Лекція 1. Комунікаційні аспекти ефективного державного управління: проблеми і виклики в умовах інформаційного суспільства

ІСДП

План

1. Поняття інформаційного суспільства: основні підходи до визначення.

2. Поняття політичної комунікації.

3. Специфіка функціонування політичної комунікації: функції, напрями, види

4. Роль ефективної політичної комунікації у розвитку суспільства і держави.

5. Моделі ПК.

6. Проблема інформаційних шумів у процесі ПК.

7. Питання управління інформаційно-комунікаційними процесами.

Інформаційне суспільство визначається як цивілізація, в основі розвитку та існування якої лежить особлива нематеріальна субстанція, іменована інформацією, яка має властивість взаємодії як з духовним, так і з матеріальним світом людини. Термін «інформаційне суспільство» був введений в науковий обіг на початку 60-х років фактично одночасно в США і Японії Ф. Махлупом і Т. Умесая, авторами, що здобули широку відомість своїми дослідженнями динаміки розвитку наукоємких виробництв. В 70-ті й 80-ті роки найбільший внесок у розвиток цієї концепції внесли М. Порат, І. Масуда, Т. Стоуньєр, Р. Катц, Белл, Тоффлер і ряд інших.

Загальне поняття інформації подано у філософії, де під нею розуміють відображення реального світу. Як філософську категорію її розглядають як один з атрибутів матерії, що відбиває її структуру. Звідси виник і термін – «структурна» інформація. Така інформація міститься в об’єкті незалежно від того, знає хтось про неї чи ні. «Зчитана» або «знята» з об’єкта інформація визначається як оперативна, та якою оперує людина у процесі своєї діяльності. (наприклад, побачивши яму, ми її обходимо).

Всі чисельні погляди на сутність інформації групуються навколо двох концепцій - атрибутивної та функціональної. Згідно з атрибутивною концепцією, інформація — це об'єктивна внутрішня властивість всіх матеріальних об'єктів, вона міститься у всіх без винятку елементах та системах матеріального світу. Іншими словами, інформація є невід'ємним атрибутом (властивістю) матерії (звідси назва концепції). Прихильники функціональної концепції не визнають існування інформації у неживій природі, а саму інформацію визначають як зміст сигналу або повідомлення, отриманого кібернетичною системою із зовнішнього світу.

Концентрована, перевірена логікою, теорією і емпірією інформація стає знаннями.

Ми можемо отримувати інформацію з досвіду (емпірично) або теоретичним шляхом, і от в узагальненому, переосмисленому вигляді, систематизована – вона стає знаннями. Знання́ - форма існування і систематизації результатів пізнавальної діяльності людини. Виділяють різні види знання: наукове, повсякденне (здоровий глузд), інтуїтивне, релігійне та інші. Науковому знанню властиві логічна обґрунтованість, доведеність, відтворення результатів, прагнення до усунення помилок і подолання суперечок. В знанні виділяють, також, емпіричне і теоретичне знання, знання гуманітарне і природничонаукове, знання процедурне і декларативне, «знання-що» і «знання-як» (Р. Райл).

Итак, информация и знание. Отождествление понятий ведет к неправильной трактовке базовых ценностей информационного общества: далеко не каждая информация представляет ценность, более того, наблюдаются эффекты "замусоривания" коммуникационных каналов; противоречивость информации дезориентирует личность, социальные группы и общество в целом; огромное количество информации ведет к невозможности ее воспринять и усвоить. Данная проблема точно определена Э.Гидденсом: современное знание не дает уверенности. "Мы живем в мире, который целиком сконструирован через рефлексивно примененное знание, и мы никогда не можем быть уверены, что любой его элемент не будет пересмотрен" (Э.Гидденс. Последствия модернити // Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология / Под ред. Л.Иноземцева. М.:Academia, 1999. С.105-106). Продолжая эту мысль, Э.Гидденс пишет: "мы обнаружили, что ничего нельзя знать наверняка, поскольку стала очевидной ненадежность всех прежних "оснований" эпистемологии; "история" лишилась телеологии, и, следовательно, никакую версию "прогресса" нельзя убедительно защищать; возникла новая социальная и политическая реальность, в которой на первое место выдвинулись проблемы защиты окружающей среды и, возможно, новых общественных движений вообще". (Э.Гидденс. Последствия модернити // Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология / Под ред. Л.Иноземцева. М.:Academia, 1999. С 110). Своеобразный "золотой век рациональности" уже пройден, что делает перспективы общественного развития/изменения крайне туманными, не поддающимися ни контролю, ни прогнозированию в глобальном масштабе.

Знання передбачають наявність інтелекту.

Інтелéкт - це здатність пізнавати і вирішувати проблеми, які об'єднують в собі пізнавальні здібності.

Г.Кан:

“Разница между понятиями «информация» и «интеллект» является искусственной, но достаточно важной. «Информация» стремится быть относительно формальной и легко доступной. Понятие «интеллект» является более широким и специфическим, менее официальным и формальным, чем то, что мы называем информацией. Понятие «интеллект» означает знание о событиях и людях, это знание может быть предположительным, интуитивным, личным и/или полученным наугад, неофициально или тайно. «Интеллектуальные» данные обычно не включаются в стандартные карточки, а информация включает в себя шаблонные данные, которые ожидаются от системы. Трудно сделать различие между интеллектом и информацией более четким, но когда в систему вводят «интеллект», то это происходит в меньшей степени благодаря механическому или электронному программированию, а в большей степени благодаря случайному (или запланированному) наличию нужных людей, на нужном месте, в нужный час”. Інформація сама по собі, не одухотворена людської емоційністю не спроможна рухати вперед людську культуру, сприяти прогресу духу.

«Знання» інформації можна продемонструвати висловом, згадуванням або показом. Власне, знання можна продемонструвати тільки дією.

Коли ми говоримо про суспільство знань, то в першу чергу маємо на увазі економіку, орієнтовану на використовування нанотехнологій, на наукове знання. Разом з тим саме поняття «знання» можна і слід розглядати більш широко. Це і знання, розуміння того, як його ефективно використовувати.

Знання проявляється у цілеспрямованому координуванні дій. Єдиним доказом його наявності або способом демонстрації може бути досягнення мети. Якість знання може бути оцінена за якістю досягнення (його продукту) або якістю координування (його процесу), особливо у випадку втручання неконтрольованих чинників [114].

Що мається на увазі, коли говорять, що людина знає або володіє знаннями? Мається на увазі, що вона здатна до координованих дій з метою досягнення певної мети або вирішення задач. Координовані дії – це перевірка володіння знаннями. Знання без дії стають просто інформацією або відомостями.

Сьогодні, на жаль, при зростаючих обсягах інформації відсутнє знання її оптимального, ефективного використання. Таке знання, яке давало б змогу не лише оперативно і відповідно реагувати на факти, події або явища, що вже відбулися чи відбуваються, але й прогнозувати, створювати умови, готувати підґрунтя для наступних фактів, подій і явищ. В такому випадку часовий проміжок між фактом і підготовкою реакції на цей факт значно збільшується, адже прогноз і розробка імовірних сценаріїв розвитку ситуації дає змогу визначитись з варіантом оптимальної поведінки заздалегідь. Більше того, стає можливою парадоксальна ситуація, коли рішення буде прийматися ще до появи самого факту й інформації про нього. Такий підхід забезпечуватиме певну стабілізацію суспільного розвитку, дасть змогу уникнути ряду кризових ситуацій як соціально-економічного, так і політичного характеру, відновлюватиме баланс між ресурсами й потребами.

Фактично йдеться про потребу у знаннях, які забезпечили б формування і функціонування ноосфери, концепція якої була свого часу запропонована В. І. Вернадським.

М. М. Моїсєєв визначає ноосферу як «такий стан біосфери, коли її розвиток відбувається цілеспрямовано, коли Розум має можливість спрямовувати розвиток біосфери на користь Людини, її майбутнього» [188, C. 24]. Отже, ноосфера – така стадія цивілізації, на якій розумна діяльність людини набуває планетарного значення, той етап антропогенезу, коли людство виявиться здатним реалізувати режим коеволюції людини й біосфери. Ноосфера – закономірний результат розвитку біосфери як області Землі, охопленої життям. Людина та її розум шляхом технічно оснащеної діяльності на певному етапі еволюції починає здійснювати зростаючий вплив на природні процеси, стаючи важливим чинником їх нової організації. Але цей новий етап не може наступити автоматично, для цього потрібне нове інтелектуальне і етичне освоєння світу. «В епоху ноосфери зможе вступити лише по-справжньому високоосвічене суспільство, – пише М. М. Моїсєєв, – яке розуміє свої цілі, усвідомлює труднощі, що стоять на шляху його розвитку, здатне співставляти свої потреби з тими можливостями, які дає йому Природа» [188, C. 24].

Враховуючи це, просте «завантаження» суспільства інформацією, навіть якісною, сьогодні вже вичерпує себе і відчувається потреба у переорієнтації суспільства з інформації на знання. В цьому контексті доречно згадати М. Кастельса, який в рамках інформаційно-технологічної парадигми уточнює, що інформація – це сировина, а під технологією в рамках даної парадигми розуміється перед усім «технологія впливу на інформацію, а не просто інформація, призначена для впливу на технологію, як це було у випадку попередніх технологічних революцій» [128, C. 77].

А.И.Ракитов, подыскивая максимально точный русскоязычный эквивалент понятию "knowledge-based society", рассматривает последнее как усиленный вариант понятия информационное общество, подчеркивая особое значение знаний, как наиболее ценной формы информации (А.И.Ракитов. Философия компьютерной революции. М.: Политиздат, 1991. С. 31). Таким образом, задан вектор дальнейшего уточнения понятия информационное общество. Это прежде всего работа с такими терминами, как "информация", "знание", "данные".

Отже, головними продуктами виробництва інформаційного суспільства мають стати інформація і знання.

Характерними рисами теоретичного інформаційного суспільства, є:

• збільшення ролі інформації і знань в житті суспільства;
• зростання кількості людей, зайнятих інформаційними технологіями, комунікаціями і виробництвом інформаційних продуктів і послуг, зростання їх частки у валовому внутрішньому продукті;
• зростання інформатизації та ролі інформаційних технології в суспільних та господарських відносинах;
• створення глобального інформаційного простору, який забезпечує (а) ефективну інформаційну взаємодію людей, (б) їх доступ до світових інформаційних ресурсів і (в) задоволення їхніх потреб щодо інформаційних продуктів і послуг.

Один із дослідників інформаційного суспільства Т.Стоуньер зазначав:

“...инструменты и машины, будучи овеществленным трудом, суть в то же время овеществленная информация. Эта идея справедлива по отношению к капиталу, земле и любому другому фактору экономики, в котором овеществлен труд. Нет ни одного способа производительного приложения труда, который в то же самое время не был бы приложением информации. Более того, информацию, подобно капиталу, можно накапливать и хранить для будущего использования. В постуиндустриальном обществе национальные информационные ресурсы суть его основная экономическая ценность, его самый большой потенциальный источник богатства.

Существует три основных способа, которыми страна может увеличить свое национальное богатство: 1) постоянное накопление капитала, 2) военные захваты и территориальные приращения, 3) использование новой технологии, переводящей “нересурсы” в ресурсы. В силу высокого уровня развития технологии в постиндустриальной экономике перевод нересурсов в ресурсы стал основным принципом создания нового богатства.

Важно понимать, что информация имеет некоторые специфические свойства. Если у меня есть 1000 акров земли и я из них отдам кому-нибудь 500 акров, у меня останется лишь половина первоначальной площади. Но если у меня есть некоторая сумма информации и ее половину я отдам другому человеку, у меня останется все что было. Если я разрешу кому-нибудь использовать мою информацию, резонно полагать, что и он поделится со мной чем-нибудь полезным. Так что, в то время как сделки по поводу материальных вещей ведут к конкуренции, информационный обмен ведет к сотрудничеству. Информация, таким образом, - это ресурс, которым можно без сожаления делиться. Другая специфическая черта потребления информации заключается в том, что в отличие от потребления материалов или энергии, ведущего к увеличению энтропии во Вселенной, использование информации приводит к противоположному эффекту - оно увеличивает знания человека, повышает организованность в окружающей среде и уменьшает энтропию.”

Дата добавления: 2015-07-13