Вірш, написаний на тюремній стіні

Завали

Дубовий листок

Пригадалось мені: горілиць між трави

Я лежав і вдивлявся у хмари імлисті.

Раптом західний промінь торкнувсь голови

Загойдалося сонце в дубовому листі.

Промінь висвітив озеро, де сазани,

Мов двосічні мечі, лискотять під вербою;

Де повалені в воду старі ясени

Переховують сивих бобрів під собою.

А просвічений наскрізь листок затремтів, —

Мов боявся за власну оголену душу…

Я неначе заглянув до інших світів, —

Я тепер їхню сутність осмислити мушу.

Справді: наче нічого й не сталось, але

Щось незвичне у серці моїм відбулося.

Світ відверто ділився на добре і зле,

Щоб зловити мене й посріблити волосся.

Ніби я — це потрійна істота, яка

Одночасно живе

В небі й жилах дубових.

Ну а той, хто вдивлявся в будову листка —

Генетична причуда з каналів спадкових.

Суміш світла і темряви. Піна світань,

Що дістала у спадщину мозок і руки.

І тепер нагромаджує безліч питань

Для науки. Чи то для солодкої муки.

Це ударила мить, що міняє світи, —

Та не ззовні, а в надрах духовних, в людині.

Не згубити б її — в той куток донести,

Про який я нічого не відаю нині.

Озовись, де ти є — мій останній куток?

Там паркет чи притрушена зіллям долівка?..

Б’ється, б’ється об серце дубовий листок —

Моя щедра, і, може, остання домівка.

Дитяча уява не знає спочинку:

Щоб вивчити духів (чи добрий, чи злий),

На шию повісивши лампу–бензинку,

В покинуту шахту я лазив, малий.

За мною рушала вихраста ватага —

Цікавий до всього хлоп’ячий загал.

І сталось, пригадую: дика відвага

Зненацька мене підвела під завал.

Доба чи століття?..

В бензинці помалу

Рудий язичок до кінця догорів.

А ті, що лишились по той бік завалу,

Чомусь не приводять батьків–шахтарів.

Пітьма, ніби чорна розкошлана вовна,

Плодила із себе жахливих потвор.

Здавалось, чиїсь ворушилися жовна.

Десь пробував ноту диявольський хор.

Мелодія мороку — газів шипіння,

Дзюрчання води і тріщання пород —

Наповнила болем дитяче терпіння

І страхом кривила покусаний рот.

А темрява дика, кошлата, безлика

У мозку гойдала приглушений дзвін.

Та ось біля мене з’явилася пика —

Я духом відразу пізнав,

Що це він.

Я в хижі очиці дивився крізь сльози,

А вухо ловило в глухій тишині

Його обіцянки й підступні погрози:

— Ти вийдеш —

Та мусиш служити мені…

Минуло піввіку — і я за лісами

Зустрівся з очима, що бачив колись.

Завали не ті, а погрози ті ж самі:

— Ти вийдеш, але… Послужи, підкорись.

Піввіку пройшло, та словами старими

Затемнено душі…

І корінь, і суть…

І гупають друзі в завали незримі.

А воля і світло…

Чи їх донесуть?

Знов тюремна параша. Не ліпша й не гірша,

Ніж усюди, де випало бути мені.

В дверях клацає вічко…

Пишу цього вірша,

Примостивши папір на тюремній стіні.

Я вже звик. Я умію продертись крізь цеглу,

Власне тіло залишивши наглядачам.

Дніпре! Душу мою зустрічай непідлеглу,

Де рибалки рушають в обійми ночам.

Їхні руки розмірені та обережні.

Заворожено хлюпає в берег ріка.

Обійшовши босоніж кущі прибережні,

Я постукаю в шибку старого Марка.

Порадію, що знов ощенилася сука,

Що Марко ятері доплітає уже —

І вселюся у тільце прудкого онука,

Що із дідом улітку луги стереже.

Заживу, набираючись досвіду й сили

Там, де в воду упали живі небеса…

…А чому ж це ви, діду, мене не збудили?

Ні, не хочу взуватися —

Тепла роса…

І піду, побіжу — не шукай до обіду.

Привітаю над стріхою лелеченят.

Потім вистежу лося по мокрому сліду,

Перевірю, чи ярка надбала ягнят…

Раптом душу неждана краса переможе —

То червоний, то синій, то райдужний цвіт.

Зупинюся у травах і вигукну:

— Боже!

Тут найменше стебельце —

Невивчений світ.

Це непросто: схилитись і думати вголос.

А повз вуха бджола пролітає на мед…

Вдарить грім — наче небо навпіл

розкололось.

Так почнеться філософ. Почнеться поет…

Клацне вічко у дверях —

І я повернуся.

Грати цілі — поглянь: не підпиляно прут.

У заплаві залишу кучерики русі —

Тут я дід, не онук…

Я пострижений тут.

Враз тривога: а звідки у камері сіно?

Хтось кричить. Непереливки наглядачу…

Ні, не вірять, що вмію ходити крізь стіни.

З головою укриюся —

Й зарегочу.

Дата добавления: 2015-07-13