Основні етапи написання та вимоги до

РОЗДІЛ 1

ЗМІСТУ СТРУКТУРНИХ ЧАСТИН КУРСОВОЇ РОБОТИ

Вибір теми є одним з найбільш відповідальних етапів в написанні курсової роботи. Кафедра історії України пропонує достатньо широку тематику курсових робіт, що охоплює всі етапи історії України (див. Додаток А). Студент може обрати для написання курсової роботи власну тему (особливо, якщо вже існують власні напрацювання з даної проблеми), проте остаточна назва теми узгоджується після співбесіди з науковим керівником.

Вибір теми наукового дослідження в значній мірі має відбуватися за такими умовами:

1. Тема має відбивати коло Ваших наукових інтересів. Мова йде про вибір напряму історичних досліджень: військова історія, соціальна історія, політична історія, економічна чи культурна історія тощо. В цьому питанні слід перш за все з’ясувати для себе, яка сфера історичних знань є цікавою особисто для Вас. Такий шлях є найбільш ефективним з огляду на можливі результати наукової діяльності.

2. При обранні теми курсової роботи слід розуміти, яку історичну проблему допомагає вирішити її дослідження.

3. Іншою важливою складовою є вибір конкретної теми в обраному напрямі історичних досліджень. Насамперед, необхідно проаналізувати, наскільки та чи інша тема забезпечена доступними для Вас історичним джерелами та літературою. Останнє важливе також і з огляду на володіння іноземними мовами.

Наприклад: Вас цікавить військова історія. У згаданому вище переліку рекомендованих тем є значна кількість таких, що присвячені військовій та суміжній тематиці, а саме: «Військове мистецтво запорозьких козаків», «Українсько-польське збройне протистояння (1918-1919 рр.)», «Радянсько-польська війна 1920 р.: причини та наслідки», «Причини катастрофічних поразок радянських військ у 1941-1942 рр.» тощо. В такому випадку слід визначитись з тим, який з періодів є для Вас найбільш цікавим. Обравши тему, слід звернути увагу на проблемні питання, які стануть конкретнім предметом Вашого дослідження. Наприклад: в темі «Військове мистецтво запорозьких козаків» можна акцентувати увагу на питання фортифікаційних споруд запорозьких козаків або військової підготовки молодих козаків. Додатково можливе введення хронологічних меж розгляду того чи іншого аспекту. Таке акцентування уваги на конкретних питаннях, разом з тим, має відповідати наявній базі історичної літератури та джерел.

Інший приклад. Вас цікавить розвиток культури в Україні. Враховуючи багатоаспектність культурного процесу, доречно зупинити свою увагу на одному з них. Наприклад, для дослідження може бути обрана тема «Культура Київської Русі». Проте для Вашої курсової роботи буде доречним виділити певну сферу культури: архітектуру, образотворче мистецтво, літописання, освіту тощо. Можна вивчати культуру Київської Русі в певний хронологічний період (наприклад, ІХ – Х ст., кінець Х – ХІ ст. або ХІІ – початок ХІІІ ст.).

На початку навчального року (протягом вересня) студент має узгодити тему з науковим керівником. Тема курсової роботи затверджується на засіданні кафедри історії України та може корегуватися протягом навчального року.

Після обрання теми на перший план виступає питання підготовки робочого плану курсової роботи. Саме наявність плану дозволяє уникнути хаотичності в пошуку серед великої кількості наукової літератури.

На початку слід опрацювати літературу та опубліковані джерела з обраної теми. Для тематичного пошуку використовуються систематичні каталоги, в яких література згрупована за змістом у відповідних галузях знань. Алфавітний каталог доречно використовувати при пошуку прізвищ відомих дослідників обраної проблеми. Виконана робота дозволяє скласти робочий план, який з часом може бути доповнений, уточнений, виправлений.

Під час опрацювання літератури слід звернути увагу на необхідність якомога ширшої фіксації вихідних даних цитованого джерела (автор, назва, рік та місце видання, видавництво, загальна кількість сторінок, сторінка, з якої береться цитата тощо). Саме під час збору інформації вимальовується загальні контури роботи.

Наступним етапом є літературне оформлення тексту роботи. Необхідною умовою є дотримання пропорційності частин курсової роботи. Розділи (а також підрозділи в межах розділу) мають бути приблизно рівними за обсягом.

Варто також розуміти, що весь текст курсової роби має сприйматись як єдине ціле. Тому матеріал має бути логічно впорядкованим, викладений в єдиному науковому стилі з наявністю логічних переходів між частинами.

Підготовлений текст курсової роботи (чорновий варіант) подають на перевірку науковому керівнику. Після доопрацювання курсова робота подається на відповідну кафедру. Завершальним етапом є захист курсової роботи. Вимоги до структурних частин, порядку захисту викладено у відповідних розділах.

Вимоги до змісту структурних частин курсової роботи

Курсову роботу оформляють за схемою: титульний лист, перелік умовних скорочень (за необхідності), зміст, текст, список використаної літератури та джерел, додатки (за наявності).

Особливу увагу слід приділити вступній частині, в якій в концентрованому вигляді представлено основні вихідні дані курсової роботи.

Послідовність структурних частин вступу:

♦ Актуальність теми.

♦ Мета і завдання дослідження.

♦ Об'єкт дослідження.

♦ Предмет дослідження.

♦ Хронологічні межі.

♦ Географічні межі.

♦ Методи дослідження.

♦ Структура роботи.

Актуальність. На початку вступної частини слід навести аргументи щодо необхідності поглибленого вивчення теми даної курсової роботи. Як правило, визначаються два аспекти дослідження: суспільний та науковий. Перший обумовлюється важливістю даної проблеми для сучасного суспільства. У другому слід показати наукову значимість дослідження, зокрема вказавши на наявність в науці конкретної історичної проблеми, на розв’язання якої спрямовано дослідження.

Мета і завдання. Як доводить практика, значною проблемою для студентів стає чітке формулювання мети та завдань курсової роботи.

Слід мати на увазі, що мета – це кінцевий результат дослідження. Її формулювання тісно пов’язане з назвою теми й повинно містити чітку відповідь на те, що саме буде результатом дослідження. Це може бути характеристика, аналіз, визначення особливостей певного історичного процесу, явища тощо. Відповідно й формулювання мети має містити схожий синонімічний ряд: охарактеризувати…, проаналізувати…, визначити особливості…

Завдання визначаються відповідно до мети і, зазвичай відбивають структуру самої курсової роботи (див. приклади). Як правило, першим завданням курсової роботи є аналіз історіографії та джерельної бази з обраної теми.

Об’єкт і предмет. Слід розуміти що об’єкт завжди є ширшим за предмет й відображає на що, на яке історичне явище, процес, подію тощо спрямовано дослідження. Предмет визначає, що саме (який аспект) досліджується в тому чи іншому явищі, процесі, події.

Приклади:

Об’єктом дослідження визначено процес формування українського війська.

Предмет дослідження: особливості розвитку українського війська козацької доби.

Об’єкт дослідження: розвиток українських земель в другій половині 50-х років ХVII ст.

Предмет дослідження: внутрішня та зовнішня політика гетьмана Івана Виговського.

Хронологічні межі. Слід вказати, що доцільним є визначення нижньої та верхньої межі дослідження із зазначенням мотивів їх виділення. В такому випадку використовується як правило така конструкція: нижня межа обумовлена…, верхня межа пов’язана… тощо.

Приклади:

Хронологічні межі роботи охоплюють ХVІ – першу половину ХVІІ ст.

Хронологічні рамки роботи – 1657 – 1659 рр. – обумовлені роками гетьманування Івана Виговського.

Географічні (або територіальні) межі обумовлені регіоном, на який спрямовано дослідження. Досить часто виникає проблема з визначенням географічних меж в темах, присвяченим міжнародним питанням. Наприклад «Зовнішня політика Київської Русі за часів правління Ярослава Мудрого» або «Міжнародні відносини УНР доби Директорії». В даному випадку допускається можливість зазначення лише хронологічних меж.

Приклади:

Географічні межі роботи – українські землі в складі Речі Посполитої.

Територіальні межі дослідження: Правобережна і Лівобережна Україна в другій половині ХVІІ ст..

Методи дослідження. Однією з найбільш типових помилок при визначенні методів дослідження курсової роботи є формальний перерахунок відомих історичних та загальнонаукових принципів та методів. Слід мати на увазі, що метод є інструментом, який дозволяє отримати при аналізі історичних джерел та літературі відповідь на поставлені в дослідженні питання. Тому вибір методів має буди адекватним до поставлених завдань. Доречним тут буде згадати як загальнонаукові методи (аналізу, синтезу й історико-критичний метод тощо), решта методів залежить від конкретної роботи.

Конкретно наукова методологія – це сукупність ідей або специфічних методів певної науки, які є базою для розв’язання конкретної дослідницької проблеми; це наукові концепції на які спирається даний дослідник.

Варто сказати, що жодне історичне джерело як витвір конкретної людини з певними поглядами, намірами чи потребами не розповідає історикові «чистої правди». Тому, закладено в ньому інформацію історик має здобувати шляхом певних пізнавальних операцій, які називають методи.

Поняття про такі дослідницькі методи історії сформувалось в ХІХ ст., коли історію почали сприймати як науку. Першим методом що мав застосовуватись став критичний метод. Зокрема, це стосувалось перевірки автентичності історичних джерел. У 1681 р. Жан Мабійон написав трактат «Шість книг про справу дипломатики» - сформульовано засади перевірки середньовічних актів на автентичність з огляду на формуляри та почерки. Згодом критичний метод було розвинуто в працях берлінських істориків Бартольд Ґеорґ Нібур (1776-1831) та Леопольдом фон Ранке. Було сформовано наступні засади використання критичного методу:

Історичне дослідження є вірогідним, тільки якщо воно підтверджене документами; функція історика – безсторонньо верифікувати (перевіряти на справжність) та коментувати джерела.

Лянглуа та Сеньобос розглянули дві процедури – зовнішню та внутрішню критику джерела. Зовнішня – перевірка паперу, формуляра, чорнила, почерку, печаток.

Внутрішня – перевірка змісту – чи відповідає вказана дата вказаній події, чи достатньо автор володіє інформацією. Тобто тут відбувається перевірка на підставі вже відомих документів.

До сьогодні таку критику доповнено ще двома акцентами – критикою інтерпретації та критикою понять. Критика інтерпретації – це увага до ситуації в якій могла бути виголошена та чи інша фраза, або літературний стиль. Критика понять – співставлення історичної зумовленості вжитої термінології. Саме тут найбільше помиляються фальсифікатори.

Останні поняття дуже тісно пов’язані з наступним методом сучасної історіографії. Історична герменевтика (семіотичний аналіз) передбачає інтерпретацію прихованих змістів джерела, по-своєму зашифрованих. Сам метод дуже тісно переплітається з семіотикою – аналізом системи культурних значень. Тобто при аналізі історик має брати до уваги наступне:

1. значеннєву розбіжність між способом мислення і поведінковими стереотипами, що можуть ховатися за певним висловом.

2. систему символіко-культурних значень, властивих певному часові та певній спільноті.

Наприклад, у ХVІІ ст. декілька джерел вказує що знайшли свою смерть у воді чи болоті: київський митрополит Ісидор (який визнав Флорентійську унію) – («котрого повідають топлено»), луцько-острозький владика Кирило Терлецький (один з і ініціаторів Берестейської церковної унії – «тіло його вкинули у болото, і там йому ворони очі вибрали»), Юрій Немирич («чиє тіло загорнули в мішковину й укинули у болото»). Насправді всі троє не мали жодного стосунку у смерті до води. Ісидор помер у сані кардинала у Римі, Терлецький мирно спочив і похований у Луцьку, Немирич загинув у випадковій сутичці з козацькою ватагою ворожої партії.

Насправді у тексті зафіксовано уявлення про добру смерть і злу. Злу смерть у ХVІІ ст. асоціювали х водою чи болотом, яке сприймали з безчестям. Тобто у джерелі зафіксовано не реальну смерть, а ставлення автора до конкретної постаті.

Так, насправді неможна читати тексти періоду Київської Русі не знаючи основ християнського віровчення.

Найбільш слабким місце цього методу є те, а чи насправді те що інтерпретує історик є не його вигадкою а справжнім значенням.

Структурний аналіз. Згідно цього методу певний документ може бути поділено на структурні частини. Саме виділення частин дає можливість з’ясувати багато нюансів. Так, наприклад зі вступу у документі можна з’ясувати віросповідання заповідача. З тексту документа треба виділити (особливо середньовічні та ранньомодерні) певні кліше, які трапляються в усіх текстах – тоді стане зрозумілим що є власного у тексті.

Квантитативний аналіз (кліометрика). Використовується при дослідженні великої кількості цифрових даних. Наприклад статистики. Так, можливий аналіз економічних циклів – рухові цін та прибутків і видатків різних прошарків населення, що свідчило про поглиблення розриву між багатими та бідними – вибух Великої Французької революції. Використовуються квантитативні методи і в соціальній історії – історична демографія.

Мікроісторичний підхідмає декілька методів,зокрема – просопографічний аналіз. Вивчення життєвих стратегій, кар’єр, політичних позицій тощо конкретних осіб. Він передбачає вивчення малих соціальних груп – професійних, політичних, родинно-свояцьких, злочинних тощо. Тобто досліджуються конкретні постаті, але за посередництвом соціальних груп. Й це дає можливість зробити висновки щодо розпаду певної групи.

Історико-порівняльний метод. Один з найуживаніших історичних методів. Сутність методу полягає у виділенні типових та специфічних рис певного явища шляхом порівняння його з типологічно подібним явищем. Так, для того аби виділити особливості (специфічні риси) європейського середньовічного міста, слід вивчити інші міста стародавні, китайські чи мусульманські.

Головна небезпека методу є в тому, що треба дуже правильно підібрати явища та елементи явищ для порівняння – аби не порівняти зелене з гарячим. По-друге, порівнювані явища мають бути добре вивченими. По-трете – не можна допускати лише порівняння певних функціональних речей без уваги до більш широких явищ. Так, наприклад Львівська єзуїтська колегія за функціональною ознакою (викладання певних дисциплін) може бути порівняною з університетами. Але, наприклад, за наявність автономії (незалежності від Церкви та світської влади) – ні.

Наприкінці вступної частини зазначається структура курсової роботи (див. приклади). Приблизний обсяг вступу – 2-3 сторінки.

Приклади вступу:

Тема: «Іван Мазепа: державний та політичний діяч»

Дата добавления: 2015-07-13