Повідомляє? й канали?

З якою метою?

Рис. 2.4. Модель політичної комунікації Р. Бреддока

При цьому М. Грачов звертає увагу на те, що формула Г. Ласуела трактує політичну комунікацію переважно як імперативний, спонукальний процес: «відправник» тією чи іншою мірою прагне здійснити вплив на «адресата». Між тим їй притаманне одне далеко не беззаперечне припущення, яке полягає у тому, що повідомлення, які передаються, завжди спричиняють певний очікуваний ефект. За висновком ученого, «ця модель, безсумнівно, має тенденцію перебільшувати результативність впливу повідомлень, які передаються, особливо, коли мова йде про засоби масової комунікації» [99].

Серед ранніх моделей комунікаційних процесів помітне місце посідає модель Шенона-Уівера, у якій звертається увага на особливості передавання й приймання інформаційних повідомлень, зокрема на те, що передача сигналу неминуче супроводжуватиметься його викривленням, а отже, переданий сигнал відрізнятиметься від того, який було одержано, внаслідок інформаційного «шуму». За такою ж логікою можна простежити й змістовне викривлення початкової інформації. Під шумом у даному випадку розуміємо наявні інформаційні перешкоди, що виникли випадково або внаслідок свідомої цілеспрямованої дії, які заважають отриманню або сприйняттю адресатом початкового смислу (початкового сенсу-месиджа). А, отже, можна зробити висновок і про можливість іншого, ніж прогнозувалося творцем інформаційного повідомлення, результату, до якого мало б призвести поширення продукованої інформації.

При цьому модель Шенона-Уівера передбачає однонаправлений інформаційний рух – від джерела до адресата – і не враховує елемент зворотного зв’язку. Разом з тим, для творця повідомлення принципово отримати інформацію стосовно ефекту, який це повідомлення спричинило, адже саме задля досягнення певного ефекту воно й створювалось. Така інформація дала б змогу джерелу повідомлення відкоригувати свої дії з поправкою на можливі похибки передавання повідомлення і стала б підґрунтям для творення нових повідомлень, покликаних наблизити результат до бажаного від початку.

Таке доповнення моделі Шенона-Уівера запропонував М. Дефлюр, який, власне, і зосередився на питанні відповідності «відправленого» й «отриманого» повідомлень [99]. Згідно з його моделлю, політична комунікація розуміється як результат досягнення відповідності між вихідним і кінцевим «змістами». Досягти такої відповідності неможливо без врахування результату, спричиненого першим повідомленням, іншими словами, без інформації про необхідні корективи.

Отже, висновки М. Дефлюра суттєво розвивають ідеї К. Шенона й У. Уівера, усувають головний недолік запропонованої ними моделі – однонаправленість. Водночас у центрі уваги тут також залишається питання спотворення інформації у процесі передавання повідомлення. При цьому петля зворотного зв’язку певною мірою дає змогу усунути такий недолік шляхом творення нових відкоригованих повідомлень, які є реакцією на інформацію стосовно ефекту попередніх. Утім, за логікою, не можна бути впевненим, що нові повідомлення не будуть спотворені. Крім того, не можна гарантувати «чистоту» передачі інформації про досягнутий початковий результат. Тобто проблема «шуму» у моделі політичної комунікації залишається невирішеною й достатньо гострою.Слідуючи математичним закономірностям, автор робить висновок про те, що збільшення обсягів продукованої інформації та інформаційно-комунікаційних взаємодій автоматично призводитимуть до збільшення й обсягів «шуму».У підсумку, за найнеймовірнішим сценарієм, може скластися ситуація, за якої нова інформація може створюватись на основі викривленої за ефектом «пошкодженого телефона» [72, c. 29].

Констатуючи практичну неможливість уникнути певного викривлення комунікаційних сенсів-месиджів, доходимо висновку стосовно необхідності складання інформаційного повідомлення з урахуванням можливої похибки. При цьому варто враховувати, що безпосередня форма комунікації знижує індекс похибки, водночас опосередкована передача повідомлення може призвести до його більшого викривлення. Сьогодні, як згадувалося вище, безпосередня форма комунікації переважно має місце або на рівні влади, або на рівні суспільства. Причому на рівні суспільства досить часто політичні сенси вже мають викривлений характер, оскільки формуються на основі повідомлень ЗМІ, а отже, відчувають на собі впливи «шумів». На рівні ж влада – суспільство, який є чи не найважливішим для ефективного функціонування політичної системи, переважає, в основному, опосередкована форма політичної комунікації. Тому саме на цьому рівні можливі найбільші викривлення політичних сенсів.

Розвиток ЗМІ, які виступили з’єднуючою ланкою між владою та суспільством, з одного боку, призвів до розгалуження системи політичної комунікації шляхом підключення до неї широкої громадськості, з іншого – до стрімкого зростання обсягів інформації, інформаційних «шумів», появи значної кількості деталізованої, фрагментарної, неякісної, необ’єктивної, ненаукової інформації, що ускладнює політичну комунікацію як процес передачі сенсів, які, по суті, втрачаються за переважаючими «шумами», залишаються не отриманими. Ситуацію можна зобразити за допомогою схеми (рис. 2.5):

Рис. 2.5. Інформаційно-комунікаційні шуми в політичній комунікації

За таких умов суспільно значуща інформація, наприклад, стосовно прийнятих законів, рішень, дій не завжди доходить у належному вигляді до пересічних громадян. Система починає буксувати. На вході починають переважати вимоги, на виході – невідповідні рішення і дії. Невідповідність владних рішень громадським очікуванням, нездатність владних структур швидко й ефективно вирішувати питання соціально-економічного, політичного, культурного розвитку можуть навіть призвести до втрати владою легітимності і політичної кризи.

Отже, виникає потреба у регулюванні процесів політичної комунікації, управлінні політико-інформаційними потоками. Під управлінням маємо на увазі свідомий, цілеспрямований та ефективний вплив на зміст, інтенсивність, напрями політичної комунікації з метою досягнення стабільного розвитку політичної системи, у результаті якого кожен з її елементів отримує власну користь.

Г. Почепцов, розглядаючи комунікативні потоки з позиції управління ними, виділяє ряд принципово відмінних задач, розділених умовно на два класи: на управління змістом і управління формою. Управління змістом він подає в такому вигляді (табл. 2.1):

Таблиця 2.1

Управління змістом комунікативного потоку

Управління змістом	Примітки
формального плану	недопуск події в інформаційний простір	метою є витіснення події з інформаційного простору
заборона на появу тих або інших осіб
змістовного плану	зменшення значущості події	метою є зміна пріоритетів події в інформаційному просторі
підкреслення негативних характеристик

Управління формою Г. Г. Почепцов розбиває на два класи: змістовного плану, коли йдеться про іншу подачу фактажу, і формального плану, коли перед подією або після неї подається її автономна оцінка. В останньому випадку оцінка, що дається наперед, починає зумовлювати оцінку, яку винесе події після ознайомлення з нею масова свідомість (табл. 2.2):

Таблиця 2.2

Дата добавления: 2015-07-13