Форми міжособистісних відносин 2 страница

Впливають на ухвалення рішення про надання допомоги потерпілим наступні фактори:

· тиск часу. Серед людей, що мають час, знаходилося більше бажаючих допомогти нужденному, ніж серед людей, що поспішають у своїх справах;

· особисте незнайомство з потерпілим. Практика показує, що допомога частіше виявляється людині знайомій, ніж сторонній;

· особистісні, насамперед статусні, характеристики людини, що потребує допомоги. Ця ситуація теж добре знайома більшості: люди «соціального дна» істотно рідше отримують допомогу навколишніх, ніж люди «середини» і тим більше «верху». Як говориться, так хочеться надати допомогу тим, хто в її не потребує.

Певний вплив на прояви байдужності роблять фактори внутрішнього порядку. До них варто віднести:

· емоційні стани, такі як гнів, лють, злість, страх, депресія, глибокий сум, а також «утома від співчуття» чи «сенсорне перевантаження»;

· сповідь у церкві, перед іншим референтним об’єктом;

· особистісні риси того, хто не допомагає нужденному.

Конформізм — прояв конформності. Конформність — це податливість людини реальному чи уявлюваному тиску групи, виявляється в зміні поведінки людини і її установок у відповідності до позиції більшості, що спочатку ним не розділялася.

Саме слово «конформізм» має в звичайній мові певний зміст і означає «пристосовництво». На рівні повсякденної свідомості феномен конформізму давно зафіксований у казці Андерсена про голого короля. Тому в повсякденній мові поняття здобуває деякий негативний відтінок, що вкрай шкодить дослідженням, особливо якщо вони ведуться на прикладному рівні. Справа погіршується ще і тим, що поняття «конформізм» набуло специфічного негативного відтінку у політиці як символ угодництва і примиренства. Щоб якось розрізнити ці різні значення, у соціально-психологічній літературі частіше говорять не про конформізм, а про конформність чи конформну поведінку, маючи на увазі чисто психологічну характеристику позиції індивіда щодо позиції групи, прийняття чи відкидання ним визнаного стандарту, думки, властивого групі, міру підпорядкування індивіда груповому тиску. У роботах останніх років часто вживається термін «соціальний вплив». Протилежними конформності поняттями є поняття «незалежність», «самостійність позиції», «стійкість до групового тиску» і т.п. Навпаки, подібними поняттями можуть бути поняття «однаковість», «умовність», хоча в них міститься й інший відтінок. Однаковість, наприклад, теж означає прийняття певних стандартів, але прийняття, здійснюване не в результаті тиску.

Конформність констатується там і тоді, де і коли фіксується наявність конфлікту між думкою індивіда і думкою групи і подолання цього конфлікту на користь групи. Міра конформності – це міра підпорядкування групі в тому випадку, коли протиставлення думок суб’єктивно сприймалося індивідом як конфлікт.

У російській та українській культурі це поняття має зовсім певний зміст і означає пристосовництво. Воно придбало негативний відтінок як символ угодовства і примиренства. При цьому чисто психологічна характеристика позиції індивіда щодо позиції групи (прийняття чи відкидання ним певного стандарту, думки, властивої групі) виявляється за межами уваги.

Зовнішня (публічна) конформність – це демонстративне підпорядкування думці групи, що нав’язується, з метою заслужити схвалення або уникнути засудження чи більш твердих санкцій групи. Далеко не завжди така конформність припускає особистісна згода з примусово дотримуваними груповими нормами. Іноді в ній присутня і особиста незгода, і тоді вона називається поступливістю.

Конформність внутрішня (особиста ) – це дійсно перетворення індивідуальних установок у результаті внутрішнього прийняття позиції оточуючих. Суб’єкт оцінює ці позиції як більш обґрунтовані й об’єктивні, ніж власна точка зору. Конформність, при якій суб’єкт діє і має установки відповідно до соціального тиску, називається схваленням.

Обидві форми конформності близькі тим, що служать специфічним способом вирішення усвідомленого конфлікту між особистістю і переважаючою у групі думкою на користь думки групи. Людина прилаштовує свою поведінку до еталонів, які здаються їй чужими. Залежність людини від групи змушує її шукати згоди з нею, неважливо — справжньої чи удаваної.

У дослідженнях конформності виявилася ще одна можлива позиція, яку вдалося зафіксувати на експериментальному рівні. Це – позиція негативізму. Коли група тисне на індивіда, а він в усьому опирається цьому тиску, демонструючи на перший погляд украй незалежну позицію, заперечуючи всі стандарти групи, то це і є випадок негативізму. Лише на перший погляд негативізм виглядає як крайня форма заперечення конформності. Насправді, як це було показано в багатьох дослідженнях, негативізм – це не незалежність. Навпаки, можна сказати, що це – специфічний випадок конформності, так би мовити, «конформність навиворіт»: якщо індивід ставить своєю метою за будь-яку ціну протистояти думці групи, то він фактично знову залежить від групи, тому що йому доводиться активно продукувати антигрупову поведінку, антигрупову позицію чи норму, тобто бути прив’язаним до групової думки, але лише зі зворотним знаком (численні приклади негативізму демонструє, наприклад, поведінка підлітків). Тому позицією, що протистоїть конформності, є не негативізм, а самостійність, незалежність.

Уперше модель конформності була продемонстрована у відомих експериментах С. Аша, здійснених у 1951 р. Експерименти ці вважаються класичними, незважаючи на те, що вони піддалися дуже серйозній критиці. Групі студентів пропонувалося визначити довжину пропонованої лінії. Для цього кожному давалися дві картки – у ліву і праву руки. На картці в лівій руці був зображений один відрізок прямої, на картці в правій руці – три відрізки, причому лише один з них по довжині дорівнює відрізку на лівій картці. Випробуваним пропонувалося визначити, який з відрізків правої картки дорівнює по довжині відрізку, зображеному на лівій картці. Коли завдання виконувалося індивідуально, усі вирішували задачу вірно. Зміст експерименту полягав у тому, щоб виявити тиск групи на думку індивідів методом «підставної групи». Експериментатор заздалегідь вступав у змову з всіма учасниками експерименту, крім одного («наївного суб’єкта»). Суть змови полягала в тому, що при послідовному пред’явленні всім членам «підставної» групи відрізка лівої картки вони давали свідомо неправильну відповідь, називаючи цей відрізок рівним коротшому чи довшому відрізку правої картки. Останнім відповідав «наївний суб’єкт», і було важливо з’ясувати, чи дотримується він власної думки (яка в першій серії при індивідуальному вирішенні була правильною) чи піддасться тиску групи. В експерименті Аша понад третину (37%) «наївних суб’єктів» дали помилкові відповіді, тобто продемонстрували конформну поведінку. У наступних інтерв’ю їх запитували, як суб’єктивно переживалася задана в експерименті ситуація. Усі випробувані стверджували, що думка більшості давить дуже сильно, і навіть «незалежні» зізнавалися, що протистояти думці групи дуже важко, тому що всякий раз здається, що помиляєшся саме ти.

Існують численні модифікації експериментальної методики Аша (наприклад, методика Р. Крачфілда), але суть їх залишається незмінною – це метод «підставної групи», причому сама група набрана спеціально для цілей експерименту в умовах лабораторії. Тому всі спроби дати пояснення як самому феномену, так і ступеню конформності різних індивідів повинні враховувати цю істотну особливість групи. На підставі самозвітів випробуваних і висновків, побудованих експериментаторами, минулого виявлені численні залежності. Хоча на основі власних оцінок результатів експерименту випробуваними причина піддатливості вбачалася в їх особистих особливостях (чи в зв’язку з низькою самооцінкою, чи завдяки визнанню якихось дефектів власного сприймання), у більшості пояснень дослідниками було прийнято, що конформність не є строго особистісна характеристика індивіда. Звичайно, і ці показники досить значимі; наприклад, було встановлено, що на ступінь конформності впливають і менш розвинутий інтелект, і більш низький рівень розвитку самосвідомості, і багато інших подібних обставин. Однак настільки ж визначеним був і інший висновок, а саме, що ступінь конформності залежить і від таких факторів, як характер ситуації експерименту і склад, структура групи. Однак роль саме цих характеристик не була з’ясована до кінця.

До найважливіших причин цього відноситься насамперед лабораторний характер групи, що не дозволяє повною мірою врахувати такий фактор, як значимість для індивіда висловлюваної думки. Проблема значимості ситуації взагалі дуже гостро стоїть перед соціальною психологією. У даному контексті проблема значимості має як мінімум дві сторони. З одного боку, можна порушити питання про те, чи значимий для індивідів пропонований матеріал? В експериментах Аша – це відрізки різної довжини. Легко припустити, що порівняння довжин цих відрізків – мало значима задача. У ряді експериментів матеріал варіювався, зокрема, замість довжин відрізків порівнювали площі геометричних фігур і т.д. Усі ці модифікації можуть, звичайно, сприяти тому, щоб матеріал для порівняння був підібраний більш значимий. Але проблема значимості у всій її повноті цим усе рівно не вирішується, тому що вона має й іншу сторону. Значимою, в повному смислі цього слова є для особистості ситуація, пов’язана з реальною діяльністю, з реальними соціальними зв’язками цієї особистості. Значимість у цьому смислі не можна взагалі підвищити перебиранням предметів для порівняння. Конформність, виявлена при вирішенні таких задач, може не мати нічого спільного з тим, як поведеться індивід у якихось значно складніших ситуаціях його реального життя: можна легко уступити групі при порівнянні довжини ліній, площ геометричних фігур тощо, але зберегти незалежність думки у випадку, наприклад, конфлікту з безпосереднім начальником. Більшість критиків справедливо відзначають, що результати експериментів Аша взагалі не можуть бути поширені на реальні ситуації, оскільки «група» тут – не реальна соціальна група, а просто безліч людей, зібраних спеціально для експерименту. Тому справедливо стверджувати, що тут вивчається не тиск групи на індивіда, а ситуація присутності сукупності осіб, тимчасово об’єднаних для виконання поставленої експериментатором задачі.

Іншою причиною критики розглянутих експериментів є настільки ж абстрактна природа індивідів, що беруть у них участь. На цю особливість експериментів указував, наприклад, Р. Бейлс, що гостро порушував питання про те, що про індивідів в експериментах Аша відомо дуже мало. Можна, звичайно, провести для випробовуваних різні особистісні тести і з’ясувати розподіл серед них різних особистісних характеристик. Але мається на увазі не ця сторона справи, а соціальні характеристики індивідів – хто вони, які їхні цінності, переконання тощо. Відповісти на ці запитання не можна, не відповівши на перше запитання, що це за група. Але навіть і чисто індивідуальні особливості випробовуваних можуть мати певне значення; проте вони недостатньо враховувалися. Один з дослідників, наприклад, припустив, що в експериментах Аша різні індивіди демонстрували різні види конформності: це могла бути як конформність до групи, так і конформність до експериментатора. Розглянуті вище ефекти, що виникають у ході лабораторного соціально-психологічного експерименту, виявляють себе в даному випадку в повному обсязі: можуть проявитися і «оцінка, що випереджає», і «розенталь-эфект» і т.д.

Однак ще глибші думки, що вимагають подальшого обговорення експериментів з конформізму, висловлені в зв’язку з тим, що сама модель можливих варіантів поведінки, прийнята Ашем, дуже спрощена, тому що в ній фігурують лише два типи поведінки: конформна і неконформна. Але така модель припустима лише в лабораторній групі, що є «дифузною», не спаяною значимими характеристиками спільної діяльності. У реальних же ситуаціях такої діяльності може виникнути третій, узагалі не описаний Ашем тип поведінки. Він не буде простим поєднанням рис конформної і неконформної поведінки (такий результат можливий і в лабораторній групі), але буде демонструвати свідоме визнання особистістю норм і стандартів групи. Тому в дійсності існують не два, а три типи поведінки: 1) внутрішньогрупова сугестивність, тобто безконфліктне прийняття думки групи; 2) конформність — усвідомлена зовнішня згода при внутрішній розбіжності; 3) колективізм, чи колективістське самовизначення, - відносна однаковість поведінки в результаті свідомої солідарності особистості з оцінками і задачами колективу. Хоча проблема колективізму – спеціальна проблема, у даному контексті необхідно підкреслити, що феномен групового тиску, як один з механізмів формування малої групи (точніше, входження індивіда в групу), неминуче залишиться формальною характеристикою групового життя доти, доки при його виявленні не будуть враховані змістовні характеристики групової діяльності, що задають особливий тип відносин між членами групи. Що ж стосується традиційних експериментів по виявленню конформності, то вони зберігають значення як експерименти, що дозволяють констатувати наявність самого феномену.

Подальші дослідження феномену конформності привели до висновку про те, що тиск на індивіда може робити не тільки більшість групи, але і меншість. Відповідно М. Дойчем і Г. Джерардом були виділені два види групового впливу: нормативний (коли тиск робить більшість, і її думка сприймається членом групи як норма) і інформаційний (коли тисне меншість, і член групи розглядає її думку лише як інформацію, на основі якої він повинен сам здійснити свій вибір) Таким чином, проблема впливу більшості і меншості, проаналізована С. Московією, має велике значення й у контексті малої групи.

Психологічні експерименти показують, що рівень конформності визначається безліччю причин:

· характеристиками індивіда, що піддається тиску, наприклад, стать, вік, національність, інтелект, тривожність, навіюваність і ін.;

· характеристиками групи, що є джерелом тиску, наприклад, її розмір, ступінь єдності і згуртованості, її статус і ін. Збільшення розміру групи понад п’ять чоловік приводить до зниження конформності;

· особливостями взаємозв’язку індивіда і групи, наприклад, статус індивіда в групі, ступінь його прихильності до неї, рівень взаємозалежності індивіда і групи в одержанні винагороди й ін.;

· ступенем зацікавленості людини в конформній ситуації;

· ступенем компетентності суб’єкта;

· емоційним віддаленням від жертви;

· деперсоналізацією ситуації;

· фізичною присутністю експериментатора: коли той що віддає накази знаходиться в безпосередній близькості, поступливість зростає;

· легітимністю авторитету експериментатора;

· інституціональністю авторитету, престижем джерела тиску (дослідницька асоціація, дослідницька лабораторія університету і т.п.);

· ліберативним ефектом: вплив групи, що звільняє, протест проти тиску хоча б одного з членів групи;

· силою впливу ситуації: злу легше проявлятися не відразу, а частинами;

· числом епізодів поступок: найважче уступити перший раз. На проявлення поступливості впливають:

· безпосередня чи непряма участь об’єкта тиску в ситуації: при непрямій участі поступливість вища (підкоряється віддати відповідний наказ об’єкт тиску, а виконує цей наказ хтось інший);

· публічність чи анонімність відповіді: обстоювати свою думку набагато легше на самоті, ніж перед аудиторією;

· відсутність чи наявність попередніх заяв: висловивши Судження привселюдно, люди, як правило, продовжують дотримуватися його. Публічна заява не так легко взяти назад, крім того, люди не люблять виглядати нерішучими.

Які взагалі причини конформності? Вважається, що такими є:

· прагнення людини бути прийнятою у групі, а не бути відкинутою нею — це нормативний вплив на виникнення конформності;

· прагнення одержати інформацію — інформаційний вплив.

Нормативна конформність передбачає необхідність «йти за юрбою», щоб не бути відкинутим, зберегти з людьми хороші відносини чи заслужити схвалення. Як відомо, соціальна відторгненість емоційно дуже хвороблива. Саме нормативний вплив приводить до поступливості.

Інформаційний вплив викликає в людей схвальну конформність. Відповіді інших можуть впливати на сприйняття двозначної інформації.

Конформність можна no-різному оцінювати з погляду користі чи шкоди в міжособистісних відносинах: як поступливість, підпорядкування і як соціальну сприйнятливість, відповідальність, командний дух і стиль відносин.

Має місце конформність чи ні, дає відповідь на запитання: чи залишається поведінка суб’єкта і його переконання тими ж самими поза впливом групи чи ні. Конформність виникає там і тоді, де і коли має місце конфлікт між думкою індивіда і думкою групи, а подолання цього конфлікту здійснюється на користь групи.

Явище конформності переконливо проілюстроване у відомих психологічних експериментах із групою старших дошкільників у дитячому садку. Суть: годували манною кашею п’ятьох дітей: у чотирьох каша була солодкою, а в однієї дитини — солоною. Експериментатор опитував усіх дітей, яка була каша – солодка чи солона. Через кілька опитувань підряд дитина, що пробувала солону кашу, визнавала, що її каша солодка. Схожий експеримент проводили з п’ятьма студентами. Четверо з них тримали в руках білу кулю, а один – чорну. У цьому випадку використовувався метод «підставної групи», тобто четверо студентів з білими кулями переконували п’ятого (з чорною кулею), що в нього теж куля біла, і досягали своєї мети: він погоджувався.

Явище незалежності і самостійності добре проілюстроване і знято в кіно, у психологічному експерименті в шостому чи сьомому класі однієї із середніх шкіл. Експеримент називався «Мішень». Результатом стрілянини в ліву мішень було вкидання металевого карбованця, якого учень мав право забрати собі. Результатом стрілянини в праву мішень було вкидання карбованця «для потреб класу». Окремою частиною експерименту була провокуюча дезінформація про поведінку учасників експерименту: на табло демонструвалися дані, що абсолютна більшість учнів стріляє «у свою кишеню».

Спеціально проведені дослідження показали, що причини піддатливості члена групи думці інших вбачаються в особистих особливостях учасників експериментів:

· низька самооцінка, визнання, яких-небудь дефектів власного сприймання;

· менш розвинутий інтелект;

· нижчий рівень розвитку самосвідомості;

· інші маловивчені і взагалі не вивчені фактори.

Утім, існують і дуже критичні оцінки цих експериментів – насамперед з погляду самої задачі дослідження: що власне пропонувалося досліджувати і що насправді досліджувалося? Один із критичних підходів полягав в оцінці значимості для індивіда висловлюваної думки. А проблема значимості ситуації стоїть в соціальній психології досить гостро. Значимою є для особистості ситуація, пов’язана з реальною діяльністю, з реальними, а не лабораторними, соціальними зв’язками цієї особистості.

Егоїзм –це ціннісна орієнтація суб’єкта, суттєвою рисою якої є пріоритет, перевага в діяльності людини особистих, корисливих інтересів і потреб без врахування інтересів інших людей і соціальних груп. Виражений прояв егоїзму – відношення до іншої людині як до об’єкта, як до засобу досягнення власних, корисливих цілей.

Як вважає Е. Фромм, егоїзм свідомо виключає щиру участь суб’єкта в інших. Егоїст цікавиться тільки собою, прагне привласнювати все собі. Йому подобається брати, нічого не даючи взамін. Егоїст дивиться на навколишній світ тільки з погляду того, що він може одержати. Його не цікавлять потреби інших людей. Він не поважає їхнє достоїнство і цілісність. Він судить всіх і вся лише з погляду своєї вигоди. По великому рахунку егоїст не здатний любити.

Е. Фромм відзначає, що егоїзм і любов до себе – не тільки не те саме, але прямо протилежні явища. Егоїст любить себе не занадто сильно, а занадто мало. Відсутність турботи і ніжності до себе перетворює егоїста в спустошену і фрустровану людину. Він неодмінно нещасливий і вкрай заклопотаний тим, щоб урвати від життя задоволення, яке він сам собі не дає одержати. Егоїст може створити враження, що він занадто піклується про себе, але в дійсності він усього лиш приймає невдалі спроби замаскувати і компенсувати невміння подбати про своє справжнє «Я».

Міжособистісні відносини «проти людей»

До міжособистісних відносин типу «проти людей» відносяться наступні.

Негативізм – невмотивована поведінка, що виявляється в діях, навмисно протилежних вимогам і очікуванням інших індивідів чи соціальних груп.

Негативізм – це своєрідна форма міжособистісних відносин, у рамках якої соціальна незалежність виступає як альтернатива конформності, як самостійне вироблення і відстоювання власної позиції індивідом. Це не виключає солідарності особистості з групою, але не в силу її тиску на суб’єкта, а на основі свідомої згоди з нею. Негативізм по-іншому називають реактивним опором. Це прагнення захистити чи відновити своє відчуття волі.

Реактивний опір виникає, як правило, у двох випадках:

· коли хтось загрожує волі дій суб’єкта;

· коли виникає потреба в боротьбі за свою унікальність.

Психологічні експерименти показали, що людям подобається відчувати себе неповторними і підкреслювати, у чому полягає їхня індивідуальність: «Немає виключення з правила, що кожному хочеться бути виключенням із правил». Негативізм може проявлятися:

· як клінічна форма, тобто як безглуздий опір;

· як ситуативна реакція чи риса особистості, обумовлена потребою суб’єкта в самоствердженні, у захисті свого «Я»;

· як наслідок сформованого егоїзму суб’єкта і його відчужень від потреб і інтересів інших людей.

Психологічна основа негативізму – установка суб'єкта на незгоду, заперечення певних вимог, форм спілкування, очікувань членів конкретної соціальної групи. Це установка на протест стосовно даної групи і відкидання конкретної особистості як такої. Під негативізмом розуміють і сильний опір індивіда груповому тиску. Індивід як би демонструє вкрай незалежну позицію, будь-що заперечуючи всі стандарти групи. Експерименти показали, однак, що негативізм далеко не завжди є справжньою незалежністю. Іноді це може бути специфічний випадок конформності, а саме «конформність навиворіт». Це означає, що індивід хоча і ставить за мету будь-якою ціною протистояти думці групи, але фактично знову залежить від групи, оскільки йому приходиться активно продукувати антигрупову поведінку, антигрупову позицію чи норму, тобто він знову виявляється прив'язаним до групової думки, тільки тепер зі зворотним знаком. Такий негативізм характерний для підлітків. Вважається, що позицією, що протистоїть конформності, є не негативізм, а самостійність і незалежність.

Ворожість до інших — форма негативного відношення до іншої людини чи до інших людей, що може супроводжуватися чи не супроводжуватися негативною поведінкою. Негативна поведінка, як прояв ворожості, виражається в таких формах, як дискримінація, расизм, сексизм.

Джерелом ворожості найчастіше виявляються:

· установки упередженості, забобони;

· потреби в соціальній ідентифікації: поділ на «ми» і «вони». У рамках цього поділу «ми» - люди, що розділяють почуття приналежності до групи, почуття загальної ідентичності; «вони» - група, що «ми» сприймають як несхожу на «нас» чи відособлену від «нас». «Ми» краще, ніж «вони», навіть якщо «ми» і «вони» схожі. У кінцевому підсумку, в рамках такого поділу задовольняється потреба в самоідентифікації: існує тенденція характеризувати свою власну групу позитивно, щоб позитивно оцінювати себе.

Конфлікт як ворожість – уперте сприймання несумісності інтересів, цілей, дій індивідів. Звичайно учасники (чи один з них) твердо стоять на позиції сили. Кожний розглядає іншого як супротивника. Ціль поводження в конфлікті – перемога за будь-яку ціну. Засоби, які використовуються для досягнення поставленої мети, - будь-які («будь-які засоби хороші»), зокрема:

· вимога поступок як умови для продовження відносин;

· недовіра;

· тверде відстоювання своєї позиції;

· погрози;

· приховання своїх щирих намірів;

· вимога однобічних переваг як плати за згоду;

· прагнення виграти змагання волі;

· застосування тиску;

· нападу на особистість;

· емоційна ворожість, агресивність;

· пошук єдиної відповіді – того, який прийме протилежна сторона.

Ненависть – стійке активне негативне почуття суб’єкта, спрямоване на явища, що суперечать його потребам, переконанням, цінностям. Ненавидіти когось – виходить, бути готовим діяти стосовно нього агресивно.

Ненависть формується як:

· гостре невдоволення, викликане небажаним розвитком подій;

· систематичне нагромадження більш слабких впливів від джерела негативних переживань, і тоді предметом ненависті стає реальна чи уявна причина цих подій.

При ненависті ціль полягає в тому, щоб захиститися чи погубити супротивника. Людина, що ненавидить когось, стає підвищено чуттєвою і до небезпеки, і до сприятливої можливості для атаки. Людина засмучується, якщо об’єкт ненависті здоровий і процвітає, і радіє, коли той терпить невдачі. Деякі соціальні психологи (наприклад, Т. Шибутані й ін.) вважають, що ненависть скоріше притаманна людині з низьким рівнем власного достоїнства. Той, хто не любить самого себе, може несвідомо проектувати свої негативні властивості на інших і потім агресивно на них реагувати. Інтенсивність ненависті, як і інших почуттів, залежить від характеру людини. В одних людей ненависть набагато сильніша і стійкіша, ніж в інших.

Агресія як заподіяння шкоди іншим відрізняється від агресії як заподіяння шкоди самому собі (аутоагресія). У першому випадку агресія – це поведінка, спрямована на нанесення фізичної чи психологічної шкоди, збитку іншій людині, групі людей або на знищення їх. Часто така поведінка виникає як реакція суб’єкта на перешкоди в досягненні мети і супроводжується гнівом, ворожістю, ненавистю. Від подібної реактивної агресії в різних її проявах (експресивна, імпульсивна, афективна агресія) варто відрізняти ворожу агресію, що характеризується цілеспрямованим усвідомленим наміром нанесення шкоди іншому, і інструментальну агресію, де ціль дії суб’єкта нейтральна, а агресія використовується як один із засобів її досягнення.

Існують три форми агресії(зовні) з погляду способу вираження:

· вербальна;

· фізична;

· сполучена (вербальна і фізична — одночасно).

Є дві форми агресії з точки зору її спрямованості:

· пряма: спрямована на реальне чи уявлюване джерело фрустрації;

· зміщена: спрямована не на джерело фрустрації, а на інший об’єкт – живий (людина, тварина), неживий (який завгодно).

Для форм агресії, що розвиваються в масових соціальних явищах (терор, геноцид, расові, релігійні, ідеологічні зіткнення), типовими процесами, що їх супроводжують, є зараження і взаємна індукція, стереотипізації уявлень про створений «образ ворога». Не менш небезпечна й агресія, що йде від індивіда. Складність тут полягає в тому, що в кожної людини є власні уявлення про норми, що і позначається на рівні прояву агресії. Важливу роль грає ряд ситуаційних перемінних (інтерпретація намірів навколишніх, можливість одержання зворотного зв’язку, що провокує вплив оточуючих і ін.).

Агресивні дії можуть направлятися суб’єктом і на самого себе, приймаючи форму аутоагресивності (наприклад, суїцид). Деякі прояви агресії служать ознакою розвитку патопсихологічних змін особистості, таких як збудлива психопатія, параноя, епілепсія тощо. У формуванні самоконтролю над агресією й у стримуванні агресивних актів велику роль відіграє розвиток психологічних процесів емпатії, ідентифікації, децентрації, що допомагають людині розуміти іншого і співчувати йому, що сприяє формуванню уявлення про іншу людину як унікальну цінність.

Психологічний практикум

Гра «Розминка»

Ціль гри: усвідомлення важливості простору в спілкуванні, установлення впливу простору на процес комунікації.

Група поділяється на пари. Партнери, наближаючись і віддаляючись, заходячи збоку і зі спини, намагаються визначити свої відчуття при наближенні-віддаленні.

Обговорення: проводиться за допомогою відповідей на запитання:

Дата добавления: 2015-07-13