Тема 12. Фінансова система суспільства

Державний бюджет

Акциз — непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари. Як і податок на до­дану вартість, його включають у відпускну ціну і стягують до державного і місцевого бюджетів. Найчастіше акцизним податком (збором) обкладаються вино-горілчані вироби, пиво, тютюнові вироби, делікатеси, предмети розкоші, автомобілі тощо.

Баланс доходів і витрат — фінансовий баланс, у розділах (статтях) якого зазначено джерела та обсяги доходів і витрат упродовж пев­ного періоду і встановлюється їхня відповідність або перевищення однієї частини балансу над іншою. Якщо витрати перевищують доходи, баланс називають дефіцитним. Баланси доходів і витрат складають для різних рівнів — держави в цілому (баланс доходів і витрат держави і населення), підприємства (баланс доходів і витрат фірми — фінансовий план), сім'ї (баланс доходів і витрат сім'ї — сімейний бюджет). Баланс доходів і витрат є основою бюджету.

Балансова вартість - вартість основ­них та оборотних засобів на певний період, зафіксована в бух­галтерському балансі. Балансова вартість змінюється зі змі­ною кон'юнктури ринку; зменшується у міру зношення ос­новних фондів (фізичного й морального).

Балансовий прибуток - загальна сума прибутку підприємства (фірми) за всіма видами виробничої та збутової діяльності, що відображається у його балансі.

Бюджет — офіційно встановлена відомість (таб­лиця) доходів і витрат економічного суб'єкта за певний пері­од, як правило, за рік. Найчастіше бюджет складають для врахування кількості наявних та витрачених грошових коштів та їх взаємної відповідності. Бюджет є основним інструментом перевірки збалансованості, відповідності оприбуткування і витрат економічних ресурсів. Залежно від виду економіч­ного суб'єкта, стосовно до грошових коштів якого складається бюджет, розрізняють державний, регіональний, місцевий, сімейний бюджети. Правомірно говорити і про бюджет підприємства, фірми, складений у формі балансу доходів і витрат.

Бюджет сім'ї раціональний — розрахунковий бюджет, що розробляється на підставі науково обгрунтованих нормативів споживання населення різноманітних матеріальних благ (продуктів харчування, одягу, предметів культури, побуту тощо) та послуг культурно-побутового призначення.

Бюджет споживання оптимальний — життєві засоби, розраховані на підставі норм і нормативів споживання, що задовольняють раціональні потреби людей.

Бюджетне фінансування - надання у безповоротному порядку, виділення (асигнування) грошових коштів із державного (місцевого) бюджету на витрати, пов'язані зі здійсненням державних замовлень, виконанням державних програм, утриманням державних організацій. Бюджетне фінансування використовують на загальнодержавні цілі або покриття витрат галузей, підприємств, організацій, що перебувають на повному або частковому державному забезпеченні. Наприклад, за рахунок державного і місцевого бюджетів утримуються державний апарат, органи управління армії, міліції, суду, частково організацій, установ науки, куль­тури, освіти, охорони здоров'я, оборони.

Бюджетний дефіцит - сума переви­щення витрат держави над її доходами.

Бюджетні установи - устано­ви, що фінансуються переважно або повністю із коштів дер­жавного та місцевого бюджетів. До них належать органи дер­жавного і місцевого управління, армії, суду, прокуратури, більшість установ соціально-культурної сфери, науки, освіти, охорони здоров'я.

Державне замовлення - видане дер­жавними органами і сплачене із коштів державного бюдже­ту замовлення (заявка) на виготовлення продукції, випуск товарів, проведення робіт, у яких зацікавлена держава. Таке замовлення можуть виконувати не тільки державні, а й інші підприємства. Замовлення, як правило, видається на конкурс­них засадах.

Державний бюджет - кошторис дохо­дів і витрат на певний період, найчастіше на рік, складений із зазначенням джерел надходжень державних доходів і напря­мів та основних каналів витрат. Державний бюджет склада­ється урядом і затверджується вищим законо­давчим органом країни.

Непрямі податки - податки на това­ри й послуги, що встановлюються центральними й місцеви­ми органами влади у вигляді надбавок до ціни товарів або тарифу за послуги і які не залежать від доходів податківців (на відміну від прямих податків, пов'язаних з доходами). Ви­робники і продавці виступають у ролі уповноважених дер­жавою збирачів податків, а покупець стає платником цього податку. Найпоширенішими є непрямі податки у вигляді ак­цизів, податку з продажу, мита.

Податки — обов'язкові платежі, що збираються центральними і місцевими органами державної влади з фізичних і юридичних осіб; основне джерело коштів, що над­ходять до державного бюджету. Одночасно податки є одним із засобів регулювання економічних процесів, господарського життя. За рівнем збирання податки в різних країнах поділя­ються на федеральні, республіканські та місцеві. За видами об'єктів оподаткування розрізняють податки прямі, що зби­раються безпосередньо з доходу (прибутковий податок, пода­ток на прибуток, заробітну плату), та непрямі — у вигляді надбавок до ціни товарів й послуг (акцизні збори, податок з продажу, частково податок на додану вартість). Податки і податкові ставки різні в різних країнах і періодично зміню­ються.

Податкова політика - система заходів, яка проводиться державою в галузі податків та оподаткуван­ня. Включає встановлення кола платників податків та об'єк­тів оподаткування, видів застосованих податків, розмірів по­даткових ставок, податкових пільг тощо. Застосування мето­дів і способів оподаткування є одним із найважливіших важелів державного регулювання економіки. Держава прово­дить податкову політику, розробляючи податкові закони.

Податкова поліція - державна організа­ція, покликана сприяти діяльності податкової інспекції, вияв­ляти і притягувати до відповідальності найбільш злісних неплатників податків.

Податкова система - сукупність взає­мопов'язаних податків, зборів, мит, інших обов'язкових пла­тежів, що збираються у країні, форм і методів оподаткування, використання податків, а також податкових органів. Система оподаткування в Україні побудована на принципах обов'яз­ковості, рівнозначності й пропорційності, рівності й недопу­щення податкової дискримінації, стабільності, економічної обґрунтованості, єдності підходу.

Податкове законодавство - су­купність правових норм, які встановлюють види податків, що діють у країні, податкові ставки, порядок збирання податків, податкові пільги. Податкове законодавство регулює відносини, пов'язані з виникненням і припиненням податкових зобов'язань, встановлює податкові санкції. Як правило, податкове законодавство входить до компетенції вищих законодавчих органів країни, але в певних межах норми податкового регу­лювання встановлюють і вищі виконавчі органи (уряд або міністерство фінансів).

Податкове регулювання - заходи непрямого впливу держави на економічні та соціальні про­цеси шляхом зміни видів податків, податкових ставок, вста­новлення податкових пільг, зниження або підвищення загаль­ного рівня оподаткування, відрахувань до бюджету. Так, зни­ження податків може стимулювати виробництво, а підвищення податків — стримувати або навіть гальмувати деякі види виробничої діяльності та підприємництва.

Податкові пільги - часткове або пов­не звільнення певного кола фізичних і юридичних осіб від сплати податків. Найчастіше такі пільги встановлюються для благодійних організацій, інвалідів, пенсіонерів, дитячих і освіт­ніх установ; підприємств, що здійснюють вкрай необхідну в інтересах держави діяльність; підприємницьких структур у сфері малого і середнього бізнесу; підприємств, що опинили­ся у дуже важкому фінансовому становищі через незалежні від них причини та в інших випадках.

Податок з обороту — основний вид непрямих податків і форма мобілізації доходів у бюджет. Він включається в ціну товарів та послуг і повністю перекладається на споживача.

Подвійне оподаткування - 1) стя­гування одного й того самого доходу двічі різними податками. Наприклад, якщо заробітна плата працівника обкладається при­бутковим податком, то податок на фонд заробітної плати під­приємства, до якого входить і ця заробітна плата, приводить до її подвійного оподаткування; 2) міжнародне подвійне оподат­кування — обкладання одного доходу ідентичним податком в різних країнах (наприклад, податком на додану вартість).

Позика — у цивільному праві договір, згідно з яким одна сторона (позикодавець) передає іншій стороні (пози­чальнику) у власність гроші або майно, а через певний термін позичальник зобов'язаний повернути таку саму суму гро­шей або майна еквівалентної значущості. Договір позики, як правило, безвідплатний, стягнення відсотків по ньому допус­кається у передбачених законом випадках (наприклад, за по­зичкові операції кредитних установ, ломбардів). Розрізняють такі види позик: 1) внутрішня — розміщена всередині краї­ни в національній валюті; 2) виграшна — за нею доход ви­плачують у вигляді виграшу; 3) гарантійна — погашення її забезпечується певними цінностями; 4) державна — зробле­на державою для покриття державних витрат або проведення цільових заходів (цільова позика);

5) облігаційна — здійс­нюється шляхом випуску позичальником облігацій;

6) відсот­кова — за якої доход виплачується у вигляді твердого відсот­ка;

7) зовнішня — надана іноземним позичальникам або отри­мана від іноземних кредиторів.

Прогресивне оподаткування - система оподаткування, побудована за принципом збільшен­ня податкових ставок залежно від зростання рівня оподатко­ваного доходу платника податків.

Пропорційне оподаткування - система оподаткування, за якої податкові ставки встановлю­ються в єдиному відсотку до доходу платника податку незалежно від його величини.

Прибутковий податок — основний вид прямих податків, який виплачується з доходів фізичних (зарплати, дивідендів тощо) та юридичних осіб (прибутків підприємств, організацій і т. ін.) Методи оподаткування: пропорційний — коли ставка єдина для доходу будь-якого розміру, а сума податку зростає прямо пропорційно збільшенню суми доходу: прогресивний — коли з ростом доходу зростає ставка податку, а відповідно і частка вилученого доходу.

Прямі податки - податки, що збирають­ся з доходів і майна платника податків. До таких податків належать прибутковий податок з фізичних осіб, податок на прибуток, податок на майно.

Фінанси — сукупність економічних відносин, пов'язаних з системою утворення, розподілу та використання грошових ресурсів для задоволення потреб розширеного від­творення. Суб'єктами фінансових відносин є підприємства (фірми), громадські організації, державні органи управління, держава в цілому і населення країни.

Фінансова криза — розбалансування фінансової системи країни, що виявляється у різкому падінні курсу національної валюти, взаємних неплатежах економіч­них суб'єктів, невідповідності грошової маси в обігу вимогам закону грошового обігу.

Фінансова монополістична група — організаційна форма розвитку фінансового капіталу та панування фінансової олігархії. У фінансову монополістичну групу об'єднується монополістичний капітал промисловості, торгівлі, банківської сфери, страхування тощо. Фінансова монополістична група утворюється переважно навколо великого банку, інших фінансових інститутів.

Фінансова політика - складова час­тина економічної політики, сукупність заходів держави щодо організації та використання фінансів для здійснення своїх функ­цій і завдань. Виявляється в системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу між соціальними групами населення, галузями діяльності й регіонами країни, у фінансо­вому законодавстві, структурі державних доходів і витрат. Фінансова політика тісно взаємопов'язана з грошово-кредитною.

Фінансова система - система, що забезпечує формування, розподіл і використання грошових ресурсів, необхідних для функціонування економіки та її роз­витку. Складовими фінансової системи є загальнодержавні фінанси, фінанси органів місцевого самоврядування, суб'єк­тів господарювання, громадських організацій і недержавних позабюджетних фондів.

Фінансовий капітал — якісно нова форма капіталу та усуспільнення засобів виробництва на вищій стадії розвитку капіталістичного способу виробництва, яка виникає в результаті сплетіння, злиття монополістичного банківського та монополістичного (в.т.ч. олігополістичного) промислового капіталів. В сучасних умовах, крім цих форм, фінансовий капітал охоплює крупні капітали у торгівлі, сільському господарстві, кредитній сфері, на транспорті.

Фінансовий рік — період, на який роз­робляється і протягом якого діє державний бюджет. Фінансо­вий рік може не збігатися з календарним.

Фінансовий стан підприємства(фірми) — забезпеченість або незабезпеченість під­приємства необхідними грошовими коштами для здійснення нормальної господарської діяльності та своєчасного прове­дення грошових розрахунків. Фінансове становище підпри­ємства може бути стійким (нормальним) і нестійким (неза­довільним).

Фінансові відносини - економіч­ні відносини з приводу формування, розподілу і використан­ня грошових ресурсів у процесі їх кругообігу. Фінансові від­носини охоплюють рух грошових коштів між державою, під­приємствами, фірмами й організаціями; підприємствами, фірмами й організаціями; державою, підприємствами, фірма­ми, організаціями і населенням; державою, окремими регіона­ми і зарубіжними країнами. Ці зв'язки утворюють структуру фінансових відносин.

Фіскальна політика — зміни, які вносить уряд у розміри та умови оподаткування, а також у розмір та порядок державних витрат з метою стабілізації'економіки. Згідно з одним із постулатів кейнсіанської теорії уряд для досягнення повної зайнятості та зниження інфляції повинен проводити цілеспрямовану фіскальну політику.

Тема 13. Державне регулювання ринкової економіки

Інвестиційні банки — спеціальні кредитно-фінансові інститути, які здійснюють операції з цінними паперами з метою залучення вільних грошових коштів і довгострокового, середньострокового кредитування та фінансування підприємств.

Інвестиційні компанії — колективний інвестор; один із видів кредитно-фінансових інститутів, які продають власні цінні папери значній частині населення, а купують цінні папери інших акціонерних компаній.

Інвестиційна політика — комплекс урядових рішень, які визначають основні напрямки використання капітальних вкладень в економіку, різні її сфери та галузі. Інвестиційна політикавизначається станом економіки, основними завданнями народного господарства у виробництві, науково-технічному і соціальному розвитку країни.

Кейнсіанство — один із провідних напрямів сучасної економічної теорії, яка стверджує, що без активного втручання держави у розвиток соціально-економічних процесів, без суттєвого розширення функцій держави капіталізм неспроможний далі існувати. Розширення функцій держави, на думку Кейнса, також необхідне для боротьби з ростом безробіття, кризами, за раціональне використання трудових ресурсів. Збільшення приватних інвестицій держава повинна регулювати шляхом здешевлення кредиту. Від загальної суми інвестицій залежить обсяг національного доходу, ріст зайнятості, урівноваження попиту і пропозиції. З цією метою Кейнс вважав доцільним збільшення державних витрат на воєнні цілі.

Мінова концепція — важливий методологічний принцип у західній

економічній теорії, згідно з яким сфера обігу є визначальною серед інших сфер суспільного відтворення (безпосереднього виробництва, розподілу та споживання). Гносеологічною основою мінової концепціїє абсолютизація сфери самого акту товарного обігу. Насправді сфера безпосереднього виробництва була і залишається домінуючою серед інших сфер суспільного відтворення. Це виявляється у тому, що вартість товару, мінові пропорції при обміні товарів визначаються насамперед суспільно необхідними витратами праці, його якістю, суспільно корисним ефектом А різна суб'єктивна оцінка індивідами ступеня корисності одного і того ж продукту праці в процесі його реалізації якраз і свідчить про похідну роль сфери обігу.

Монетаризм — економічна теорія, яка проповідує визначальну роль грошової маси, що перебуває в обігу, у формуванні економічної кон'юнктури та встановлює причинно-наслідковий зв'язок між зміною кількості грошей і величиною валового кінцевого продукту. На думку Фрідмена, державне регулювання економіки є малоефективним через затримки між зміною грошових показників і реальних факторів виробництва, і його слід замінити автоматичним приростом грошової маси в обігу.

Соціальна політика — політика спрямована на підвищення добробуту населення на основі прискореного розвитку соціальної сфери, активного сприяння соціальних факторів у зростанні і підвищенні ефективності економіки.

Соціальна справедливість — міра рівності (нерівності) життєвого становища людей, класів і соціальних груп, що об'єктивно зумовлюються рівнем матеріального та духовного розвитку суспільства. Міра рівності виражається в матеріальних і духовних благах, які надходять у повне розпорядження людей.Критеріями соціальної справедливостіє вільний вибір господарської діяльності на основі визнання багатоманітності форм власності; створення однакових правил господарювання на засадах ринкової економіки.

Структурні кризи — кризове явище нециклічного характеру, зумовлене збоями в механізмі державного регулювання економікою у національних рамках і на міжнародній арені. До структурних кризвідносять енергетичну, сировинну, продовольчу, екологічну, валютно-фінансову кризи, які мають, як правило, різне походження і форми прояву.

Дата добавления: 2017-01-14