, до спеціальних методів філологічних наук належить контент-аналіз текстів. Є ще специфічні методи, які, як правило, являють собою модифікований спеціальний (чи навіть загальнонауковий) метод, розроблений для вирішення якогось конкретного завдання дослідження.

Ще одним підходом до класифікації наукових методів є поділ їх на емпіричні (дослідні) і теоретичні. В основі такого поділу лежить ступінь абстракції: емпіричні методи конкретніші, теоретичні – абстрактніші.

Крім того, всі методи можна умовно поділити на дві великі групи: перші з них використовуються для збирання емпіричних даних (спостереження, експеримент, опитування тощо), а другі – для кількісного і якісного аналізу отриманих даних (статистична обробка даних, класифікація, групування, типологізація тощо).

Науковий метод – це конкретний шлях наукового дослідження, який дає змогу отримати нові наукові результати і досягти мети дослідження. Науковий метод передбачає застосування раніше накопичених знань для дослідження ще не вивчених явищ і проблем. За своєю формою науковий метод являє собою сукупність принципів і правил пізнання. Гранично широкі методи називають іноді підходами (наприклад, системний підхід, описовий і природничонауковий підходи). Але чим конкретнішим передбачається результат дослідження, тим конкретнішим має бути і метод для його одержання.

Описовий (ідеографічний) підхід передбачає вивчення об’єкта дослідження шляхом опису доступних для спостереження рис і характеристик цього об’єкта. Описовий підхід реалізується в описових методах, таких як класифікація, типологізація, аналіз документів, історичний і біографічний методи. Крім того, описовий підхід певним чином присутній у методі спостереження. Описові методи спрямовані на одержання інформації, яка дає доволі повний опис об’єкта, всіх його важливих кількісних і якісних характеристик.

Природничонауковий (номотетичний) підхід передбачає більший ступінь втручання дослідника у досліджувану сферу, використання спонукальних прийомів, емпіричних (дослідних) методів і вивчення зворотної реакції об’єкта дослідження. Цей підхід реалізується, насамперед, в експериментах, а також певною мірою в опитуваннях, соціометричних і проективних методиках. Емпіричні методи треба застосовувати тоді, коли завдання дослідження передбачає з’ясування причиново-наслідкових зв’язків між елементами досліджуваного об’єкта.

У журналістикознавчих роботах досі переважає описовий підхід. Хоча для забезпечення релевантності і надійності висновків доцільніше застосовувати оптимальне поєднання природничонаукового й описового підходів.

Кількісний і якісний аналіз. Кількісні методи розглядають суспільство як макросоціологічну систему, в якій основними структурами є великі соціальні групи, соціальні інститути й організації. Такі методи спрямовані на раціональне пояснення процесів, що відбуваються в суспільстві.

Однак раціональне макросоціологічне пізнання не дає (і не може дати) вичерпного розуміння поведінки конкретних людей, малих груп і локальних співтовариств, оскільки поведінка конкретних суб’єктів визначається не тільки об’єктивними соціальними законами, а й суб’єктивними факторами, особистими обставинами, які складають "життєвий світ" кожної особи (власні стереотипи, установки і мотиви, унікальний соціальний досвід, рівень інтелекту, моральні норми та інші особливості суб’єкта). Аналогічно можна сказати, що свій специфічний "життєвий світ" має кожна родина, трудовий колектив, студентська група, "тусовка", тобто будь-який локальний мікросоціум.

Для дослідження цих особливостей використовують якісні методи. Вони націлені не стільки на фіксацію кількісних параметрів досліджуваних явищ (хоча певні кількісні виміри є й тут), скільки на з’ясування суб’єктивно-специфічних факторів життя мікросоціумів, а також тих мотивів, якими керуються у своїй діяльності люди.

Основні відмінності якісних методів від кількісних наведено в таблиці 1.

Таблиця 1

Зіставлення кількісних і якісних методів соціологічних досліджень [28]

Порівнювані характеристики	Кількісні методи	Якісні методи
Призначення:	макросоціологічне дослідження	мікросоціологічне дослідження
Мета застосування:	пояснити причини досліджуваного явища	зрозуміти досліджуване явище (випадок, процес)
Дослідницькі задачі:	виміряти параметри явища; установити взаємозв’язки між окремими параметрами	виявити загальну картину явища; створити загальну концепцію явища, інтерпретувати його
Позиція дослідника:	"сторонній" спостерігач	"співчуваючий" учасник
У центрі уваги дослідників:	великі маси людей; соціальні структури й інститути; об’єктивні фактори; загальні соціальні процеси	одна людина чи невелика кількість людей; суб’єктивні фактори; особливі, локальні процеси
Дослідницькі інструменти:	формалізовані, багато в чому однакові для всіх дослідників	неформалізовані, відбивають індивідуальний досвід дослідника
Дослідницькі процедури:	стандартизовані; можливо їхнє дублювання	менш стандартизовані; дублюються рідко
Одиниці аналізу:	факти, події, висловлювання, акти поведінки	суб’єктивні значення для індивіда фактів, подій, висловлювань, актів поведінки
Логіка аналізу:	дедуктивна: від абстракції до фактів шляхом операціоналізації понять	індуктивна: від фактів до концепцій
Основні способи аналізу:	класифікація шляхом узагальнення випадків; статистичний аналіз; систематизація	опис випадків без їх узагальнення; виявлення оцінок; уявлення
Результати дослідження наводяться у вигляді:	кількісних показників, статистичних розподілів, шкальних показників і т.п.	висловлювань, документів, інтелектуальних продуктів групових дискусій і т.п.

У [28], описано такі якісні методи: 1) етнографічний; 2) історичні дослідження локальних мікросоціумів; 3) метод дослідження випадків (case study); 4) біографічний метод і його різновиди (усна історія, історія життя, історія родини); 5) метод grounded theory – сходження до теорії (створення мінітеорії). Активно використовуються в якісних соціальних дослідженнях метод включеного спостереження, моделювання ситуацій, провокування соціальних дій, "мозковий штурм", "проблемне колесо", швидка оцінка учасниками, ігрові методи та ін. – усього біля сорока методів.

Об’єктивною основою для поширення кількісних методів (тобто, методів з елементами статистики) у гуманітарних дослідженнях є потреба встановити кількісну міру явищ і процесів суспільного життя. Тільки тоді, коли вдається встановити кількісну міру відповідної якості, наукове дослідження досягає найбільшої глибини. У наш час іде активне проникнення в гуманітарні науки методів і підходів інших наук: соціології, психології, інформатики і математики.

При цьому, твердження про те, що якісні методи кращі (або гірші) за кількісні є некоректним. Кращим є той метод, який найбільшою мірою відповідає конкретному завданню дослідження.

Методи збирання даних дають відомості про певні прояви об’єкта, а методи аналізу характеризують сутність цього об’єкта. Як правило, в науковому дослідженні застосовують або сутнісно-описовий, або сутнісно-кількісний аналіз.

Сутнісно-кількісний аналіз полягає не лише в тому, що дослідник оперує певними кількісними, цифровими показниками (цифрові показники можуть використовуватися і в описовому аналізі). Кількісний аналіз – це виявлення і формування системи числових характеристик досліджуваних об’єктів. Цю систему певним чином обробляють методами прикладної статистики, створюючи тим самим основу для розкриття кількісної міри відповідної якості. Кількісний аналіз дає змогу встановити абсолютну і відносну міру розглянутих рис і властивостей об’єктів і виявити ступінь чи силу їх прояву.

Кількісний аналіз має сфери, в яких без нього просто неможливо обійтися і де він може дати найбільший ефект. У гуманітарних науках до таких сфер належать насамперед масові явища і процеси: економічні, демографічні, соціальні, політичні, комунікаційні, культурні тощо. Ці системи охоплюють великі сукупності об’єктів, які мають різноманітні властивості і перебувають у постійному русі. Їхній стан складається з багатьох станів їхніх складових об’єктів, він є певною рівнодійною чи тенденцією.

Отже, масові явища і процеси являють собою ту сферу громадського життя, вивчення якої потребує застосування кількісних методів. Але ці методи можуть бути ефективними й у дослідженні багатьох індивідуальних явищ, якщо такі явища вивчаються системно (всебічно), тобто розглядаються як певна сукупність елементів з відповідними взаємозв’язками.

Інформація про ті чи інші видимі властивості досліджуваних об’єктів, подані в описовому вигляді чи у вигляді якихось кількісних показників, функціональних чи імовірнісних залежностей, самі по собі не можуть схарактеризувати внутрішню сутність досліджуваних об’єктів. Цю сутність дослідник має розкрити за допомогою сутнісно-змістового (якісного) аналізу, тобто доказово й аргументовано інтерпретувати отримані дані.

Готуючи наукову роботу, дослідник повинен зібрати й проаналізувати певні фактичні дані про свій предмет дослідження. Для того, щоб правильно це зробити, треба знати існуючі методи збору первинної інформації і дотримуватися вимог до збирання даних. Від достовірності зібраного матеріалу залежить змістова насиченість майбутньої магістерської роботи (дисертації, статті, монографії).

Емпіричні соціологічні дослідження пов’язані з вивченням конкретних соціальних проблем. Вони дають матеріал не лише для соціологів. Нині політологи і філософи, філологи і журналісти, педагоги і менеджери, а також інші фахівці соціогуманітарного профілю є активними споживачами соціологічної інформації. Використовуючи її, вони вирішують свої професійні задачі. Тому журналістикознавцям потрібно знати як організувати і провести соціологічні дослідження, які їхні можливості й обмеження, наскільки їм можна довіряти, коли і які доцільно використовувати певні методики, як це зробити на практиці.

Для цілей журналістикознавства застосовують такі методи збирання даних:

· спостереження;

· класифікація, типологізація, історичний і біографічний методи;

· опитування (анкетування; інтерв’ю; опитування експертів);

· аналіз документальної інформації;

· експеримент.

Ці методи доповнюються конкретними методиками із соціології та психології. Конкретна методика являє собою певну сукупність технічних прийомів, послідовність і взаємозв’язок необхідних операцій [34, 38]. Журналістикознавець має знати процедуру проведення тих чи інших операцій у певному методі, а також правила аналізу та інтерпретації отриманих даних. Тут процедура – це послідовність усіх операцій, загальна система дій і спосіб організації дослідження, прийоми збирання й обробки інформації.

Вимоги до наукових методів. Достовірні результати дослідження можна отримати, якщо використовувати науково обґрунтовані методи, тобто методи, які забезпечують:

1. Валідність, тобто відповідність (повноцінність, придатність) отримуваних даних.

2. Надійність, тобто можливість одержати за допомогою даної методики стійкі показники. Надійність методики можна встановити двома способами:

· порівнюючи результати, одержувані за цією методикою різними людьми;

· порівнюючи результати, одержувані за тією самою методикою в різних умовах.

3. Однозначність, тобто, якою мірою одержувані за допомогою цієї методики дані відбивають зміни саме тієї і тільки тієї властивості, для оцінки якого ця методика застосовується.

4. Точність, тобто здатність методики реагувати на найменші зміни оцінюваної властивості.

Література до теми "Вступ" [2]

1. Буданцев Ю.П. В контексте жизни. Системный подход и массовая коммуникация. – М.: Мысль, 1979. – 262 с. АО 221210

2. Бюлетень ВАК України. – 2000. – № 2.

3. Есин Б.И. Русская газета и газетное дело в России. Задачи и теоретико-методологические принципы изучения. – М.: МГУ, 1981.– 132 с. ВА 376498

4. Есин Б.И. О методике историко-журналистских исследований. // Методика изучения периодической печати. – М.: МГУ, 1977. – 109 с. ВА 312850

5. Іванов В.Ф. Соціологія масової комунікації. – К.: КНУ, 2000. – 210 с.

6. Каракозова Э. Моделирование в общественных науках. – М.: Экономика, 1986. – 175 с. ВА 345610.

7. Кезин А.В. Научность: эталоны, идеалы, критерии. – М.: МГУ, 1985. – 128 с. ВА 429297

8. Козелецкий Ю. Психологическая теория решений. – М.: Прогресс, 1979. – 504 с. ВА 343787

9. Количественные методы в исторических исследованиях / Под ред. И.Д. Ковальченко. – М., 1984.

10. Коробейников В.С. Редакция и аудитория: социологический анализ. – М.: Мысль, 1983. – 255 с. ВА 397443

11. Костенко Н.В. Парадигми та фактичності нових мас-медиа // Соціологія: теорія, методи, маркетинг – 1998, № 6 – С. 138–151.

12. Кузин Ф.А. Кандидатская диссертация. Методика написания, правила оформления и порядок защиты. Практическое пособие для аспирантов и соискателей ученой степени. – 2-е изд. – М.:"Ось-89", 1997. – 208с

13. Ларичев О.И., Мошкович Е.М. Качественные методы принятия решений: Вербальный анализ решений. – М.: Наука, 1996. – 208 с.

14. Лудченко А.А., Лудченко Я.А., Примак Т.А. Основы научных исследований: Учеб. пособие / Под ред. А.А. Лудченко. – К.: Знання, 2000. – 114 с.

15. Малиновский П.В. Проблема стиля научного мышления. – М.: ИНИОН, 1986. – 58 с.ВА 456196

16. Мангейм Дж. Б., Рич Р. К. Политология. Методы исследования / Пер. с англ. – М.: Весь мир, 1997. – 544с.

17. Методологические проблемы изучения телевидения и радиовещания – М.: МГУ, 1981.

18. Методология и методы социологических исследований. – М.: ИС РАН, 1996. – 140 с. ВА 575116

19. Методы исследования журналистики. – М.: Изд-во Москов. ун-та, 1982.

20. Михалкович В.И. Изобразительный язык СМК. – М.: Наука, 1986. – 223 с. ВА 448183

21. Михалкович В.И. Методологические проблемы изучения средств массовой коммуникации. – М.: Наука, 1985. – 197 с. ВА 433976

22. Основы научных исследований. / Под ред. проф. Крутова В.И. – М.: Высшая школа, 1989. – 399 с.

23. Постовалова В.И. Гипотеза как форма научного знания // Гипотеза в современной лингвистике. – М., 1982. – С. 14–76.

24. Проблемы методологии системного исследования / Блауберг И.В., Садовский В.Н., и др. – М., Мысль, 1970.

25. Проблемы сбора первичных данных в социологии средств массовой информации. Методологические рекомендации / Отв. ред. В.С. Коробейников. – М. ИС АН СССР, 1984. – 177 с. ВА 426383

26. Прохоров Е.П. Предмет и структура науки о журналистике / Основные понятия теории журналистики. – М., 1993.

27. Пэнто Р., Гравитц М. Методы социальных наук. – М.: Прогресс,1972. – 607 с. ВА 207494

28. Семенова В.В. Качественные методы в социологии // В.А.Ядов. Стратегия социологического исследования: описание, объяснение, понимание социальной реальности. – М., 1998. – C.396, 407.

29. Современные методы исследования СМК. – Таллин, 1983.

30. Трескова С.И. Социолингвистические проблемы массовой коммуникации. – М., 1989.

31. Ученова В. В. Метод и жанр: диалектика взаимодействия // Методы исследования журналистики. – М.: МГУ, 1982.

32. Федотова Л.Н. Социология массовой коммуникации. – СПб.: Питер, М. и др., 2003. – 396 с. ВА 642643

33. Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: Підручник – 2-е вид., перероб і доп. – К.: Знання-Прес, 2002. – 295 с

34. Ядов В.А. Социологическое исследование: методология, программа, методы. – Самара: Из-во Самарского ун-та, 1995. – 331 с. ВА 567676

35. Ядов В.А. Стратегия социологического исследования: описание, объяснение, понимание социальной реальности. – М.: Добросвет, 2000. – 596 с. Пп ВА 672

Дата добавления: 2017-01-14