КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Комета Галлея
Старі алтайці Вузлик на пам’ять
Помруть чи ні римовані рядки — Істотно, Та не цим піклуюсь нині: Чим стану я, коли мої кістки Камінням зробляться в могильній глині?
Невже нічим?.. Адже ж я жив, я був Не каменем в ярку, не мінералом. Чи марно я пекельний гарт здобув, Йдучи між лезом і зміїним жалом?
Заради чого стільки сліз і мук, Терзань і зрад, що випалили душу? Заради рими, від якої звук Утвердити в людському серці мушу?
Хіба ж у пісні добрій чи лихій Є сенс, коли ти сам — Лише химера; Коли життя — це тільки гра стихій, А не розумно витворена сфера?
Відстороніться ті, хто кулаком Мені втовкмачував гірку облуду. Кінець мій Не під глиняним горбком — Я знаю, що кінця ніде не буде.
А вас-бо жаль, старі товариші, Що натрудили мозок і долоні: Кінця нема — Є тільки сон душі. Спочинок у божественному лоні.
І скільки тисяч літ — Не в тому суть: Для вічності це тільки мить єдина. Відтак захмарні крила понесуть Туди, де має вирости людина.
Це знову будеш ти — Не інший, ні. Спочатку звідаєш і щастя, й скруху. А те, що пам’ять втратить уві сні — Лиш дріб’язок земний, Не досвід духу.
Світ — не годинник. Еталон новий В почесному кутку для нього вішай. Як може Всесвіт бути неживий? Невже він Од комп’ютера простіший?
Збагни хоч це — у баченні яснім Це теж прийняти можна за основу: Ти є лиш Інформація у нім… Або Число… Або одвічне Слово.
Бог чи Ідея — Думка не нова. Навчись нарешті міркувати строго. О назви, назви… Ви —лише слова, Та як міняєте людську дорогу!
Райцентр давно вже переніс Свій цвинтар на далекі схили. А тут пустирище для кіз
Та дві чи три чиїсь могили.
Сухий бузок, суха трава Та заржавіла огорожа. Та дереза напівжива І осокори, мов сторожа.
Сюди й придибали вони Від скель крутого Бабургана. Мов клоччя — пасма сивини, В очах — утома і догана.
Кому догана — чи собі, Чи тим, хто скривдив рідні тіні?. Вони схилилися в журбі, У молитовнім безгомінні.
Стара поклала на горбку Хлібину — як велося зроду. Старий в задуму впав тяжку — Молився, мабуть, духам роду.
Щось в їхніх постатях було Таке близьке і зрозуміле — Мов я вернувся у село Вкраїнське, золотаво-біле.
Алтайці вірять в Дух Гірський, Хрестом не осіняють груди. Але ж той самий біль людський І присмак сліз той самий всюди.
А темна Бабурган-гора Понад Катунню грізно висне. З-за неї хмара визира — Щось велетенське й лиховісне.
Вона прийшла, поштарка неба, З таких віддалин світових, Що мір і знань замало в тебе, Аби щось мовити про них.
Ти де була? Від кого вісті? Летіла скільки днів, годин?.. І астрономи, мов кліністи, Вивчають склад її тканин.
Вся машинерія космічна (Ракети, роботи, зонди) Вишукує: ти органічна Чи крига з мертвої води?
Чи не вона в прадавні ери, Світів населених стріла, У віялі хвоста–химери Життя на Землю занесла?..
А жив колись маестро Джотто, Що замість всіх отих ракет Впрягав фантазію в роботу Він був художник і поет.
Чи світ йому вставав ясніше, Чи пензель більше мав пуття — Прорік на сім століть раніше: Так, це вона — носій життя.
Щоб прояснилася ця тема, Він хисту й волі досить мав: Її Зорею Віфлієма На полотні намалював.
Отож нехай летять ракети, Аби розвідати секрет, Котрий художники й поети Давно розкрили без ракет.
“Від тебе, дитинство — від тебе здаля…”
Від тебе, дитинство,— від тебе здаля Приймаю свідоцтва хлоп’ячого сприту:
Як вабить напечена сонцем земля Оголену ногу, що ціпками вкрита!
Є щось недитяче в дитячій ході — Таке, що під старість до сліз навертає. Можливо, це ж ми пізнаємо тоді, Як рідна планета до ніг приростає.
І, може, тоді ми сягаєм основ, Котрі в незрадливій душі намісила Вона, що вбива і народжує знов, — Земного ядра нерозгадана сила.
Дата добавления: 2015-07-13; Просмотров: 218; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |