Байдужність, як форма міжособистісних відносин, залежить від безлічі факторів як зовнішніх, так і внутрішніх

Серед факторів зовнішнього порядку можна вказати наступні: «ефект очевидця» (людина з меншою імовірністю схильна надавати кому-небудь допомогу, коли є очевидці); невизначеність ситуації; тиск часу (серед людей, що мають час, знаходилося більше бажаючих допомогти нужденному, ніж серед людей, що поспішають у своїх справах); особисте незнайомство з потерпілим; особистісні, насамперед статусні, характеристики потерпілого.

Певний вплив на прояви байдужності здійснюють фактори внутрішнього порядку. До них варто віднести: емоційні стани, такі як гнів, лють, злість, страх, депресія, глибокий сум, а також «утома від співчуття» чи «сенсорне перевантаження»; сповідь у церкві, перед іншим референтним об’єктом; особистісні риси того, хто не допомагає нужденному.

Конформізм — прояв конформності.

Конформність — це податливість людини реальному чи уявлюваному тиску групи, виявляється в зміні поведінки людини і її установок у відповідності до позиції більшості, що спочатку ним не розділялася.

Конформність констатується там і тоді, де і коли фіксується наявність конфлікту між думкою індивіда і думкою групи і подолання цього конфлікту на користь групи. Міра конформності – це міра підпорядкування групі в тому випадку, коли протиставлення думок суб’єктивно сприймалося індивідом як конфлікт.

Зовнішня (публічна) конформність – це демонстративне підпорядкування думці групи, що нав’язується, з метою заслужити схвалення або уникнути засудження чи більш твердих санкцій групи (поступливість).

Конформність внутрішня (особиста ) – це дійсно перетворення індивідуальних установок у результаті внутрішнього прийняття позиції оточуючих (схвалення).

Типи поведінки в умовах групового тиску: 1) внутрішньогрупова сугестивність, тобто безконфліктне прийняття думки групи; 2) конформність — усвідомлена зовнішня згода при внутрішній розбіжності; 3) колективізм, чи колективістське самовизначення, — відносна однаковість поведінки в результаті свідомої солідарності особистості з оцінками і задачами колективу.

Види групового впливу: нормативний (коли тиск робить більшість, і її думка сприймається членом групи як норма) і інформаційний (коли тисне меншість, і член групи розглядає її думку лише як інформацію, на основі якої він повинен сам здійснити свій вибір)

Рівень конформності визначається безліччю причин: характеристиками індивіда, що піддається тиску, (стать, вік, національність, інтелект, тривожність, навіюваність і ін.); характеристиками групи, що є джерелом тиску, (її розмір, ступінь єдності і згуртованості, її статус та ін.); особливостями взаємозв’язку індивіда і групи, (статус індивіда в групі, ступінь його прихильності до неї, рівень взаємозалежності індивіда і групи в одержанні винагороди й ін.); ступенем зацікавленості людини в конформній ситуації; ступенем компетентності суб’єкта; емоційним віддаленням від жертви; деперсоналізацією ситуації; фізичною присутністю експериментатора: коли той що віддає накази знаходиться в безпосередній близькості, поступливість зростає; легітимністю авторитету експериментатора; інституціональністю авторитету, престижем джерела тиску; ліберативним ефектом: вплив групи, що звільняє, протест проти тиску хоча б одного з членів групи; силою впливу ситуації; числом епізодів поступок: найважче поступитися перший раз; публічність чи анонімність відповіді: обстоювати свою думку набагато легше на самоті, ніж перед аудиторією; відсутність чи наявність попередніх заяв: висловивши судження привселюдно, люди, як правило, продовжують дотримуватися його.

Причини конформності: прагнення людини бути прийнятою у групі, а не бути відкинутою нею — це нормативний вплив на виникнення конформності; прагнення одержати інформацію — інформаційний вплив.

Егоїзм –це ціннісна орієнтація суб’єкта, суттєвою рисою якої є пріоритет, перевага в діяльності людини особистих, корисливих інтересів і потреб без врахування інтересів інших людей і соціальних груп. Виражений прояв егоїзму – відношення до іншої людині як до об’єкта, як до засобу досягнення власних, корисливих цілей.

Міжособистісні відносини «проти людей»

Негативізм – невмотивована поведінка, що виявляється в діях, навмисно протилежних вимогам і очікуванням інших індивідів чи соціальних груп. Реактивний опір виникає, як правило, у двох випадках: коли хтось загрожує волі дій суб’єкта; коли виникає потреба в боротьбі за свою унікальність.

Негативізм може проявлятися: як клінічна форма, тобто як безглуздий опір; як ситуативна реакція чи риса особистості, обумовлена потребою суб’єкта в самоствердженні, у захисті свого «Я»; як наслідок сформованого егоїзму суб’єкта і його відчужень від потреб і інтересів інших людей.

Психологічна основа негативізму – установка суб'єкта на незгоду, заперечення певних вимог, форм спілкування, очікувань членів конкретної соціальної групи.

Ворожість до інших — форма негативного відношення до іншої людини чи до інших людей, що може супроводжуватися чи не супроводжуватися негативною поведінкою. Негативна поведінка, як прояв ворожості, виражається в таких формах, як дискримінація, расизм, сексизм.

Джерелом ворожості найчастіше виявляються: установки упередженості, забобони; потреби в соціальній ідентифікації: поділ на «ми» і «вони». У рамках цього поділу «ми» - люди, що розділяють почуття приналежності до групи, почуття загальної ідентичності; «вони» - група, що «ми» сприймають як несхожу на «нас» чи відособлену від «нас». «Ми» краще, ніж «вони», навіть якщо «ми» і «вони» схожі. У кінцевому підсумку, в рамках такого поділу задовольняється потреба в самоідентифікації: існує тенденція характеризувати свою власну групу позитивно, щоб позитивно оцінювати себе.

Конфлікт як ворожість – уперте сприймання несумісності інтересів, цілей, дій індивідів. Ціль поведінки в конфлікті – перемога за будь-яку ціну.

Ненависть – стійке активне негативне почуття суб’єкта, спрямоване на явища, що суперечать його потребам, переконанням, цінностям. Ненавидіти когось – виходить, бути готовим діяти стосовно нього агресивно.

Ненависть формується як: гостре невдоволення, викликане небажаним розвитком подій; систематичне нагромадження більш слабких впливів від джерела негативних переживань, і тоді предметом ненависті стає реальна чи уявна причина цих подій.

При ненависті ціль полягає в тому, щоб захиститися чи погубити супротивника.

Агресія як заподіяння шкоди – це поведінка, спрямована на нанесення фізичної чи психологічної шкоди, збитку іншій людині, групі людей або на знищення їх. Від подібної реактивної агресії в різних її проявах (експресивна, імпульсивна, афективна агресія) варто відрізняти ворожу агресію, що характеризується цілеспрямованим усвідомленим наміром нанесення шкоди іншому, і інструментальну агресію, де ціль дії суб’єкта нейтральна, а агресія використовується як один із засобів її досягнення.

Існують три форми агресії(зовні) з погляду способу вираження: вербальна; фізична; сполучена (вербальна і фізична — одночасно). Є дві форми агресії з точки зору її спрямованості: пряма: спрямована на реальне чи уявлюване джерело фрустрації; зміщена: спрямована не на джерело фрустрації, а на інший об’єкт – живий (людина, тварина), неживий (який завгодно).

Дата добавления: 2015-07-13