Поняття зв'язку

Грецьке слово syntaxіs означає "складання", "побудова", "сполучення", "порядок". Синтаксис як розділ граматики має справу з "складеними" одиницями - словосполученнями і реченнями, що складаються зі слів, певним чином зв'язаних один з одним. Тому поняття зв'язку і способу його вираження є в синтаксисі основними.

На відміну від морфологічних, синтаксичні категорії є універсальними. "Загальним для всіх мов субстратом...виступають елементи не морфології і лексики, а саме синтаксису... Підмет, присудок і додаток є загальномовними категоріями... Предикативні, об'єктні й атрибутивні відношення прослідковуються у всіх мовах... Загальним для всіх мов залишається вираження синтаксичних відносин з їхнім різноманітним змістом. Відмінність виявляється у граматичній формі їхньої передачі....Синтаксичне членування залишається єдиним для всіх мов, але оформлення слова в складі речення (морфологічне членування) має численні різновиди [Мєщанинов, 7, 9, 33].

Як уже відзначалося, дуже часто змішують поняття синтаксичного зв'язку слів з поняттям морфологічної форми. Треба пам'ятати, що "не можна побачити нічого синтаксичного у "видах синтаксичного зв'язку слів", тобто в узгодженні, керуванні і приляганні. Добре відомо, що узгодження - це морфологічне уподібнення граматично залежного слова слову граматично домінуючому. Керування зумовлене синтагматичними особливостями частин мови, а не членів речення. Прилягання також визначене синтагматикою частини мови і їхніх категорій" [Головин, 80]. Немає узгодження і керування, наприклад, у давньокитайській мові, у якій "слова не мають форм словозміни" [Яхонтов, 38]. Порівн. також: "У японській мові підмет і присудок граматично не узгоджені" [Пєшковский, 31]. При цьому ніхто і ніколи не заперечував наявності синтаксичних зв'язків у японській чи давньокитайській мовах.

Різноманітні синтаксичні зв'язки розглядаються в дослідженнях із синтаксису, а в деяких наводяться і способи їхнього графічного зображення [Пєшковский, 44, 45, 60]. Однак визначення зв'язку знайти значно складніше. Найбільш загальне визначення знаходимо в "Словнику лінгвістичних термінів": "Різні види взаємовідносин елементів мовлення, що зумовлюються правилами побудови, лексичним значенням слів, які сполучаються, і т.д. " [Ахманова]. О.М.Мухін відзначає: " теорія речення зобов'язана рахуватися і з тим фактом, що у структурі аналізованого лінгвістичного об'єкта - речення його компоненти ("речі") і існуючі між ними відношення утворюють нерозривну єдність. Ці відношення в структурі речень будемо у відповідності з загальнопоширеною термінологією називати синтаксичними зв'язками " [Мухин, 66-67]. Л.Єльмслев говорить не про зв'язки, а про залежності, розглядаючи останні як функції [Ельмслев, 382]. Однак відзначається, що зв'язок і залежність - не зовсім одне і те ж саме: "Елемент структури може залежати від наявності чи відсутності інших елементів у тій же структурі. Але зв'язки встановлюються тільки між наявними елементами " [Вардуль, 11]. Зрештою, з'являється твердження про те, що "зв'язок (відношення) виявляється як фундаментальна категорія, деяка невизначена величина (безпосереднє дане, вихідний пункт) [Атаян, 125]. Порівн. також: "Поняття безпосереднього зв'язку безперечно відображає одну з об'єктивних властивостей мови. Однак я не знаю вербального (здійснюваного за допомогою інших слів) визначення цього поняття і не упевнений, що таке визначення взагалі можливе. Проте, усі лінгвісти явним чи прихованим образом користуються цим вербально невизначеним поняттям" [Холодович, 245].

От як демонструє зв'язок Л.Теньєр: "Кожне слово речення вступає із сусідніми словами у визначені зв'язки, сукупність яких складає кістяк чи структуру речення... Речення типу Alfred parle складається не з двох елементів: 1) Alfred і 2) parle, а з трьох: 1) Alfred, 2) parle, 3) зв'язку, що їх поєднує, і без якого не було б речення...Поняття синтаксичного зв'язку є... основою всього структурного синтаксису" [Теньер, 22-23]. Що ж стосується залежності "між наявними елементами", те в цьому випадку "Поняття залежності можна прирівняти до підрядності" [Лайонз, 250]. "У будь-якому складному позначенні предмета чи особи завжди виявляється, що одне зі слів має першорядне значення, а інші приєднуються до нього на положенні підрядних слів. Головне слово визначається (уточнюється, модифікується) іншим словом, яке, в свою чергу, може визначатися (уточнюватися, модифікуватися) ще яким-небудь третім словом і т.д. " [Есперсен, 107]. При цьому "головний і залежний члени синтаксичної конструкції не характеризуються однієї і тією же категорією: замість цього головний член визначає відповідну категорію (наприклад, відмінок) залежного члена" [Лайонз, 256]. Своєрідний "розподіл повноважень" між головним словом і залежними словами полягає в тім, що "ніякий підрядний елемент не може залежати більш ніж від одного керуючого. Керуючий же, навпаки, може керувати декількома підлеглими, наприклад: Моn vіeіl amі chante cette jolіe chanson "Мій старий друг cпіває цю красиву пісню" [Теньер, 25].

Може виникнути питання: а звідки ж беруться зв'язки? "Поняття зв'язку звичайно визначають через поняття валентності: зв'язок - це реалізована валентність" [Долинина, 298]. Саме ж поняття валентності, введене в лінгвістику Л.Теньєром, який вважав, що структура речення визначається характером дієслова. "Дієслово можна уявити собі у вигляді своєрідного атома з гачками, що може притягати до себе більше чи менше число актантів залежності від більшої чи меншої кількості гачків, які він має, щоб утримувати ці актанті при собі. Число таких гачків, що є у дієслова, і, отже, число актантів, якими він здатний керувати, і складає сутність того, що ми будемо називати валентністю дієслова " [Теньер, 250]. Теорія валентності Л.Теньера швидко одержала визнання і знайшла послідовників за межами Франції [Филичева,120]. Ідея валентності відноситься до числа найпопулярніших ідей сучасної лінгвістики [Степанова, 13]. При цьому валентність визначаєте як "здатність одиниці мови вступати в сполучення з іншими одиницями мови, причому мається на увазі як їхня структура, так і семантика" [Степанова, 1]. М.Д.Степанова вказує також, що ідеї Тендера активно сприйняті німецькими граматистами, які поширюють поняття валентності і на інші частини мови - іменники та прикметники. У вітчизняне (східнослов’янське) мовознавство термін „валентність” уперше увів С.Д.Кацнельсон. Він також не обмежував валентність ареалом лише дієслова: "Повнозначне речовинне слово в кожній мові не є словом взагалі, а словом з конкретними синтаксичними потенціями, що дозволяють вживати його лише чітко визначеним способом, передбаченим рівнем розвитку граматичних відношень у мові. Це властивість слова певним чином реалізуватися у реченні і вступати у визначені комбінації з іншими словами можна було б назвати його синтаксичною валентністю " [Кацнельсон, 126].

Зв'язки можна диференціювати, тобто розрізняти спрямовані й неспрямовані зв'язки, а можна не диференціювати, вважаючи їх або тільки спрямованими, або тільки неспрямованими. "Граматика БС розглядає усі зв'язки як неспрямовані. Граматика залежностей розглядає всі зв'язки тільки як спрямовані, при цьому декларується тільки один тип спрямованого зв’язку - залежності одного слова від іншого. Традиційна і теньєрівська граматики диференціюють типи зв'язків: спрямований зв'язок може зв'язувати, тільки члени речення, неспрямований існує тільки між словами у межах члена речення. Для Теньєра спрямований зв'язок завжди однотипний – це залежність одного члена речення від іншого" [Долинина, 299]. Л.Ельмслев розрізняє три основних види зв'язку чи залежності: "взаємні залежності, при яких один член передбачає наявність іншого і навпаки, ми умовно назвемо взаємозалежними (інтердепенденціями). Однобічні залежності, при яких один член передбачає існування іншого, але не навпаки, ми назвемо детермінаціями. А ще вільніші залежності, у яких обидва члени є сумісними, але жоден не припускає існування іншого, ми назвемо констеляціями " [Ельмслев, 284].

У традиційній граматиці виділяються також три види зв'язку - сурядний, підрядний і предикативний. Найбільш вільним видом зв'язку є сурядний зв'язок, сурядність. На сурядність накладається найменше обмежень. На загальну структуру синтаксичної конструкції сурядність майже не впливає. "Сурядність означає скоріше кількісне, а не якісне ускладнення граматичних форм. Вихідні граматичні форми тут подвоюються, потроюються і т.д.... Якісне ускладнення в системі граматичних форм пов'язане насамперед з підрядністю. Воно полягає в тому, що яка-небудь одна граматична форма (чи ряд граматичних форм) перебуває в граматичній залежності від іншої граматичної форми (чи інших граматичних форм). Така граматична залежність може бути зв'язана із семантичною залежністю, але це аж ніяк не обов'язково" [Адмони, 103]. "Особливий вид синтаксичного відношення - це відношення граматичної взаємозумовленості. У цих випадках обидва компоненти, що сполучаються в конструкції, перебувають у залежності один від одного... Головним з відношень, побудованих за принципом граматичної взаємозумовленості, є предикативне відношення" [Адмони, 110, 111].

Що стосується способів вираження синтаксичних зв'язків, тобто питання про форму зв'язку, то в різних мовах воно вирішується по-різному. У цьому плані найбільш загальною, універсальною виявляється форма сурядного зв'язку, що представлена в більшості мов системою сурядних сполучників. Форми підрядного зв'язку більш специфічні. В українській мові розрізняють три різновиди формального (морфологічного) зв'язку - узгодження, керування і прилягання. У першому випадку форма залежного слова повторює форму головного слова: великий стіл, великі столи, великому столу, великим столам. При керуванні залежне слово зберігає одну і ту ж саму залежну форму незалежно від того, у якій формі стоїть головне: читати книгу, читаю книгу, читав книгу, читаючи книгу. При цьому розрізняють сильне керування і слабке керування "Сильне керування виникає при вираженні інформаційно-заповнюючих і об’єктних відношень. Вживання поширювачів тут є обов’язковим („стати вчителем”). Керування, при якому об'єктні відносини контамінуются з означальними, прийнято відносити до слабкого керування ("вікно на південь", "писати олівцем")" [Лопатина, 537]. Якщо використовувати термінологію Л.Теньєра, то поняття сильного керування пов'язано з валентністю дієслова, з наявністю обов'язкових актантів, тоді як при слабкому керуванні мова йде про сирконстанти [Теньер, 117-118].

У випадку прилягання слова просто розташовуються поруч один з одним без яких-небудь змін форми: йти швидко, читати вголос, дуже цікаво.

У сучасній англійській мові при майже повній відсутності словозміни випадки узгодження і керування дуже рідкі. Так, узгодження представлено лише у формах вказівних займенників thіs і that: thіs (that) book -these (those) books; а керування - у формах особових займенників: І gave hіm а book - He gave me a book, Who gave you the book? - Whom dіd you gіve the book (who - теж "особовий" займенник). Найпоширенішим видом зв'язку в сучасній англійській мові є прилягання. Правда, в англійській мові існують прийменники, що також беруть участь в утворенні залежних форм слів. У зв'язку з цим можна говорити про дві форми граматичного зв'язку в сучасній англійській мові - прийменникову і безприйменникову.

Для уточнення відносин всередині складної синтаксичний групи А.А.Холодович уводить "правило хазяїна" і "правило слуги": ""Правило хазяїна визначає положення такого елемента речення а відносно такого елемента речення b, що пов'язані структурно відношенням безпосередньої залежності; наприклад, п'ю пиво, важко дихаю, густий туман". "Правило слуги" визначає положення такого елемента b відносно такого елемента с, що зв'язані один з одним не відношенням безпосередньої залежності, а відношенням залежності від третього елемента а. Наприклад, сполученні повернув сусіду борг члени бінома сусіду борг зв'язані відношення залежності від слова повернув ". [Холодович, 257].

Дата добавления: 2015-07-13