Словосполучення

Специфіка засобів сурядності і підрядності

Засоби вираження сурядного зв'язку відрізняються подібністю, тоді як засоби вираження підрядності поділяються на дві групи. Перша rpyпа (прийменниково-відмінкові форми) призначена для "роботи" у межах словосполучення і простого речення, друга (підрядні сполучники) – для складного речення. Сурядні ж сполучники однаково використовуються як у межах словосполучення, так і речення – простого і складного.

Правда, і підрядні сполучники можуть вживатися в рамках простого речення [Прияткина], однак у таких випадках вони обов'язково привносять у дане просте речення свого роду "залишок" якогось іншого речення, і вся конструкція в цілому виявляється еквівалентною складному реченню.

Значення прийменників і підрядних сполучників вузькоспецифічні, значення сурядних сполучників гранично широкі. Прийменники і підрядні сполучники зв'язують два нерівноправні компоненти – головний і залежний, маркуючи звичайно останній. Сурядні сполучники зв'язують граматично рівноправні компоненти. Функції маркування сурядні сполучники не виконують. У зв'язку з цим можна вважати, що прийменники і підрядні сполучники представляють собою маркери, а сурядні сполучники - конектори [Левицький 1982].

Якщо сприймати службові слова як свого роду логічні предикати, то маркери будуть являти собою двомісні предикати, а конектори - тримісні, причому в останніх усі три місця виявляються зайнятими тільки у випадку однорідних членів речення; в окремому словосполученні й у складносурядному (не супідрядному) реченні одне з місць - "верхнє" виявляється вільним.

Розглянувши загальне поняття зв'язку і засобів його вираження, перейдемо до виявлення того, які зв'язки реалізуються в основних синтаксичних конструкціях – словосполученні і реченні.

У вітчизняній лінгвістиці з поняттям словосполучення ми зустрічаємося вже в роботах М.Ломоносова. Вивчення ж словосполучення починається з П.Фортунатова, який визначає предмет свого дослідження як "цілісне, за значенням, що утворюється сполученням одного повного слова (не частки) з іншим повним словом, незалежно від того, чи буде це вираження цілого психологічного судження, чи вираженням його частини. В усякому словосполученні розрізняються за значенням дві частини: залежна, несамостійна, і незалежна, самостійна" [Фортунатов, т.2,45]. Таким чином, по-перше, звертається увага тільки на підрядні словосполучення, що надовго збережеться в російській традиції. По-друге, речення розглядається як різновид словосполучення. Відмінність між ними полягає в тому, що власне словосполучення Фортунатов називає незакінченими, а речення - закінченими словосполученнями [Фортунатов, т.1,182-183]. Такого ж погляду, у цілому, дотримувався і О.Пєшковський, тоді як О.Шахматов розглядав словосполучення і речення в двох різних частинах синтаксису.

Свій завершений вигляд учення про словосполучення отримує в працях В.Виноградова, який вважав, що "поняття словосполучення не співвідносне з поняттям речення...Словосполучення – це складне іменування. Воно несе ту ж номінативну функцію, що і слово" [Виноградов, 12]. У цьому виді поняття словосполучення представлене майже у всіх граматиках російської мови і в лінгвістичних словниках. Так, в академічній граматиці словосполучення визначається як "синтаксична конструкція, що утворюється на основі підрядних зв'язків: узгодження, керування і прилягання" [Русская грамматика,79]. Що стосується сурядних словосполучень, то в граматиках російської мови вони майже ніде і ніколи не розглядаються. Виняток складає робота В.Бєлошапкової, яка визначає словосполучення як "непредикативне поєднання на основі синтаксичного зв'язку слова з формою слова чи форми слова з формою слова" [Белошапкова, 66]. При цьому відзначається, що "так зване словосполучення виявляє подібність синтаксичної будови зі складним реченням, виявляється ізоморфним йому" [Белошапкова, 67]. І далі: "Граматичне значення словосполучення – це смислові відношення, що реалізуються синтаксичним зв’язком, між його компонентами, аналізовані безвідносно від конкретного лексичного наповнення компонентів: власне синтаксичні чи семантико-синтаксичні різного роду... Граматичне значення словосполучення ізоморфне граматичному значенню складного речення" [Белошапкова,72-73]. Як уже відзначалося, В.Бєлошапкова розглядає обидва типи словосполучень – сурядні і підрядні.

У зарубіжних граматиках поняття словосполучення (word group, phrase) трактується гранично широко. Найбільш загальна і детальна формальна класифікація словосполучень представлена Л.Блумфілдом. Правда, він розуміє під словосполученням поєднання, будь-яких слів, у тому числі і повнозначних зі службовими. Усі словосполучення він розділяє на екзоцентричні і ендоцентричні. До перших відносяться конструкції, елементи яких не належать до жодного формального класу їхніх безпосередніх складових. Так, сполучення John ran "не є ні номінативним виразом (як John), ні особовим дієслівним висловом (як ran)" [Блумфилд, 207]. Те ж саме можна сказати і про сполучення типу besіde John, wіth me, іn the house [Там же]. Конструкції другого типу можуть бути двоякого роду: або сурядними, або підрядними. У сурядних словосполученнях результуюча конструкція належить до того ж класу, що і два чи більш її складників, наприклад, boys and gіrls. У підрядному словосполученні результуюча конструкція належить до того ж формальному класу, що і головний її член, наприклад, poor John [Блумфилд,208].

Вітчизняні граматики англійської, німецької, французької й інших мов продовжують східнослов’янську традицію: словосполучення (як правило,- підрядне) розглядається не в якості окремої мовної одиниці, а тільки в рамках речення, як компонент його структури. Винятком є робота В.Адмоні та одна з граматик англійської мови. В.Г.Адмоні характеризує словосполучення в такий спосіб. "У словосполученні ряд граматичних значень окремих словоформ з'єднується, уточнюючи ці значення, а також створюючи нове граматичне значення граматичне значення всього словосполучення в цілому, що нашаровується на цю граматичну форму... І семантично словосполучення є не простою сумою семантики складників цього словосполучення словоформ, а особливою граматичною одиницею. Словосполучення можуть бути сурядними і підрядними" [Адмони,16]. Автори англійської граматики відзначають: "Словосполучення, поряд із реченням, є основною одиницею синтаксису. Мінімальне словосполучення двокомпонентне, максимальне словосполучення теоретично може бути як завгодно великим, хоча спеціальних досліджень з цього питання нема" [Іванова та ін., 700]. При цьому розглядаються як підрядні, так і сурядні словосполучення [Там же, 114 і далі.].

Дата добавления: 2015-07-13