Перспективні форми прямого іноземного інвестування в сільське господарство України

На сучасному етапі в Україні гостро постала проблема технічної оснащеності сільського господарства. Через відсутність достатнього обсягу фінансових ресурсів держава не спроможна за короткий проміжок часу забезпечити сільськогосподарських товаровиробників технікою у необхідній кількості та асортименті, непорушуючи вже питання оновлення та подальшого розвитку матеріально-технічної бази АПК.

Тому для вирішення даної проблеми необхідно залучати зарубіжний капітал, який насамперед слід спрямовувати на модернізацію машинобудівних заводів і розробку нових високотехнологічних та високопродуктивних сільськогосподарських машин. Але такий захід забезпечить позитивні результати лише через декілька років, тоді як вітчизняним сільськогосподарським товаровиробникам техніка потрібна зараз. Вихід з цієї ситуації вбачається у стимулюванні іноземних інвесторів до участі безпосередньо у сільськогосподарському виробництві.

У процесі вкладення прямих іноземних інвестицій у вигляді сільськогосподарської техніки для іноземних інвесторів існує дві альтернативи: створення підприємств з 100 % іноземним капіталом або ж організація спільних підприємств.

На сьогодні створення підприємств з 100 % іноземним капіталом або придбання у власність українського сільськогосподарського підприємства несе в собі ряд ризиків як для іноземних інвесторів, так і для нашої держави.

Найбільш перспективною формою для обох суб’єктів є спільне підприємство (СП). Привабливість СП для держави головним чином полягає в тому, що крім зарубіжних підприємців до його діяльності залученні і вітчизняні сільськогосподарські товаровиробники. Останні в свою чергу отримують можливість навчитися світовим методам ведення аграрного виробництва та використовувати їх на практиці.

Для іноземних інвесторів спільна діяльність також більш вигідна в умовах України. Згідно з українським законодавством нерезиденти не мають права на придбання сільськогосподарських земель у власність. Тобто у випадку створення підприємства з 100 % іноземним капіталом вони можуть тільки орендувати землю. Як правило, при створенні СП український учасник надає землю, як свою частку у спільному капіталі (статутному фонді). Це звільняє іноземців від витрат у вигляді орендної плати за землю.

Спільні підприємства, які інвестовані зарубіжним партнером сільськогосподарською технікою, можуть бути наступних видів: підприємства, які вирощють сільськогосподарські культури; підприємства, які займаються технічним обслуговуванням сільськогосподарських товаровиробників; лізингові компанії; підприємства, які здійснюють всі перелічені види діяльності (рис. 3.1).

Розглянемо переваги та недоліки вказаних видів СП. Для ефективного інвестування сільськогосподарською технікою підприємства, яке займається лише вирощуванням сільськогосподарських культур, треба дотримуватися наступного правила. Розмір площі сільськогосподарських угідь, на яких буде використовуватися техніка, має відповідати технічним характеристикам. Наприклад, сезонний виробіток зернозбирального комбайна становить 1500 - 2000 га. Отже, для його окупності під зерновими культурами в господарстві має бути не менше 1500 га орних земель.

Прикладом вдалої спільної діяльності може бути проект “Тачанка”, який здійснюється українською приватною агропромисловою компанією “Терра Лтд” та світовим виробником сільськогосподарської техніки – корпорацією “АГКО”. Мета проекту - вирощування овочів за інтенсивною технологією у Каховському районі Херсонської області. Внеском “АГКО” у проект є трактор MF-240 потужністю 45 кінських сил, плуг, лаповий культиватор і дискова борона. Внеском “Терра Лтд” є системи технології крапельного зрошення “t-tape” та 20 га ріллі. За підрахунками спеціалістів, для здійснення даного проекту у розрахунку на кожний гектар ріллі треба вкласти 2,5-3 тис. дол. США. Але навіть за таких високих витрат при урожайності 100 т/га рентабельність виробництва становитиме не менше 20 %. Частина отриманої продукції буде реалізовано населенню, решта –плодоовочевому заводу СП “Чумак” [159].

У спільному підприємстві, яке займається лише технічним сервісом або лізингом, існує ймовірність не отримати платежі за надані послуги. Так, спільне українсько-американське підприємство Корпорація “Агродон” у 1996 - 1997 рр. поставило сільськогосподарським товаровиробникам Донецької області понад 1000 одиниць сільськогосподарської техніки, у тому числі сівалки прямого висіву “Кінзе” та “Грейт плейнз”, обприскувачі “Фімко”. Разом з технікою “Агродон” виділило насіння та пестициди, навчало персонал. Згідно з договором діяльність здійснювалася на умовах товарного кредиту. Але через несприятливі погодні умови сільськогосподарські підприємства не змогли перерахувати СП понад 50 % платежів. Аналогічних прикладів в сільському господарстві України можна навести багато.

Тому виходом із такої скрутної ситуації більшість іноземних компаній вважають оренду сільськогосподарських угідь та створення машинно-технологічних станцій (МТС) [138].

Як свідчить практика, така форма як МТС дозволяє більш ефективно та продуктивно використовувати імпортну сільськогосподарську техніку. За станом на 1 лютого 2000 року в Україні діяло понад 319 машинно-технологічних станцій, з них 90 – державних [137].

Ідея створення сучасних машинно-технологічних станцій бере свій початок від машинно-тракторних станцій, першою з яких була станція, організована в Одеській області у 1928 році на базі тракторної колони. Діяльність Одеської МТС була настільки ефективною, що вже у 1931 році в колишньому СРСР функціонувало 158 МТС, а через 10 років у 1941 році їх налічувалося понад 7000. Найбільша кількість МТС діяла у 1956 році – 9000 одиниць. На той час вони обслуговували більше 60 тис. колгоспів. В середньому на МТС припадало 74 трактора, 31 зернозбиральний комбайн, 10 вантажних автомобілів та ремонтна майстерня. Кожна станція щорічно обробляла 50 - 60 тис. га ріллі [72].

Зауважимо, що до 1938 року МТС створювались на кооперативній основі, причому їх статутний фонд складався з капіталу кредитної кооперації та вкладів селянських господарств. МТС були госпрозрахунковими підприємствами і всі свої витрати відшкодовували за рахунок доходу, який вони отримували від сільськогосподарських виробників за надані послуги. Але для поповнення обігових коштів держава виділяла їм бюджетне асигнування. Державний банк кредитував МТС лише в частині, яка відшкодовувалася натуральною або грошовою оплатою колгоспів за обслуговування. З 1 січня 1938 року фінансування всіх витрат МТС повністю здійснювалося за рахунок держави. Причому МТС мали перераховувати свій прибуток до союзного бюджету. З цього часу кожна станція отримувала державне завдання у вигляді виробничо-фінансового плану. Керівництво МТС несло відповідальність за виконання планових завдань у повному обсязі та результати діяльності сільськогосподарських виробників, яких вони обслуговували.

Така організація МТС дозволила СРСР збільшити якість сільськогосподарських робіт, підвищити урожайність та відповідно валовий збір продукції [6, 37, 44].

Поповнення МТС у післявоєнний період новими марками техніки дало можливість додатково механізувати в сільському господарстві понад двадцять виробничих процесів, а саме: збирання комбайнами цукрових буряків та льону, лущення стерні одночасно із збиранням комбайно-лущильними агрегатами тощо [12, 134, 161].

Починаючи з 1952 року повністю механізовано оранку, сівбу та збирання колосових культур. А в 1956 році в цілому по рільництву було механізовано 98 % обсягу робіт. Особливо швидкими темпами запроваджувалася механізація таких операцій, як міжрядна культивація просапних культур, сівба кукурудзи, силосування кормів тощо. Наприклад, у 1947 році тракторний обробіток просапних культур становив лише 3 % від їх загальної площі, у 1949 році механізатори обробляли вже 2/3 усієї площі кукурудзи та соняшнику, а в 1957 році у міжрядних просапних культур проводився тільки механізований обробіток. Крім того у рільництві було механізовано такі трудомісткі роботи, як підготовка насіння, збирання і скирдування сіна та соломи. За допомогою МТС було проведено також механізацію тваринницьких ферм [87].

Як бачимо, за рахунок оснащення сільського господарства технікою, зміцнення МТС та колгоспів кваліфікованими кадрами, впровадження передового досвіду ведення сільськогосподарського виробництва рівень землеробства за розглянутий період було значно підвищено.

Але у другій половині 50-х років спостерігається тенденція до скорочення діяльності МТС, що було спричинено появою в сільському господарстві великих економічно міцних господарств, які виконували всі виробничо-технічні операції власними силами. Зменшення обсягів робіт привело до нерентабельності МТС і державі стало невигідно асигнувати їх. З цієї причини у 1958 році було прийнято Закон “Про подальший розвиток колгоспного ладу та реорганізацію МТС”, за якими МТС були ліквідовані, а замість них створені ремонтно-технічні станції, техніка була продана колгоспам за залишковою вартістю. Але вже на початку 60-х років стало зрозумілим, що від такого заходу виграли лише великі колгоспи, які мали нову техніку, що дозволяло їм не тільки своєчасно здійснювати всі технологічні операції, а й обслуговувати інших сільськогосподарських товаровиробників. Слабкі та малі підприємства, навпаки, стали неефективними. Отримана ними техніка після розпаду МТС часто виходила з ладу, а дорогий ремонт та дефіцит запчастин зробили більшість господарств збитковими. Виходячи з цього зазначимо, що реорганізацію МТС треба було проводити поступово, враховуючи місцеві умови та економічний стан господарств [72].

Новий етап розвитку МТС почався в середині 90-х років. У зв’язку з невизначеністю щодо технічного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників, яка до речі, має місце і в даний час, вітчизняні науковці та підприємці знову звернулися до практики створення МТС, але вже як машинно-технологічних станцій, які значно відрізняються від своїх попередників.

Позитивні зміни у політичному житті та економіці України сприяли організації діяльності МТС на якісно новій основі. Основними її критеріями на даному етапі є:

- господарська незалежність та повна відповідальність за будь-який вид своєї діяльності;

- правова свобода вибору місця розташування підприємства згідно з умовами виробництва;

- власний вибір форм та методів обслуговування;

- відповідність цін якості послуг, строку їх виконання та ефективності результатів;

- взаємна зацікавленість МТС та її клієнтів.

Організаційні форми створення МТС можуть бути різними але найбільш поширеними з них є: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, повні господарські товариства, товариства з додатковою відповідальністю, командитні товариства, кооперативи та приватні товариства. Це пояснюється тим, що при створенні саме таких організаційно-правових форм найбільше проявляється зацікавленість обох сторін у виконанні потрібного обсягу робіт на високому рівні та за вигідними розцінками. Кожна з цих форм має свої відмінності щодо системи управління та прийнятті рішень, ступеня відповідальності, способу формування статутного капіталу, розподілу доходів, кількості учасників тощо.

Найпоширенішими формами МТС нині є акціонерне товариство та товариство з обмеженою відповідальністю. Акціонерні товариства створюються відкритого та закритого типу. В табл. 3.1 наведена стисла їх характеристика [155].

Привабливість відкритого акціонерного товариства (ВАТ) полягає в тому, що його учасники мають право продати, подарувати, заповісти свої акції без згоди інших акціонерів. Але це може призвести до того, що контрольний пакет акцій потрапить до особи, яка змінить напрями діяльності МТС без урахування інтересів інших акціонерів.

В закритому акціонерному товаристві (ЗАТ) акції розподіляються лише серед засновників та осіб, які вказані в установчому договорі. Кількість акціонерів у ЗАТ не повинна перевищувати 50.

Таблиця 3.1

Дата добавления: 2017-01-14