Органи державного регулювання корпоративного сектору 4 страница

22. ПОЛОЖЕННЯ про ревізійну комісію акціонерного товариства 1. Загальні положення 1.1. Це Положення визначає порядок формування, склад тафункції Ревізійної комісії акціонерного товариства "_________"(далі - Товариство) і затверджується загальними зборами акціонерів(далі - Збори). 1.2. Положення розроблено відповідно до Закону України "Прогосподарські товариства" (1576-12) та Статуту Товариства. 2. Правовий статус Ревізійної комісії Товариства 2.1. Ревізійна комісія є органом Товариства, що здійснюєконтроль фінансово-господарської діяльності Правління Товариства. 2.2. У своїй діяльності Ревізійна комісія Товариства(далі - Ревізійна комісія) керується чинним законодавством,Статутом, цим Положенням та іншими документами Товариства, щоприймаються Зборами акціонерів і належать до діяльності Ревізійноїкомісії. 3. Склад Ревізійної комісії 3.1. Ревізійна комісія обирається Зборами акціонерів на трироки із складу акціонерів або уповноважених акціонерами осіб (триособи, які обирають між собою Голову та Секретаря). 3.2. Членами Ревізійної комісії не мають права бути: - матеріально відповідальні особи; - члени Спостережної (наглядової) ради (далі - Ради),Правління Товариства. Названі особи у разі обрання їх членами Ревізійної комісіїповинні вийти із складу інших органів управління Товариства; - родичі керівників Товариства (членів Ради, Правління). 4. Функції Ревізійної комісії 4.1. Ревізійна комісія здійснює перевірки та ревізіїфінансово-господарської та поточної діяльності Товариства не рідшеніж один раз на рік. Додаткові перевірки можуть здійснюватись задорученням Зборів акціонерів, Ради Товариства, з її власноїініціативи або за вимогою акціонерів, які володіють у сукупностібільше ніж 10% голосів. 4.2. При виконанні своїх функцій Ревізійна комісія здійснює: - перевірку фінансової документації Товариства, висновківкомісії з інвентаризації майна, порівняння їх з даними первинногобухгалтерського обліку; - перевірку відповідності укладених договорів та угод чинномузаконодавству, розрахунків з контрагентами; - аналіз відповідності бухгалтерського та статистичногообліку в Товаристві діючим нормативним положенням; - перевірку дотримання в фінансово-господарській тавиробничій діяльності встановлених нормативів і правил; - аналіз фінансового становища Товариства, йогоплатоспроможності, ліквідності активів, співвідношення власних тапозикових коштів, розробку рекомендацій для органів управлінняТовариства; - перевірку правомочності рішень, прийнятих органамиуправління, відповідності їх Статуту Товариства та рішенням Зборівакціонерів; - перевірку своєчасності та правильності платежівпостачальникам продукції та послуг, платежів до бюджету,нарахування та виплати дивідендів та інших зобов'язань; - аналіз рішень Зборів акціонерів, внесення пропозицій по їхзміненню при розбіжностях з документами державних органівуправління та нормативними актами. 5. Права та повноваження Ревізійної комісії 5.1. Ревізійна комісія має право: - отримувати від органів управління Товариства, йогопідрозділів та служб, посадових осіб належні матеріали,бухгалтерські та інші документи протягом ___ днів після їхписьмового запиту; - вимагати скликання засідань Правління, Зборів акціонерів увипадках, коли виявлені порушення у виробничо-господарській,фінансовій, правовій діяльності потребують рішення відповіднихорганів управління Товариства; - вимагати від посадових осіб пояснень з питань, що належатьдо компетенції Ревізійної комісії; - залучати до своєї роботи фахівців, які не займають штатнихпосад у Товаристві, вимагати від Правління оплати всіх необхіднихвитрат, пов'язаних із проведенням аудиторських перевірок таревізій; - піднімати питання про відповідальність працівниківТовариства в разі порушення ними Положень, правил та інструкцій,що прийняті в Товаристві. 5.2. Члени Ревізійної комісії можуть брати участь з правомдорадчого голосу у засіданнях Правління Товариства. 6. Обов'язки Ревізійної комісії 6.1. Ревізійна комісія своєчасно доводить до відома Зборівакціонерів, Ради, Правління результати здійснених перевірок іревізій у формі письмових звітів, доповідних, повідомлень назасіданнях органів управління. 6.2. Ревізійна комісія вимагає скликання позачергових Зборівакціонерів, якщо виникла загроза суттєвим інтересам Товариства абовиявлено зловживання посадових осіб Товариства. 6.3. Ревізійна комісія складає висновки за результатамиперевірок річного звіту та балансу і подає їх Правлінню не пізнішеніж за два тижні до чергових Зборів акціонерів. Без висновківРевізійної комісії Збори не мають права затверджувати баланс. 7. Засідання Ревізійної комісії 7.1. Ревізійна комісія вирішує всі питання на своїхзасіданнях. Засідання проводяться згідно з прийнятим планом, атакож перед початком перевірки або ревізії і за їх результатами.Член Ревізійної комісії має право вимагати позачергового скликаннякомісії, якщо потрібне її невідкладне рішення. 7.2. Засідання Ревізійної комісії вважаються правомочними,якщо на них присутні всі її члени. 7.3. Акти та висновки Ревізійної комісії затверджуютьсяпростою більшістю голосів. При однаковій кількості голосівприймається рішення, за яке проголосував Голова комісії. У разінезгоди будь-кого з членів Ревізійної комісії з рішенням комісіївін викладає в протоколі свою власну думку, яку має право довестидо відома Правління, Ради, Зборів акціонерів Товариства. 7.4. Голова скликає і проводить засідання, організовуєпоточну роботу Ревізійної комісії. Секретар веде протоколи їїзасідань. 8. Акти та висновки Ревізійної комісії 8.1. Результатом роботи Ревізійної комісії є акти та висновкиза підсумками перевірок, які мають бути підписані всіма членамикомісії або кожним у частині, що стосується предмета йогоперевірки. 8.2. Акти та висновки Ревізійної комісії мають містити: - виявлені порушення чинного законодавства, установчихдокументів, рішень Зборів акціонерів, Правління Товариства; - виявлені порушення внутрішніх документів, положень таінструкцій; - інформацію про відсутність первинних документів абонаявність документів, що не мають юридичної сили; - наявність помилкових дій з боку органу управління, якіпотрібно виправити найближчим часом. 9. Прикінцеві положення 9.1. Зміни та доповнення до цього Положення вносятьсявідповідно до змін у чинному законодавстві та рішень Зборівакціонерів Товариства. 9.2. Норми, встановлені цим Положенням, є недійсними, якщовони суперечать чинному законодавству та Статуту Товариства. 9.3. Якщо окремі норми, встановлені цим Положенням, визнанінедійсними, це не тягне за собою визнання недійсними інших норм таПоложення в цілому. 9.4. Положення набирає чинності після його затвердження наЗборах акціонерів Товариства. 23. Значну групу соціальних норм складають корпоративні норми - установлення, що прийняті в громадських організаціях, трудових колективах, учбових закладах, підприємницьких спілках тощо. Ці норми виражаються в статутах, положеннях, інших актах. Наприклад, організація і діяльність Києво-Могилянської академії регулюється Статутом.
Велика частина корпоративних норм - це правила організаційного характеру. Вони закріплюють порядок формування, організації, побудови, функціонування громадських організації (корпорацій), а також права, обов'язки, відповідальність, взаємини членів таких організацій.
Корпоративні норми встановлюються і забезпечуються об'єднаннями громадян.
Особливості цього виду соціальних норм полягають у тому, що вони регулюють діяльність, зумовлену завданнями певних об'єднань громадян і спрямовану на досягнення цілей, заради яких ці об'єднання створювались.
Корпоративні норми поділяють на внутрішньоорганізаційні, згідно з якими встановлюється структура об'єднання, визначаються компетенція, форми і методи роботи його органів, права і обов'язки їх членів. Другу групу становлять норми зовнішньої дії, що регулюють відносини об'єднань з іншими суб'єктами. Корпоративні норми мають бути відповідати вимогам Конституції країни, законів та інших законодавчих актів. Ця група соціальних норм знаходить свій вираз і закріплення в актах (статути, положення, постанови), що видаються відповідними об'єднаннями.
Корпоративні норми встановлюються самими організаціями, виражають насамперед інтереси громадян, які створили або ввійшли до цих організацій Корпоративні норми дотримуються членами організацій у силу доцільності, справедливості цих розпоряджень. Порушення корпоративних норм викликає визначені організацією санкції, засоби впливу на порушника.
Корпоративні норми, що містяться в "Статутах", "Положеннях", за своїм характером не суперечать праву й моралі, наявних в державно-організованому суспільстві. Державні органи, а також органи місцевого самоврядування грають визначену роль у забезпеченні законності й легітимності корпоративних норм.
Принципи моралі, норми моральності, свідомість й дисципліначленів корпоративних організацій визначають порядок у їхній життєдіяльності.
У художній літературі можна знайти приклади вільних й у той же час чітких, злагоджених організацій колективу людей на основі моральних стимулів, позитивних духовних якостей членів організацій, об/єднання. Відомий уклад життя в телемитів по твору Франсуа Рабле "Гаргантюа та Пантагрюель". Статут членів Телемської обителі "складався тільки з одного правила -"роби що хочеш". Тому що людей вільних, таких, що походять від добрих батьків, освічених, таких що обертаються в порядному суспільстві, сама природа наділяє інстинктом та силою, які постійно наставляють їх на добрі справи й відволікають від пороку, й сила ця зветься в них честю".
У той же час необхідно відзначити, що всякого роду корпорації, об'єднання, установи, що діють на підставі Статуту, Положення, входять у єдиний правовий простір держави, на їх діяльність, діяльність членів, учасників цілком розповсюджуються вимоги дотримання законності й правопорядку.Як вид соціальних норм, корпоративні норми характеризуються загальними родовими ознаками і є правилами поведінки.
Корпоративні норми - це загальні правила поведінки громадських організацій. Ці норми, як правило, формалізовані, тобто містяться в статутах цих громадських організацій.

24. 7.1. Загальні принципи управління підприємством

Управління як економічна категорія має давню історію. Відомо, що дрібнотоварне господарство не вимагало виділення особливого апарату для управління через те, що сам процес управління здійснюється в нерозривному зв’язку з виконанням виробничих операцій. Але при спільній діяльності багатьох працівників в межах підприємства, коли здійснюється кооперація праці і окремі працівники спеціалізуються на певних технологічних операціях, в умовах складного технологічного процесу виробництва продукції, управління стає необхідним як особливий вид діяльності з координації цієї роботи.

Управління на підприємствах здійснюється у двох сферах: виробничо-технічній, коли виконуються роботи з організації, координації та регулювання виробничого процесу, та соціальній, коли регулюються взаємовідносини між учасниками виробничого процесу в умовах поділу і кооперації праці, формування відносин між управлінцями та виконавцями.

Управління як процес, або функція, може відбуватися лише за допомогою спеціального апарату, який відповідає за збереження, цільове використання ресурсів, здійснює контроль за роботою виконавців.

Виробничий процес є об’єктом, а апарат управління – суб’єктом управління.

Управління підприємством здійснюється відповідно до статуту на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і принципів самоврядування трудового колективу. Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати. Статут затверджується власником (власниками) майна, а на державних підприємствах – власником майна за участю трудового колективу.

У статуті підприємства визначаються органи управління підприємством, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів. В статуті підприємства визначається орган, який має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет та інше).

Власник здійснює свої права з управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи. Власник або уповноважені ним органи можуть делегувати ці права раді підприємства (правлінню) чи іншому органові, який передбачений статутом підприємства і представляє інтереси власника та трудового колективу.

Найняття (призначення, обрання) керівника підприємства є правом власника (власників) майна підприємства і реалізується безпосередньо або через уповноважені ним органи.

Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління з участю трудового колективу та уповноважених ним органів.

Вищим керівним органом колективного підприємства є загальні збори (конференція) власників майна. Виконавчі функції з управління колективним підприємством здійснює правління.

Правління підприємства, якщо інше не передбачено статутом, обирається власниками майна на загальних зборах таємним голосуванням на альтернативній основі. Повноваження правління визначаються статутом. Правління обирає зі свого складу голову і його заступників або їх роль виконують почергово всі члени правління.

Керівник підприємства наймається (призначається) власником або обирається власниками майна. При найнятті (призначенні, обранні) власником або уповноваженим ним органом керівника підприємства на посаду з ним укладається контракт (договір, угода), в якому визначаються права, строки найняття, обов’язки і відповідальність керівника підприємства перед власником та трудовим колективом, умови його матеріального забезпечення та звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контрактом (договором, угодою) та законодавством України.

Керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком віднесених статутом до компетенції інших органів управління даного підприємства. Власник майна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.

Керівника підприємства може бути звільнено з посади до закінчення строку контракту на підставах, передбачених у контракті або в законодавстві України.

Заступники керівника підприємства, керівники та спеціалісти підрозділів апарату управління та структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділів, відділень, дільниць, ферм та інших аналогічних підрозділів підприємств), а також майстри і старші майстри призначаються на посаду і звільняються з посади керівником підприємства.

Процес управління – це неперервна взаємодія та координація дій персоналу по виконанню функцій управління для досягнення мети господарської діяльності (рис. 7.1).

Рис. 7.1. Загальна схема управління суб’єктом господарювання

До основних функцій управління належать: планування, організація, мотивація та контроль (рис. 7.2).

Рис. 7.2. Функції управління господарською діяльністю підприємства

Процес планування передбачає наявність виробничих потужностей, виходячи з яких розробляються виробничі завдання, норми і нормативи витрачання ресурсів на одиницю продукції, кошториси витрат на виробництво в розрізі виробничих підрозділів підприємства.

План або прогноз для підприємства відіграє значну роль, показує ту мету, до якої прагне підприємство. При відсутності детально розробленого плану апарат управління не може дати оцінку досягнутому фактичному рівню використання ресурсів, випуску та реалізації продукції, отримання фінансового результату.

Служба планування, укомплектована кваліфікованими спеціалістами, має бути на кожному підприємстві і повинна займатися стратегією його розвитку. Стратегія, закладена в конкретні плани, програми, розроблені з урахуванням можливих змін в господарській діяльності, – основа успішного управління, відтак і виживання підприємства.

Організація є процесом, який направлений на найбільш оптимальне сполучення ресурсів – матеріальних, енергетичних, трудових, фінансових, інформаційних у виробничому процесі. Ефект організації проявляється у вдалому поєднанні всіх видів ресурсів та їх раціональному використанні. Тому значна частина робочого часу апарату управління використовується для організації виробничого процесу.

Мотивація, як елемент управління, направляється на прийняття рішень та підкріплення їх наказами, інструкціями, вказівками з приводу використання живої праці та матеріальних ресурсів, передбачає підпорядкування та субординацію між членами колективу. Для цього працівники наділяються розпорядчими та виконавчими функціями.

Мотивація передбачає розробку положень про винагороду за досягнення в праці. Преміальна система оплати праці повинна бути направлена на сприяння росту продуктивності праці, зниження витрат на виробництво, підвищення якості продукції.

Через мотивацію апарат управління узгоджує дії всіх працівників підприємства з метою досягнення тактичних та стратегічних завдань та загальної мети підприємства.

Контроль в загальному розумінні виступає як інструмент, який забезпечує всі ланки апарату управління інформацією про стан об’єкта управління.

Контрольна діяльність полягає в розробці норм функціонування системи і узгодження з плановими завданнями, створенні системи інформації, виявленні відхилень від норм функціонування, порівнянні фактичних показників з їх плановими значеннями, здійсненні необхідного впливу на людей, які мають відношення до контрольної ситуації, прийняття рішень. Для забезпечення контрольної діяльності необхідна інформація про стан об’єкта управління, ресурси підприємства та їх раціональне використання, процеси, що відбуваються на підприємстві (постачання, виробництво, збут), формування собівартості продукції тощо.

Управління досягає мети суб’єкта господарювання через персонал. Отже, люди – це центральна фігура у будь-якому підприємстві. Таким чином, управління означає всі практичні дії, за допомогою яких керівник спонукає підлеглих до дії для досягнення бажаних результатів.

Кожне підприємство має свою специфічну структуру управління, яка характеризується складом підрозділів, системою взаємозв’язків, підпорядкованістю та взаємодією між ними. Структуру управління розглянемо на прикладі ВАТ “Меблевий комбінат” (Рис. 7.3 – 7.7).

Успіх підприємницької діяльності значною мірою залежить від компетентності, професіоналізму, підприємливості, культури та соціальної відповідальності кожного члена колективу підприємства і насамперед керівника та його команди. Тому першим завданням керівника, підприємства повинна бути турбота про кадри та кадрову політику підприємства.

Основні складові кадрової політики підприємства:

гарантії зайнятості та соціального захисту;

безперервне професійне навчання та стимулювання знань;

повага до людини й турбота про умови її життя;

верховенство професіоналізму та якості праці;

комфортність морально-психологічного клімату у колективі;

демократизація, гласність, культура управління.

Основним провідником такої політики і головною фігурою у виробничій, підприємницькій та інших сферах діяльності є керівник. На великих підприємствах корпус управлінського персоналу складається з керівників нижнього, середнього і вищого рівнів, на малих підприємствах він часто в одній особі – і директор, і майстер, і підприємець. Оскільки керівнику доводиться постійно діяти в умовах нестабільності середовища, він мусить мислити як підприємець. Підприємливий керівник активно шукає можливості та умисне ризикує, щоб досягти поставленої мети. В.І. Даль пише, що “підприємливий” означає нахил, здатність до значних починань, сміливий, рішучий, відважний у підприємницькій справі.

Керівник повинен бути ініціативним, чесним, працьовитим, комунікабельним, здатним керувати людьми, іти на компроміс і ризик, мати організаційні здібності, комерційний склад розуму, уміти досягти мети економічними засобами, володіти почуттям відповідальності та ін.

В управлінні підприємством приймає участь трудовий колектив. Вищим органом трудового колективу є загальні збори трудового колективу, які:

затверджують проект колективного договору;

вирішують питання самоврядування трудового колективу;

визначають та затверджують перелік і порядок надання працівникам підприємства соціальних пільг.

Рис. 7.4. Структурні підрозділи прямого підпорядкування технічному директору ВАТ “Меблевий комбінат”

Рис. 7.5. Структурні підрозділи прямого підпорядкування

комерційного директора ВАТ “Меблевий комбінат”

Рис. 7.6. Структурні підрозділи прямого підпорядкування

директора з економіки ВАТ “Меблевий комбінат”

Рис. 7.7. Структурні підрозділи прямого підпорядкування помічника президента з соціальних питань ВАТ “Меблевий комбінат”

Інтереси трудового колективу у стосунках з власником і виконав-чими органами підприємства представляє Рада трудового колективу.

Рада трудового колективу в межах наданих їй повноважень:

підписує колективний договір;

узгоджує перелік та порядок надання працівникам соціальних та інших пільг;

розробляє та надає на розгляд Правила внутрішнього трудового розпорядку;

розробляє та узгоджує програми матеріального та морального стимулювання продуктивної праці, заохочення винахідницької та раціоналізаторської діяльності;

порушує клопотання про заохочення, преміювання, а також про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників;

вирішує інші питання самоврядування трудового колективу.

26. Корпоративні права держави — це акції, частки у статутному фонді господарських товариств, що належать державі.
Корпоративні права держави здійснюються визначеними законом центральними органами виконавчої влади та уповноваженими особами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Основними нормативно-правовими актами, які регулюють здійснення корпоративних прав держави, є Господарський кодекс України та Постанова Кабінету Міністрів України “Про управління державними корпоративними правами” від 15.05.2000 р.
Держава здійснює свої корпоративні права через систему органів управління державними корпоративними правами, яка включає кілька рівнів.
Кабінет Міністрів України є вищим органом управління майном, що знаходиться у державній власності, приймає нормативно-правові акти з питань управління державними корпоративними правами, визначає органи, уповноважені управляти державними корпоративними правами, приймає рішення про передачу корпоративних прав з державної у комунальну власність.
Фонд державного майна України (ФДМУ) здійснює управління державними корпоративними правами при проведенні приватизації і корпоратизації державних підприємств до моменту закінчення цих процесів. ФДМУ здійснює управління акціями, які згідно з планом приватизації підлягають продажу, передає у встановленому порядку органам, уповноваженим управляти об'єктами державної власності, акції, які згідно з планом приватизації залишаються у державній власності.
Національне агентство України з управління державними корпоративними правами — центральний орган виконавчої влади, завданнями якого є: управління частками (акціями, паями), що належать державі у майні господарських товариств; оцінка вартості державних корпоративних прав; призначення уповноважених осіб з управління державними корпоративними правами та контроль за ефективністю їх діяльності тощо.
Уповноважені особи — це недержавні юридичні і фізичні особи, які здійснюють управління акціями, частками, паями, що належать державі.
Центральні органи виконавчої влади та уповноважені особи:
- здійснюють правомочності щодо участі в управлінні господарською організацією відповідно до частки (акцій, паїв) держави у статутному фонді цієї організації;
- ведуть реєстр державних корпоративних прав;
- проводять оцінку державних корпоративних прав;
- здійснюють контроль за ефективністю роботи господарської організації у частині реалізації належних держав і корпоративних прав.
Правомочності з участі в управлінні господарською організацією здійснюють уповноважені особи. Так, уповноважена особа зобов'язана приймати участь у зборах товариства, може бути членом наглядової ради, ревізійної комісії або виконавчого органу. Для участі у зборах з питань збільшення статутного фонду, внесення змін і доповнень в установчі документи, створення дочірніх підприємств, філій, представництв, реорганізації і ліквідації товариства, розподілу прибутку уповноважена особа одержує від органів виконавчої влади окрему довіреність.
Реєстр державних корпоративних прав веде ФДМУ за участю міністерств та інших органів виконавчої влади. Оцінка державних корпоративних прав здійснюється експертним шляхом на підставі відповідного рішення Національного агентства України з управління державними корпоративними правами. Агентство також здійснює контроль за ефективністю роботи господарської організації (бере участь у визначенні стратегії розвитку таких господарських товариств, здійснює контроль та аналіз результатів їх господарської діяльності, вносить пропозиції щодо відчуження державних корпоративних прав, реалізує їх тощо).
Правомочності з управління корпоративними правами держави здійснюються безпосередньо відповідними органами виконавчої влади у разі якщо:
- держава має сто відсотків часток (акцій) у статутному фонді господарської організації;
- суб'єкт господарювання, щодо якого здійснюються корпоративні права держави, бере участь у державних та регіональних програмах, що фінансуються з Державного бюджету України;
- не відбувся конкурс з призначення уповноваженої особи через відсутність претендентів, або якщо пропозиції конкурсантів не відповідають умовам конкурсу;
- в інших випадках, передбачених законом.
У цих випадках відповідним органом виконавчої влади зі свого штату призначається відповідальний представник, який безпосередньо реалізує права акціонера або учасника господарського товариства.
У решті випадків управління корпоративними правами держави здійснюється із залученням уповноваженої особи.
Уповноваженою особою з управління корпоративними правами держави може бути громадянин або юридична особа. Призначення уповноважених осіб здійснюється за конкурсом, який проводиться органом виконавчої влади, уповноваженим управляти державними корпоративними правами. Переможцем конкурсу визнається особа, яка запропонувала найкращі умови здійснення управління державними корпоративними правами, а у разі рівних умов — меншу винагороду за виконання цих функцій. Оформлюється призначення уповноваженої особи договором доручення на здійснення функцій управління державними корпоративними правами. Типова форма договору затверджується ФДМУ.
Уповноважена особа може здійснювати управління державними корпоративними правами одного чи кількох товариств.
Умови передачі повноважень та завдання з управління корпоративними правами держави, у тому числі щодо юридичної відповідальності уповноважених осіб, є обов'язковою частиною відповідного рішення Кабінету Міністрів України та договору з уповноваженою особою.
Договір доручення укладається органом виконавчої влади і уповноваженою особою, яка приймає на себе зобов'язання здійснювати від імені цього органу управління державними корпоративними правами. У договорі обов'язково вказуються умови передачі повноважень і завдання з управління державними корпоративними правами, тобто перелік показників, виконання яких забезпечує ефективну роботу товариства, у капіталі якого є частка держави. Завдання включають низку вимог і показників щодо: фінансово-економічних результатів діяльності товариства; зобов'язань з погашення його заборгованості; реалізації інвестиційної, технічної і цінової політики; умов кредитних договорів, договорів оренди, застави майна товариства тощо.
Управління корпоративними правами територіальних громад здійснюється у тому самому порядку, що й управління корпоративними правами держави, якщо інше не встановлено законом.
Формування і ведення Реєстру корпоративних прав держави здійснює Фонд державного майна згідно з постановою Кабінету Міністрів України “Про формування і ведення Реєстру корпоративних прав держави” від 29.10.2003 р.
Реєстр корпоративних прав держави (далі — Реєстр) є автоматизованою інформаційно-довідковою системою збору та обліку відомостей про акції, частки, паї, що належать державі у статутних фондах господарських товариств та інших суб'єктів господарювання, і створюється для оперативного обліку вказаних акцій, часток, паїв, забезпечення ефективного здійснення корпоративних прав держави, а також забезпечення гласності і відкритості інформації про державну власність, у межах встановлених законодавством.
До Реєстру включаються відомості про акції, паї, частки, що належать державі у статутних фондах господарських товариств — резидентів та нерезидентів.

Дата добавления: 2015-07-13