Тема: Історія проголошення незалежної Карпатської України

ВСТУП

ВСТУП

Актуальність теми. Серед галереї славетних особистостей, чиї імена знає майже кожен українець, одне з центральних місць займає гетьман України Іван Степанович Мазепа. Ця історична постать давно відома як в Україні, так і за її межами. Державний діяч і політик найвищого ґатунку, найвправніший дипломат тодішньої Європи, полководець і водночас поет, у поезії якого найсильнішими були патріотичні мотиви, уболівання за долю України. Різноманітна природна обдарованість поєднувалася в ньому з високою освіченістю.

Гетьман Іван Мазепа намагався зробити з України європейську державу, підняти й зміцнити значення й престиж гетьманської влади, яка за десятиріччя Руїни зазнала страшної девальвації. Жодний із гетьманів не зробив так багато, як Мазепа для розвитку культури та духовності українського народу. Його поважали всі, з ким він мав справу, – російський цар, польський і шведський королі, іноземні дипломати й мандрівники. Він дійсно був непересічною особистістю.

Значення Івана Мазепи для історії України полягає в тому, що він спробував вирвати країну з-під усе більш потужного панування Московської держави, яка саме ставала Російською імперією – з відповідними зазіханнями, планами, війнами; він спостерігав початок того процесу, який потім тривав протягом трьохсот літ і який забрав мільйони українських життів, перемолотих для реалізації глобальних амбіцій чужої країни.

Після проголошення 1991 року незалежності України розпочалася реінтерпретація образу І.Мазепи, пошуки об'єктивних критеріїв в трактуванні цієї трагічної постаті здобули новий імпульс.

Все це свідчить про актуальність теми даної курсової роботи.

Метою курсової роботи є дослідження історичної постаті І.Мазепи в контексті тогочасних подій.

Поставлена мета обумовлює такі завдання дослідження:

- проаналізувати історичну літературу та джерельну базу з даної проблеми;

- простежити життєвий шлях Івана Мазепи до отримання гетьманства;

- дослідити політичну та меценатську діяльність гетьмана І.Мазепи;

- охарактеризувати відносини гетьмана з Петром І та Карлом ХІІ.

Об'єкт дослідження – історична постать І.Мазепи.

Предмет – особливості його державотворчої діяльності та зовнішньополітичних зв'язків.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період гетьманування І.Мазепи (1687 – 1709 рр.).

Географічний регіон -територія Гетьманщини кінця ХVІІ – початку ХVІІІ ст.

Методи дослідження. Курсову роботу виконано на основі загальних наукових принципів – системності, об'єктивності, логічної послідовності, історизму, світоглядного плюралізму. З метою об'єктивного осмислення теми застосовувались порівняльний та описовий методи пізнання, метод історіографічного аналізу і синтезу, проблемно-хронологічний підхід.

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та джерел, додатків.

Тема: «Історія проголошення незалежної Карпатської України»

Актуальність теми. Карпатська Україна на середину 30-х років ХХ ст. була оточена державами, що відігравали провідну роль у світі – СРСР, Німеччиною, Польщею, Румунією, Угорщиною. Оголошена самостійність українців на території Закарпаття не була сприйнята жодною із цих сторін, але не пройшла безслідно і позначилась на подальших дипломатичних коаліціях та на формуванні національної політики провідних діячів Карпатської України.

У період становлення та розвитку самостійної України ставлення до цієї сторінки вітчизняної історії змінилося. Ідея суверенності й державності, виявлена на території Закарпаття на початку 1939 р., розглядається як помітна віха на шляху боротьби України за власну державність. Вже той факт, що молода українська держава на Закарпатті діяла в таких складних міжнародних умовах, коли насувався фашизм, свідчить про те, що її історія повинна бути детально досліджена. Процес її становлення як держави цікавить багато поколінь людей, а особливо молодь.

На нашу думку, актуальність обраної теми й полягає у тому, що саме тут, на невеликій території краю, що була відірвана від національного материка і входила до складу Чехословаччини, напередодні Другої світової війни українці перед усім світом продемонстрували, що разом із братами з Великої України бажають мати власну державність і готові відстоювати її у боротьбі.

Мета роботи – дослідити особливості історії проголошення незалежної Карпатської України.

Завдання:

1. Проаналізувати історичну літературу та джерельну базу з даної теми.

2. Дослідити політичне та правове становище земель Закарпаття у 20-30-х рр. ХХ ст.

3. Розглянути процес проголошення незалежної Карпатської України та з’ясувати її роль в подальшій історії Європи.

Об’єкт курсової роботи – Карпатська Україна у міжвоєнний період.

Предмет – особливості проголошення незалежної Карпатської України.

Хронологічні рамки обумовлені 1919 р. – березнем 1939 р. – періодом боротьби за незалежність Карпатської України.

Територіальні межі – Закарпаття як частина західних земель Української держави, що опинилася у складі Чехословацької Республіки після Першої світової війни.

Методи – синтетичний, метод аналізу, систематичний, аналітичний, історично-порівняльний.

Структура – вступ, два розділи, висновки до кожного розділу, загальні висновки, список використаної літератури та джерел, додатки.

Основна частина курсової роботи складається з розділів та підрозділів. Кожен новий розділ починаються з нової сторінки. Наприкінці кожного розділу формулюють висновки із лаконічним викладом наведених у розділі наукових та практичних результатів.

Серед решти структурних частин курсової роботи найчастіше у студентів викликають проблеми з написанням історіографічного огляду та джерельної бази проблеми. Саме тому, зробимо окремий акцент на цьому питання.

Історіографія займає важливе місце в науковому дослідженні. Саме ця структурна частина наочно демонструє проблему що її має намір вирішити автор. Типовою помилкою студентів є простий перелік змісту тієї чи іншої наукової праці. Наприклад, «…в роботі С. Сірополка висвітлено питання розвитку освіти в Україні». Цього недостатньо. Головним недоліком такого перелічення є відсутність аналітичності. Мова йде про те, що історіографічний огляд має відбивати конкретний внесок автора праці в розробку теми що досліджується та містити аналіз наукового доробку попередників. В даному випадку слід розуміти, що актуалізація певної теми відбувається за принципом аргументації «від думок попередників» й дає можливість відповісти на питання, що є недостатньо дослідженим, де попередникам бракує доказів, де саме є упередженість через ідеологічну заангажованість тощо (Див. приклади).

Якщо говорити про принцип подачі матеріалу в історіографічному огляді, то тут виділяють декілька підходів. Підхід перший – проблемно-хронологічний. За умови використання цього підходу, праці подаються від найдавніших розвідок щодо певної проблеми до сучасних. Досить часто у такому випадку зазначений підхід поєднується з виділенням вітчизняної та зарубіжної історіографії.

Другий підхід ґрунтується на підставі «ієрархічного розсортування» літератури. Такий огляд являє собою модель конуса. На початку (на верхньому щаблі конуса) історіографічного огляду зазначаються, за висловом Наталії Яковенко, «авторитетні підсумкові праці», які містять теоретичні основи розгляду Вашої проблеми. Далі – зазначаються праці, в яких розглядаються вузлові питання проблеми. Й нарешті на «підніжжі» конуса, тобто наприкінці історіографічного огляду, розміщуються праці, що розкривають конкретні (локальні) сюжети досліджуваної теми.

Наприклад, тему присвячено українському національному руху наприкінці ХІХ ст. в Наддніпрянській Україні. На початку варто розмістити роботи класиків дослідження націоналізму як явища. Тут мова йде передовсім про вибір теорії націоналізму, положення якої буде покладено в основу дослідження (наприклад, роботи Е. Ґелнера «Нації та націоналізм. Націоналізм», Е. Сміта «Нації та націоналізм у глобальну епоху», Б. Андерсена «Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму» та інших). Далі можна позначити дослідників, які в своїх роботах зупинялись на висвітленні саме українського національного відродження (наприклад, праця Я. Грицака «Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ століття»). Завершувати розгляд слід локальними сюжетами (наприклад, статті Н. Шип «Зв‘язок українського національного і соціалістичного рухів», А. Катренка «Одеська громада 70-90-х років ХІХ ст.»). Використання саме такого підходу дозволяє чітко виділити методологічні підходи що їх застосував дослідник до розгляду певної теми.

Окремо слід вказати про використання електронних ресурсів як віддалених (мережі Інтернет), так і локальних (CD-диски). Загалом, їх використання нормативно не обмежується. Значна кількість літератури та історичних джерел переведена саме у електронний вигляд. Електронні бібліотеки мають як офіційні установи, так і приватні особи. Проте є декілька рекомендацій. По-перше, за наявності паперового носія інформації його використання є більш доцільним. По-друге, слід мати на увазі, що різні ресурси мають різний рівень достовірності наукової інформації. Так, небажаним є використання сайтів з рефератами та курсовими роботами, вікіпедії (http://uk.wikipedia.org) тощо. Такі ресурси досить часто містять плагіат або розміщена інформація науково не перевірена.

Під час викладу історіографічного огляду слід дотримуватись наукової коректності. Навіть якщо певні положення тієї чи іншої праці є сумнівними, використовуються наступні звороти: «викликає певний сумнів», «містить деякі суперечності», «доречно визначити», «навряд чи правомірно», «не є переконливим свідчення про…» тощо.

Слід розуміти, що саме «дискусія з попередниками» перетворює простий перелік праць науковців, що займались певною проблемою, на історіографічний огляд.

Приклади:

У радянській історіографії другої половини ХХ ст. замовчували або негативно висловлювалися щодо існування Карпатської України, а сама її назва була піддана анафемі. Лише після 1991 року історія Карпатської України посіла гідне місце в історії становлення незалежної української держави та була достатньо висвітлена.

Наприкінці ХХ століття історію Закарпаття досліджував О.В. Гісем [9; 10]. Він найбільшу увагу звертає на політичне становище цієї території та українського населення у складі Чехословацької Республіки, вказує кількість політичних партій та організацій, які існували на Закарпатті у міжвоєнний період та характеризує їх. Також О.В. Гісем описує діяльність урядів, засідання сойму, проте не згадує долю держави після проголошення незалежності. М.М. Вегеш [7; 8] детально описує причини та передумови проголошення незалежності Карпатської України, діяльність А.І. Волошина, хід подій проголошення, діяльність ОУН на Закарпатті у цей період, долю не лише самої держави, а й її провідних діячів.

У ХХІ столітті до зазначеної теми зверталися такі дослідники як І.С. Дробот та В.П. Кучер [13], які головну увагу звертають на дві провідні течії Закарпаття: українофільство та русофільство, на чинники, що сприяли та заважали національному вихованню автохтонного населення краю, а також досліджують політику Чехословаччини щодо згаданої території, аналізують діяльність Августина Волошина та багатьох інших істориків та науковців. Цю тему також досліджувала Н.М. Макаренко [16], яка акцентувала увагу на утворенні Центральної Руської Народної Ради та детально проаналізувала умови закону, за яким територія Закарпаття входила до складу Чехословаччини. П.М. Полянський [20] наголошував на ролі Закарпаття у підготовці Гітлером Другої світової війни, вважаючи, що край став козирем у руках фюрера для прихилення на свою сторону таких держав як Польща, Угорщина, СРСР. Б.М. Ярош [24] також досліджував роль Закарпаття у підготовці Другої світової війни, проте він велику увагу приділив саме тому, що хоч ця територія і стала жертвою нацистської Німеччини, але вона одна із перших, хто намагався боротися за свою політичну незалежність та не підкорилася добровільно перед переважаючими силами ворога (Угорщині разом із Німеччиною).

Дата добавления: 2015-07-13