Тема: Монгольська навала на українські землі

1.1. Проблема монгольського нашестя в історичній літературі

Проблема нашестя монголів на західно-руські землі належала до розряду важливих, складних і дискусійних, оскільки багатовікове вивчення цієї проблеми привело науковців до зовсім різних оцінок і полярних висновків. Одні дослідники (Л. Гумільов, Б. Васильєв) вважають, що монголо-татарського іга фактично не було, а був лише союз Київської Русі з Ордою. Інші (Б.Рибаков, П. Толочко, М. Котляр) говорять про руйнівні наслідки золотоординського нашестя, яке загальмувало розвиток слов’янських земель і зумовило політичне відставання від країн Західної Європи [19; 50; 60]. Видатний український історик М.Грушевський у своїх монументальних працях «Історія України-Русі» та «Ілюстрована історія України» серед багатьох питань досліджував і монголо-татарське нашестя на Русь [17;18]. Він обстоював думку про те, що хоч через Батиєве нашестя населення Південної Русі помітно зменшилося, проте тотального обезлюднення цієї території не відбулося, і що лісовий пояс став своєрідним резервуаром, у якому степова людність ховалася за часів лихоліття, а за кращих обставин знову заселяла полишені землі. Дослідження монгольського нашестя та його наслідків для Русі міститься в двотомній «Історії України» Наталії Полонської-Василенко, з-поміж інших проблем у ній викладено причини поразки русичів, розорення та занепад князівств, встановлення та наслідки монгольського іга на Русі [48].

Монгольське нашестя на Русь, суть золотоординського іга як історичного явища, його наслідки для Русі досліджував історик О.М.Насонов у монографії «Монголы и Русь (История татарской политики на Руси)». Особливості панування золотоординського іга на Русі розкрив у своїй монографії «Русь под игом: как это было?» історик В.А. Кучкін. О.В. Русина у своїй монографії «Україна під татарами і Литвою» аналізує монголо- татарське нашестя на Південну Русь та його наслідки [53]. Зокрема, вона досліджує масштаби руйнацій, стан ремесла та торгівлі, подає відомості про купців із Константинополя, Генуї та Венеції, що перебували в Києві після нашестя, про князів з місцевих феодалів, а також з’ясовує причини занепаду Переяславщини. О.В.Русина докладно описує створення за батиєвих часів у Південній Русі монгольської фіскально-адміністративної структури – баскацької організації, збирання данини та монгольські каральні походи на непокірні землі Південної Русі. Також вона подає літописну оповідь про Ахматові слободи, які містять неоціненну інформацію про взаємовідносини місцевих князів з ординською адміністрацією, про сумні реалії тогочасного буття.

В першому ж розділі визначається й джерельна база дослідження (див. приклади). Джерело за визначенням Робіна Колінґвуда – це сировина, з якої виготовляють історію. Саме в огляді джерел автор має вказати на те, які саме джерела дозволяють йому досягнути мети. Тут слід подати характеристику того, яка саме інформація міститься у конкретному джерелі або групі джерел. Допустимим є використання джерел, які подано за допомогою розлогих цитат в працях інших дослідників. Проте, у такому випадку, по-перше, слід на це наголосити у огляді джерельної бази, по-друге, у списку використаних джерел та літератури подається праця автора, у якій процитоване джерело, а не саме джерело.

Історичні джерела являють собою комплекс пам'яток минулого. До них належить все створене людиною, в тому числі результати її взаємодії з навколишнім середовищем. Історичними джерелами вважають предмети матеріальної культури, звичаї, обряди, пам'ятки писемності. Одним з найважливіших видів джерел для історика є писемні джерела, які найчастіше називають документами (в широкому розумінні слова).

Класифікація джерел, що використовуються у вивченні історії, під час написання курсової роботи значно простіше тієї, що прийнята в історичній науці. Вона заснована на характері документальних текстів і поділяє їх всі на дві основні групи – документи оповідно-описового (наративного) характеру й документи актового характеру, що мали у свій час практичне значення. Ці документи добре доповнюють один одного. Додаткову групу складають пам'ятки художнього слова.

Оповідно-описові документи – це літописи, хроніки, мемуари, листи, описи подорожей. Актові документи – юридичні, господарські, політичні, програмні, офіційні документи (грамоти, закони, укази, клопотання, чолобитні, договори, статистичні і слідчі документи, програми, промови). До пам'яток художнього слова відносять усну народну творчість (міфи, байки, пісні, крилаті вирази тощо).

Опрацьовуючи джерело, ми маємо відповісти на такі питання:

● ким був створений документ і чому?

● наскільки можна довіряти авторові, чи є текст тенденційним, тобто чи є в ньому явні ознаки упередженості чи перекручування?

● для кого був створений документ і чому?

● звідки надійшла інформація і яким чином була отримана?

● чи співпадає вона з іншими документами з того ж питання?

Структура огляду джерельної бази може бути різною. Можливий варіант поділу джерел за походженням (актові, епістолярні, публіцистичні, зображувальні джерела тощо) або виділення за принципом опубліковані/неопубліковані джерела. Документи можуть бути вміщені у навчальні хрестоматії (Історія України: Джерельний літопис / [Упоряд. В.І.Червінський, М.І.Обушний, Т.Ю.Горбань, В.С.Кругляков та ін.]; за ред. В.І.Червінського та М.І.Обушного. – К.: ДП «Дирекція ФВД». – 2008. – 800 с.), або подані окремо (Січинський В. Чужинці про Україну. Вибір з описів подорожей по Україні та інших писань чужинців про Україну за десять століть / В.Січинський. – Львів: Слово, 1992. – 96 с.).

Приклади:

Дата добавления: 2015-07-13