Франція

Велика Британія

Корпоративний сектор Великої Британії є одним із найстаріших у світі. Значну роль у ньому відіграють такі корпорації, як "Роял Датч Шелл", "Брітіш петролеум", "Юнілевер", "Імперія кемікліндастріз", "Барклейз бенк", "Вестмінстер бенк".

Характерною особливістю е те, що велику частину корпоративного сектору Великої Британії становлять державні корпорації. У Великїй Британії і публічні (державні) корпорації управляються міністерствами. Оскільки ці корпорації діють у сфері націоналізованого сектору, вони і регулюються державою, порівняно з цим сектор приватного підприємництва регулюється не так жорстко, хоча повноваження з регулювання приватного сектору також в основному покладені на міністерства (фінансів, торгівлі і промисловості, транспорту, сільського господарства і т. д.). Головною функцією публічних корпорацій у Великій Британії є керування націоналізованим сектором, для чого створюються спеціалізовані корпорації окремо з кожного виду промисловості.

Значну групу становлять звичайні недержавні корпорації, для яких уряд був чи залишається власником акцій або контролює їх яким-небудь іншим способом. До такого роду компаній можна віднести, наприклад, "Брітіш петроліум" (уряд тримав 49 % акцій аж до 1979р., а також два урядових директори мали право вето на рішення керівництва компанії). Для окремих компаній цієї групи ступінь участі й контролю уряду так розрізняється, що можливість застосування до них терміна "публічна корпорація" стає спірною.

Відтоді, як уряд став широко здійснювати політику приватизації, кількість націоналізованих галузей промисловості, а разом з тим і кількість контрольованих публічних корпорацій значно зменшилася. Багато великих підприємств електроенергетичної, газової промисловості та інших галузей перестали бути державною власністю. Однак публічні корпорації усе ще керують деякими важливими галузями. Наприклад, вугільною промисловістю керує Національна вугільна рада (Закон про націоналізацію вугільної промисловості 1946 p.), залізничним транспортом — Британська залізнична рада (Закон про транспорт 1962 p.).

Сучасний стан корпоративного сектору на прикладі Франції характеризується значною часткою корпоративного сектору в економіці країни. Так, до відомих французьських корпорацій належать "Банк насьйонал де Парі", "Креді агріколь", "Креді Ліоне", "Сосьєте женераль", "Рено", "Пежо" таін.

Щодо власності в акціонерному капіталі, то спостерігається націленість на існування великого інвестора. Так, у 85 % корпорацій Франції один акціонер володіє більш ніж 25 % акціонерного капіталу. Навіть у французькому законі "Про акціону-вання державних підприємств" (1986 p.) передбачено необхідність продажу не менше 25 % акцій новоутвореного акціонерного товариства стратегічним інвесторам — великим компаніям, а ще 15—20 % — іноземним покупцям. Головним джерелом розвитку для більшості корпорацій Франції є позикові кошти, залучення яких вважається доцільнішим, ніж акціонерна емісія.

Банківсько-фінансові установи одночасно виступають власниками і кредиторами корпорацій, створюючи при цьому дуже складну систему корпорацій та корпоративних прав. Структура кредитної системи Франції виділяє 6 категорій кредитних установ: банки, банки взаємного та кооперативного кредиту, каси заощадження та соціального страхування, каси муніципального кредиту, фінансові товариства та спеціалізовані фінансові інститути.

Французький фінансовий ринок, на якому проводяться операції з цінними паперами, поступається за швидкістю обігу та розмахом аналогічним ринкам США та Великої Британії, хоча в другій половині 90-х років XX ст. обсяг операцій з цінними паперами різко збільшився. У Франції в 1984 р. вісім бірж об'єдналися в Товариство французьких бірж, яке діє під егідою Паризької фондової біржі разом з Національним депозитарієм франції.

Акціонерно-командитне товариство регулюється положенням Закону про акціонерні компанії та товариства. Для товариств, які оголошують публічну підписку, мінімальний розмір статутного капіталу має становити 1500 тис. євро, а для тих, що не оголошують підписку — 250 тис. євро. В усіх офіційних документах акціонерно-командитного товариства має вказуватися його правова форма. Товариство підлягає публічній звітності.

Щодо акціонерних товариств, то згідно з Законом про комерційні підприємства кількість засновників, а в майбутньому і кількість акціонерів такого товариства не повинна бути менше семи. Французьке право не допускає існування акціонерного товариства, в якому всі акції належать одній особі. Як акціонер можуть виступати і юридичні особи. Для товариств, які оголошують публічну підписку на акції, мінімальний розмір статутного капіталу має бути не менше 1500 тис. євро, а для тих, що не оголошують підписку, — 250 тис. євро. Останні називаються закритими акціонерними товариствами.

Акціонерне товариство несе майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах активів, які йому належать. Після здійснення усіх формальностей з організації товариства у відкритій пресі мають бути опубліковані: кількість, категорії та номінальна вартість акцій, які товариство може випустити згідно з його статутом; кількість та номінальна вартість сплачених акцій; положення статуту про порядок розподілу прибутку та створення резервів; особливі привілеї акціонерів; порядок скликання і проведення акціонерних зборів та порядок прийняття рішень.

Органом управління справами акціонерного товариства є адміністративна (виконавча) рада, кількість членів якої становить від 3 до 12. На чолі ради стоїть президент, у якого може бути заступник, котрого називають генеральним директором. Для контролю за виконавчою радою створюється наглядова рада. Вона призначає і розпускає виконавчу раду, затверджує рішення вищого керівництва. Перелік фінансових і корпоративних документів, котрі вимагають затвердження наглядовою радою, обумовлюється в статуті компанії. У Франції корпорації з кількістю найманих працівників більш ніж 50 зобов'язані вводити робітничих представників до складу наглядових рад. Ця вимога для Франції є достатньо вмотивованою, тому що частка працівників у капіталі досить висока (зокрема "Рено"— 4,5 %,

"Рон-Пуленк"— 5, "Сосьєте женераль"— 6,5 %). Кожний член виконавчої ради повинен бути власником акцій, кількість яких визначається статутом. Члени ради ведуть справи товариства і укладають угоди від його імені.

Загальні збори акціонерів скликаються рішенням адміністративної ради. Вони також можуть бути скликані з ініціативи комісарів (ревізорів) або на вимогу акціонерів, власників акцій, які володіють не менш як 1/10 статутного капіталу товариства. Збори акціонерів вважаються правочинними, якщо на них представлено 25 % випущених акцій з правом голосу, при другому скликанні — незалежно від кількості акцій, що беруть участь. Для представлення інтересів власників облігацій можуть скликатися їх збори.

Передбачена публічна звітність акціонерних товариств. Характер відомостей та види звітів, які підлягають опублікуванню в пресі, встановлюються законом. З фінансової звітності обов'язковій для публікації за встановленою схемою підлягають:

баланс, рахунок прибутків та збитків, рахунок результатів. Холдингові компанії зобов'язані подавати відомості про частку участі у капіталі дочірніх та асоційованих фірм.

Дата добавления: 2015-07-13