Тема 7. Природа та типи груп в організації

Модуль 2. Управління груповими процесами

[Вверх] [Вниз]

Вузлові питання

1. Причини та умови формування груп в організації.

2. Типи груп.

3. Організація ефективної діяльності груп.

Навчальні цілі

1. З’ясувати головні причини, що спонукають людей об’єднува­тись у групи, та визначити, які умови для цього необхідні.

2. Охарактеризувати головні типи груп, що функціонують в орга­нізаціях.

3. Визначити шляхи налагодження ефективної організації діяль­ності груп.

Рекомендації до опанування теми

Під час опрацювання теми «Природа та типи груп в організаціях» рекомендується зосередити увагу на аналізі причин формування груп, їх типології та призначенні в організації і відповідно детермінантах ефективності функціонування.

Група – це дві особи або більше, які взаємодіють одна з одною таким чином, що кожна особа впливає на інших і одночасно перебуває під впливом інших осіб. Характерними рисами групи є те, що її члени: 1) взаємодіють між собою; 2) працюють над досягненням спільної мети; 3) знають один одного; 4) усвідомлюють, що вони – група.

Аналізуючи групи, насамперед, варто зрозуміти природу соціальної взаємодії, яка змушує людей об’єднуватися в групи. При глибокому вивченні цьогопитання необхідно мати на увазі психологічні чин­ники, на основі яких встановлюються зв’язки між людьми.

Так, інструментальні групи утворюються для виконання визна­ченого завдання, яке важко або неможливо виконати одній людині, експресивні ж мають наметі задовольнити прагнення членів групи до соціального схвалення, поваги та довіри і створюються стихійно при порівняно невеликому впливі ззовні. Однак чітко вираженої різниці між ними немає: інструментальні часто виконують експресивні функ­ції і навпаки.

Слід також пам’ятати, що люди об’єднуються в групи не тільки для спільної діяльності і задоволення соціальних потреб, а й для послаб­лення неприємних почуттів, хоча і не всі негативні емоції сприяють утворенню груп.

Організація в цілому зможе ефективно виконувати свої глобальні завдання тільки за умови, що завдання кожного зі структурних підрозділів визначені таким чином, щоб забезпечити діяльність один одного. Крім того, група впливає на поведінку окремої особистості. Отже, чим краще розуміє керівник, що являє собою група і чинники її ефективності, і чим краще він володіє мистецтвом ефек­тивного управ­ління групою, тим імовірніше, що він зможе підвищити продук­тивність праці цього підрозділу й організації загалом.

Керівництво, проводячи розподіл праці по горизонталі (підрозділи) і по вертикалі (рівні управління), створює формальні групи – комітети, керівні та робочі групи, найголовнішою організаційною функцією яких є виконання конкретних завдань і досягнення чітко визначених цілей. Але як тільки виникає формальна організація, вона стає соці­альним середовищем, де люди взаємодіють не тільки за розпоряд­женням керівництва і для виконання організаційних завдань. Із со­ціальних взаємовідносин виникає багато товариських груп, які всі разом становлять неформальну організацію – спонтанно утворену гру­пу людей, які вступають у регулярні взаємовідносини для досягнення певної мети.

Головна різниця між формальною та неформальною організаціями полягає в тому, що перша створюється відповідно до заздалегідь про­думаного плану, а друга – скоріше є спонтанною реакцією на неза­доволені соціальні потреби. Крім того, якщо зазвичай люди знають чому вони вступають до формальних організацій (щоб здійснити цілі організації, отримати винагороду або престиж належності до цієї організації), то причин вступу до неформальних груп вони часто не усвідомлюють (почуття належності, взаємодопомоги, взаємозахисту, тісне спілкування і зацікавленість).

Ефективність групової діяльності можна розглядати через призму формальних і змістовних характеристик групи. Формальні описують структуру, засоби організації спільної діяльності та спілкування людей, що безпосередньо відображають взаємовідносини в цій групі, її психо­логію (розмір групи, її композиція, канали комунікацій, особливості групового завдання, пов’язані з розподілом обов’язків між членами групи); змістовні – описують міжособистісні відносини, норми, цін­нісні орієнтації, ролі, статуси, внутрішні настанови, лідерство.

Питання про те, яким характеристикам віддати перевагу при підви­щенні ефективності діяльності групи – формальним або змістовним – досить складне. Психологічні стани людей безпосередньо впливають на роботу групи, проте змінювати їх дуже важко, і до того ж вони залежать від формальних характеристик групи, наприклад, від її композиції. Формальними аспектами групової роботи управляти легше, але вони лише опосередковано впливають на групову діяль­ність – через психологію людей, що входять до складу групи. Отже, серед іншого важливо знайти відповідь і на питання про взаємоза­лежність формальних і змістовних характеристик групи.

З’ясовуючи, наскільки діяльність групи відповідає поставленим до неї вимогам, у кожному конкретному випадку необхідно чітко роз­різняти два різні рівні такої відповідності: правовий (нормативний) – від­повідність групи, результатів її роботи обов’язковим вимогам, що ставляться перед нею; і моральний (наднормативний) – відповідність соціальним очікуванням, вираженим у формі моральних суджень і сус­пільних ідеалів.

Успіх роботи групи залежить і від форми організації її діяльності: колективно-кооперативної, організованої на засадах тісної взаємодії і взаємозалежності учасників групи в роботі; індивідуальної, що базу­ється на самостійній роботі кожного; скоординованої, при якій кож­ний працює самостійно, але співвідносить процес і результати своєї роботи з діяльністю інших учасників групи.

Вибір тієї або іншої форми організації спільної праці визначається в основному двома чинниками: завданням, що стоїть перед групою, і рівнем її соціально-психологічної зрілості. Здебільшого, за винятком деяких видів складних індивідуальних творчих робіт, перевага відда­ється колективно-кооперативній формі організації спільної діяльності. Вона має потенційно максимальний нададитивний ефект, що найкра­ще мобілізує інтелектуальні, емоційні та фізичні ресурси членів групи, поліпшує можливості сприйняття, переробки ними інформації і прийняття оптимальних рішень. Ця ж форма організації роботи краще інших запобігає можливості появи помилкових рішень. При складній творчій роботі перевага віддається індивідуальній і скоординованій формам організації спільноїдіяльності, які епізо­дично сполучаються з колективно-кооперативною формою організації праці (наприклад, при використанні в груповій роботі техніки «мозкового штурму»).

У підвищенні успішності групової діяльності значну роль відігра­ють групові дискусії, в яких повинні брати участь усі члени групи. Метод групової дискусії особливо корисний під час обговорення пи­тань, з яких немає і не може бути єдино правильної точки зору. Мета колективного обговорення таких питаньполягає не в тому, щоб неод­мінно їх вирішити, а в тому, щоб усвідомити суть питання і його мож­ливі шляхи вирішення, оцінити і зважити їх. У дискусіях члени групи вчаться ефективній особистій і діловій взаємодії, починають краще розуміти один одного, точніше формулювати свої думки.

Робота в дискусійній групі має будуватися на засадах взаємної довіри, відкритості, проводитися в атмосфері доброзичливості, при якій навіть найекстравагантніші думки не відкидаються, не викли­кають негативної реакції. Психологічно пра­вильна організація групо­вої дискусії містить кілька послідовних етапів роботи: 1) формулю­вання й уточнення суті обговорюваного питання; 2) висловлення альтернативних ідей про шляхи і засоби вирішення поставленогопитання; 3) обговорення переваг і недоліків кожної з пропозицій, які надійшли на попередньому етапі дискусії; 4) зважування всіх «за» і «проти» запропонованих варіантів рішення; 5) на основі найкращої з обраних пропозицій розробляються програма і план подальших дій.

Для того, щоб дискусія проходила успішно, варто звернути особли­ву увагу на добір і підготування головуючого, роль якого потребує спеціальних умінь інавичок. Важливим заключним моментом організа­ції і проведення групового обговорення проблем, підвищення ефектив­ності групової дискусії є оцінювання їїрезультатів самими учасни­ками.

Самостійне вивчення цієї теми потребує активного використання власного практичного досвіду. Зокрема, рекомендується проаналізу­вати природу формування груп, до яких ви особисто маєте безпо­середнє відношення, до теоретичного матеріалу з цієї тематики під­бирати власні практичні приклади. Для глибшого засвоєння цієї теми пропонується ознайомитися з літературою з інших дисциплін (психо­логії та соціології), яка висвітлює питання природи формування груп в орга­нізаціях.

Ілюстративний матеріал

Рис. 7.1. Умови формування груп

Таблиця 7.1

Класифікація груп

Вид формальної групи	Характеристика
Командна група	Складається з керівника і його безпосередніх під­леглих, які, у свою чергу, також можуть бути ке­рівниками. Президент компанії і старші віце-пре­зиденти – ось типова командна група
Робоча (цільова) група	Звичайно складається з осіб, які разом працюють над одним і тим самим завданням. Хоча в них є керівник, ці групи відрізняються від командної групи тим, що в них значно більше самостійності в плануванні і виконанні своєї праці
Комітет	Це група всередині організації, яка делегує повно­важення для виконання якого-небудь завдання або комплексу завдань

Таблиця 7.2

Дата добавления: 2017-01-14