Загальні відомості про процес горіння

РОЗДІЛ 5. ОСНОВИ ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ

МОДУЛЬ 2. ОСНОВИ ПОЖЕЖНОЇ ТА ЕЛЕКТРИЧНОЇ БЕЗПЕКИ

Порядок виконання роботи

1. Увімкнути двигун розривної машини УМ-5 і без використання звукоізоляції виміряти рівень шуму L на відстані 1, 2, 3, 4 і 5 м на висоті 1,5 м від підлоги. За отриманими результатами побудувати графік залежності сили звуку від відстані до джерела.

2. Встановити звукоізолюючу перегородку і знову провести виміри рівня шуму L_пер від даного джерела на тих же відстанях і тій же висоті. Побудувати графік залежності сили звуку L_пер від відстані до джерела в тих же координатах.

3. Визначити ефективність установки звукоізолюючої перегородки по формулі

L_еф = L – L_пер.

4. Визначити коефіцієнт поглинання шуму по формулі

,

де δ – товщина перегородки.

5. Результати вимірів і розрахунків занести до табл. 4.4.

Таблиця 4.4.

	1 м	2 м	3 м	4 м	5 м
Рівень шуму L, дБ
Рівень шуму Lпер, дБ
Коефіцієнт δ, м^-1

Питання для самоконтролю

1. Якими параметрами характеризується шум?

2. Як шум впливає на самопочуття людини?

3. Наведіть класифікацію шумів за частотними характеристиками.

4. Наведіть класифікацію шумів за спектральним составом.

5. Що називається ультразвуком, коли він виникає?

6. Що таке інфразвук, який вплив він здійснює на людину?

7. Опишіть конструкцію і принцип дії шумоміра.

Горіння – хімічна реакція окислення, яка супроводжується виділенням тепла та світла. Для виникнення горіння необхідна одночасна присутність трьох наступних компонентів:

1. Горючої речовини – будь-якої твердої, рідкої чи газоподібної речовини, здатної до окислення з виділенням світла та теплоти.

2. Окислювача – ним можуть бути кисень, хлор, фтор, сірка та речовини, що містять кисень і здатні виділяти його при нагріванні, ударі чи у природних умовах.

3. Джерела запалювання – відкриті (полум’я, іскри, розжарені предмети) та закриті (хімічні реакції, адсорбція, мікробіологічні процеси, тертя) джерела теплоти, що можуть викликати горіння.

Перші два компоненти разом утворюють горючу систему, яка може бути хімічно однорідною (горюча речовина й повітря рівномірно перемішані) і хімічно неоднорідною (горюча речовина і повітря мають межі поділу).

Залежно від складу горючої системи горіння буває двох видів:

Повне – протікає при достатній кількості окислювача;

Неповне – протікає при нестачі окислювача з утворенням горючих і токсичних речовин.

Процес горіння може протікати в наступних формах:

1. Загорання – горіння під дією джерела запалювання;

2. Спалах – швидке, короткочасне загорання суміші повітря з горючими парами або газами, що відбувається при піднесенні полум'я, розпеченого тіла або іскри. Він відбувається при температурі, що називається температурою спалаху пари. Кількості тепла, що виділяється при спалаху, виявляється недостатньою для продовження горіння. Основною характеристикою є температура спалаху – найменша температура, при якій утворюється суміш горючих газів або пари з повітрям спалахує при піднесенні полум'я.

3. Самозагоряння – різке підвищення швидкості екзотермічних реакцій, що призводить до горіння речовини. Залежно від причини, буває:

- хімічне – теплота, що виділяється в результаті самоокислення, не передається в навколишнє середовище, що приводить до поступового підвищення температури горючої речовини до температури самозапалювання. Так може зайнятися вологе кам'яне вугілля в штабелі, промаслена дрантя в купі;

- мікробіологічне – самозаймання вологих рослинних продуктів в результаті інтенсивної діяльності мікроорганізмів (при певній температурі й вологості), що приводить до підвищення температури до 70°С. За цієї температури мікроорганізми гинуть, а їх розкладання супроводжується подальшим підвищенням температури, початком самоокислення речовини і ще більшим ростом температури. Так можуть зайнятися стіг сіна, ошурки в купі;

- теплове – виникає в наслідок самонагрівання, яке зумовлюється процесами окислення, розкладу і зовнішнього нагрівання.

4. Запалення – загоряння, що супроводжується появою полум'я. Характеризується температурою займання – найменшою температурою речовини, при якій вона виділяє горючу пару зі швидкістю, достатньою для підтримання стійкого горіння.

5. Самозаймання – самозагоряння, що супроводжується появою полум'я. Можливе лише коли кількість тепла, що виділяється при окисленні, перевищує віддачу тепла в навколишнє середовище. Основними характеристиками є:

- температура самозаймання – найнижча температура речовини, при якій виникає різке підвищення швидкості екзотермічних реакцій, яке закінчується горінням з полум'ям;

- період індукції – проміжок часу від початку окислення до загорання.

6. Вибух – процес вивільнення великої кількості енергії в обмеженому об'ємі за короткий проміжок часу. Супроводжується утворенням стиснутих газів, здатних виконувати роботу. Здатність горючих сумішей до вибуху характеризується інтервалом від нижньої до верхньої межі запалювання суміші. Поза даним інтервалом вибуху не відбувається через нестачу горючої речовини або окислювача.

Горіння, що вийшло з під контролю, називається пожежею. Сукупність продуктів горіння й незгорілих твердих і рідких часток, що перебувають у зваженому стані, називають димом. Складовими диму можуть бути токсичні речовини – оксиди азоту, фосген, ціанід водню, оксид миш'яку III - які небезпечні для людини й тварин.

Небезпечними факторами пожежі є відкритий вогонь та іскри, підвищена температура іскри та предметів, токсичні продукти горіння, дим, знижена концентрація кисню, завалені і пошкоджені будови, спорудження, установки, вибух.

5.2. Класифікація приміщень та матеріалів

Пожежна безпека будинків і споруд залежить від властивостей матеріалів, з яких вони побудовані. Відповідно до вимог ДСТУ 2272-93 будівельні матеріали по займистості діляться на три групи:

1. Неспалимі – матеріали, які під дією вогню або високої температури не займаються, не жевріють і не обвуглюються. До них відносять всі природні й штучні неорганічні матеріали, гіпсові й гіпсоволокнисті плити при вмісті органічної маси менше 8%, мінеральні плити при вмісті синтетичного, бітумного або крохмального зв'язування менш 6% по масі, а також застосовувані в будівництві матеріали.

2. Важко займисті – матеріали, які під дією вогню або високої температури запалюються, жевріють, обвуглюються, продовжують горіти або жевріти при наявності джерела вогню, а після його видалення горіння або тління припиняється. До них відносять матеріали, що складаються з неспалимих і спалимих складових, наприклад, асфальтобетон, гіпсові й бетонні деталі з органічними заповнювачами, цементний фіброліт, деревина, піддана глибокому просоченню антипірогенами, повсть, вимочена в глиняному розчині, полімерні матеріали.

3. Спалимі – матеріали, які під впливом вогню або високої температури запалюються або жевріють і продовжують горіти або тліти після видалення джерела вогню (деревина, бітум, гудрон, повсть, папір, картон, декоративно-будівельні пластики).

Рідини, що можуть зберігатися у виробничих приміщеннях, у свою чергу поділяються на два типи:

легкозаймисті – рідини, які мають температуру спалаху, що не перевищує 61°С у закритому тиглі і здатні самостійно горіти після видалення джерела запалювання;

спалимі – рідини, які мають температуру спалаху понад 61°С у закритому тиглі і здатні самостійно горіти після видалення джерела запалювання.

Важливою характеристикою будівельних конструкцій є вогнестійкість. Під вогнестійкістю розуміють опір будівельних матеріалів конструкцій впливу вогню. Характеризується межею вогнестійкості та межею поширення вогню.

Межа вогнестійкості – час у годинах від початку випробування до виникнення одного з граничних станів елементів та конструкцій: утворення в конструкції наскрізних тріщин; підвищення температури вище допустимого значення на поверхні конструкції, що не нагрівається; втрата конструкцією несучої або теплоізолюючої спроможності.

Межа вогнестійкості залежить від матеріалу й розмірів конструкції, а також від способу захисту її від вогню. Наприклад, межа вогнестійкості дерев'яної стіни товщиною 10 см, оштукатуреної з двох сторін – 0,6 години, цегельної перегородки товщиною 6,5 см – 0,75 години, цегельної стіни товщиною 38 см – 11 годин.

Межа поширення вогню – максимальний розмір пошкоджень у сантиметрах обвуглення або вигорання матеріалу, а також опалювання термопластів, визначений візуально.

Згідно вимог ОНТП 24-86 вибухопожежна небезпека виробництв, будівель та споруд оцінюється з врахуванням властивостей та кількості матеріалів, що там знаходяться. Всі приміщення за даною класифікацію поділяються на 5 категорій:

Категорія А – горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28°С в кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні парогазові суміші, вибухати або горіти при контакті з водою, киснем або між собою з надлишковим тиском вибуху понад 5 кПа.

Категорія Б – горючий пил або волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28°С в кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні суміші з надлишковим тиском вибуху понад 5 кПа.

Категорія В – легкозаймисті, спалимі та важко спалимі рідини, тверді спалимі та важко спалимі матеріали, здатні при контакті з водою, киснем або між собою лише горіти за умови, що приміщення, де вони зберігаються або використовуються, не належать до категорій А і Б.

Категорія Г – неспалимі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням тепла, іскор, полум'я, горючих газів.

Категорія Д – неспалимі речовини та матеріали в холодному стані.

Згідно категорій приміщень формуються вимоги до планувальних рішень будівель і споруд відносно їх вогнестійкості.

Дата добавления: 2015-07-13