Покращення умов ефективного залучення прямих іноземних інвестицій в технічне забезпечення сільськогосподарського виробництва

На сучасному етапі ефективний розвиток аграрного сектора України залежить великою мірою від залучення іноземного капіталу.

Оцінюючи загальну роль іноземних інвестицій у процесі реформування сільського господарства та розвитку економіки держави, треба визначити такі основні положення:

· іноземні інвестиції є важливою передумовою успішного переходу України до ринкової моделі економіки;

· залучення іноземних інвестицій в економіку України повинно сприяти розвитку ринкового середовища, поліпшенню ситуації з формуванням бюджету, підвищенню життєвого рівня населення країни;

· оскільки ринкова реформа в Україні, як і в інших постсоціалістичних країнах відбувається в контексті зростаючої взаємозалежності національних економік, іноземні інвестиції можна розглядати як впливовий фактор інтеграції України у світову економічну систему;

· Україна не користується усіма перевагами міжнародного поділу праці, отже, перед країною стоїть складне подвійне завдання, що передбачає не тільки все більше включення в механізм світогосподарських зв’язків, а й визначення власних пріоритетів розвитку в контексті цілей промислової реконструкції. З цієї точки зору іноземні інвестиції, в разі їх спрямування на реальні індустріальні потреби, стануть важливим інструментом ринкових перетворень, забезпечення довгострокових пріоритетів розвитку;

· формування національної системи регулювання іноземних інвестицій повинно відбуватися з урахуванням наявного міжнародного досвіду у відповідних сферах економічного життя.

Крім того активізація процесу надходження іноземних інвестицій сприятиме прискоренню інтеграції України в міжнародні економічні структури, запровадженню передового досвіду ринкового господарювання, використанню переваг міжнародного співробітництва [165]. Причому конкретні особливості країни та нюанси процесу залучення іноземних інвестицій активізують постановку питання про вибір адекватних інструментів регулювання та реалістичну оцінку наслідків тих або інших заходів. Результати можуть бути надзвичайно вагомими, адже первісно низький ринковий та ресурсний потенціал країни може бути компенсованим, до певної міри, політичною та економічною стабільністю, розумним та виваженим законодавством [112]. Тому необхідно чітко з’ясувати, яку мету визначають держава та сільськогосподарські товаровиробники при залученні іноземного капіталу, а також вимоги іноземних інвесторів при вкладенні капіталу в українське аграрне виробництво.

Основні завдання, які прагне реалізувати Україна при залученні іноземних інвестицій у сільськогосподарську галузь, зводяться до наступного:

1. Впровадження передових технологій з метою досягнення високої та стійкої конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції на вітчизняному і світових ринках;

2. Створення великої кількості нових, технологічно досконалих робочих місць;

3. Досягнення збалансованості державного бюджету;

4. Задоволення платоспроможного попиту населення;

5. Збільшення експорту та регулювання імпорту за рахунок створення експортоорієнтованих та імпортозаміщуючих виробництв;

6. Вирішення соціальних та екологічних проблем тощо.

За умови відсутності власних засобів фінансування сільськогосподарські товаровиробники потребують інвесторів, які б вклали свій капітал в аграрний сектор, насамперед у вигляді новітніх технологій та засобів виробництва, застосування яких дало б змогу вітчизняним аграріям досягти світового рівня ведення господарства.

Тепер визначимо інтереси іноземних інвесторів при інвестуванні українського сільського господарства. Перш за все при вкладенні капіталу у будь-якій країні зарубіжних інвесторів цікавить, чи зможуть вони отримати прибутки та в якому розмірі. Важливою умовою для них є стабільність валюти країни інвестування та можливість переказу з неї отриманих доходів. Не меншою мірою, їх цікавить загальна макроекономічна ситуація в державі: державна політика щодо іноземних інвестицій та економічний розвиток країни в цілому; конкурентне середовище; законодавча база, яка не повинна дуже швидко змінюватися і яка чітко й зрозуміло визначає всі положення законів, а також забезпечує можливість іноземним інвесторам ефективно та продуктивно працювати в державі. Крім того, інвестори бажають мати гарантії при припиненні дії контрактів не з їх вини. Важливою умовою є також можливість самовладно приймати рішення без участі державних чиновників. Для них бажана наявність в країні кваліфікованих спеціалістів, які б володіли знаннями західних економічних та фінансових концепцій, бухгалтерського обліку, а також вітчизняних інвестиційних компаній. Велике значення для іноземних інвесторів має легкодоступність інформації щодо політичної та економічної ситуації в країні, особисто у тих галузях, куди вони вкладають капітал [182]. Особливими вимогами іноземних інвесторів при інвестуванні сільського господарства України на даний час є:

· повернення коштів за надані господарству ресурси (як показує досвід, неспроможність господарств розрахуватися за своїми зобов’язаннями підштовхує партнерів до пошуку нових форм співпраці, що інколи позначається на інвестуванні);

· можливість зберегти власний ринок збуту (для постачання пального, запчастин, добрив, електроенергії);

· потреба в регулярних поставках сировини для власних каналів збуту сільськогосподарської продукції;

· висока рентабельність окремих виробництв у сільському господарстві;

· необхідність забезпечення продуктами харчування великих промислових підприємств;

· наявність дешевої робочої сили на селі;

· зменшення податкових пільг для сільськогосподарських товаровиробників [154].

Інвесторів також цікавить співробітництво з підприємствами, створеними на приватній основі. Їх перевага порівняно з колективними господарствами полягає в наявності конкретного власника, який може використовувати своє майно на власний розсуд, у тому числі й для ведення підприємницької діяльності. Закони України “Про підприємства в Україні”, “Про господарські товариства”, “Про сільськогосподарську кооперацію”, “Про селянське (фермерське) господарство” дають юридичні підстави для реорганізації колективних господарств у підприємства ринкового типу, а саме: у товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ), акціонерні товариства (АТ), сільськогосподарські кооперативи, приватні підприємства (селянські господарства) та деякі інші. Виділити із перелічених організаційно-правових форм ефективніші або гірші досить важко, оскільки кожна з них має певні особливості, з огляду на які господарство, що реформується, здійснює свій вибір. Із перерахованих форм не можна виділити головної. До того ж, кожен інвестор має кілька інтересів в аграрному виробництві [21].

Як бачимо, кожна сторона переслідує свою мету при інвестуванні сільського господарства держави, тому важливо знайти раціональний варіант поєднання всіх інтересів. При цьому головна функція в регулюванні інвестиційного процесу має відвадитись державі, яка визначає оптимальне співвідношення між заходами захисту інтересів вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників та створенням сприятливих умов для іноземного інвестування.

В першу чергу слід розробити відповідну програму інвестиційного розвитку аграрного сектора, яка б передбачала вдосконалення його структури, матеріально-технічне оновлення виробництва, дієвий механізм роздержавлення та приватизації власності, створення ефективних форм господарювання та забезпечення їм однакових умов функціонування, усунення адміністративного диктату в організації, управлінні та стимулюванні розвитку сільського господарства і переробних галузей, вироблення та проведення єдиної ефективної державної політики довгострокового розвитку цієї життєво важливої галузі. Визначивши основні напрями та програмні заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в сільському господарстві України і реалізуючи їх на практиці, можна досягти стабілізації галузі та виходу її з кризи.

Слід зазначити, що на розвиток сільського господарства впливають не тільки мікро-, а й макроекономічні фактори. Тому одним із заходів, що сприятимуть залученню іноземних інвестицій, має стати скорочення бюджетного дефіциту, який по відношенню до “гарячих грошей” може зіграти роль справжнього каталізатора. Формування державного бюджету на основі реального визначення його доходної частини є необхідною умовою макроекономічної стабілізації. Звичайно, визначення видатків державного бюджету на період виходу з соціально-економічної кризи має враховувати надзвичайну обмеженість наявних фінансових ресурсів. Виходячи з основного положення про необхідність активної ролі держави при вирішенні економічних проблем, треба акцентувати увагу на пріоритетах бюджетної політики та розвитку національної економіки. Водночас, з метою скорочення бюджетних витрат доцільно перевести частину сфери, що фінансується з державного бюджету, на самофінансування, в тому числі шляхом поступової приватизації та зміни власника. Зміцненню бюджету мають слугувати скасування необґрунтованих пільг при сплаті податків, розширення кола платників податків та загальні зміни у здійсненні податкової політики. Важливими заходами є зміцнення бюджетної дисципліни та використанню широкого кола санкцій до її порушників. Одним з головних параметрів бюджетної дисципліни виступає контроль за дотриманням цільового характеру використання бюджетних коштів, своєчасне перерахування їх на місця та кінцеве використання за призначенням. Для подолання дефіциту державного бюджету, державні запозичення, - як внутрішні так й зовнішні, мають виходити із здатності держави відповідати по своїх зобов’язанням. Ми поділяємо думку вітчизняних дослідників стосовно того, що для пом’якшення несприятливої зовнішньої боргової ситуацієї держави вважати за доцільне дозволити зарубіжним інвесторам:

- купівлю державних цінних паперів, акцій та інших цінних паперів українських підприємств;

- часткову конверсію заборгованості України в акції та інші цінні папери або внески в статутні фонди спільних підприємств;

- заохочення інвестицій в нерухомість із визначенням можливого кола об’єктів інвестування;

- заохочення вкладання коштів в українські банки, а для цього необхідно реалізувати заходи, спрямовані на оздоровлення фінансової сфери країни;

- надання в оренду іноземним фізичним та юридичним особам окремих промислових об’єктів [30, 112].

Серед факторів, які негативно впливають на інвестиційну діяльність в аграрному секторі, слід виділити нормативно-правову базу, яка налічує понад 200 нормативних актів [18]. Причому багато з них протирічать один одному і потребують вдосконалення. Закони про власність є наріжним каменем будь-якого ринкового середовища. І найбільш вагомою перешкодою для залучення іноземних інвесторів є відсутність повного визнання та належного захисту приватної власності, що неминуче впливає на можливість та ефективність кредитування вітчизняного сільського господарства.

Для сільськогосподарських товаровиробників в даній ситуації першочергового значення набуває іпотечний кредит. Іпотека є одним з основних джерел інвестиційних ресурсів для аграрного виробництва в країнах з ринковою економікою, оскільки земля як високоліквидний засіб виробництва дуже привабливий для кредиторів. Однак в Україні така форма кредитування ще не набула поширення, оскільки вона передбачає розвинутий ринок земельних ресурсів. Кредитування під заставу землі стримується відсутністю правової бази для здійснення купівлі-продажу її, а також тим, що земля як засіб виробництва в сучасних умовах або не дає доходу, або має надзвичайно низьку рентабельність, тобто не гарантує повернення кредиту. В новостворених формуваннях, де передбачається передача землі в оренду від власника земельного паю до користувача, не формуються юридичні підстави для отримання іпотечного кредиту. З цих причин кредитні установи не мають наміру брати землю в забезпечення довгострокових позик. Тільки після створення реально діючого законодавства щодо власності на землю, за наявності мережі уповноважених державою іпотечних банків та підвищення рентабельності сільськогосподарських підприємств можна буде розраховувати на позитивні прогнози щодо поліпшення інвестиційного клімату в державі та гарантування правового режиму іноземних інвестицій в Україні [18]. У зв’язку з цим невідкладним завданням є прийняття нового Земельного кодексу.

Беручи до уваги вищевикладене стосовно власності на землю, найбільш оптимальним вирішенням проблеми може стати оренда іноземними інвесторами сільськогосподарських угідь. В умовах нестабільності економічної ситуації це кращий варіант для зарубіжних контрагентів, оскільки при невиконанні або порушенні зобов’язань з боку української сторони вони зможуть швидше повернути капітал, а власність на землю зберігатиметься за українськими сільськогосподарськими товаровиробниками. Щодо плати за оренду землі, то вона не повинна бути високою. У випадку створення спільних підприємств з іноземним капіталом її взагалі не повинно бути. Але, щоб зарубіжні підприємці не порушували агроекологічні вимоги до використання сільськогосподарських угідь, мають бути передбачені жорсткі міри покарання (наприклад, у вигляді великих розмірів штрафів). До такої політики вдається, наприклад, Китай.

Важливим кроком на шляху активізації процесів іноземного інвестування сільського господарства України слід вважати запровадження дійового механізму приватизації. Вкладення прямих іноземних інвестицій через приватизацію, як переконує зарубіжний досвід, належить до числа найрозповсюдженіших форм іноземного інвестування. Переважна більшість національних форм після відбору прямих іноземних інвестицій стає конкурентоспроможнішою; продаж активів іноземцям обумовлює негайне надходження коштів та в кінцевому результаті забезпечує подальше вкладення інвестицій, реінвестування прибутку тощо [105].

Слід також розглянути доцільність скасування закону про заборону банкрутства колективних сільськогосподарських підприємств до 2004 року.

Вважаємо за необхідне доповнити Закон України “Про лізинг”від 16 грудня 1997 року № 723/97- ВР рядом нових положень. Нині лізинг впроваджується в аграрному виробництві в незначних обсягах, що свідчить про недостатній рівень використання потенційних можливостей та переваг такої форми вкладення коштів в основні фонди. Вигідність застосування лізингу в аграрному секторі полягає в тому, що підприємство-лізингоодержувач має можливість користуватися майном без одноразової мобілізації як власних, так і залучених коштів. Заощаджені таким чином кошти дають змогу залучити більше засобів праці, що орендуються, та спрямовувати їх в інші фонди. З іншого боку, лізингодавач залишається власником майна або устаткування на весь період дії лізингової угоди, що значно полегшує вирішення проблем, пов’язаних із відшкодуванням збитків власника у випадку неплатежів з боку лізингоодержувача. Привабливим аспектом лізингу є порядок здійснення платежів. Строки та розмір виплат визначаються за взаємною домовленістю сторін, отже можна гнучко враховувати інтереси кожного партнера. Так, виходячи із фінансового стану лізингодавача і лізингоодержувача, можна застосовувати відстрочку першого платежу, нарощування лізингових виплат або, навпаки, авансовий платіж, зниження обсягу виплат тощо. Взаємна зацікавленість може бути реалізована при визначенні порядку та характеру лізингових платежів, а саме: лізингові внески можуть здійснюватися із виручки від продажу виробленої продукції, платежі можуть набувати не лише грошової форми, а й частково або повністю товарних чи зустрічних послуг.

З цієї мети в лізинговому законодавстві треба передбачити наступні положення:

· більш точніше визначити поняття лізингу, відмінність фінансового лізингу від оперативного, особливість діяльності лізингових компаній, передбачити більшу кількість видів лізингу тощо;

· дозволити відстрочку сплати податку на додану вартість на ввезення майна лізингодавцем до моменту передачі його у власність лізингоотримувача;

· надати пільги з оподаткування прибутку лізингодавця;

· відмінити мита на ті види сільськогосподарської техніки та запчастини до них, попит на які найбільше не задоволений;

· збільшити розмір амортизації до коефіцієнту 2;

· зменшити кредитні ставки для надання сільськогосподарської техніки у лізинг (у країнах світу середній розмір такої ставки становить 10 %);

· знизити величину сплати першого внеску лізингу до 8-10 % замість існуючої 27,5 - 37,5 % від початкової вартості, оскільки така перешкода стримує підвищення ефективності сільського виробництва;

· встановити міри покарання у випадку невиконання лізингодавцем (якщо це передбачене договором) ремонтів у гарантійні строки експлуатації техніки [81, 153, 162, 164].

Таким чином, реалізувавши ці заходи щодо лізингового регулювання, держава матиме ще один спосіб надходження іноземних інвестицій в аграрний сектор України.

Сутність амортизаційної політики слід переглянути не тільки з огляду на лізингову діяльність. Для того, щоб сільськогосподарські товаровиробники мали можливість придбати сучасну високопродуктивну техніку, необхідно застосовувати прискорену амортизацію. Так, у країнах єдиного європейського ринку, програмою реконструкції та переозброєння сільського господарства встановлено перелік машин та устаткування, що забезпечують технічний прогрес, при придбанні яких дозволяється прискорена амортизація. Практично це має такий вигляд: до 50 % вартості придбаної техніки може бути списано на витрати у рік її придбання та в наступні два роки (понад чинні норми амортизації). Відповідно зменшується сума прибутку, отже, й величина податку.

В Україні нарахування амортизаційних витрат здійснюється лінійним методом від балансової вартості основних засобів. Причому балансова вартість дорівнює залишковій. Це призводить до подовження строку та щорічного зменшення сум амортизації, що не відповідає інтересам підприємців. На нашу думку, доцільніше здійснювати амортизаційні розрахунки від початкової вартості. До того ж, ми поділяємо пропозиції вітчизняних дослідників щодо зміни порядку індексації вартості техніки, а саме:

· коефіцієнт індексації визначати за формулою

· ,

де І (а - 1) – індекс інфляції попереднього періоду;

· знизити квартальний індекс інфляції, за яким здійснюється індексація вартості основних фондів;

· не визнавати капітальним доходом та не оподатковувати збільшення балансової вартості основних засобів, що її отримано внаслідок застосування коефіцієнта індексації;

· дозволити індексацію основних засобів, на які нараховується прискорена амортизація;

· залежно від виду основних засобів та тенденцій їх морального старіння диференціювати строк відшкодування витрат при застосуванні прискореної амортизації на три-, п’яти- та семирічний періоди [131].

Для забезпечення аграрних підприємств сучасними видами сільськогосподарської техніки має бути переглянутий митний механізм. Наведемо думку генерального директора фірми “Нібулон” О. Вадатурського: “Скасування імпортних мит на ввезення іноземної техніки, безумовно, позитивний крок. Проте не менш важливим є скасування мит на імпорт запчастин до сільськогосподарської техніки, які нині сягають 40 – 50 %” [105].

Потребує вдосконалення податкова системав аграрному секторі. Держава має щорічно переглядати податкові ставки в бік зменшення, що стимулюватиме бізнесову діяльність, розширюватиме базу оподаткування, оскільки збільшуватимуться надходження до бюджету. Американський інвестор Майкл Блейзер вважає: “Краще збирати багато, але з заможніх та тих підприємців, що досягли великого успіху, ніж грабувати бідних” [128]. Тому критеріями реформування податкової системи в Україні повинні бути принципи спрощення та зниження податкового навантаження. Не можна вважати прийнятою практику перекладання на платників податків наслідків макроекономічних прорахунків державної політики. Адже необґрунтовані дії владних структур на фоні соціально-економічної деградації вже призвели до створення жорсткої, фактично антиринкової системи оподаткування, розвитку тіньової економіки та ухилення від сплати податків офіційно зареєстрованих платників.

Аналітичні розрахунки дають підстави для висновку, що зменшення шкали оподаткування, як і загальне зменшення податкового тиску, не призведе до зменшення доходної частини державного бюджету. Навпаки, первісне зниження бюджетних надходжень вже в середньостроковій перспективі приведе до зростання доходної частини бюджету. Податкова система має стати засобом стимулювання розвитку вітчизняного виробництва.

З метою активізації іноземних інвестицій в сільськогосподарське виробництво України для підприємств з іноземними інвестиціями, які займаються виробництвом аграрної продукції, треба передбачити ряд пільг:

- звільнення від сплати підприємствами податку на прибуток, що отриманий від реалізації проекту, на рік – для інвестиції від 20 до 50 млн. дол. США; на три роки – для інвестиції понад 50 млн. дол. США;

- звільнення від сплати податку на прибуток для підприємств, в яких іноземні інвестори запроваджують новітні технології, та зарахування його суми на спеціальний рахунок, що прирівнюється до амортизаційного фонду;

- звільнення від сплати податку на додану вартість на сільськогосподарську техніку та устаткування, що ввозяться іноземними інвесторами в якості внеску до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями;

- здійснення на підприємствах пільгового кредитування нового будівництва протягом трьох років існування підприємства з іноземними інвестиціями та реконструкції діючих підприємств – протягом одного року. Причому відсоткові ставки становлять 35 % від ринкових, якщо обсяг іноземних інвестицій не перевищує 50 млн. дол. США, і 60 % - при перевищенні цієї суми;

- надання інвестиційного податкового кредиту в обсязі 15 % витрат підприємств, які вкладають кошти в енергозберігаючі технології [95].

З огляду на поліпшення інвестиційного клімату для прямого іноземного інвестування в сільському господарстві України треба створити надійну систему страхування від ризиків. З цієї мети чинне законодавство має чітко визначити особливості страхового регулювання. Вбачається за доцільне створити Фонд державних гарантій на основі заставної системи та Національну страхову компанію, забезпечити активний вихід на міжнародні страхові ринки, здійснити ряд заходів для приєднання України до міжнародних конвенцій страхування інвестицій та захисту інтересів інвесторів [95].

В Україні необхідно реалізувати стимулюючі заходи щодо такої форми інвестування, як створення спільних підприємств (СП). Переваги даної форми очевидні, особливо у сфері технічного обслуговування сільськогосподарських товаровиробників. Наприклад, у галузі сільськогосподарського машинобудування зазначена форма інвестування дозволить:

1. Скоротити термін розробки конструкції за рахунок використання існуючої, яка пройшла всі стадії розробки, відповідає світовим стандартам та успішно продається у країнах з експортними вимогами до техніки.

2. Використовувати імпортні комплектуючі, які не доцільно виробляти в Україні, оскільки їх собівартість при невеликих обсягах виробництва та значних капіталовкладеннях досить висока. Це доводить досвід більшості виробників сільськогосподарської техніки. При виробництві обприскувачів частка комплектуючих не перевищує 30% від загальної їх вартості.

3. Випускати продукцію безпосередньо на замовлення покупця, що знизить її вартість за рахунок зменшення витрат на зберігання та обслуговування кредитів. Покупець має можливість замовити саме ту модель машини, яка відповідає його виробничим потребам та фінансовій спроможності. Тобто при оформленні замовлення обумовлюється комплектація сільськогосподарської техніки додатковими системами та вузлами тощо.

4. Необхідний перелік запчастин та комплектуючих забезпечує можливість якісного гарантійного та післягарантійного обслуговування [169].

Одним з ефективних шляхів залучення іноземних інвестицій є створення вільних економічних зон (ВЕЗ). Головна перевага таких зон полягає у збільшенні зайнятості та ефективному використанні природних ресурсів. Для України мають значення такі їх види: технопарки та технополіси, комплексні виробничі та зони, які сприяють розвитку ринкової інфраструктури для аграрного сектора [142]. Пільги для інвесторів на території ВЕЗ мають відповідати меті її створення. Так, інвестиційний режим в експортно-виробничих зонах може передбачати наступні пільги:

- пільги на ввезення та вивезення сировини, призначеної для переробки в даній зоні;

- зниження податку на прибуток, якщо прибуток, одержаний на території ВЕЗ, буде реінвестований у ту же зону;

- звільнення на деякий період від сплати податку на додану вартість [123].

Для залучення іноземних інвесторів необхідно стимулювати й українських підприємців вкладати свій капітал у вітчизняне виробництво, значна частина якого нині знаходиться закордоном. Важливе значення має встановлення прозорої й чіткої системи взаємовідносин із міністерствами, іншими органами центральної та місцевої влад. Позитивно сприятиме максимальне спрощення процедур залученню іноземних інвестицій оформлення документації та отримання інформації про розвиток інвестиційного ринку в державі [95].

Як бачимо, поліпшення інвестиційного клімату в Україні потребує реалізації низки важливих заходів. При цьому має використовуватися як власний досвід у даній справі, так і світова практика. Адже без значних іноземних капіталовкладень наша держава не в змозі вийти з економічної кризи за короткий проміжок часу.

Висновки до розділу

1. В результаті дослідження механізмів стимулювання іноземного інвестування технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва виявлено, що ефективною формою залучення прямих іноземних інвестицій у вигляді сільськогосподарської техніки та новітніх технологій в аграрний сектор нашої держави є створення спільних підприємств.

2. Основними видами таких підприємств можуть бути: підприємства, які займаються вирощуванням сільськогосподарських культур; підприємства, які займаються технічним обслуговуванням сільськогосподарських товаровиробників; лізингові компанії; підприємства, які займаються всіма перерахованими видами діяльності.

3. Провідну роль у раціональному забезпеченні сільськогосподарських товариств технікою та ефективному її використанні має відігравати машинно-технологічні станції. Машинно-технологічна станція являє собою регіональний центр, що забезпечує виробничий та науковий сервіс сільськогосподарських товаровиробників, має власне виробництво сільськогосподарської продукції на орендованих землях та займається комерційною діяльністю. Запропонований бізнес-план по створенню МТС свідчить, що окупність інвестицій в МТС складає 3,5 років.

4. До основних факторів, за якими велика кількість МТС на Україні є нерентабельною належать: нерівномірне розташування МТС, порушення технологічного процесу через невідповідність ремонту заводським експлуатаційним інструкціям, невідповідність сум амортизаційних відрахувань на відновлення техніки, високі ставки митних платежів, неспроможність сільськогосподарських товаровиробників розрахуватися за обслуговування через низьку урожайність, зниження попиту на послуги через закладання до тарифу високої норми прибутку.

5. Проведене дослідження дає змогу стверджувати, що інвестиційний клімат в сільському господарстві України потребує якісного поліпшення, зокрема таких складових як: скорочення бюджетного дефіциту, спрощення та удосконалення нормативно-правової бази, удосконалення механізму приватизації, пом’якшення умов для проведення лізингових операцій, перегляд амортизаційної політики, скасування митних платежів при ввезенні імпортної сільськогосподарської техніки та запчастин до неї, спрощення системи оподаткування, створення надійної системи страхування, стимулювання вітчизняних підприємців інвестувати власне сільське господарство.

ВИСНОВКИ

Дата добавления: 2017-01-14